Рішення № 82116778, 27.05.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.05.2019Справа № 910/2341/19

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маліал" (49072, Дніпропетровська область, місто Дніпро, Ленінський район, вулиця Марка Озерного, будинок 1-А; ідентифікаційний код 37538490)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, місто Київ, Печерський район, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815)

про стягнення 638 603,00 грн,

Без виклику (повідомлення) представників сторін

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Маліал" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 638 603,00 грн, з яких: 594 717,00 грн - основний борг, 30 746,47 грн - пеня, 2 562,21 грн - 3% річних, 10 577,27 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № УЗ/ЦБМЕС-18884/Ю від 06.12.2018 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/2341/19, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

25.03.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів направлення рахунків-фактур на оплату товару, а також враховуючи невірність визначення позивачем періоду нарахування інфляційних втрат.

02.04.2019 позивачем подано до канцелярії суду відповідь на відзив.

17.04.2019 від відповідача через канцелярію суду надійшла заява про закриття провадження у справі в частині основного боргу, у зв`язку з добровільною сплатою відповідачем на користь позивача заборгованості в сумі 594 717,00 грн.

Положеннями статті 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, Акціонерним товариством "Українська залізниця" було здійснено часткову оплату заявленої до стягнення заборгованості згідно платіжного доручення №1708283 від 29.03.2019 на суму 394 717,00 грн та платіжного доручення №1708269 від 29.03.2019 на суму 200 000,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Як зазначено вище, предметом спору вказаної справи є стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № УЗ/ЦБМЕС-18884/Ю від 06.12.2018 в розмірі 594 717,00 грн, а також нарахованих 30 746,47 грн пені, 2 562,21 грн 3% річних та 10 577,27 грн інфляційних втрат.

Як вбачається з представлених суду документів, а саме платіжних доручень №1708283 від 29.03.2019 та № 1708269 від 29.03.2019 після відкриття провадження у даній справі відповідачем було сплачено на рахунок позивача заявлений до стягнення основний борг в розмірі 594 717,00 грн.

Отже, з огляду на добровільне виконання відповідачем частини своїх зобов`язань, приймаючи до уваги відсутність будь-яких інших неврегульованих питань в межах вказаної частини позовних вимог, заявлених позивачем, суд дійшов висновку щодо відсутності предмета спору між сторонами по даній справі в частини позовних вимог про стягнення 594 717,00 грн основного боргу.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що предмет спору між сторонами в частині стягнення 594 717,00 грн основного боргу відсутній, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі №910/2341/19 в частини позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маліал" про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" боргу в розмірі 594 717,00 грн.

Стосовно решти позовних вимог щодо стягнення з відповідача 30 746,47 грн - пені, 2 562,21 грн - 3% річних, 10 577,27 грн - інфляційних втрат, відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

За приписами частини 4 та 5 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маліал" (постачальник) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (замовник) було укладено договір поставки № УЗ/ЦБМЕС-18884/Ю від 06.12.2018 (далі - договір), предметом якого є поставка постачальником покупцю підвіконня ПВХ згідно зі специфікацією №1. Рік виготовлення - 2018. (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договору товар повинен бути поставлений постачальником не пізніше з дати укладання договору. Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

Згідно з пунктом 4.4. договору, представник покупця під час прийняття товару зобов`язаний звірити його відповідність кількості товару, вказаним у видатковій накладній, рахунку-фактурі в/або товарно-транспортній накладній, перевірити наявність і відповідність документів, що підтверджують якість товару згідно з умовами договору, розписатися за отримання товару та видати представнику постачальника доручення на отримання даної партії товару.

За змістом пункту 5.2. договору, загальна ціна цього договору складає 595 168,08 грн з урахуванням ПДВ 20% та зазначається у звіті про результати здійснення процедури торгів.

Положеннями пункту 6.4. договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату поставленого товару після пред`явлення постачальником рахунка-фактури на оплату товару протягом 10 банківських днів з дати поставки, але не раніше реєстрації податкової накладної. Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

Термін діє договору - з моменту його підписання сторонами і до 31.12.2018.

На виконання умов договору поставки № УЗ/ЦБМЕС-18884/Ю від 06.12.2018 , позивачем на підставі видаткових накладних №87 від 12.12.2018 на суму 571 617,00 грн та №114 від 26.12.2018 на суму 23 100,00 було поставлено відповідачу товар суму 594 717,00 грн.

На підтвердження факту прийняття відповідачем товару, між сторонами складено та підписано акти приймання-передачі товару №М-87 від 12.12.2018 та №М-114 від 26.12.2018.

Зазначені видаткові накладні та акти приймання-передачі підписані з боку позивача та відповідача та скріплені печатками сторін без зауважень та заперечень.

Крім того, позивачем на виконання умов укладеного правочину, 31.12.2018 та 15.01.2019 було зареєстровано відповідні податкові накладні.

