Рішення № 82116854, 29.05.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.05.2019Справа № 910/1874/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий друк" (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1)

до Акціонерного товариства "Київенерго" (85612, Донецька обл., місто Курахове, вул. Енергетиків, будинок 34)

про розірвання договору та стягнення 31 323,84 грн.

за участю представників

від позивача: Білецький А.Л.

від відповідача: не з`явились

В судовому засіданні 29.05.2019, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Новий друк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Київенерго" про розірвання договору та стягнення 31 323,84 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 24.10.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Новий друк" (надалі - позивач) та Акціонерним товариством "Київенерго" (надалі - відповідач) укладено договір про постачання теплової енергії у гарячій воді №2610029. За доводами позивача, на підстав Актів взаєморозрахунків на теплову енергію, у останнього наявна переплата за Договором у розмірі 31 323,84 грн. Тому, враховуючи, що з 01.05.2018 ПАТ "Київенерго" припинило діяльність у сфері теплопостачання та не виконує свої зобов`язання по постачанню теплової енергії, відповідач передав меншу кількість теплової енергії, ніж встановлено Договором та сплачено позивачем, та враховуючи, що між позивачем КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київтеплоенерго" укладено нові договори на постачання теплової енергії у гарячій воді, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 31 323,84 грн. та розірвання договору №2610029 від 24.10.2007.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.02.19 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України залишено позовну заяву без руху та встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви, а саме надати суду належні докази направлення на адресу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" вимоги вих. №31/07/18 про повернення коштів у розмірі 55 322,87 грн. за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 2610013 від 10.05.2017 та № 2610029 від 24.10.2007, вимоги вих. № 12/12/18 від 12.12.2018 про припинення дії договорів.

28.02.2019 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий друк" про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/1874/19 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні 03.04.2019.

25.03.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити в їх задоволенні, оскільки позивачем не долучено жодного платіжного доручення, яке б свідчило про сплату останнім будь-яких коштів на рахунок відповідача. Також відповідач зазначає, що вимога позивача є передчасною, оскільки позивачем не надано належних доказів направлення на адресу відповідача вимоги про повернення коштів та листа про припинення дії договору.

У судовому засіданні 03.04.2019 суд на місці ухвалив задовольнити клопотання позивача, продовжити останньому строк для подання відповіді на відзив та відкласти підготовче засідання на 15.05.2019.

08.04.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач повідомляє, що відповідачем жодного разу (в тому числі за спірний період) не відключались теплові обладнання, не перераховувались штрафні санкції та не надсилались претензії за несвоєчасну оплату або не оплату за використану теплову енергію, також не надано жодних доказів, які б свідчили про невідповідне виконання позивачем умов договору в частині здійснення попередньої оплати за теплову енергію. Отже, вищенаведене свідчить про своєчасне та повне виконання позивачем умов договору. В підтвердження здійснених проплат за договором позивач надав платіжні доручення №1064 від 01.03.2018 на суму 50 000,00 грн, № 1111 від 01.03.2018 на суму 10 000,00 грн, №1161 від 02.03.2018 на суму 7 541,72 грн та акт приймання-передавання товарної продукції за квітень 2018 року від 30.04.2018. У відповіді на відзив позивач також зазначає, що належними доказами, які підтверджують направлення позивачем листа щодо повернення попередньої оплати та про припинення дії договору та отримання такого відповідачем є повідомлення про вручення поштового відправлення та фіскальний чек від 12.12.2018. Крім того, з огляду на набуття відповідачем грошових коштів на підставі договору, правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, а не ст. 1212 ЦК України.

15.05.2019 до суду надійшло клопотання позивача, у якому останній просить суд долучити до матеріалів справи рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 по справі №910/1872/19, яким частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий друк", зокрема, щодо стягнення з Акціонерного товариства "Київенерго" 23 999,03 грн, в частині вимог щодо розірвання договору на постачаня теплової енергії у гарячій воді відмовлено.

У судовому засіданні 15.05.2019 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 29.05.2019.

У судове засідання, призначене на 29.05.2019, з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідом, клопотань про відкладення розгляду не направляв, хоча про дату, час та місце розгляду спору був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

При цьому, судом прийнято до уваги, що станом на момент розгляду спору, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою місцезнаходження Акціонерного товариства "Київенерго" (код ЄДРПОУ 00131305) є: 85612, Донецька обл., місто Курахове, вул. Енергетиків, будинок 34.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

24 жовтня 2007 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (Акціонерне товариство "Київенерго" згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, "Енергопостачальна організація за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новий друк" (абонент за договором, позивач у справі) був укладений договір №2610029 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі - договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цими договорами.

Пунктами 2.2.1, 2.2.3. договору встановлено, що енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору; при зміні тарифів (додаток № 3 до договору) повідомляти абонента про їх змінення.

В свою чергу, згідно п. 2.3.1 договору абонент зобов`язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначенні у додатку 1 не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Додатком № 1 до договору сторони встановили обсяги постачання теплової енергії абоненту.

Додатком № 4 до договору сторони погодили порядок розрахунків за теплову енергію, відповідно до якого абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця. Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п. 8.1. договору цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 13.12.2007.

