Рішення № 82116747, 29.05.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.05.2019Справа № 910/2442/19

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" (04050, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Герцена, будинок 10; ідентифікаційний код 24745673)

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" (03150, місто Київ, Голосіївський район, вулиця Казимира Малевича, будинок 31; ідентифікаційний код 31650052)

про стягнення страхового відшкодування в розмірі 15 620,00 грн,

Без виклику (повідомлення) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне акціонерне товариство "Просто-страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" про стягнення сплаченого страхового відшкодування в розмірі 15 620,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Договору страхування "Просто-Каско плюс" №1700735 від 05.05.2017 здійснено виплату страхового відшкодування власнику автомобіля "Skoda Fabia", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому до нього відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. За твердженнями позивача, відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "Mersedes-Benz", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно ДТП, застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Вусо", а тому позивач вказує, що обов`язок з відшкодування шкоди в розмірі 15 620,00 грн покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/2442/19, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

18.03.2019 через канцелярію суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла довідка про страховий поліс серії АК №6371133 .

29.03.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Вусо" проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що звіт про визначення вартості матеріального збитку, наданий позивачем, є неналежним доказом, оскільки оцінювачем не проводився огляд пошкодженого транспортного засобу, не було враховано коефіцієнта фізичного зносу у зв`язку з тим, що даний автомобіль вже підлягав ремонту, а також враховуючи те, що особа, яка склала відповідний звіт не була попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, у зв`язку з чим відповідач також заявляє клопотання про призначення по справі судової автотоварознавчої експертизи. Також відповідачем подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

08.04.2019 від позивача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Приватне акціонерне товариство "Просто-страхування" проти обставин, викладених у відзиві заперечує.

Щодо клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (частина 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

При цьому, відповідно до частини 7 статті 250 Господарського процесуального кодексу України частини друга - шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.

Враховуючи предмет та підстави позову, зважаючи на характер спірних правовідносин та предмет доказування у вказаному спорі, який не становить значний суспільний інтерес, відсутність підстав для допиту свідків, що вказує на незначну складність даної справи, приймаючи до уваги, що з огляду на положення частини 7 статті 250 Господарського процесуального кодексу України справа № 910/2442/19 підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування"). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 Цивільного кодексу України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Предметом позову є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 56 806,78 грн, а також 1 400,72 грн- 3% річних та 3 843,17 грн - інфляційних втрат.

Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов`язань :

1) договірне зобов`язання між позивачем і потерпілим - за договором добровільного майнового страхування;

2) деліктне зобов`язання між потерпілим та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

3) договірне зобов`язання між відповідачем і винною особою - за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

За приписами статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Як свідчать матеріали справи, 05.05.2017 між Приватним акціонерним товариством "Просто-страхування" (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гетманглобал" (страхувальник) було укладено договір страхування "Просто-Каско плюс" №1700735 від 05.05.2017, предметом є майнові інтереси, які не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом.

При цьому, відповідно до пункту 1.4. договору транспортним засобом, що страхується є "Skoda Fabia", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

За змістом пункту 1.9.1. договору, страховим ризиком є, зокрема, пошкодження транспортного засобу.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.03.2018 о 21 год. 00 хв. по вулиці Кульпарківська, 226 у місті Львові сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Skoda Fabia", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу "Mersedes-Benz", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який знаходився під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Дорожньо-транспортна пригода відбулась з огляду на порушення водієм транспортного засобу "Mersedes-Benz", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України. Вину вказаного водія у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, встановлено вищезазначеною постановою Залізничного районного суду міста Львова від 11.06.2018 по справі № 462/1704/18, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 23.07.2018.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що 23.03.2018 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку просив здійснити виплату страхового відшкодування за договором страхування "Просто-Каско плюс" №1700735 від 05.05.2017.

Згідно звіту №127562 від 18.01.2019 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу "Skoda Fabia", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який складений суб`єктом оціночної діяльності - Фізичною особою-підприємцем Карета Олександром Євгеновичем (сертифікат №828/16 від 25.10.2016), розмір збитку, завданого власнику транспортного засобу "Skoda Fabia", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 в результаті пошкоджень при дорожньо-транспортній пригоди становить 18 481,70 грн.

Відповідно до акту виконаних робіт №9724/26/03/18/4 від 04.04.2018, складеного ФОП Шиліном Євгеном Володимировичем , вартість робіт по відновленню пошкоджень автомобіля складала 16 100,00 грн.

