Рішення № 82116387, 30.05.2019, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/295/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Лозинської І.В.,

секретаря судового засідання Шевчук - Сингаївської І.Г.

за участю представників сторін:

- від позивача: Черниш М.В. - представник за дов. № 007.2-182-1218 від 29.12.2018

- від відповідача: Кімак З. С. - представник за дов. № 4136/6 від 28.12.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (м. Житомир)

до Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (м. Житомир)

про стягнення 547111,94 грн.

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради 547111,94 грн., з яких 95420,19 грн. 3% річних, 451691,75 грн. інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на несвоєчасне погашення відповідачем основного боргу за отриману послугу з розподілу природного газу на підставі рішення Господарського суду Житомирської області від 02.03.2017 у справі № 906/1227/16 та виданого на його виконання відповідного наказу.

Ухвалою від 04.04.2019 господарський суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі; постановив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; призначив засідання суду для розгляду справи по суті на 02.05.2019 о 11:00 год; роз`яснив сторонам, що згідно із ч. 7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

18.04.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 18.04.2019 вих. №1839/6, з доказами його направлення позивачу, у якому, зокрема, зазначено про невизнання позову та збиткову діяльність підприємства; неправильне нарахування інфляційних на загальну суму 451691,75 грн., так як борг утворився впродовж жовтня 2016 року та мав бути сплачений до 11.11.2016, однак, позивач нарахував інфляційні, починаючи з листопада 2016; відповідач здійснив власний розрахунок інфляційних втрат, починаючи з грудня 2016 року на загальну суму 363066,56 грн. (а. с. 25 - 29).

02.05.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив з доказами її направлення відповідачу, у якій спростовано заперечення відповідача та зазначено про підтримання позову у повному обсязі у заявленій сумі 547111,94 грн. (а. с. 30 - 36).

Ухвалою від 02.05.2019 господарський суд відклав розгляд справи по суті на 21.05.2019 о 11:00; зазначив про право відповідача надіслати заперечення на відповідь на відзив позивача від 02.05.2019 з доказами його направлення позивачу (за наявності); направити копії даної ухвали сторонам у справі.

16.05.2019 до суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив позивача від 13.05.2019, вих. №2003/6, з доказами його направлення позивачу, в якому підтримано наведений у відзиві на позовну заяву розрахунок інфляційних втрат з посиланням на постанову пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2014 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", та вказано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція (а. . 39 - 42).

Ухвалою від 21.05.2019 господарський суд оголосив перерву в засіданні суду до 16:00 год. 29.05.2019; зобов`язав позивача надати засвідчену копію типового договору, про який зазначено у позовній заяві, для долучення до матеріалів справи та перевірити розрахунок нарахувань інфляційних витрат (а. с. 46).

29.05.2019 до суду від позивача надійшли письмові пояснення з посиланням на практику Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/7401/16 від 25.04.2018, в яких викладено заперечення стосовно відзиву на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив відповідача (а. с. 47 - 71).

В засіданнях суду 29.05.2019 та 30.05.2019 представник позивача повністю підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача в засіданні суду 29.05.2019 та 30.05.2019 проти позову заперечила повністю.

Інших заяв, клопотань, пояснень від сторін по справі до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши уповноважених представників сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах сторін по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

1. Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.03.2017 у справі № 906/1227/16 позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" до Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" 2256145,80 грн. основного боргу, 33842,19грн. витрат по сплаті судового збору; припинено провадження у справі в частині стягнення 1818652,28 грн. основного боргу у зв`язку з його сплатою 13.12.2016 (а. с. 12 - 14). Видано наказ (а. с. 15).

Зі змісту вказаного рішення суду та Типового договору (а. с. 63-71) вбачається, що 01.01.2016 між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (позивач/оператор ГРМ) Комунальним підприємством "Житомиртеплокомуненерго" (відповідач/споживач) був укладений договір розподілу природного газу на умовах Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498, шляхом підписання 01.01.2016 відповідачем заяви-приєднання №09420Z9JLFAT016 до умов договору розподілу природного газу (а. с. 9 - 14).

Пунктом 1.1 Типового договору визначено, що Типовий договір розподілу природного газу є публічним, регламентує порядок і умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

Згідно з п. 1.2 Типового договору його умови однакові для всіх споживачів України, розроблені за Законом України "Про ринок природного газу",Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2494.

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку у встановленому порядку оператор ГРМ направляє споживачу інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу (п. 1.3 Типового договору).

За цим договором оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором (п. 2.1 Типового договору).

В межах справи № 906/1227/16 судом встановлено, що позивач на виконання умов Типового договору впродовж жовтня 2016 передав, а відповідач (споживач) прийняв послугу з розподілення природного газу в кількості 5531300 куб.м. на загальну суму 4074798,08 грн., що підтверджується підписаним та скріпленим печатками актом прийому - передачі природного газу № 211 від 07.11.2016.

