Рішення № 82106489, 29.05.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/4268/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Падій В.В.,

за участю секретаря Кондратенко О.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Заєць Ю. ОСОБА_2 .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області (далі – УМВС України в Чернігівській області), в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Чернігівській області від 23.11.2018 № 16 о/с у частині звільнення ОСОБА_3 з посади старшого слідчого Слідчого відділення Ніжинського міського відділу УМВС України в Чернігівській області (з обслуговування міста Ніжина та Ніжинського району) з 07.12.2015 через скорочення штатів на підставі пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ; поновити ОСОБА_3 з 07.12.2015 на посаді старшого слідчого Слідчого відділення Ніжинського міського відділу УМВС України в Чернігівській області (з обслуговування міста Ніжина та Ніжинського району); стягнути з УМВС України в Чернігівській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що оскільки на дату повторного звільнення відповідачем позивача із займаної посади з 07.12.2015 ОСОБА_3 продовжувала мати статус одинокої матері, на утриманні якої перебувала дитина віком до 14 років, то відповідач не мав жодних правових підстав звільняти позивача із займаної посади на підставі оскаржуваного наказу від 23.11.2018 № 16 о/с через скорочення штатів, що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.10.2018 у справі №825/3752/15-а, які не потребують доказування та є обов`язковими до врахування судом.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Кашпур О.В. від 29.12.2018 відкрито провадження у даній справі та призначено останню до розгляду за правилами загального позовного провадження; встановлено відповідачу для подання відзиву на позов - 15-денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем, у встановлений судом строк, подано до суду відзив на позов, в якому останній проти задоволення позову заперечував у повному обсязі та просив у його задоволенні відмовити, зазначивши, що саме порушення процедури звільнення не може вплинути на матеріально-правовий спосіб захисту порушеного права, і полягає в неможливості поновлення на посаді ліквідованого державного органу, який припинив всі свої права і обов`язки без визначення правонаступника. Також відповідач звернув увагу суду на той факт, що з 22.11.2016 ОСОБА_3 призначена на посаду головного спеціаліста Ніжинського міського відділу Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області, де працює по теперішній час.

Представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що відповідач, як орган державної влади не ліквідований, а лише з 04.11.2015 перебуває в стані припинення, що спростовує твердження відповідача щодо неможливості поновлення позивача. Вважає, що позивач має право на середній заробіток за весь час вимушеного прогулу без зменшення його розміру, оскільки таке зменшення за певних обставин законодавством України не передбачено.

Ухвалою суду від 13.03.2019, без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі у якості третьої особи на стороні відповідача – Ніжинського міського центру зайнятості.

Відповідачем подано до суду заперечення, в яких останній зазначив, що в даному випадку для поновлення порушеного права позивачки на працю недостатньо вчинення лише відповідачем дій, спрямованих на таке поновлення, а й позивач зобов`язаний фактично приступити до служби або повідомити про інше своє рішення. Вважає, що фактичного поновлення ОСОБА_3 на службі в органах внутрішніх справ не відбулося, оскільки остання не має наміру проходити службу в органах внутрішніх справ України, а лише затягує процес вирішення вказаного питання.

13.05.2019 зазначену справу, на підставі витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, передано на розгляд судді Падій В.В.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 13.05.2019 справу прийнято до свого провадження.

14.05.2019 представником позивача подано до суду письмові пояснення, в яких останній зазначив, що час вимушеного прогулу внаслідок протиправного звільнення позивача слід обраховувати, починаючи з 05.10.2018, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі №620/3884/18 з відповідача на користь позивача вже був стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення з 09.11.2015 по 04.10.2018.

28.05.2019 відповідачем подано до суду письмові пояснення, в яких останній просив під час прийняття рішення у справі врахувати, що одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) не підлягають врахуванню під час здійснення розрахунку середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові, відповіді на відзив та письмових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив суд у їх задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов, запереченні та письмових поясненнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 з 01.04.2004 по 06.11.2015 працювала в органах внутрішніх справ України, що підтверджується трудовою книжкою від 05.02.2009 серії АЕ НОМЕР_1 485279 (а.с.54-56).

Як вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 11.08.2006 відділом реєстрації актів цивільного стану Ніжинського міськрайонного управління юстиції Чернігівської області, та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України від 16.01.2014, позивач є одинокою матір`ю та виховує доньку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.25,65).

Постановою Верховного Суду від 04.10.2018 у справі №825/3752/15-а, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області від 06.11.2015 № 416 о/с в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ з посади старшого слідчого Слідчого відділення Ніжинського міського відділу УМВС (з обслуговування міста Ніжина та Ніжинського району); поновлено ОСОБА_3 на посаді старшого слідчого Слідчого відділення Ніжинського міського відділу УМВС (з обслуговування міста Ніжина та Ніжинського району) з 06.11.2015 (а.с.66-69).