Як вбачається зі страхового акту №127562 від 04.09.2018 страховиком здійснено розрахунок та прийнято рішення про виплату страхувальнику страхового відшкодування в загальному розмірі 15 620,00 грн.

Позивачем на виконання умов договору страхування "Просто-Каско плюс" №1700735 від 05.05.2017, приймаючи до уваги заяву страхувальника, було перераховано на рахунок ТОВ "Гетманглобал" страхове відшкодування в розмірі 15 620,00 грн відповідно до платіжного доручення №15879 від 05.09.2018.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Суд зауважує, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Окрім того, Законами України "Про страхування" та Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов`язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 по справі №924/675/17.

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 20.03.2018, транспортного засобу "Skoda Fabia", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , позивачем були понесені витрати на виплату страхового відшкодування в сумі 15 620,00грн.

При цьому, суд відхиляє твердження відповідача про те, що звіт №127562 від 18.01.2019 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу "Skoda Fabia", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 є неналежним доказом у справі, оскільки складений без урахування коефіцієнту фізичного зносу, без огляду транспортного засобу, а також без попередження експерта про кримінальну відповідальність на надання неправдивого висновку, як такі, що суперечать матеріалам справи та є помилковими з огляду на наступне.

За змістом пункту 3.2. суб`єктом оціночної діяльності - Фізичною особою-підприємцем Карета Олександром Євгеновичем було здійснено розрахунок коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу "Skoda Fabia", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та з урахуванням його значення визначено вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля.

Крім того, в матеріалах справи до зазначеного звіту також додано акт огляду транспортного засобу №12762 від 22.03.2018 та фотокартки пошкоджень автомобіля "Skoda Fabia", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

При цьому, посилання відповідача на те, що зазначений автомобіль вже підлягав відновлювальному ремонту в частині деталей кузова, не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки надані до відзиву на позов роздруківки не містять жодних реквізитів щодо дати їх складання, особи, якою було сформовано відповідні документи, а також місця, з якого вказані документи роздруковано.

Крім того, суд звертає увагу, що навіть наявність в системі програмного забезпечення "Audatex" інформації щодо розрахунку відновлювального ремонту частини автомобіля не свідчить про беззаперечність наявності факту здійснення такого ремонту та взагалі існування відповідних пошкоджень.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що зі змісту наявного в матеріалах справи акту №127562 від 22.03.20189 огляду транспортного засобу "Skoda Fabia", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 відсутні будь-які записи в графі "пошкодження, не пов`язані з даним випадком". Будь-які відомості щодо визнання зазначеного акту недійсним у суду відсутні.

Щодо посилань відповідача на відсутність у звіті №127562 від 18.01.2019 про визначення вартості матеріального збитку відомостей про те, що експерт попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, суд звертає увагу, що відповідно до частини 7 статті 98 Господарського процесуального кодексу України, у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причини від виконання покладених на нього обов`язків.

Водночас, за змістом частини 1 статті 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Разом з тим, оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. (стаття 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Таким чином, висновок експерта та звіт про оцінку є різними доказами в господарському процесі, при цьому, Господарський процесуальний кодекс України не містить вимоги щодо попередження оцінювача про відповідність за завідомо неправдивий висновок.

З огляду на наведене вище в сукупності, а також приймаючи до уваги те, що коефіцієнт фізичного зносу автомобіля "Skoda Fabia", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 визначений у звіті №127562 від 18.01.2019 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу та є нульовим, суд не вбачає підстав для проведення по справі відповідної судової експертизи, у зв`язку з чим, клопотання відповідача про призначення по справі судової експертизи задоволенню не підлягає.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, як страховик особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, розмір якої становить 15 620,00 грн відповідно до встановлених Полісом №АК/6371133 лімітів відшкодування по майну та франшизи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Отже, кредитор у деліктному зобов`язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов`язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.

Згідно зі статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено обов`язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Згідно з частинами 1, 4 статті 21 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.

Як вказувалося вище, вина водія транспортного засобу "Mersedes-Benz", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , Грицика Тараса Романовича встановлена постановою Залізничного районного суду міста Львова від 11.06.2018 по справі № 462/1704/18, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 23.07.2018.

