Рішення № 82113270, 24.05.2019, Роменський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 585/724/19

Номер провадження 2/585/434/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2019 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючої судді Машини І.М.,

секретаря судового засідання – Дячкової А.О.,

за участю позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача Генеральної прокуратури України – прокурор Роменської місцевої прокуратури Клименко Я.В.,

представника відповідача Державної казначейської служби України - Клименко Н.В.,

представника відповідача Головного управління національної поліції в Автономній республіці Крим та м. Севастополі - Сідько Р.В.,

розглянувши в судовому засіданні в приміщенні суду м. Ромни в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі: Головного управління національної поліції в Автономній республіці Крим та м. Севастополі, Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України про відшкодування та стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

27 лютого 2019 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом в якому просила: відшкодувати за рахунок державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку державного бюджету на її користь мінімальний розмір матеріальної шкоди в розмірі 5 000 000,00 грн. та мінімальний розмір моральної шкоди 5 000 000,00 грн., завданої останній незаконними діями (бездіяльності) органів досудовго слідства, прокуратури. Вимоги позову мотивовано тим, що 13 листопада 1995 року вбили ОСОБА_2 , сина позивачки. Особу злочинця встановлено гр. ОСОБА_3 , протее впородовж 16 років до кримінальної відповідальності його не було притягнуто, у звязку з тим, що він є гр. Узбекистану і начебто не проживає в Україні. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. На думку позивачки, з потурання і бездіяльності держави, вбивця уникнув будь-якої відповідальності. Оскільки, затримали ОСОБА_3 і вперше пред`явили йому обвинувачення за ч. 3 ст. 101 КК України лише в лютому 2009 року. Під час розгляду справи Муратова в судах, виявилося, що насправді від слідства та суду він не переховувався, про кримінальну справу щодо нього та про його розшук йому нічого не було відомо, в Узбекистан він не втікав, всі ці роки постійно перебував і працював на території України, вступив в релігійний шлюб, народив чотирьої дітей, прожив з сім`єю весь час в Криму, притягався до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування (реєстрації), а влітку 2008 року отримав паспорт громадянина України. Протягом 14 років чиновники поліції та прокуратури повідомляли позивачці про те, що на початковому етапі розслідування місцеві міліціонери проявили халатну бездіяльність, а потім ускладнилось тим фактом, що ОСОБА_3 є громадянином Узбекистану і в Україні не проживає, тобто втік з України і переховується в Узбекистані. За довгі 14 років позивачка отримала сотні листів і відповідей, оббивала пороги десятків чиновників і Кримських і Київських. Позивачка зазначає, що розслідування смерті її сина було неналежним, неадекватним, халатним і неефективним. Впродовж 14 років держава взагалі не шукала вбивцю. Довела справу до закінчення строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності, потім закрила її, а її цивільний позов залишено без задоволення. Обставини справи були добре відомі правоохоронним органам із самого початку. Впродовж 14 років слідчі, міліціонери та прокурори переконували Сушко Г.М., що ОСОБА_3 втік за кордон, що вбивця є громадянином Узбекистану, що він живе в Самарканді і що Генеральна Прокуратура України не сьогодні-завтра вирішить питання про передачу матеріалів кримінальної справи до Республіки Узбекистан. Лише після неодноразових поїздок в столицю на особистий прийом до керівників Генеральної Прокуратури України та Міністерства Внутрішніх Справ України, неймовірними зусиллями вдалося зрушити ситуацію з місця після десяти років імітування правоохоронними органами розслідування вбивства сина позивачки. ОСОБА_3 затримали тільки 8 лютого 2009 року. 2-3.12.2009 Нижнєгорський суд АР Крим закрив кримінальну справу проти нього у зв`язку із спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, посилаючи на 1 ч. ст. 48 КК України (в редакції 1960 року). Цивільний позов як потерпілої сторони до Муратова про відшкодування моральної шкоди за позбавлення життя мого сина суд залишив без розгляду. У даній справі було подано скаргу на рішення Нижнєгорського суду АР Крим. Але 11.03.2010 року колегія суддів Апеляційного суду АР Крим не погодилися з доводами апеляцій і таким чином залишила в силі постанову Нижнєгорського райсуду АР Крим від 23.12.2009. Позивачка подала скаргу до суду касаційної інстанції - Верховного Суду України, який своєю Ухвалою від 2.04.2011 константував, що ОСОБА_3 дійсно переховувався від слідства весь цей час і тому загальні, передбачені ч. 1 ст. 48 КК України строки давності притягнення до кримінальної відповідальності в даному випадку застосуватись не можуть, а ОСОБА_3 - підлягає кримінальній відповідальності і повинен понести заслужене покарання. 13 листопада 2011 року Нижньогірський райсуд АР Крим кримінальну справу по ОСОБА_3 знову закрив на підставі ч. 3 ст. 49 КК України, адже з часу вчинення злочину дійсно минуло більше 15 років. Таким чином, ОСОБА_3 не поніс жодної юридичної відповідальності за заподіяну смерть сина позивачки. З моменту смерті останнього, позивачка перенесла сильні стреси, її плани на подальше життя зруйнувалися і весь час вона живе тільки надією притягнути винних осіб до відповідальності. Незаконними діями посадових осіб правоохоронних органів та прокуратури позивачці спричинено матеріальної шкоди, яку вона оцінює в розмірі 5 000 000,00 грн. та моральної шкоди в розмірі 5 000 000,00 грн., яку остання на підставі рішень Європейського суду просить відшкодувати на її користь.