24 квітня 2018 року рішенням Київської міської ради № 571/4581 Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" на підставі рішень Київської міської ради від 21.12.2000 № 128/1105, від 21.12.2000 № 129/1106, від 21.12.2000 N 131/1108 (зі змінами, внесеними додатковими угодами від 25.11.2002, від 28.09.2006, від 29.12.2006, від 30.04.2007, від 07.11.2013, від 30.11.2016, від 19.12.2017 відповідно до рішень Київської міської ради від 28.09.2006 № 31/88, від 28.09.2006 № 102/159, від 26.04.2007 № 474/1135, від 23.10.2013 № 274/9762, від 28.07.2016 № 854/854, від 20.06.2017 № 439/2661, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.12.2006 № 1868) внесено зміни до Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та ПАТ "Київенерго".

Так, додатковою угодою до Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 року було встановлено новий строк дії Угоди, зокрема, відповідно до п. 5.1. дана Угода набуває чинності з моменту її підписання повноважними представниками обох сторін і скріплення печатками сторін і діє:

- в частині користування майном ТЕЦ № 5 та ТЕЦ № 6, електроенергетичним майном, необхідним для передачі та постачання електричної енергії, майном сміттєспалювального заводу, розташованого на вул. Колекторній, 44 у Дарницькому районі м. Києва (Завод "Енергія"), що є комунальною власністю територіальної громади міста Києва та перебуває у володінні та користуванні ПАТ "Київенерго", до 31 липня 2018 року включно.

- в частині користування іншим майном, крім майна, зазначеного у підпункті 5.1.1 пункту 5.1 цієї Угоди, до 30 квітня 2018 року включно.

З 01.05.2018 котельні, теплові мережі та пункти, лічильники та інше допоміжне майно перейшло в експлуатацію до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", а Публічне акціонерне товариство "Київенерго" з 01.05.2018 припинило свою діяльність у сфері теплопостачання.

З огляду на зазначене, між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" та позивачем було укладено договори на постачання теплової енергії у гарячій воді №2610013 від 26.06.2018 та №2610029 від 26.07.2018.

Як вбачається із Акту звіряння розрахунків за теплову енергію, складеного сторонами 30.04.2018 до договору №2610029 від 24.10.2007, сальдо розрахунків за теплову енергію станом на 01.05.2018 за кредитом АТ "Київенерго" (переплата ТОВ "Новий друк") складає 31 323,84 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлялась вимога про повернення коштів №31/07/18 від 31.07.2018, в якій ТОВ "Новий друк" просило відповідача повернути безпідставно отримані кошти у розмірі 31 323,84 грн у трьохденний термін, з дня отримання даної претензії, що підтверджується копією фіскального чеку від 31.07.2018.

12 грудня 2018 року позивач повторно звернувся до відповідача з листом вих. №12/12/18, у якому вимагав повернути у найкоротший термін залишок попередньої оплати, а також за взаємною згодою припинити з 31.12.2018 дію договору №2610029 на постачання теплової у гарячій воді від 24.10.2007.

Оскільки даний лист, що був отриманий відповідачем 14.12.2018 згідно рекомендованого повідомлення про вручення №0109416927924, залишений без відповіді та задоволення, позивач звернувся з позовом до суду про розірвання вищевказаного договору та стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів за теплову енергію у розмірі 31 323,84 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як встановлено судом, внаслідок укладення договору №2610029 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.10.2007 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

За змістом ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до норм ч. 6 та ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені у главі 50 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управленої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною організацією "Київенерго" Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 10.04.2018 №591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

24.04.2018 Київською міською радою прийнято рішення № 517/4581 про завершення укладеної з ПАТ "Київенерго" Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 з 30 квітня 2018 року.

Таким чином, з 01.05.2018 ПАТ "Київенерго" припинило діяльність у сфері теплопостачання для юридичних та побутових клієнтів м. Києва, тим самим припинило дію пропозиції (оферти) із надання послуг у сфері теплопостачання.

При цьому, суд зазначає, що зазначені вище обставини є загальновідомими та відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування.

З огляду на те, що АТ "Київенерго" було позбавлено права на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, то у останнього фактично відсутня можливість в подальшому надавати зазначені послуги.

З наявного у матеріалах справи Акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.04.2018 вбачається наступне:

- сальдо розрахунків за теплову енергію з урахуванням ПДВ в грн на 01.04.2018 року становить 57 208,75 грн;

- споживання теплової енергії з урахуванням ПДВ за квітень 2018 року становить 25 884,91 грн;

- сальдо розрахунків за теплову енергію з урахуванням ПДВ в грн на 01.05.2018 року становить 31 323,84 грн.

