Рішення № 82106860, 28.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 травня 2019 року № 640/18415/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича третя особаФонд гарантування вкладів фізичних осібпро визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича (далі - відповідач), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» щодо не включення даних позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та незаконним рішення оформлене наказом №42/2 від 01 червня 2016 року Уповноваженої Фонду гарантування вкладів фізичних на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» про визнання нікчемним зарахування грошових коштів в сумі 39 656,34 грн за вкладом з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно - розрахунковий центр» ЄДРПОУ 39140702 з призначенням платежу оплата процентів та повернення коштів згідно з договором №980-012-000228065 від 26 квітня 2016 року на рахунок, який належить позивачу;

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» внести дані позивача, до Переліку (реєстру) як вкладника Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача, яка має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на поточному рахунку на суму 39 656,34 грн для внесення даних про позивача до Загального реєстру вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк в свою чергу в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта і не є набувачем цих коштів. Тобто, транзакція не є правочином, банк не є стороною переказу і набувачем коштів, а відтак посилання на вимоги статті 216 Цивільного кодексу України як на підставу повернення банку коштів є неправомірним, адже зараховані на рахунки вкладника кошти банку не належать. На думку позивача, бездіяльність відповідача є порушенням прав позивача як вкладника на належні йому кошти і має ознаки посягання на привласнення коштів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на адміністративний позов представник уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зазначив, що позивач уклав договір з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» без участі відповідача як повіреного, а кошти, що вносились/отримувались за таким договором не є вкладом у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і не є сумою коштів, прирівняних до вкладів, а тому гарантії Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не поширюються на ситуацію з позивачем. У зв`язку з цим позивача не може бути включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Також у відзиві відповідач вказує на те, що після укладення договору між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр», коли 19 травня 2016 року з банківського рахунку Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» позивачу було здійснено повернення коштів на її банківський рахунок, в цей же день 19 травня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» уклали договір відступлення права вимоги №2, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» зобов`язалось відступити Публічному акціонерному товариству «Банк Михайлівський» права вимоги, належні Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» за договорами купівлі-продажу цінних паперів з усіма додатковими угодами до них, які укладені Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» та юридичними особами. Банк, в свою чергу, зобов`язався оплатити права вимог у сумі, зазначеній у Реєстрі основних договорів протягом трьох робочих днів після підписання вказаного реєстру. 19 травня 2016 року банком було проведено бухгалтерську проводку та зараховано кошти на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» як «оплата за договором відступлення права вимоги №2 від 19 травня 2016 року на загальну суму 1 431 957 997,25 грн. При цьому, попри обмеження, встановлені Національним банком України, Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» було значно перевищений наявний вільний ліміт кредитування. Таким чином, відповідач робить висновок, що укладання Договору відступлення вимоги №2 від 19 травня 2016 року було здійснено з порушенням чинного законодавства України, вимог Національного банку України, внутрішніх процедур Банку, а тому вказані правочини є нікчемними в силу Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому відмічає, що саме за рахунок коштів, що були відображені внутрішніми проводками на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» на підставі нікчемних правочинів (договорів), договору відступлення права вимоги №2 від 19 травня 2017 року, тобто в день отримання коштів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» ініціювало повернення коштів по договору позики укладеного, в тому числі з позивачем. Приймаючи до уваги вказане, враховуючи те, що кошти отримувались позивачем на підставі договору позики, що не є вкладом або коштами, прирівняними до вкладу у розумінні чинного законодавства, а також те, що кошти що обліковуються на рахунках позивача відображені на такому рахунку внаслідок вчинення нікчемного правочину, у відповідача не було підстав для включення позивача до переліку вкладників.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2019 року закрито провадження у справі №640/18415/18 у частині позовних вимог про визнання незаконним рішення, оформленого наказом №42/2 від 01 червня 2016 року Уповноваженої Фонду гарантування вкладів фізичних на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» про визнання нікчемним зарахування грошових коштів в сумі 39 656,34 грн за вкладом з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно - розрахунковий центр» ЄДРПОУ 39140702 з призначенням платежу оплата процентів та повернення коштів згідно з договором №980-012-000228065 від 26 квітня 2016 року на рахунок, який належить позивачу.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

26 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» укладено договір №980-012-000228065 «Суперкапітал» (новий) (з виплатою процентів в кінці строку), умовами якого передбачено, що сторона-1 передає стороні-2 у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а сторона-2 зобов`язується повернути кошти стороні-1 та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором.

Пунктом 1.2 договору визначено, що сума коштів становить 39 000,00 грн.; строк користування - не більше 181 день; кошти передаються - з дати укладення цього договору по 24 жовтня 2016 року; розмір процентів за користування коштами - ставка 34,78 % річних, що складає 28 % річних після утримання податку з таких процентів сторони-1.

