Рішення № 82107761, 28.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 травня 2019 року № 640/2955/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"доПечерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києвітретя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спорузаступник начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Менчиць Н.Є.провизнання протиправною та скасування постанови виконавцяпредставники позивача - Воловик О.В.;

учасників справи: відповідача та третьої особи - не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (адреса: 01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/1, ідентифікаційний код 30019801) (далі - позивач або АТ "Укртрансгаз") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 11-Б, ідентифікаційний код 34979022) (надалі - відповідач або ВДВС), в якому просить суд:

визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Менчиць Н.Є. від 31.01.2019 № 58180099 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2019 відкрито провадження у адміністративній справі, призначено справу до розгляду у порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у судове засідання на 19.03.2019; витребувано у Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 58180099; залучено заступника начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Менчиць Н.Є. (нижче - третя особа або Менчиць Н.Є.) до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2019 повторно витребувано у Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 58180099.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.04.2019 втретє витребувано у Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 58180099.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при винесені постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження державний виконавець діяв не на підставі, у межах та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законом «Про виконавче провадження», необґрунтовано та в порушення вимог частини 3, 4 ст. 42 цього Закону та п. 2 р. VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, відтак постанова заступника начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Менчиць Н.Є від 31.01.2019 № 58180099 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження є неправомірною та підлягає скасуванню.

У судовому засіданні 28.05.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явилися, причин неявки не повідомили. Про час та місце розгляду справи відповідач і третя особа були повідомлені належним чином.

В наданому до суду відзиві ВДВС проти позову заперечує, просить відмовити в його задоволенні та зазначив, що державним виконавцем виконавчі дії проведені у відповідності до вимог закону, що регулюють виконавче провадження, а отже і винесена постанова є законною.

Заступник начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Менчиць Н.Є. своїм правом на подання письмових пояснень щодо заявлених позовних вимог не скористався.

За ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на положення ч. 3 ст. 268 КАС України, суд вважає, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як убачається з матеріалів справи, на примусовому виконанні в Печерському районному відділі державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебуває виконавче провадження № 58180099 з примусового виконання наказу № 910/10903/18 від 08.01.2019 Господарського суду міста Києва про стягнення з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь ТОВ «Енерготранслайн» заборгованості.

31.01.2019 ОСОБА_1 винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження № 58180099 в сумі 300,00 грн.

Не погоджуючись з вказаною постановою, вважаючи її незаконною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на наступному.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню, суд враховує, що спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів, інших органів та посадових осіб, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, є Закон України «Про виконавче провадження» (в подальшому - Закон).

У відповідності до статті 1 вказаного Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

У частині першій статті 5 Закону зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону встановлено, що на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами частини п`ятої статті 26 Закону, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно частини другої статті 74 Закону, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 42 Закону, витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Частиною 4 ст. 42 Закону встановлено, що на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувану чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Пунктом 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, передбачено, що витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

В контексті положень п. 2 р. VI Інструкції № 512/5 слід зазначити, що постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься у випадку закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону.

Натомість, по-перше, обґрунтованого розрахунку стягнутих оскаржуваною постановою з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 300,00 грн. у ході розгляду справи суб`єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. Обставини понесення цих витрат не підтверджені жодними письмовими доказами.

По-друге, постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 300,00 грн. державним виконавцем винесено 31.01.2019, при цьому на момент винесення оскаржуваної постанови перерахування стягнутих з боржника коштів не здійснювалось, виконавче провадження не закінчувалось, виконавчий документ стягувачу не повертався.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В розрізі наведеного, суд примічає, що під час розгляду справи відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо судових витрат у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства "Укртрансгаз" - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Менчиць Н.Є. від 31.01.2019 № 58180099 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

3. Стягнути на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (ідентифікаційний код - 30019801, адреса: 01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, буд. 9/1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у місті Києві (адреса: 03056, м. Київ, вул. Виборзька, 32, ідентифікаційний код - 34691374) понесені АТ "Укртрансгаз" витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня).

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення підписано 29.05.2019.

Суддя К.С. Пащенко