Відповідач свої договірні зобов`язання щодо оплати отриманих послуг виконав не належним чином, а саме, оплата була здійснена з порушенням строків оплати.

Під час судового розгляду справи № 906/1227/16 споживачем здійснено часткове погашення заборгованості за договором розподілу природного газу на загальну суму 1818652,28 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1596 від 13.12.2016.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.03.2017 у справі №906/1227/16 встановлено обставини неналежного виконання позивачем своїх обов`язків з оплати вартості послуги з розподілу природного газу за жовтень 2016, у зв`язку з чим і стягнуто залишок заборгованості.

Оплата здійснюється виключного грошовими коштами на поточний рахунок оператора ГРМ (аб. 3 п. 6.4 Типового договору).

Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на рахунок оператора ГРМ (аб. 4 п. 6.4 Типового договору).

11.08.2016 затверджено Постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1418, якою, зокрема, внесено зміни до п. 6.4 Типового договору розподілу природного газу.

Так, абзац перший доповнено реченнями такого змісту: "Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів».

Згідно з п. 7.4 Типового договору споживач зобов`язується, зокрема, здійснювати розрахунки в розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.

Станом на дату звернення позивача з позовом до суду, на виконання рішення господарського суду від 02.03.2017 у справі №906/1227/16, відповідач сплатив позивачу 3686,10 грн. що підтверджується платіжними дорученнями: № 1837 від 27.09.2017 на суму 1310,22 грн.; № 2159 від 15.11.2017 на суму 2375,88 грн. (а. с. 18,19).

У зв`язку з тим, що відповідач не виконав вказане рішення суду, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 451691,75 грн. інфляційних втрат та 95420,19 грн. 3% річних, нарахованих згідно з ст. 625 ЦК України, що стало підставою для звернення до господарського суду з позовною заявою.

Представник відповідача заперечила проти заявленої суми позову, у тому числі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 18.04.2019, вих. № 1839/6 (а. с. 25).

2. Норми права (нормативно - правові акти), які застосував господарський суд щодо стягнення інфляційних у сумі 451691,75 грн. та 3 % річних у сумі 95420,19 грн..

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ч. 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Також судом досліджено, що Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 № 1730-VIII, який набрав чинності 30.11.2016, застосуванню не підлягає.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поряд з цим, суд зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, інфляційні втрати та три відсотки річних підлягають стягненню на підставі закону як вид відшкодування за завдані втрати незалежно від укладення договору та не є штрафними санкціями, право на нарахування яких виникає у зв`язку з невиконанням або несвоєчасним виконанням зобов`язань за договором.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Інфляційні нарахування та 3 % річних на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Враховуючи викладені обставини, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних нарахувань.

3. Висновок щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення інфляційних в сумі 451691,75 грн. згідно з розрахунком позивача, наведеним у позовній заяві.

У розрахунку позивача (а. с. 7) заявлено до стягнення з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 451691,75 грн. нараховані за листопад 2016 року на суму боргу 4074798,08 грн.; за період з грудня 2016 року до вересня 2017 року на суму боргу 2256145,80 грн. за жовтень 2017 року на суму боргу 2254835,58 грн.; за період з листопада 2017 року до лютого 2018 року на суму боргу 2252459,70 грн.

У відзиві на позовну заяву від 18.04.2019, вих. № 1839/6 (а. с. 25), відповідачем подано контррозрахунок інфляційних нарахувань, відповідно до якого розрахунок інфляційних нарахувань проведено на загальну суму 363066,56 грн. таким чином:

- з грудня 2016 року до вересня 2017 року - на суму боргу 2256145,80 грн.;

- за жовтень 2017 року на суму боргу 2254835,58 грн.;

- з листопада 2017 року до лютого 2018 року - на суму боргу 2252459,70 грн.

Під час перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань судом враховано таке.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в інформаційно-пошуковій системі "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2. Постанови Пленуму ВГС України № 14 від 17.12.2013).

Як зазначалося вище, п. 6.4. Типового договору розподілу природного газу визначено, що остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Зважаючи на викладене, відповідач зобов`язаний був здійснити розрахунок за послуги надані позивачем у жовтні 2016 року до 10.11.2016.

Враховуючи несплату відповідачем послуг, отриманих у вищезазначений період, у позивача виникло право на нарахування інфляційних нарахувань на заборгованість за жовтень 2016 року ( з 11.11.2017) з грудня 2016 року за таким розрахунком:

- за період з грудня 2016 року до вересня 2017 року на суму боргу 2256145,80 грн.;

- за жовтень 2017 року на суму боргу 2254835,58 грн.;

- за період з листопад 2017 року до лютого 2018 року на суму боргу 2252459,70грн.

