Рішення № 82113981, 20.05.2019, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1367/18

Номер провадження 2/530/149/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2019 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., при секретарі Стрілець Л.Г., за участю представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Зіньків Полтавської області цивільну справу за позовом

ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Човно-Федорівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, село Човно-Федорівка, Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, місто Зіньків, вулиця Воздвиженська, 40, третя особа, без самостійних вимог: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім.Довженка", юридична адреса: Полтавська область, Шишацький район, село Яреськи, вулиця Козацький шлях, 29, 3-ї особи без самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання поважними причин пропущення позовної давності та визнання права на земельну частку (пай),-

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Зіньківського районного суду Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Човно-Федорівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, село Човно-Федорівка, Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, місто Зіньків, вулиця Воздвиженська, 40, третя особа, без самостійних вимог: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім.Довженка", юридична адреса: Полтавська область, Шишацький район, село Яреськи, вулиця Козацький шлях, 29, 3-ї особи без самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання поважними причин пропущення позовної давності та визнання права на земельну частку (пай).

Позивач просить суд визнати поважними причини пропущення ОСОБА_2 , позовної давності звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права на земельну частку (пай) в колективній власності на землю реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Маяк» Зіньківського району Полтавської області. Визнати за позивачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Маяк», з юридичною адресою: 38150, с. Човно-Федорівка, Зіньківський район, Полтавська область, в розмірі 6,50 в умовних кадастрових гектарах. Зобов`язати відповідача Зіньківську районну державну адміністрацію Полтавської області видати на ім`я ОСОБА_3 сертифікат на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Маяк» Зіньківського району Полтавської області з розмірі 6,50 в умовних кадастрових гектарах.

Зобов`язати відповідача Човно-Федорівську сільську раду Зіньківського району Полтавської області виділити в натурі (на місцевості) земельну ділянку, яка відповідає розміру 6,50 в умовних кадастрових гектарах, із не розпайованих земель колективної власності реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Маяк» на території Човно-Федорівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області.

В судове засідання позивач, ОСОБА_2 не з`явився.

Представник відповідача, Човно-Федорівської сільської ради Зіньківського району Полтавської областів судове засідання не з`явиdся, але направив заяву і просить розгляд справи провести без його участі.

Представник відповідача, Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області,в судове засідання не з`явився.

Третя особа, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім.Довженка", належним чином повідомлялася, в судове засідання не зявилася.

Суд, заслухавши представника позивача, який підтримав змінені позовні вимоги, а саме визнати поважними причини пропущення ОСОБА_2 , позовної давності звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала в колективній власності реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Маяк» Зіньківського району Полтавської області, яка згідно розділу X «Перехідні положення» пункту 21 Земельного кодексу України (зі змінами) вважається власністю територіальної громади та переходить до комунальної власності територіальної громади Човно- Федорівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Визнати за позивачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , право на земельну частку (пай), в розмірі 6,50 в умовних кадастрових гектарах, у землі, яка перебувала у колективній власності реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Маяк», яка згідно розділу X «Перехідні положення» пункту 21 Земельного кодексу України (зі змінами) вважається власністю територіальної громади та переходить до комунальної власності територіальної громади Човно-Федорівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Зобов`язати відповідача Човно- ОСОБА_4 сільську раду Зіньківського району Полтавської області виділити в натурі (на місцевості) позивачу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , земельну ділянку, яка відповідає розміру 6,50 в умовних кадастрових гектатах, із нерозподілених, нерозпайованих земель, які перебували у колективній власності реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Маяк» на території Човно-Федорівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області які згідно розділу X «Перехідні положення» пункту 21 Земельного кодексу України (зі змінами) вважаються власністю територіальної громади та переходять до комунальної власності територіальної громади Човно-Федорівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області nа дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги не обґрунтовані і такі, що не підлягають до задоволення.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 рокувнесенні зміни до відповідних Кодексів.