Наявною в матеріалах справи довідкою про стан рахунку НОМЕР_3 від 27 серпня 2018 року підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» перерахувало на користь ОСОБА_1 39 000,00 грн у призначенні платежу вказано «повернення коштів згідно з договором №980-012-000228065 від 26 квітня 2016 року, а також - 656,34 грн. як оплати процентів по договору №980-012-000228065 від 26 квітня 2016 року.

Листом №ЗГЗ(К)/4944/1 від 23 серпня 2016 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» повідомила Яруті Вікторії Валеріївні, що переказ коштів (транзакція), здійснений Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» 19 травня 2016 року в сумі 656,34 грн. з призначенням платежу «оплата процентів по договору №980-012-000228065 від 26 квітня 2016 року» на рахунок № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» 19 травня 2016 року в сумі 39 000,00 грн. з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-012-000228065 від 26 квітня 2016 року» на рахунок № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), є нікчемними відповідно до вимог статей 215, 216 Цивільного кодексу України та статті 37, пунктів 7-9 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Наведені обставини спричинили невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Незгода позивача із бездіяльністю щодо такого невключення до переліку вкладників зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України від 23 лютого 2012 року №4452-VI) встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до підпункту 3 частини 1 статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Отже, суд зазначає, що кошти, які надійшли від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» на поточний рахунок позивача, у розумінні Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI є вкладом.

Згідно частини 1 статті 26 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень.

Частиною 2 статті 27 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI визначено, що уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує, зокрема: перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону.

За приписами частини 2 статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Так, тимчасовою адміністрацією Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» було складено акт №2 від 01 червня 2016 року про проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів), які відповідають критеріям нікчемності. В ході даної перевірки, результати якої зафіксовані вказаним актом, встановлено, що 19 травня 2016 року Банком виконано платіжні документи Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» з перерахування коштів на рахунки 12 160 фізичних осіб у сумі 1 298 015 973,74 грн., при цьому фінансових можливостей Товариства, зокрема залишку коштів, було недостатньо для проведення вищенаведених правочинів.

Відповідно до додатку 2 до акту, встановлено перелік фізичних осіб, на рахунки яких 19 травня 2016 року здійснені перерахування коштів з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр». До перелічених у додатку 2 до акту осіб, віднесено і ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з додатку 2 до акту №2 від 01 червня 2016 року.

При цьому, згідно частини 3 статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, серед іншого, з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Вказані підстави (пункти 1,2,7,9) були зазначені уповноваженою особою в якості обґрунтування повідомлення про нікчемність переказу коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» ОСОБА_1 на її рахунок, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський».

Разом з тим, жодна з підстав, вказаних у статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI, не має відношення до правочинів, вчинених Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» у правовідносинах з позивачем (зокрема, й стосовно зарахування коштів на його рахунок у банку). Висновок щодо нікчемності не обґрунтований доводами чи доказами.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За приписами частини 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з частиною 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Повернення Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» коштів на банківський рахунок позивача у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» здійснено 19 травня 2016 року, що підтверджується випискою про стан рахунку № НОМЕР_1 .

Отже, кошти на момент прийняття рішення про ліквідацію банку перебували на поточному рахунку позивача, відкритого у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський».

Суд також зазначає, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави; що внаслідок укладання договору банківського вкладу (депозиту) банк взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, або умови договору передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Згідно положень частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Доказів існування відповідного судового рішення про визнання недійсним договорів банківського вкладу (депозиту), укладених між позивачем та банком суду також не надано.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року у справі №826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то статтею 38 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 Цивільного кодексу України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Водночас, відповідачем не доведено наявність правових підстав для не включення позивача до Переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та, як наслідок, не подання інформації про позивача, як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно пункту 5 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14 (станом на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами) уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку, зокрема, такі переліки: 1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення; 2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, згідно з додатком 3 до цього Положення.

Також, цим пунктом передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків. Схожі приписи містяться і в пункті 6 розділу ІІ вказаного Положення чинних станом на момент розгляду справи.

Отже, у разі наявності підстав для включення даних про рахунки вкладника, які раніше не були включені до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом, уповноважена особа має подати до Фонду відповідне доповнення до переліку.

За таких підстав, суд дійшов висновку про обґрунтованість вказаних позовних вимог та наявність правових підстав для зобов`язання відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року в адміністративній справі №826/15426/17.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивач надала належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених нею позовних вимог, в той час як відповідач покладений на нього обов`язок доказування правомірності своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2.Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» щодо не включення даних ОСОБА_1 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

3.Зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 для включення до Переліку (реєстру) як вкладника Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», яка має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на поточному рахунку на суму 39 656,34 грн за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

4.Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (01032, місто Київ, бул. Тараса Шевченка, будинок 35, ЄДРПОУ 38619024).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко