Рішення № 82107385, 29.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 травня 2019 року № 826/3592/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Чудак О.М., суддів Пащенка К.С., Шейко Т.І., за участю секретаря судового засідання Шарій А.А., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Вільгельм А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (ФОП ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про скасування постанови від 23.02.2016 №37/16/10/26-2/2302/0/2 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що він не є ні замовником, ні підрядником будівництва за адресою АДРЕСА_1 , отже постанова, якою накладено штраф за порушення вимог частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є протиправною.

Також в акті перевірки від 12.12.2016 чітко зазначається, що будівельні роботи не виконуються, будівельники та будівельна техніка відсутні, відсутня будь-яка інформація щодо ведення на час проведення перевірки за адресою АДРЕСА_1 будь-яких підготовчих робіт, а отже й відсутні підстави для здійснення архітектурно-будівельного контролю у відповідності до статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Крім того, позивач вказав, що постанова про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності №37/16/10/26-2/2302/02/2 від 23.02.2016 винесена з порушенням частини одинадцятої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», оскільки штраф накладено пізніше як через три роки з дня вчинення правопорушення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2017, в задоволені вказаного позову відмовлено.

15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.

Так, постановою Верховного Суду від 10.04.2018 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2017 скасовано, справу №826/3592/16 направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд зауважив, що розглядаючи спір, суди повинні з`ясувати обов`язок позивача, у випадку наявності статусу суб`єкта містобудування, вводити в експлуатацію такий об`єкт будівництва та визначити щодо існування відповідальності у останнього за невиконання вказаного обов`язку відповідно до пункту 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» (в редакції від 19.01.2012), а також з`ясувати дотримання строків притягнення позивача до відповідальності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.05.2018 для розгляду й вирішення справи визначено суддю Чудак О.М.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.05.2018 справу прийнято до провадження і призначено до судового розгляду, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання.

14.06.2018 до суду надійшли письмові пояснення Державної архітектурно-будівельної інспекції України в яких вказано на відсутність підстав для задоволення позову. Зазначено, що перевірка позивача проведена на вимогу правоохоронного органу. Житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 побудовано у 2010 році, коли Закон України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» містив положення щодо відповідальності за експлуатацію або використання об`єктів містобудування не прийнятих в експлуатацію. Також вказано, що позивач є фізичною особою-підприємцем, а тому до спірних правовідносин не застосовується рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2018 постановлено здійснювати розгляд адміністративної справи за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі з підстав та мотивів, викладених в позовній заяві та наданих у праву доказах.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.

Відповідно до Свідоцтва про сплату єдиного податку серії НОМЕР_2 від 01.07.2009 ОСОБА_2 як суб`єкт підприємницької діяльності здійснює підприємницьку діяльність з технічного обслуговування та ремонту автомобілів за адресою АДРЕСА_1 з 01.07.2009. Факт здійснення позивачем вказаної діяльності підтверджується й звітами, які ФОП ОСОБА_2 подав до ДПІ у Деснянському районі міста Києва за звітні періоди (квартали) 2009 року.

До Державної архітектурно-будівельної інспекції України надійшла вимога Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві №46/12013-11/1 від 29.01.2016 про виділення спеціаліста Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві з метою проведення позапланової перевірки на предмет дотримання вимог містобудівного законодавства ФОП ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 ), за адресою АДРЕСА_1 .

12.02.2016 на підставі вимоги Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 29.01.2016, відповідачем проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, за результатом якої складено акт від 12.02.2016.

За результатами перевірки відповідачем встановлено, що під час виїзду на місце, 25.01.2016 у присутності ФОП ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 розташовується триповерховий житловий будинок з мансардою та нежитловими приміщеннями. Будівельні роботи не виконуються, будівельники та будівельна техніка відсутні.

Згідно даних єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про проведення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, дані щодо надання та реєстрації документів, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві станом 12.02.2016 не видавав та не реєстрував документів дозвільного декларативного характеру, які б надавали право на виконання будівельних чи підготовчих робіт за адресою вказаного об`єкту будівництва.

На підставі викладеного, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України встановлено, що ФОП ОСОБА_2 самочинно виконав будівельні роботи із будівництва триповерхового житлового будинку з мансандрою та нежитловими приміщеннями, без реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, чим порушив частину першу статті 34 та частину другу статті 36 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності».