Представник відповідача Генеральної прокуратури України – прокурор Роменської місцевої прокуратури Клименко Я.В. не погоджуючись з позовом 25.03.2019 надала суду відзив на позов в якому заначила, що позов до Генеральної прокуратури України є безпідставним і не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Слідчим відділом Нижньогірського РВ ГУ МВС України в АР Крим порушено кримінальну справу № 41250 за ч. 3 ст. 101 КК України за фактом заподіяння ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть. Постановою Нижньогірського районного суду АР Крим від 13.07.2011 підсудного ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 101, ч. 2 ст. 123 КК України (в ред. 1960 року) на підставі ст. 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності. Кримінальну справу відносно ОСОБА_3 закрито. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду. Як вбачається із змісту вказаної постанови, присутні у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_1 та її адвокат не заперечували проти закриття кримінальної справи, оскільки з дня вчинення злочину пройшло більше 15 років. Постанова суду набрала законної сили. Щодо відшкодування позивачці матеріальної та моральної шкоди, то відповідати за заявленими позовними вимогами на підставі зазначених норм має держава, а не конкретний орган досудового розслідування, прокуратури, чи їх посадові особи. Крім того, Генеральною прокуратурою України вказана кримінальна справа не розслідувалась і нагляд за її розслідуванням не здійснювався. Зважаючи на викладене, Генеральна прокуратура України є неналежним відповідачем у справі. Заявлену суму відшкодування не обгрунтовано, відповідних розрахунків не надано, в чому полягає матеріальна шкода не зазначено. З огляду на викладене, представник просила суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Генеральної прокуратури України повністю у зв`язку із безпідставністю вимог.