На виконання постанови Верховного Суду від 04.10.2018 у справі №825/3752/15-а наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Чернігівській області Потапенка О.Є. від 30.10.2018 №15о/с «По особовому складу» скасовано пункт наказу УМВС України в Чернігівській області від 06.11.2015 №416о/с у частині звільнення 06.11.2015 майора міліції ОСОБА_3 , старшого слідчого Слідчого відділення Ніжинського міського відділу УМВС (з обслуговування міста Ніжина та Ніжинського району) у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ; поновлено ОСОБА_3 на посаді старшого слідчого Слідчого відділення Ніжинського міського відділу УМВС (з обслуговування міста Ніжина та Ніжинського району) з 06.11.2015 (а.с.50а).

Листом від 01.11.2018 №392 відповідачем повідомлено позивачу, що УМВС України в Чернігівській області знаходиться у стані припинення і за її бажанням у подальшому прийомі на службу до Національної поліції України, для участі у конкурсному відборі, їй необхідно подати на розгляд конкурсної комісії відповідну заяву та необхідні документи (а.с.58).

15.11.2018 відповідач звернувся на адресу Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області з листом №410, в якому просив, для вирішення питання щодо прийняття рішення про проходження ОСОБА_3 служби в органах Міністерства внутрішніх справ України, підтвердити чи дійсно остання працює в Управлінні Державної міграційної служби у Чернігівській області (а.с.52).

Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області листом від 19.11.2018 №7401.7-10821/74.1-18 повідомило відповідачу, що ОСОБА_3 з 22.11.2016 працює в Управлінні Державної міграційної служби у Чернігівській області та обіймає посаду головного спеціаліста Ніжинського міського відділу (а.с.53).

Наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Чернігівській області Потапенка О.Є. від 23.11.2018 №16о/с «По особовому складу», згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_3 , старшого слідчого Слідчого відділення Ніжинського міського відділу УМВС (з обслуговування міста Ніжина та Ніжинського району) вважати звільненою 07.12.2015 у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), про що відповідачем повідомлено позивача листом від 23.11.2018 №422 (а.с.51,57).

Також судом встановлено, що рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі №620/3884/18, зокрема, стягнуто з УМВС України в Чернігівській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.11.2015 по 04.10.2018 у сумі 199658,52 грн. (а.с.115-117).

Вважаючи протиправним оскаржуваний наказ про звільнення, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Законом України від 20.12.1990 №565-XII «Про міліцію» (далі – Закон №565-XII).

Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (далі – Положення №114), дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема, у зв`язку зі скороченням штатів, - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами підпункту «г» пункту 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Водночас, на момент розгляду даної справи Закон №565-ХІІ втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02.07.2015 № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VІІІ).

Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VІІІ останній набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон №580-VІІІ був опублікований в газеті Голос України 06.08.2015 за №141-142, відповідно набрав чинності 07.11.2015.

Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» цього Закону набирають чинності з 07.08.2015.

Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та Перехідні положення Закону №580-VІІІ з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За правилом, встановленим пунктом 9 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VІІІ працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VІІІ обумовлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням №114.

В той же час за змістом підпункту «г» пункту 64 Положення №114 звільнення у зв`язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Разом з тим суд зазначає, що приписами Положення №114 передбачено певні права та гарантії для вагітних жінок і матерів з числа осіб рядового і начальницького складу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є одинокою матір`ю та виховує доньку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 11.08.2006 відділом реєстрації актів цивільного стану Ніжинського міськрайонного управління юстиції Чернігівської області, та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України від 16.01.2014 (а.с.25,65).

За приписами частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Отже зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов`язкового працевлаштування.

Ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Таким чином, оскільки відповідачем не дотримано положення чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства України в частині обов`язкового працевлаштування позивача, суд дійшов висновку щодо протиправності оскаржуваного наказу в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ.

Посилання УМВС України в Чернігівській області на відсутність доказів звернення позивача із заявою стосовно проходження подальшої служби в поліції у встановленому порядку, а також подальше непроходження позивачем конкурсу на посади в порядку, визначеному пунктом 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VІІІ, як на підстави для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання протиправним та скасування наказу про її звільнення з органів внутрішніх справ суд вважає безпідставним, оскільки протиправність звільнення позивача з органів внутрішніх справ обумовлена нехтуванням з боку відповідача державними гарантіями трудових прав останньої при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постанові від 04.10.2018 у справі №825/3752/15-а (адміністративне провадження №К/9901/22429/18) за касаційною скаргою ОСОБА_3 , висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Суд також враховує і частину 4 статті 78 КАС України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже вищевказані обставини справи не доказуються.