Згідно п. 9 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, із змінами внесеними відповідно до зазначеного Закону, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 “Про судове рішення у цивільній справі”, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

В судовому засіданні було встановленого, що позивач ОСОБА_2 працював в колгоспі в колгоспі «Маяк» Зіньківського району Полтавської області і потім, після реорганізації його в колективне сільськогосподарське підприємство «Маяк» Зіньківського району Полтавської області, з квітня місяця 1987 року по липень місяць 1999 року.

Згідно записів у трудовій книжці колгоспника № 1037 на ім`я ОСОБА_2 , заповненій ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 прийнятий в члени колгоспу «Маяк» Зіньківського району Полтавської області, протокол № 8 від 8.04.1987 року, рішення правління колгоспу, а 15.01.1997 року виключений з членів «Маяк», без поважної причини, протокол № 1 від 29.01.1997 року, голова ксп ОСОБА_5 ( а.с.10-11)..

Згідно фотокопії аркушів трудової книжки колгоспника на ім`я ОСОБА_2 які додано до позовної заяви в даті запису від 02.01.1998 року вказано, що відомості додано за 1997 рік, працював різноробочим, пророблено 181,5 людино днів за рік, а встановлений мінімум трудоднів – 260, далі стоїть відмітка без поважних причин та запис, що 15.01.1997 року виключений з членів «Маяк», далі працював з 1998 року в даному СКП в 1998-2000 роках (а.с.11).

Згідно архівної довідки №113 від 8.11.2012 року вказано, що ОСОБА_2 прийнято в члени колгоспу «Маяк» з 1 квітня 1987 року, протокол №8 від 08.04.1987 року. Виключений з членів колгоспу «Маяк» з 31 квітня 1987 року. Протокол №9 від 31.07.1999 року (а.с.12).

В з зв`язку з цим, суд критично оцінює довідку трудового архіву №113 від 8.11.2012 року так як в ній відсутні запис за 1997 рік, рік виключення Лєбєдєва Сергія Григоровича з членів КСП в 1997 році, про який вказано в трудовій книжці ОСОБА_2 .

Згідно протоколу № 7 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Маяк» від 28 грудня 2009 року, товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Маяк» реорганізовано, припинено діяльність шляхом приєднання до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка».

Згідно довідки, виданої ОСОБА_2 , виробничий підрозділ «Агро-Маяк» Зіньківського району Полтавської області ТОВ «АФ ім. Довженка» являється правонаступником ТОВ «Агро-Маяк», протокол № 7 від 28.12.2009 року рішення загальних зборів учасників ТОВ «Агро-Маяк»; ТОВ «Агро-Маяк» являється правонаступником СБК «Маяк», протокол № 40 від 29.12.2006 року рішення правління СБК «Маяк»; СБК «Маяк» являється правонаступником КСП «Маяк», протокол № 54 від 26.04.2000 року рішення правління КСП «Маяк»; КСП «Маяк» являється правонаступником колгоспу «Маяк», протокол № 4 від 25.11.1992 року загальних зборів колгоспників.