Однак, на думку суду, позивач необґрунтовано здійснив нарахування інфляційних нарахувань на заборгованість у розмірі 4074798,08 грн. з листопада 2016 року.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок інфляційних нарахувань за період з грудня 2016 до вересня 2017 року на суму боргу у розмірі 2256145,80 грн.; за жовтень 2017 року на суму боргу 2254835,58 грн.; за період з листопада 2017 року до лютого 2018 року на суму боргу 2252459,70 грн., суд вважає, що розмір інфляційних нарахувань за зазначені періоди становить 378345,02 грн.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 73346,73 грн. інфляційних нарахувань слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням приписів чинного законодавства України.

4. Висновок господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у сумі 95420,19 грн.

Згідно з розрахунком позивача (а. с. 7) заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 95420,19 грн. нараховані за такі періоди:

- з 11.11.2016 до 12.12.2016 на суму боргу 4074798,08 грн. у розмірі 10717,28 грн.;

- з 13.12.2016 до 26.09.2017 на суму боргу 2256145,80 грн. у розмірі 53405,75 грн.;

- з 27.09.2017 до 14.11.2017 на суму боргу 2254835,58 грн. у розмірі 9081,12 грн.;

- з 15.11.2017 до 14.03.2018 на суму боргу 2252459,70 грн. у розмірі 22216,04 грн.

Представником відповідача в засіданні суду 30.05.2019 висловлено заперечення щодо нарахування 3% річних, обгрунтовуючи заперечення скрутним фінансовим становищем на підприємстві.

Під час перевірки наданого позивачем розрахунку 3% річних судом взято до уваги, що відповідачем частково сплачено борг, відповідно, у такі дати та суми:

- 13.12.2016 - на суму 1818652,28 грн.;

- 27.09.2017 - на суму 1310,22 грн.;

- 15.11.2017 - на суму 2375,88 грн.

Тому, суд вважає, що позивач помилково включив до періоду нарахування 3% річних дні сплати заборгованості: 13.12.2016, 27.09.2017 та 15.11.2017, тоді як слід було проводити нарахування з наступного дня, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних.

Крім того, слід зважати на норму ч. 3 ст. 116 ГПК України відповідно до якої зазначено, що перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок 3% річних нарахованих за такі періоди: з 11.11.2016 до 12.12.2016 на суму боргу 4074798,08грн. у розмірі 10717,28 грн.; з 14.12.2016 до 26.09.2017 на суму боргу 2256145,80 грн. у розмірі 53220,32 грн.; з 28.09.2017 до 14.11.2017 на суму боргу 2254835,58 грн. у розмірі 8895,79 грн.; з 16.11.2017 до 14.03.2018 на суму боргу 2252459,70 грн. у розмірі 22030,91 грн., суд вважає, що правомірно нарахованими є 3% річних у розмірі 94864,30 грн. Вимоги в частині 555,89 грн. 3% річних необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

5. Висновок господарського суду за результатами розгляду позовної заяви.

Судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати позивачу послуги з розподілення природного газу згідно з умовами Типового договору природного газу, в обумовлений в період.

За ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем доведено суду обґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами у справі.

Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та судовою практикою, а посилання відповідача на скрутне матеріальне становище на підприємстві судом не приймається з огляду на загальне правило закріплене у ч. 1 ст. 625 ЦК України, згідно з яким боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином. За ч. 2 цієї ж статті кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічна норма щодо обов`язковості виконання зобов`язання його сторонами закріплена у ст. 526 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи справу, суд прийшов до висновку, що до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, призвело затягування і зволікання відповідачем із виконанням своїх договірних обов`язків.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково на загальну суму 473209,32 грн., з яких 378345,02 грн. інфляційних та 94864,30 грн. 3% річних.

В частині стягнення суми інфляційних нарахувань у розмірі 73346,73 грн., 3% річних у розмірі 555,89 грн. слід відмовити.

6. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розподіл судових витрат врегульовано ст.129 ГПК України, згідно з п. 2 ч. 1 якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що за п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд встановив, що позивачем заявлено до стягнення 547111,94 грн. боргу та сплачено 8250,32 грн. судового збору згідно з платіжним дорученням № 3 від 27.02.2019 (а. с. 10).

Однак, за розрахунком суду позивачу слід було сплатити 8206,68 грн., тобто позивачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відтак, поверненню підлягає 43,64 грн., що є різницею між сумами сплаченого судового збору, та того, який слід було сплатити (8250,32 - 8206,68), однак за письмовим клопотанням позивача, яке станом на дату розгляд справи позивачем не надано, про що буде постановлено відповідну ухвалу господарського суду.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, вул. Київська, 48, код ЄДРПОУ 35343771) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (10002, м.Житомир, вул. Фещенка - Чопівського, 35, код ЄДРПОУ 03344071)

- 378345,02 грн. інфляційних нарахувань;

- 94864,30 грн. 3% річних;

- 7098,14 грн. судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 73346,73 грн. інфляційних нарахувань.

4. Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 555, 89 грн. 3 % річних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 31.05.19

Суддя Лозинська І.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 - сторонам (реком. з повідомл.)