Позивач, в обґрунтування підстав звернення з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" посилається на те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Mersedes-Benz", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди 20.03.2018, була застрахована відповідачем згідно полісу №АК/6371133 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Наразі, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо полісу №АК/6371133 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, забезпеченим Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Вусо" транспортним засобом є "Mersedes-Benz", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Вказаний поліс діяв станом на дату дорожньо-транспортної пригоди - 20.03.2018, ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну - 100 000,00 грн, франшиза - нуль.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах постанова Залізничного районного суду міста Львова від 11.06.2018 по справі № 462/1704/18, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 23.07.2018 та поліс АК/6371133 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є належними доказами страхування цивільно-правової відповідальності власника (водія) транспортного засобу "Mersedes-Benz", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 саме відповідачем.

Нормами статті 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Враховуючи те, що винна у дорожньо-транспортній пригоді особа має поліс страхування цивільно-правової відповідальності, то відповідно до статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Абзацом 2 пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Так як цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Mersedes-Benz", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди 20.03.2018 була застрахована Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" за полісом №АК/6371133 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до положень Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов`язок відшкодувати шкоду замість винуватця у заподіянні такої шкоди несе страховик (відповідач) в межах встановлених лімітів відповідальності та за вирахуванням франшизи.

За таких обставин, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, звернення Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування"

з розглядуваним позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" про стягнення сплаченого страхового відшкодування на суму 15 620,00 грн (в межах лімітів відповідальності та за вирахуванням франшизи, встановлених полісом №АК/6371133) є обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії".). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного суду по справі №910/13407/17.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що сума страхового відшкодування в розмірі 15 620,00 грн підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо розміру страхового відшкодування, суд дійшов висновку про законність та доведеність вимог позивача до відповідача щодо стягнення витрат, пов`язаних зі сплатою страхового відшкодування в розмірі 15 620,00 грн.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом частин 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно із доданим до позовної заяви розрахунком судових витрат, розмір судових витрат, які позивач очікував понести у зв`язку з розглядом даної справи, становив 1 921,00 грн - судовий збір, а також витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В обґрунтування заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу Приватне акціонерне товариство "Просто-страхування" посилається на те, що факт надання правової допомоги позивачу підтверджується договором, укладеним з Адвокатським бюро "Синюк та партнери" та актом виконаних робіт та платіжним дорученням №20022 від 06.11.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2018 між Приватним акціонерним товариством "Просто-страхування" (клієнт) та Адвокатським бюро "Синюк та партнери" було укладено договір про надання правової допомоги №1, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

За змістом пунктів 4.1, 4.2 вказаного договору вартість наданих юридичних послуг адвокатське бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, та виставляє клієнту відповідний рахунок. Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання клієнтом рахунку від адвокатського бюро.

Відповідно до пункту 4.5 договору, за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін.

На підтвердження виконання робіт, обумовлених договором про надання правової допомоги №1 від 16.04.2018, Адвокатським бюро "Синюк та партнери" та Приватним акціонерним товариством "Просто-страхування" було складено акт виконаних робіт від 03.01.2019 на суму загальну 36 000,00 грн, який підписаний сторонами без зауважень та заперечень. Крім того, 03.01.2019 адвокатським об`єднанням було складено детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних для надання правової допомоги по страховій справі №127562 (страхувальник Товариство з обмеженою відповідальністю "Гетманглобал") на суму 3 000,00 грн.

На підтвердження фактичної оплати послуг з правничої допомоги в розмірі 3 000,00 грн, позивачем надано платіжне доручення №20022 від 06.11.2018 на суму 36 000,00 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" про стягнення сплаченого страхового відшкодування в розмірі 15 620,00 грн, враховуючи, що позивачем подано до матеріалів справи достатньо доказів на підтвердження факту надання Адвокатським бюро "Синюк та партнери" професійної правничої допомоги Приватному акціонерному товариству "Просто-страхування" в межах справи №910/2442/19 на суму 3 000,00 грн, суд вважає за необхідне задовольнити заяву Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" та стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з 1 921,00 грн судового збору та 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 232, 236 - 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" про стягнення сплаченого страхового відшкодування в розмірі 15 620,00 грн - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" (03150, місто Київ, Голосіївський район, вулиця Казимира Малевича, будинок 31; ідентифікаційний код 31650052) на користь Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" (04050, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Герцена, будинок 10; ідентифікаційний код 24745673)витрати, пов`язані зі сплатою страхового відшкодування в розмірі 15 620,00 грн (п`ятнадцять тисяч шістсот двадцять гривень 00 копійок), судовий збір у розмірі 1 921,00 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок) та 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок) витрат на правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