Тобто, вищевказаним актом підтверджується наявність у ТОВ "Новий друк" перед АТ "Київенерго" переплати за послуги постачання теплової енергії у розмірі 31 323,84 грн, яка не повернута відповідачем.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження здійснення попередньої оплати, оскільки у матеріалах справи наявні платіжні доручення №1064 від 01.03.2018 на суму 50 000,00 грн, № 1111 від 01.03.2018 на суму 10 000,00 грн, №1161 від 02.03.2018 на суму 7 541,72 грн, акт приймання-передавання товарної продукції за квітень 2018 року від 30.04.2018 та безпосередньо Акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.04.2018, що підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

Поряд з наведеним, суд зазначає, що станом на момент розгляду спору строк виконання зобов`язання щодо повернення коштів є таким, що настав, оскільки вимога про їх повернення була отримана відповідачем 14.12.2018 згідно рекомендованого повідомлення про вручення №0209416927924.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ГПК України).

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Суд зазначає, що в даному випадку правовою підставою позовної вимоги про стягнення грошових коштів є право, передбачене ч. 2 ст. 693 ЦК України, а саме право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 31 323,84 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо посилання відповідача на застосування до даних правовідносин ч.1 статті 1212 ЦК України, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Оскільки між сторонами було укладено договір постачання теплової енергії у гарячій воді №2610029 від 24.10.2007 року, а кошти які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як оплата за виконані роботи, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не може бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 року у справі № 5006/18/13/2012 та від 17.06.2014 року у справі №3-30гс14, від 25.02.2015 року у справі №3-11гс15.

Крім того, у постанові Верховного суду України від 03.06.2015 року у справі №6-100цс15 зазначено, що системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Верховний суд у постанові від 14.02.2018 року у справі №910/13195/17, переглядаючи справу про стягнення безпідставно набутих коштів, погодившись, що кошти, перераховані позивачем відповідачу на виконання укладеного між ними договору, виключає стягнення вказаних коштів як безпідставно набутих згідно ст. 1212 ЦК України, зазначив, що суди не врахували, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. А тому помилкове посилання позивача на іншу правову норму ніж та, яка має бути застосована до спірних правовідносин, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Верховний суд також звернув увагу, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський Суд з прав людини у справі "Устименко проти України" констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006р. вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Отже, процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права. Ігноруючи конкретний, доречний і важливий аргумент заявника, національні суди не виконують своїх зобов`язань за п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України").

Що стосується вимоги позивача про розірвання договору постачання теплової енергії у гарячій воді №2610029 від 24.10.2007 року внаслідок істотної зміни обставин, з огляду на те, що АТ "Київенерго" було позбавлено права на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В той же час, п. 8.2., п. 8.4. договору передбачено, що договір припиняє свою дію в випадках: закінчення строку на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення Арбітражним судом; передбачених п. 6.4.1. договору, ліквідації сторін. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 8.4 Договору №1).

Судом встановлено, що внаслідок не постачання відповідачем теплової енергії у гарячій воді з 01.05.2018 року та на підставі вищенаведеного, ТОВ "Новий друк" направило відповідачу лист № 12/12/18 від 12 грудня 2018 року, в якій просило за взаємною згодою припинити з 31.12.2018 року дію договорів на постачання теплової енергії у гарячій воді № 2610013 від 10.05.2007 року, № 2610028 від 24.10.2007 року та № 2610029 від 24.10.2007 року, а також в найкоротший термін повернути залишок попередньої оплати (переплати) у розмірі 55 322,87 грн. (наявна переплата за договорами № 2610013 від 10.05.2007 року та № 2610029 від 24.10.2007 року). З наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0109416927924 вбачається, що даний лист був отриманий відповідачем 14 грудня 2018 року.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Статтею 631 Цивільного кодексу України та частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що строк дії договору не є терміном дії зобов`язання. Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.202 Господарського кодексу України такою умовою є виконання, проведене належним чином.

Так, строк договору є однією із складових його змісту. Строком є термін дії певного договору. Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд. Згідно ст.252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення можуть визначатися вказівкою на календарну дату або на подію, що має неминуче настати. Таким чином, у випадку настання календарної дати або відповідної події, визначених договором, дія останнього припиняється. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань, визначених ним.

Згідно п. 8.1. договору, зазначений договір діяв до 13.12.2007, при цьому враховуючи пролонгації договору та вищевказаний лист про припинення його дії, суд встановив, що кінцевим терміном дії договору є 31.12.2018.

Отже, строк дії договору постачання теплової енергії у гарячій воді №2610029 від 24.10.2007 року закінчився 31.12.2018.

Між тим, з позовною заявою про розірвання договору постачання теплової енергії у гарячій воді №2610029 від 24.10.2007 року позивач звернувся у лютому 2019 року, тобто, після закінчення строку дії цього договору.

Суд зазначає, що розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився), а відтак вимога позивача про розірвання договору постачання теплової енергії у гарячій воді №2610029 від 24.10.2007 року є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів повернення позивачу безпідставно утриманих грошових коштів в сумі 31 323,84 грн, чи доказів відсутності у останнього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість, доведеність та наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий друк".

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий друк" задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Київенерго" (85612, Донецька обл., місто Курахове, вул. Енергетиків, будинок 34, ідентифікаційний код 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий друк" (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1, ідентифікаційний код 22891092) 31 323 (тридцять одну тисячу триста двадцять три) грн 84 коп. та судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 31.05.2019

Суддя Л. Г. Пукшин