Судом встановлено, що сторонами не заперечується, що позивач, ОСОБА_2 мав право на отримання земельної ділянки /паю/, як бувший член бувшого КСП «Маяк» і з невідомих суду причин не був включений до списків громадян – членів КСП, згідно Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 “ Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”, що мали право на отримання земельних часток / паїв/. Своїм правом на поновлення свого порушеного цивільного права на отримання земельної частки /паю/у встановлений законом трьох річний термін не скористався. Згідно пояснення представника позивача, ОСОБА_1 , пояснив, що ОСОБА_2 догадувався про те, що не включили в списки КСП «Маяк». Представник позивача рахує, що позивачу тільки на даний час стало відомо про порушення його права на отримання земельної частки /паю/ - не заслуговують на увагу і не можуть бути визнанні судом, як поважна причина пропуску строків позовної давності. Під час проведення розпаювання земель колективної власності сільськогосподарських підприємств в масштабах держави проводилось ряд заходів / статті в газетах, телевізійні і радіопередачі/ направлені на роз`яснення порядку і мети розпаювання земель, в колективних сільськогосподарських підприємствах проводились загальні збори членів вказаних підприємств, на яких вирішувались питання пов`язані з розпаюванням землі, майна вказаних підприємств, обговорення і затвердження списків членів КСП , які мають право на отримання земельних і майнових паїв, вивішування вказаних списків в приміщеннях сільськогосподарських підприємств, для детального ознайомлення з ними громадян. Крім того позивач, був виключений з членів КСП «Маяк» без поважних причин - невироблено встановлений мінімум трудоднів, про що вказано в трудовій книжці (а.с.11), а тому посилання представника позивача, що позивач, ОСОБА_2 в цей час хворів, не мають свого обґрунтування та позивачем не надано відповідних доказів, а тому суд до них відноситься критично та не бере до уваги.

Інших доказів, що ОСОБА_2 працював в КСП «Маяк»та був членом колгоспу до 2004 року позивачем не надано.

Згідно консультативного висновку вказано, що ОСОБА_2 хворіє з 2005 року (а.с.21). Інших доказів, про раннє захворювання позивача, ОСОБА_2 , відповідно до ст.ст. 81,83 ЦПК України не надано.

При вирішенні даного спору по суті, суд виходить з вимог ч.3 ст.2 ЦПК України / ред..2004 року/, згідно якої провадження по цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. На час виникнення права позивача, ОСОБА_2 на отримання земельної частки /паю/ діяв Цивільний Кодекс в редакції 1963 року. Згідно вимог ст. 80 ЦК України, стаття носила імперативний характер, позовна давність до даних правовідносин була встановлена 3 роки і підлягала застосуванню судом при пропущенні строків позовної давності в обов`язковому порядку, незалежно від визнання – невизнання відповідачем заявленого позову .

Відповідно до ст.1 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” від 05.06.2003 року №899-ІУ право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

Згідно із п.2 Указу Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” № 720/95 від 08 серпня 1995 року право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року “Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ” роз`яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта. Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Отже, необхідною умовою для отримання земельної частки (паю) є членство в колективному підприємстві.

Як зазначено вище, на час отримання Державного акту на право колективної власності на землю, ОСОБА_2 був членом КСП «Маяк» та мав право на земельну частку (пай), але до списків на отримання земельної частки (паю) внесений не був.

З наведених норм права вбачається, що особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала на цьому підприємстві та була його членом.

Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що ОСОБА_3 мав право на отримання земельної частки /паю/ як колишній член колишнього КСП « Маяк».

Разом із тим з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом у вересні 2018 року, через 23 роки після того, як відбулося розпаювання земель колишнього колгоспу КСП «Маяк» та правонаступнику останнього – СБК «Маяк» - було передано Державний акт на право колективної власності на землю.

Як на причину поважності пропуску строку позивач посилався на те, що про порушення свого права він дізнався безпосередньо перед зверненням до суду.

Відповідно до ст.71 ЦК Української PCP (в редакції 1963 року), що була чинна на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст.76 ЦК УРСР).

Статтею 75 ЦК УРСР передбачено, що позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін по справі.

Згідно із ч.І ст.80 ЦК Української PCP закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції 2003 року), правовідносини, які виникли до набрання ним чинності, повинні регулюватися законодавством, яке діяло на час їх виникнення, а пунктом 6 передбачено застосування його правил про позовну давність до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Встановивши, що обставини, на які посилався позивач як на поважність причин пропуску строку позовної давності, не можуть бути визнані поважними, суд відмовляє у позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Твердження позивача про те, що про порушення свого права на одержання земельної частки (паю) при розпаюванні колишнього КСП «Маяк» позивач дізнався у вересні 2018 року, суд оцінює критично з урахуванням у т.ч. наступного.