Одночасно перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_2 експлуатує нежитлові приміщення першого поверху житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 у якості станції технічного обслуговування, без прийняття їх до експлуатації у встановленому порядку, чим порушено частину восьму статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

12.02.2016 відповідачем складено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Постановою Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України №37/16/10/26-2/2302/02/2 від 23.02.2016 визнано ФОП ОСОБА_2 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом 3 пункту 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф у розмірі 62010 грн.

Позивач не погодився із даною постановою та звернувся до суду.

Отже оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, враховуючи висновки Верховного Суду викладені в постанові від 10.04.2018, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» від 14.10.1994 №208/94-ВР правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб`єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Згідно абзацу 1 частини першої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (в редакції на час виникнення спірних правовідносин й далі) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I - III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

У відповідності до частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Стаття 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набрав чинності 12.03.2011, визначає порядок прийняття в експлуатацію, після набрання ним чинності, закінчених будівництвом об`єктів та містить заборону на експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, за час його дії. Цей Закон не містить темпоральних застережень, зокрема про поширення його дії на відносини, які виникли до набрання ним чинності.

З дня набрання чинності у листопаді 1994 року Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», не передбачалось відповідальності за експлуатацію або використання об`єктів містобудування, не прийнятих в експлуатацію. Вперше таке положення закріплено у вказаному Законі 24.10.2000 шляхом доповнення частини першої статті 1 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» абзацом, що встановлював відповідальність за експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями (Закон України від 21.09.2000 №1988-III).

19.01.1992 Закон України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» викладено у новій редакції, пункт 6 частини другої статті 2 якої передбачає, що суб`єкти містобудування, які є замовниками будівництва об`єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об`єкта до експлуатації чи акті готовності об`єкта до експлуатації.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, положення пункту 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» щодо накладення штрафу за експлуатацію або використання об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, регулює питання відповідальності тих суб`єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема не ввели в експлуатацію відповідні об`єкти до початку їх використання після набрання чинності цим Законом.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

В контексті хронології правового регулювання спірних відносин поняття «експлуатація не прийнятого в експлуатацію об`єкта» не може тлумачитись як триваюче правопорушення. Змістом цього правопорушення є невиконання обов`язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта містобудування до початку його експлуатації. Суспільна небезпека такого правопорушення, насамперед, полягає не в недотриманні встановленого правопорядку, а в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об`єкта містобудування з початку його використання.

Отже, обов`язок введення об`єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об`єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб`єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов`язок, не ввели об`єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена визначена відповідальність.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 04.03.2014 у справі №21-433а13.

Оскільки постановою Державної архітектурно-будівельної інспекції України №37/16/10/26-2/2302/02/2 від 23.02.2016 застосовано до позивача штраф передбачений пунктом 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» за порушення вимог частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», суд дослідив питання наявності у позивача обов`язку дотримуватись вимог частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», правомірності притягнення позивача до відповідальності за порушення вказаної норми Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» відповідно до пункту 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та дійшов наступних висновків.

Для з`ясування питання наявності у позивача обов`язку ввести об`єкт будівництва в експлуатацію необхідно встановити дату побудови такого об`єкта, адже законодавство не передбачало такого обов`язку до 1992 року.

Відповідач зазначає, що згідно технічного паспорту від 04.12.2015 (інвентаризаційна справа №664) житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , збудовано самочинно в 2010 році.

Водночас, позивач посилається на технічний паспорт від 18.04.2017 (інвентаризаційна справа №263-0417Б) згідно якого житловий будинок за адресою м . АДРЕСА_1 , побудовано в 1991 році. Даний технічний паспорт виготовлений на замовлення позивача та містить відмітку, що вказаний об`єкт збудовано самочинно та підлягає введенню в експлуатацію.

Таким чином, матеріали справи містять два технічні паспорти на той самий будинок із різною інформацією щодо року побудови такого будинку.

Судом вжито заходів для встановлення дати побудови вказаного будинку, зокрема шляхом неодноразового витребування у Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» та Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської Київської міської державної адміністрації копії матеріалів реєстраційної справи на житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1233634180000).

Однак, в поданих суду матеріалах необхідні докази відсутні, а тому, суд позбавлений можливості достеменно встановити дату побудови житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , та, як наслідок, встановити наявність у позивача обов`язку щодо введення в експлуатацію вказаного об`єкта.

Разом з цим, суд враховує, що незважаючи на відсутність беззаперечних даних щодо дати побудови житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , відповідно й наявності чи відсутності у позивача обов`язку щодо введення в експлуатацію такого об`єкта, постановою Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України №37/16/10/26-2/2302/02/2 від 23.02.2016 застосовано до позивача штраф за порушення вимог саме частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тобто за порушення заборони на експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію.