Проте, як вбачається з матеріалів справи в обумовлений договором строк відповідачем не було здійснено оплату поставленого на підставі договору № УЗ/ЦБМЕС-18884/Ю від 06.12.2018 товару.

З метою досудового врегулювання, позивач звертався до відповідача із претензією №17 від 25.01.2019, в якій позивач просив відповідача сплатити суму заборгованості за поставлений товар згідно Договору поставки № УЗ/ЦБМЕС-18884/Ю від 06.12.2018.

Проте, оскільки вказана вимога позивача виконана не була, грошові кошти в рахунок погашення суми заборгованості на користь позивача не надходили, останній звернувся із даним позовом до суду.

При цьому, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що відповідачем було здійснено оплату товару лише після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі за даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №УЗ/ЦБМЕС-18884/Ю від 06.12.2018 як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір № УЗ/ЦБМЕС-18884/Ю від 06.12.2018 за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В силу вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вже зазначалось, пунктом 6.4. договору поставки № УЗ/ЦБМЕС-18884/Ю від 06.12.2018 сторони погодили, що покупець здійснює оплату поставленого товару після пред`явлення постачальником рахунка-фактури на оплату товару протягом 10 банківських днів з дати поставки, але не раніше реєстрації податкової накладної. Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги, що товар, поставлений позивачем відповідачу на підставі зазначених вище видаткових накладних та актів приймання-передачі 12.12.2018 та 26.12.2018, а податкові накладні були зареєстровані 31.12.2018 та 15.01.2019, строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором настав.

При цьому, суд відхиляє твердження відповідача у відзиві на позовну заяву про відсутність підстав для сплати поставленого товару з огляду на ненадання позивачем доказів вставлення рахунків-фактур, з огляду на те, що відповідно до умов укладеного між сторонами правочину, строк для здійснення оплати відраховується не від моменту отримання таких рахунків, а від дати поставки, яка міститься в актах приймання-передачі товару. Крім того, судом враховано наявність в матеріалах справи рахунків-фактур та відомостей щодо реєстрацій відповідних податкових накладних, а також те, що відповідачем після відкриття провадження у справі було добровільно сплачено позивачу заборгованість за поставлений товар.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до пункту 10.2. договору поставки № УЗ/ЦБМЕС-18884/Ю від 06.12.2018 сторони погодили, що покупець за даним договором несе таку відповідальність: уразі порушення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, на який нараховується пеня

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов`язань зі своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару, вимоги позивача про стягнення пені є обґрунтованими.

Здійснивши власний перерахунок пені в межах періоду, визначеного позивачем, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача є вірним, у зв`язку з чим з відповідача підлягає стягненню пеня за періоди з 01.01.2019 по 22.02.2019 та з 16.01.2019 по 22.02.2019 в загальному розмірі 30 746,47 грн.

Крім того, стосовно заявлених позивачем до стягнення 3% річних за періоди з 01.01.2019 по 22.02.2019 та з 16.01.2019 по 22.02.2019, а також інфляційних втрат за періоди з грудня 2018 по січень 2019 суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення грошових коштів, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, у зв`язку з чим з відповідача підлягають стягненню 2 562,21 грн.

Водночас, за висновками суду, позивачем невірно включено до періоду нарахування інфляційних втрат грудень 2018, оскільки розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Таким чином, за перерахунком суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню лише в частині на суму 5 947,17 грн.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З системного аналізу вищевикладеного, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маліал" про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" 30 746,47 грн - пені, 2 562,21 грн - 3% річних, 10 577,27 грн - інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в частині позовних вимог про стягнення 30 746,47 грн - пені, 2 562,21 грн - 3% річних, 10 577,27 грн - інфляційних втрат покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, за приписами частини 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. При цьому, відповідно до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи висновки суду про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 594 717,00 грн основного боргу внаслідок визнання відповідачем позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Маліал" та сплати зазначеного розміру заборгованості після пред`явлення відповідного позову до суду, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права та можливості на повернення позивачу з Державного бюджету України 4 460,38грн, проте станом на момент постановлення даного рішення відповідне клопотання позивачем не подано, тому підстави для повернення вказаної суми судового збору відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/2341/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маліал" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 594 717,00 грн основного боргу - закрити.

2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Маліал" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 30 746,47 грн - пені, 2 562,21 грн - 3% річних, 10 577,27 грн - інфляційних втрат - задовольнити частково.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, місто Київ, Печерський район, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маліал" (49072, Дніпропетровська область, місто Дніпро, Ленінський район, вулиця Марка Озерного, будинок 1-А; ідентифікаційний код 37538490) 30 746,47 грн (тридцять тисяч сімсот сорок шість гривень 47 копійок) пені, 2 562,21 грн (дві тисячі п`ятсот шістдесят дві гривні 21 копійку) 3% річних, 5 947,17 грн (п`ять тисяч дев`ятсот сорок сім гривень 17 копійок) інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 588,83 грн (п`ятсот вісімдесят вісім гривень 83 копійки).

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