Під час складання списку членів КСП, які мають право на отримання земельної частки (паю), що додається до Державного акта на право колективної власності на землю та під час передачі 18.12.1995 року КСП «Маяк» вказаного Державного акта ОСОБА_2 був членом даного підприємства, а тому йому не могло бути невідомо про те, що його не включено до даного списку.

Окрім того, сам позивач у додатках до позовної заяви додає, архівні довідки. Згідно якої за №113 від 8.11.2012 року вказано, що вона «видана ОСОБА_2 , 1961 року народження, мешканцю с ОСОБА_6 АДРЕСА_2 ОСОБА_6 -Федорівка АДРЕСА_3 Зіньківського району АДРЕСА_3 Полтавської області про те, що він працював в колгоспі «Маяк» Зіньківського району, Полтавської області з квітня місяці 1987 року по липень місяць 1999 року (а.с.12). Тобто вказано, рік, коли ОСОБА_2 отримав дану довідку та настала в нього можливість звернутися другий раз до спілки майнових та земельних паїв про включення до спику на отримання права на земельну частку пай.

Позивачем не надано доказів відповідно до ст.. 81 ЦПК України, що він звертався до спілки майнових та земельних паїв про включення до спику на отримання права на земельну частку пай, після отримання трудової книжки та до дня звернення до суду.

Таким чином, станом на дату звільнення - 01.01.2000 року – ОСОБА_2 було достовірно відомо про порушення його права та в подальшому, в тих роках він не звертався по цьому питанню.

З урахуванням наведеного початком перебігу строку позовної давності слід вважати 01.01.2000 року, відповідно, передбачений Законом трирічний строк сплинув 01.01.2003 року, що є підставою для застосування правил про позовну давність ЦК України в редакції 1963 року.

Також, оскільки строк пред`явлення позову, встановлений законодавством, що діяло раніше, сплив до набрання чинності Цивільним Кодексом України (в редакції 16.01.2003р.), то правила цього Кодексу про позовну давність до даного позову не застосовуються.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що про порушення свого права позивач міг дізнатися до свого звільнення з підприємства - 01.01.2000 року, та вчинити усі необхідні дії, спрямовані на поновлення цього права протягом наступного передбаченого законом трирічного строку позовної давності.

Позивачем також не надано доказів, того, що він звертався до відповідача Човно-Федорівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, районної державної адміністрації Полтавської області із заявою про включення його до списку та отримання права на земельну частку пай.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України вказано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

А відповідно до ст. 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В зв`язку з цим позивачем не надано доказів того, що на час подачі позовної заяви було порушено його право, не визнавалося або оспорювалося.

Відповідно до ст.. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Проте, на думку суду, позивач не довів обставини, які передбачали б задовлення позовних вимог.

Таким чином, суд не вбачає порушення суб`єктивного права, що є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. А тому, вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки відсутні законні підстави для цього.

На основі вищевикладеного, суд з позицією відповідача, Човно-Федорівської сільської ради Зіньківського району Полтавської областіне згідний, а тому до його позиції про визнання позовних вимог підходить критично.

У відповідності до ст..12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст..44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання позову за відсутності предмета спору.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо позов задоволено повністю, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного та керуючисьст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,81,133,137,141, 210, 228-229, 258, 263-268, 354, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

По позовних вимогах ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Човно-Федорівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, село Човно-Федорівка, Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, місто Зіньків, вулиця Воздвиженська, 40, третя особа, без самостійних вимог: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім.Довженка", юридична адреса: Полтавська область, Шишацький район, село Яреськи, вулиця Козацький шлях, 29, 3-ї особи без самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання поважними причин пропущення позовної давності та визнання права на земельну частку (пай) - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги через Зіньківський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено: 30.05.2019 року.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко

секретар: Л.Г. Стрілець