Диспозиція пункту 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» передбачає експлуатацію або використання об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію.

Отже, необхідно встановити факт використання позивачем житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 без прийняття такого будинку в експлуатацію, що є об`єктивною стороною вказаного правопорушення.

Згідно пояснень позивача, ОСОБА_2 , як суб`єкт підприємницької діяльності почав здійснювати діяльність з технічного обслуговування та ремонту автомобілів за адресою АДРЕСА_1 з 01.07.2009, що підтверджується Свідоцтвом про сплату єдиного податку серії НОМЕР_4 від 01.07.2009, виданого ДПІ у Деснянському районі міста Києва, а також звітами, які ФОП ОСОБА_2 подав до ДПІ у Деснянському районі міста Києва за звітні періоди (квартали) 2009 року.

Суд вважає, що вказані документи вказують на документальне оформлення позивачем підприємницької діяльності з технічного обслуговування та ремонту автомобілів за адресою м. АДРЕСА_1. При цьому, факт здійснення вказаної діяльності свідчить про експлуатацію позивачем першого поверху житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 починаючи з 01.07.2009, адже з матеріалів справи не встановлено іншого приміщення придатного для технічного обслуговування та ремонту автомобілів за вказаною адресою.

Відповідач не надав жодних доказів та обґрунтувань того, що позивач почав використовувати вказаний об`єкт до чи після 01.07.2009. Позиція відповідача щодо даного питання обмежується лише посиланням на те, що на момент проведення перевірки (12.02.2016) такий об`єкт експлуатується позивачем.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що позивач станом на 01.07.2009 без введення в експлуатацію, експлуатував житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Тобто, станом на 01.07.2009 позивач не ввів в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт містобудування до початку його експлуатації чим вчинив дії, які (виключно у разі наявності у позивача відповідного обов`язку із введення в експлуатацію такого об`єкта) з 12.03.2011 вважаються порушенням частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Оскільки експлуатація не прийнятого в експлуатацію об`єкта не може тлумачитись як триваюче правопорушення, суд вважає, що відповідач помилково кваліфікував вказані дії позивача як порушення частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», адже Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» не набрав чинності на момент вчинення таких дій позивачем.

Тому, висновок відповідача про порушення позивачем вимог частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є необґрунтованим, адже ґрунтується на припущеннях як щодо наявності у позивача обов`язку ввести вказаний об`єкт в експлуатацію до початку його використання, так і щодо невиконання позивачем такого обов`язку після набрання чинності Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Суд зазначає, що притягнення особи до відповідальності згідно рішення суб`єкта владних повноважень прийнятого на підставі припущень є недопустимим.

Також суд дійшов висновку про порушення відповідачем строку накладення на позивача штрафу згідно пункту 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».

Так, відповідно до частини одинадцятої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» штраф може бути накладено на суб`єктів містобудування протягом шести місяців з дня виявлення правопорушення, але не пізніш як через три роки з дня його вчинення.

Суд зазначає, що навіть якщо припустити наявність у позивача обов`язку ввести вказаний об`єкт в експлуатацію до початку його використання та невиконання позивачем такого обов`язку, такі дії позивача вважатимуться вчиненням порушення, відповідальність за яке передбачена пунктом 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», виключно з моменту початку використання вказаного об`єкта позивачем.

Отже, якщо припустити, що позивач допустив правопорушення у сфері містобудівної діяльності у вигляді експлуатації не прийнятого в експлуатацію об`єкта, таке порушення мало місце, тобто було вчинено, станом на 01.07.2009.

Разом з цим, за вказане порушення позивача притягнуто до відповідальності лише 23.02.2016, тобто після закінчення строку, передбаченого частиною одинадцятою статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», що є самостійною та безумовною підставою для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови від 23.02.2016 №37/16/10/26-2/2302/0/2.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не виконано, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у матеріалах справи квитанції від 01.03.2016 №12 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 1378 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця Чапали Миколи Григоровича задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 23.02.2016 №37/16/10/26-2/2302/0/2 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1378 грн (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ).

Відповідач - Державна архітектурно-будівельна інспекція України (місцезнаходження юридичної особи: 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37471912).

Повний текст рішення складено 30.05.2019.

Головуючий суддя О.М. Чудак

Суддя К.С. Пащенко

Суддя Т.І. Шейко