Суд зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_3 щодо визнання протиправним та скасування наказу УМВС України в Чернігівській області від 23.11.2018 № 16 о/с у частині звільнення ОСОБА_3 з посади старшого слідчого Слідчого відділення Ніжинського міського відділу УМВС України в Чернігівській області (з обслуговування міста Ніжина та Ніжинського району) з 07.12.2015 через скорочення штатів на підставі пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_3 про поновлення її з 07.12.2015 на посаді старшого слідчого Слідчого відділення Ніжинського міського відділу УМВС України в Чернігівській області (з обслуговування міста Ніжина та Ніжинського району) суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині 1 статті 235, статті 240-1 Кодексу законів про працю України з покладанням на відповідача непередбачених законодавством обов`язків, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

З огляду на викладене та той факт, що судом визнано протиправним та скасовано оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_3 , суд дійшов висновку, що іншого способу, окрім як поновлення позивача на попередній посаді, не існує.

За таких обставин позивач підлягає поновленню на посаді з 07.12.2015.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_3 про стягнення з УМВС України в Чернігівській області на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає таке.

Пунктом 24 Положення №114 передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Отже виплата грошового забезпечення проводиться за весь час вимушеного прогулу, підстав для зменшення його розміру за певних обставин не передбачено.

Судом встановлено вище, що оскаржуваним наказом від 23.11.2018 позивача звільнено з посади 07.12.2015.

Разом з тим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі №620/3884/18, зокрема, стягнуто з УМВС України в Чернігівській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.11.2015 по 04.10.2018 у сумі 199658,52 грн. (а.с.115-117).

Отже підлягає стягненню на користь позивача з відповідача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 05.10.2018 по 29.05.2019 (день винесення судом рішення).

Як вбачається з пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При цьому відповідач, при виконанні судового рішення, зобов`язаний утримати обов`язкові податки та інші платежі відповідно до вимог чинного законодавства України.

У свою чергу розмір середнього заробітку працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Як випливає з довідки УМВС України в Чернігівській області про грошове забезпечення колишнього старшого слідчого ОСОБА_3 від 25.10.2018 №1530/124/01/21-2018 та довідки від 11.05.2019 №644/124/21/01-2019 (а.с.26,120), розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 152,64 грн. (7316,81 грн. (грошове забезпечення за вересень 2015 року) +5094,01 грн. (грошове забезпечення за жовтень 2015 року) – 3100,00 грн. (матеріальна допомога на оздоровлення за вересень 2015 року) = 9310,82 грн. / 61 (кількість календарних днів разом за вересень 2015 року та за жовтень 2015 року) = 152,64 грн.).

Отже грошове забезпечення позивача за час вимушеного прогулу з 05.10.2018 по 29.05.2019 (день винесення судом рішення) становить 36174,83 грн. (152,64 грн. (розмір середньоденного грошового забезпечення) х 237 (кількість днів вимушеного прогулу, а саме: жовтень 2018 року-27 днів; листопад 2018 року-30 днів; грудень 2018 року-31 день; січень 2019 року-31 день; лютий 2019 року-28 днів; березень 2019 року-31 день; квітень 2019 року-30 днів; травень 2019 року-29 днів).

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_3 про стягнення з УМВС України в Чернігівській області на користь ОСОБА_3 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, за період з 05.10.2018 по 29.05.2019, у сумі 36174,83 грн. без урахування податків і обов`язкових платежів.

Суд відхиляє посилання представника позивача у судовому засіданні на той факт, що розрахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу повинен проводитись виходячи з кількості робочих днів за час вимушеного прогулу, а не календарних, та зазначає таке.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Зі змісту Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, випливає, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

У свою чергу пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже при визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, який підлягає присудженню на користь позивача з відповідача, представник позивача невірно застосував до спірних правовідносин наведені норми, оскільки брав до уваги кількість робочих днів для обрахунку грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція з цього приводу висловлена у постанові Верховного Суду від 26.04.2019 у справі №815/1829/17, висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Також суд відхиляє і посилання відповідача у судовому засіданні на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема, частини 3 статті 117 Кодексу законів про працю України, яку виключено на підставі Закону України від 20.12.2005 №3248- IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».

Аналогічна правова позиція з цього приводу висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №826/808/16 та Верховного Суду від 19.04.2019 у справі №821/527/16.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене, адміністративний позов ОСОБА_3 слід задовольнити повністю.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області від 23.11.2018 № 16 о/с у частині звільнення ОСОБА_3 з посади старшого слідчого Слідчого відділення Ніжинського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області (з обслуговування міста Ніжина та Ніжинського району) з 07.12.2015 через скорочення штатів на підставі пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114.

Поновити ОСОБА_3 з 07.12.2015 на посаді старшого слідчого Слідчого відділення Ніжинського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області (з обслуговування міста Ніжина та Ніжинського району).

Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області на користь ОСОБА_3 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 05.10.2018 по 29.05.2019 у сумі 36174 (тридцять шість тисяч сто сімдесят чотири) грн. 83 коп. без урахування податків і обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, через Чернігівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду у повному обсязі виготовлено 31.05.2019.

Позивач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 .

Відповідач: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, просп. Перемоги, 74, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ – 08592365.

Суддя В.В. Падій