Представник МВС Україниза довіреністю І.В. Скригонюк не погоджуючись з позовом 02.04.2019 направив до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 в якому зазначив наступне. У позовній заяві та доданих до неї документах дані про вину безпосередньо посадових осіб центрального апарату МВС України у спричиненні позивачеві матеріальної та моральної шкоди відсутні. Позивач не наводить у позовній заяві жодних випадків прийняття посадовими особами МВС України процесуальних рішень в рамках досудового розслідування кримінальної справи за фактом заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , які спричинили смерть потерпілого. Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач фактично зазначає, що процесуальні документи в рамках кримінальної справи приймалися територіальним органом ГУМВС України в АР Крим. Разом з тим, ГУМВС України в АР Крим (код ЄДРПОУ 08592230) не бере участь в розгляді даної судової справи в якості відповідача. Міністерство внутрішніх справ України прав і інтересів позивача не порушувало та відповідно не може нести відповідальність перед позивачем. Позивач залишає поза увагою суду спеціальні норми Цивільного кодексу України по відшкодуванню шкоди, якщо вона була завдана посадовою особою органу державної влади чи органом державної влади під час здійснення ними своїх повноважень. Законами України на відповідний рік Державній казначейській службі України щорічно дійсно виділяються кошти для відшкодування особам шкоди. Так, згідно з додатком №3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» (Розподіл видатків Державного бюджету України на 2019 рік) в 2019 році на зазначені цілі Державній казначейській службі України виділені кошти в розмірі 50000 тис., грн. (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 3504030). Таким чином, відповідно до положень ст.ст. 1173, 1174 ЦК України у випадку, якщо судом під час слухання справи буде встановлено, що, як стверджує позивач, шкоди їй було завдано внаслідок неправомірних дій та бездіяльності органів досудового слідства при здійсненні ними своїх повноважень, то належним відповідачем в даному випадку має бути Держава Україна в особі Державної казначейської служби України. Щодо позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 500 000,00 грн., то ні в позовній заяві, ні в доданих до неї документах позивач не наводить жодних обґрунтувань та розрахунків з яких міркувань вона виходила визначаючи розмір завданої їй матеріальної шкоди в розмірі 5 000 000,00 грн. Щодо вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000 000,00 грн. то, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності шкода, заподіяна особі, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній зв`язок та є вина зазначеної особи у заподіянні шкоди. При відсутності хоча б однієї з вказаних умов на відповідача не може бути покладено зобов`язання по відшкодуванню шкоди. Це вказано в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд (постанова від 27.12.2018 у справі № 333/7276/16-ц). Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Твердження позивача є безпідставними, оскільки Верховний Суд України в ухвалі від 21.04.2011 (справа № 05-606км11) констатував, що ОСОБА_3 дійсно переховувався від слідства весь час і тому загальні, передбачені ч.1 ст. 48 КК України строки давності притягнення до кримінальної відповідальності в даному випадку застосовуватися не можуть. Так, в ухвалі Верховного Суду України від 21.04.2011 зазначено, що судами не надано оцінки наявним у справі матеріалам, згідно з якими ОСОБА_3 після вчинення злочину залишив межі України і проживав та був зареєстрований в Республіці Узбекистан. Крім того, не було враховано, що малолітні діти ОСОБА_3 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 носять прізвище матері ОСОБА_7 , а в свідоцтвах про народження дітей у графі «Батько» також зазначено прізвище « ОСОБА_8 ». Не надано судом належної оцінки і даним щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за проживання його в Україні без реєстрації. Зважаючи на вищевикладене Верховний Суд України дійшов висновку, що без ретельного з`ясування зазначених обставин, які можуть свідчити про ухилення ОСОБА_3 від слідства та суду, висновок про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є передчасним. Отже, фактично Верховний Суд України дійшов висновку про наявність в матеріалах справи документів, які свідчили про переховування ОСОБА_3 від слідства. Як вбачається з доданих до позовної заяви документів, зокрема листа прокуратури Автономної Республіки Крим від 13.08.2004 № 04/1-4323/04. у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 ухилявся від слідства 15.07.1996 його було оголошено в розшук. Тобто, правоохоронними органами вживалися всі заходи, визначені положеннями КПК України, щодо належного розслідування кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_3 Як наслідок, безпідставним є твердження позивача, що впродовж 14 років держава взагалі не шукала вбивцю її сина. Крім того, жодних судових рішень, відповідно до яких дії посадових осіб правоохоронних органів по розслідуванню кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_3 були визнані неправомірними, чи, як зазначає позивач, «неналежними, неадекватними, халатними і неефективними», позивачем до суду не надано. Враховуючи вищевикладене позовні вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими. Крім того, позивач не наводить у позовній заяві жодних обґрунтувань визначення розміру моральної шкоди, яку вона просить сягнути на її користь. У зв`язку з чим, представник просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник ГУНП в АР Крим та м. Севастополі за довіреністю ОСОБА_9 . не погоджуючись з позовом подав до суду відзив на позов від 05.04.2019, в якому зазначив, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав. 16.09.2015 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», якою утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, зокрема, ГУНП, та ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, зокрема, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим та Нижньогірський районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим. Кабінетом міністрів України не визначено ГУНП правонаступником ГУ МВС України в АР Крим та Нижньогірського РВ ГУ МВС України в АР Крим. ГУНП є окремою юридичною особою, виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями та керується у своїй діяльності Положенням про ГУНП затвердженим Наказом Національної поліції 06 листопада 2015 року № 17. Оскільки ГУНП прав Позивача не порушувало та шкоду йому не заподіювало вважаємо, що Позивачем без належних правових підстав залучено ГУНП у якості відповідача. Проведення процесуальних дій посадовими особами державних органів, не може бути підставою для відшкодування шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач не зазначив підстави для відшкодування матеріальної та моральної шкоди передбаченої Законом, тому в задоволенні позову ОСОБА_1 просив відмовити у повному обсязі.

Представник Державної казначейської служби України за довіреністю Клименко Н. не погоджуючись з позовом надала суду відзив на позов від 15.04.2019 в якому зазначила наступне. Позивачем до позовної заяви додано копії листів Прокуратури Автономної Республіки Крим від 18.03.2003 №04/2/416/05 та від 24.01.2008 №04/2/1-416/05, зі змісту яких вбачається, що «за допущення тяганини та порушення кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні кримінальної справи стосовно працівника міліції до ГУ МВС України в АР Крим направлено подання» та порушено дисциплінарне провадження. Однак з матеріалів справи неможливо з`ясувати, які були прийняти рішення за наслідками розгляду таких подань та дисциплінарних проваджень стосовно співробітників міліцій. А відтак, позивачем не надано належних доказів щодо незаконності дій (бездіяльності) відповідачів по даній справі. Окрім цього, позивач повинна обгрунтувати, чим документально підтверджується факт заподіяння їй шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) така шкода заподіяна відповідачами та надати нормативно-обгрунтований розрахунок суми, яку вона просить стягнути з Державного бюджету України в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Однак вказані вимоги позивачем не виконані. З огляду на вищевикладене, керуючись статтями 178, 263 ЦПК України представник ДКСУ просив суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Суд не вбачає підстав залучати до участі у даній справі у якості третьої особи без самостійних вимог ГУ МВС України в АР Крим, оскільки дана організація юридично зареєстрована на території України, проте дана територія є непідконтрольною державі Україна. Згідно повідомлення Укрпошти, вся судова кореспонденція адресована в АР Крим, повертається до суду без вручення адресату з віміткою «територія не підконтрольна Україні».

Крім того, 16.09.2015 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», якою утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, зокрема, ГУНП, та ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, зокрема, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим та Нижньогірський районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим.

Положеннями ст. 104 ЦК України визначено, що ліквідація - це така форма припинення діяльності юридичної особи, за якої перестають існувати всі її права та обов`язки без переходу прав та обов`язків у порядку правонаступництва до інших юридичних осіб, тобто є припиненням всіх прав і обов`язків юридичної особи без визначення правонаступника.

Згідно з п. 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ 20 жовтня 2011 року № 1074, права та обов`язки органів виконавчої влади переходять у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету міністрів України.

Кабінетом міністрів України не визначено ГУНП правонаступником ГУ МВС України в АР Крим та Нижньогірського РВ ГУ МВС України в АР Крим.

Таким чином, Міністерство внутрішніх справ України на даний час є належним співвідповідачем у даній справі.

В судовому засіданні 24 травня 2019 року позивачка позовні вимоги підтримала і просила їх задовільнити.

Представник відповідача Генеральної прокуратури України – прокурор Роменської місцевої прокуратури Клименко Я.В., в судовому засіданні позов не визнала і просила суд відмовити в його задоволеннні посилаючись на підстави викладені у відзиві до суду.

Представник відповідача Державної казначейської служби України - Клименко Н.В., в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити в його задоволенні посилаючись на відзив поданий нею до суду.

Представник відповідача Головне управління національної поліції в Автономній республіці Крим та м. Севастополі - Сідько Р.В., в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні з підстав викладених у відзиві до суду.

Представник Міністерства внутрішніх справ України в судове засідання не з`явився, у відзиві до суду просив відмовити позивачці в задоволенні її позовних вимог з підстав викладених у відзиві до суду.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер син позивачки, ОСОБА_2 , 1973 року народження (а.с. 69).

Згідно листа прокурора Крима Шуба В.В. від 06.06.1996, вбачається, що в ході перевірки скарги ОСОБА_1 прокуратурою Криму вивчено кримінальну справу щодо нанесення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , які спричинили смерть останнього, провадження по якому зупинено слідчим СО Ніжньогірського РОВД Литвиновим В.А. Встановлено, що слідство проведено неякісно, конкретних мір по встановленню причетних осіб до побиття ОСОБА_4 не проведено. У зв`язку з цим, постанова про зупинення слідства прокуратурою Криму відмінена. Справу направлено з письмовими вказівками прокурору Нижньогірського району для організації додаткового розслідування (а.с. 14).

Згідно листа першого заступника начальника ГУ МВД України в Криму Кочегарова О.Д. від 17.03.1997 №33/670, вбачається, що Управлінням БОП ГУМВД України в Криму розглянуто заяву ОСОБА_1 , в ході проведеної перевірки встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в Нижньогірську лікарню з черепно-мозковою травмою був доставлений ОСОБА_4 , який надалі помер. По данному факту Нижньогірським РО ГУ МВД України в Криму було порушено кримінальну справу за ст. 101 ч. 3 КК України. В ході преденння слідчих дій було встановлено особу підозрюваного у вчиненні данного злочину - ОСОБА_3 На даний час останній переховується від слідства, у зв`язку з чим його оголошено в розшук (а.с. 15).

Згідно листа начальника управління Проценко А. від 19.03.1997 за з/с-2, повідомлено ОСОБА_1 про розгляд її скарги щодо проведення розслідування вбивства її сина, особу злочинця встановлено, його оголошено в міжнародний розшук. У разі його затримання, останній буде притягнутий до кримінальної відповідальності (а.с. 16).

Згідно повідомлення заступника начальника ГУ МВД України в Криму ОСОБА_10 вбачається, що слідчим управлінням ГУ МВД України в Криму заяву ОСОБА_1 розглянуто, по даній кримінальній справі надані вказівки. З метою встановлення місця знаходждення ОСОБА_3 направлені запити в Узбекистан та до нього застосовано запобіжний захід – тримання під вартою (а.с. 17).

Згідно листа начальника відділу Прокуратури Автономной Республики Крим Нугаева Р.М. від 23.04.1997, вбачається, що за скаргою, яка надійшла з Верховного Совета Крима на бездіяльність працівників міліції Нижньогірського району по кримінальній справі щодо нанесення тяжких тілесних ушкоджень сину ОСОБА_4 , які в подальшому потягли за собою смерть останнього, проведено перевірку, в ході якої встановлено, що на першому етапі розслідування по справі була допущена «волокита» прокуратурой Автономной Республики Крим. Винних осіб притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Справа знаходиться на контролі в прокуратурі Криму. На даний час зібрано достатньо доказів винуватості ОСОБА_3 в скоєнні ним цього злочину. По справі слідчим винесено постанову притягнення ОСОБА_3 в якості обвинуваченого, міру запобіжного заходу обрано тримання під вартою (арешт). У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 переховується від слідства, останнього оголошено в розшук. У разі встановленн його місця знаходження, і після його затримання, розслідування по справі буде завершено в строки, про закінчення розслідування ОСОБА_1 , як особа потерпіла від злочину, буде повідомлено слідчим (а.с. 18).

Згідно листа начальника відділу слідчого управління прокуратури АРК Фоміна В.В. від 22.08.1997 за 16-218, адресованого прокурору Нижньогірського району та Сушко ОСОБА_11 ., в якому повідомляється про направлення прокурору Нижньогірського району Волинкіну С ОСОБА_12 . скаргу ОСОБА_1 з приводу не прийнятття мір правоохоронними органами району щодо затримання осіб, які спричинили тяжкі тілесні ушкодження її синові ОСОБА_4 та смерть останнього (а.с. 19).

Згідно листа начальника відділу слідчого управління прокуратури АРК Фоміна В.В. від 05.09.1997 за 16-218, вбачається, що додатково до раніше направлених останній направляє прокурору Нижньогірського району Мараджадову Б.Х. скаргу ОСОБА_1 з приводу не прийнятття мір правоохоронними органами району щодо затримання осіб, які спричинили тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_4 після чого настала смерть останнього. Крім того, відповіді на скаргу ОСОБА_1 , яку було направлено 22.08.1997 – не надходило, у зв`язку з чим запропоновано надати в найкоротші строки (а.с. 20).

Згідно листа начальника відділу слідчого управління прокуратури АРК Фоміна В.В. від 21.11.1997 за 16-218, адресованого ОСОБА_1 вбачається, що прокураторою АРК її скаргу розглянуто, на даний час попереднє розслідування по справі зупинено на підставі ст. 206 п. 1 КПК України, у зв`язку з розшуком особи, яка здійснила злочин. З прокуратури Нижньогірського району витребувана інформація про проведення слідчо-оперативних дій після відновлення слідства в жовтні, розшук ОСОБА_13 (а.с. 21).

Згідно листа начальника Управління кримінального розшуку Головного управління МВД України в Криму ОСОБА_14 від 26.02.1998 з/с-15, адресованого ОСОБА_1 , останній повідомляється, що справа про вбивство її сина на даний момент знаходиться на перевірці в прокуратурі Нижньогірського району на постійному контролі в УУР і слідчого управління ГУ МВД України в Криму. Вказана справа неодноразово вивчалася досвідченими співробітниками, хід розслідування розглядався керівництвом кримінального розшуку на всіх рівнях – робота слідчо-оперативної групи визнана недостатньо активною, ряд керівників і співробітників Нижньогірського РО притягнуті в дисциплінарному порядку. В ході розслідування кримінальної справи отримані докази про винність в скоєнні злочину у відношенні до сина ОСОБА_4 Ним виявився гр. Узбекистану ОСОБА_3 , якого оголошено в розшук, також мається санкція на його арешт (а.с. 22).

Згідно листа прокурора Нижньогірського району Волинкіна С.І. від 25.03.1998 №446, адресованого заступнику начальника відділу прокуратури Автономної Республіки Крим ОСОБА_15 , встановлено місцезнаходження ОСОБА_3 , який спричинив тяжкі тілесні ушкодження, в результаті яких ОСОБА_4 помер, в Республіці Узбекистан. На даний час слідчим управлінням ГУ МВД України в Криму через Генеральну прокуратуру України проводяться дії по підтвердженню громадянства ОСОБА_3 для притягнення його до кримінальної відповідальності у відношенні до Мінської конвенції 1993 (а.с. 23).

Згідно листа заступника начальника ГУ МВД України в Криму ОСОБА_10 від 03.07.1998 №6/18, адресованого ОСОБА_1 , останню повідомлено, що на даний час встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 являється гр. Узбекистану і тому вирішується питання про притягнення останнього до кримінальної відповідальності відносно до Конвенції про правову допомогу від 22.01.1993 (а.с. 24).

Згідно листа заступника начальника відділу прокуратури АР Крим Абдієва Р.А. від 26.03.1999, адресованого прокурору Нижньогірського району та ОСОБА_1 , повідомляється про направлення для перевірки та прийняття мір реагування заяви гр. ОСОБА_1 (а.с. 25).

Згідно листа заступника начальника ГУ МВД України в Криму ОСОБА_16 від 28.04.2000 6/4-с-10, адресованого ОСОБА_1 , останній повідомляється, що попереднє слідство по справі вбивства її сина ОСОБА_4 . зупинено на підставі ст. 206 п.1 КПК України до встановлення місця знаходження обвинуваченого (а.с. 26).

Згідно листа заступника начальника відділу прокуратури АР Крим Русанова С.Н. від 09.04.2001 04/2-175/01, адресованого ОСОБА_1 , останній повідомляється, що на даний час встановлено місцезнаходження ОСОБА_3 , який проживає і є гр. Узбекистану. Відповідно до міжнародно-правових договорів буде вирішуватися питання про направлення кримінальної справи відносно ОСОБА_3 для розгляду та притягнення до кримінальної відповідальності в республіку Узбекистан (а.с. 27).

Згідно листа заступника начальника СУ ГУ МВД України в Криму Голубінцева М ОСОБА_17 . від 07.05.2001 27-610, адресованого ОСОБА_1 , останній повідомляється, що кримінальну справу № 41250, по якому ОСОБА_1 є законним представником потерпілого, вивчено, надано вказівки про активізацію слідства. Обвинуваченого у даній справі ОСОБА_3 оголошено в розшук (а.с. 28).

Згідно листа в.о. прокурора Автономної Республіки Крим ОСОБА_18 В ОСОБА_19 від 13.08.2004 4323/04, адресованого народному депутату України ОСОБА_20 вбачається, що звернення в інтересах ОСОБА_1 розглянуто. 15.11.1995 СВ Нижньогірського РВ ГУ ВМС України в АР Крим порушено кримінальну справу за фактом заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , які спричинили смерть потерпілого. В ході досудово розслідування встановлено, що вказаний злочин скоїв гр.. ОСОБА_3 , якому пред`явлено обвинувачення за ст.. 101 ч. 3 КК України (в редакції 1960 року) Після вчинення злочину ОСОБА_3 , ухилився від органів слідства, у зв`язку з чим 15.07.1996 оголошено його розшук. 12.08.2004 слідство відновлено, надано вказівки по активізації розшуку ОСОБА_3 (а.с. 29).

Згідно листа заступника прокурора АРК Домнікова А.М. від 18.03.2003 адресованого ОСОБА_1 , встановлено, що 01.01.2005 в СО Нижньогірського РО ГУ МВД України в АР Крим винесено постанову про зупинення досудового розслідування за ст.. 206 п. 1 КПК України, по кримінальній справі № 41250. Прокуратурою Нижньогірського району вказана постанова відмінена з метою повного та всебічного встановлення всіх обставин справи. Матеріали справи направлено для подальшого розслідування. У зв`язку з допущеними в ході розслідування порушеннями закону, у відношенні винного співробітника міліції порушено дисциплінарний процес. На даний час розслідування продовжено, хід та результати слідства поставлено на контроль (а.с. 30).

Згідно листа заступника начальника УКР ГУМВС України в АР Крим Сімонова К.О. від 28.01.2005 з/с-36, адресованого ОСОБА_1 , вбачається, що її звернення за фактом вбивства сина, уважно розглянуто керівництвом Головного управління, та проведена перевірка, за результатами якої, встановлено, що за фактом нанесення тяжкі тілесні ушкоджень сину, ОСОБА_2 , 1973 р.н в наслідок яких він помер, ІНФОРМАЦІЯ_4 була порушена кримінальна справа № 41250 за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст. 101 КК України (в редакції 1960р.), та встановлена особа яка скоїла злочин. На даний час для кримінального переслідування обгрунтовано підозрюваного ОСОБА_3 , слідчим Нижньогірського РВ ГУМВС України в АР Крим Положенко О.І. підготовлені необхідні процесуальні документи і розв`язується питання про передачу кримінальної справи в Республіку Узбекистан (а.с. 32).

Згідно листа заступника прокурора АРК Домнікова А.М. від 10.03.06 04/2-416/05, адресованого ОСОБА_1 , повідомляється, що на даний час вирішується питання про передачу кримінальної справи в правоохоронні органи Республіки Узбекистан для подальшого розслідування (а.с. 33).

Згідно листа заступника прокурора АРК Домнікова О.М. від 24.01.2008, адресованого ОСОБА_1 , встановлено, що 15.11.95 СВ Нижньогірського РВ ГУ МВС України в АР Крим порушено кримінальну справу № 41250 за ст. 101 ч.3 КК України в ред. 1960 р. за фактом заподіяння ОСОБА_2 , 1973 р.н., тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть. У зв`язку з невстановленням місця перебування обвинуваченого ОСОБА_3 його оголошено в розшук, досудове слідство зупинено. 21.01.08 СВ Нижньогірського РВ ГУ МВС України в АР Крим слідство у справі поновлено. Підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого зі ст. 101 ч.З КК України в ред.1960 р. на ст. 115 КК України немає. Підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, крім ОСОБА_3 , у ході слідства не встановлено. Прокуратурою за вказаною кримінальною справою надано вказівки про виконання конкретних слідчих дій. Тривалість розслідування обумовлена невстановленням місця перебування обвинуваченого. За допущення тяганини та порушення кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні вказаної кримінальної справи стосовно працівника міліції до ГУ МВС України в АР Крим направлено подання (а.с. 35).

Згідно листа заступника прокурора АРК Домнікова О.М. від 16.04.2008, адресованого ОСОБА_1 , повідомляється, що в ході досудового слідства встановлено особу, яка вчинила злочин - ОСОБА_3 , стосовно якого винесено постанову про притягнення у якості обвинуваченого. Тривалість розслідування обумовлена невстановленням місця перебування обвинуваченого. Прокуратурою за вказаною кримінальною справою надано вказівки про виконання конкретних слідчих дій. За допущення тяганини та порушення кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні вказаної кримінальної справи стосовно працівника міліції вжито заходів прокурорського реагування - до ГУ МВС України в АР Крим направлена подання. Відповідно до ч.2 ст.49 КПК України спливання строків давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилась від слідства та суду, таким чином, вказана кримінальна справа не може бути закрита за сплином строку давності (а.с. 36).

Згідно повідомлення заступника начальника ГУ МВД України в АР Крим Трушлякова Ф.М. від 10.05.2008, вбачається, що провадження по кримінальній справі №41250 поновлено, продовжено проведення повного та об`єктивного досудового розслідування даної справи (а.с.37).

Згідно ухвали Апеляційного суду АР Крим від 11.03.2010, апеляції прокурора, потерпілої ОСОБА_1 – залишені без задоволення, постанову Нижньогірського районного суду АРК від 23.12.2009 про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 101, ч. 2 ст. 123 КК України на підставі ст. 48 КК України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи – залишено без змін (а.с. 50).

Ухвалою Верховного суду України від 21.04.2011, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Нижньогірського районного суду АРК від 23.12.2009 та ухвалу Апеляційного суду АРК від 11.03.2010 щодо ОСОБА_3 – скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд (а.с. 51-53).

Згідно постанови Нижньогірського районного суду АР Крим від 13.07.2011, ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності на піставі ст.. 49 КК України, кримінальну справу відносно останнього за ст. ст. 101 ч. 3, 123 ч. 2 – закрито, позов потерпілої ОСОБА_1 – залишено без розгляду (а.с. 54-56).

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 30.07.2012, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди – повернуто позивачу за її письмовою заявою до вікриття провадження у справі (а.с. 63).

Таким чином, як встановлено судом з дня смерті сина позивачки - ІНФОРМАЦІЯ_3 , до закінчення судового розгляду зазначеної кримінальної справи пройшов досить тривалий час, та ОСОБА_3 був звільнений від кримінальної відповідальності.

Згідно копій листів прокурора Криму ОСОБА_21 від 06.06.1996, начальника відділу Прокуратури АР Крим від ОСОБА_22 від 23.04.1997, начальника Управління кримінального розшуку Головного Управління МВД України в Криму Бабенка А.І. від 26.02.1998, судовий розгляд справи тривав досить тривалий час у зв`язку з неналежним виконанням працівниками своїх посадових обов`язків, у зв`язку з чим останніх було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, у зв`язку з тривалим судовим розглядом кримінальної справи щодо вбивства сина позивачки в зв`язку з неналежним виконання посадовими та службовими особами Нижньогірського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим своїх посадових обов`язків, остання зазнала моральної шкоди.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода може бути відшкодована (компенсована) будь-яким способом. Найбільш розповсюдженим способом компенсації моральної шкоди є грошова компенсація.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

Згідно ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно Постанови пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено: встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов`язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» от 31.03.1995 № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Пунктом 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 роз`яснено, якщо в законі зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Відповідно до ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Зокрема, до них належить ратифікована Верховною Радою України Конвенція про захист прав людини та основних свобод, яка, як і інші міжнародні договори, підлягає застосуванню при розгляді справ судами».

Згідно ч. 1 ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

Згідно ст. 3 Конвенції нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Відповідні положення також містяться в статтях 26, 27 Конституції України, згідно яких кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Михалкова та інші проти України» від 13.01.2011 року, суд оголосив прийнятними скарги щодо відповідальності держави за погане поводження і смерть та неефективності розслідування відповідних тверджень, а решту скарг у заяві - неприйнятними та постановив, що в цій справі мало місце порушення статті 2 Конвенції у зв`язку зі смертю, порушення статті 2 Конвенції у зв`язку з непроведенням державними органами ефективного розслідування обставин смерті, порушення статті 3 Конвенції з огляду на нелюдське поводження та зобов`язав державу-відповідача виплатити заявникам наступні суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу: 50 000 (п`ятдесят тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та по 20 000 (двадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди.

В пункті 64 Рішення Європейським судом з прав людини зазначено, що «у зв`язку зі смертю свого родича та непроведениям органами влади розслідування їхніх скарг про погане поводження та обставин його смерті заявники зазнали страждань і відчаю. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд призначає першій заявниці 50 000 євро, заявникові 20 євро, другій заявниці 20 000 євро в зв`язку із зазначеними порушеннями Конвенції».

Згідно п.105 Рішення Європейського суду з прав людини по справі по справі «Смірнова проти Росії» від 24.07.2003 вказано, що «Суд зауважує, що деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними „доказами (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п. 96). Але це не заважає Суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування. У цій справі є всі підстави вважати, що заявниці зазнали страждання через психологічний стрес, неспокій і пригніченість, які посилювалися у зв`язку з повторними арештами й запобіжним ув`язненням, а також безпідставно тривалим провадженням. До того ж ОСОБА_23 посилювалася й через те, що внаслідок вилучення паспорта вона не могла повноцінно розв`язувати свої повсякденні проблеми».

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Частиною 1 статті 17 вказаного закону визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 41 Конвенції передбачає, що якщо суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

За таких обставин, оскільки наданими позивачем письмовими доказами, які досліджені в судовому засіданні встановлено, що незаконними діями посадових осіб Міністерства внутрішніх справ України в особі ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим допущено затягування та порушення кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні вказаної кримінальної справи, у зв`язку з чим винних осіб притягнуто до дисциплінарної відповідальності, та враховуючи, що позивачка з моменту смерті її сина перенесла сильні стреси, її плани на подальше життя зруйнувалися і весь час вона тільки живе надією притягнути винних осіб до відповідальності, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що позивачці завдано моральної шкоди, і на думку суду, така шкода повинна бути їй відшкодована в розмірі 100000,00 грн.

Відшкодування моральної шкоди має бути здійснено МВС України, оскільки шкода завдана в результаті неналежних дій працівників Нижньогірського районного відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, яке на даний час ліквідовано.

В іншій частині позову слід відмовити у зв`язку з безпідставністю.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 5 000 000,00 грн., то дану вимогу суд визнає необґрунтованою і такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати слід віднести на рахунок держави.

На підставі положень ст.ст. 2,3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 10-13, 81, 89, 258-259, 263-264, 268, 354-355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) до Держави України в особі: Головного управління національної поліції в Автономній республіці Крим та м. Севастополі (місцезнаходження: 73034, м. Херсон, проспект Сенявіна Адмірала, 128, код ЄДРПОУ – 40108756), Міністерства внутрішніх справ України в особі ГУ МВС України в АР Крим (місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ – 00032684), Генеральної прокуратури України (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ – 00034051), Державної казначейської служби України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ – 37567646) про відшкодування та стягнення матеріальної та моральної шкоди – задовільнити частково.

Відшкодувати за рахунок Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку державного бюджету на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , моральну шкоду в розмірі 100 000 (ста тисяч) гривень, завданої останній незаконними діями посадових осіб Міністерства внутрішніх справ України в особі ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим (код ЄДРПОУ – 08592230).

В решті позовних вимог - відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 31 травня 2019 року.

Суддя підпи:

Копія вірна…

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО

МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ І. М. Машина