Рішення № 82106243, 26.05.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2019 року справа № 2340/4814/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А.В., розглянувши у письмовому провадженні в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.10.2018 №Ф-42386-17, якою на позивача накладено штраф у сумі 12329 грн. 61 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем неправомірно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.10.2018 №Ф-42386-17, оскільки він вчасно здійснював оплату єдиного соціального внеску у лютому 2017.

Позивач стверджує, що подав до банківської установи вірні банківські реквізити для проведення перерахунку грошових коштів та банківською установою прийнято до виконання платіжне доручення №345 від 10.02.2017 для проведення грошових коштів у сумі 4629 грн. 87 коп., проте банківською установою допущена помилка, що призвела до зарахування коштів на рахунки, які не відповідають коду бюджетної класифікації 71040000, а тому відповідач безпідставно здійснив нарахування штрафу та пені.

Ухвалою суду від 26.12.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 18.03.2019 надав до суду відзив, в якому аргументував свою позицію тим, що позивачем порушено строк сплати єдиного соціального внеску, встановлений ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування». 15.11.2018 ним на підставі заяви позивача від 31.10.2018 перераховано кошти на код 7101000 в сумі 4629 грн. 87 коп., проте заборгованість у сумі 12329 грн. 61 коп. існувала до такого перерахування, тому позивачу правомірно сформована вимога від 05.10.2018 №Ф-42386-17.

Крім того відповідач вказав, що позивачу рекомендованими повідомленнями надсилалось рішення №0049801307 від 19.04.2018, яким нараховано штраф та пеню за період із 21.02.2017 по 13.04.2018, рішення №0123081307 від 17.09.2018, яким нараховано штраф та пеню за період із 21.04.2018 по 18.06.2018 у розмірі 1950 грн. 85 коп.

Позивач, керуючись своїм правом, передбаченим ст. 163 КАС України, подав відповідь на відзив, в якій не погодився з доводами відповідача та зазначив, що надана відповідачем інформація із інтегрованої картки платника податків за період із 31.12.2017 по 15.01.2018 та за період із 31.12.2018 по 31.01.2019 не є належним доказом, оскільки спірні правовідносини виникли у лютому 2017 року. Зазначив, що вищевказані рішення відповідача він не отримував, а у зв`язку із простроченням зарахування коштів на один день повинен був застосувати штраф у розмірі 925 грн. 97 коп. та пеню у сумі 4 грн. 63 коп., а тому всі інші санкції є неправомірними.

Ухвалою суду від 12.12.2018 задоволено заяву позивача про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 28.03.2019 витребувано із Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області розрахунок суми недоїмки за вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 05.10.2018 №Ф-42386-17, рішення відповідача №0049801307 від 19.04.2018, рішення відповідача №0123081307 від 17.09.2018, інтегровану картку з єдиного внеску, нарахованого роботодавцем на суми заробітної плати, винагороди за договорами цивільно-правового характеру, допомоги по тимчасовій непрацездатності (код класифікації доходів бюджету 71010000) по ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 31.12.2018.

Вивчивши доводи позивача та відповідача, викладені у позовній заяві та відзиві на позовну заяву, дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований 04.08.2005 як фізична особа - підприємець, РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на обліку в ДПІ у м. Черкасах та є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (у подальшому –єдиний внесок).

З інтегрованої картки позивача вбачається, що станом на 20.02.2017 за даними картки особових рахунків за кодом 71010000 (єдиний внесок, що нараховується роботодавцем на суми заробітної плати, винагород за договорами цивільно-правового характеру, допомоги по тимчасовій непрацездатності) обліковувалась переплата 286 грн.

Позивач самостійно нарахував єдиний внесок за січень 2017 у сумі 4629,87 грн. зі строком сплати 20.02.2017 та згідно платіжного доручення №345 від 10.02.2017 сплатив єдиний внесок у сумі 4629,87 грн. за кодом бюджетної класифікації 71010000, однак вказана оплата була зарахована банком на код бюджетної класифікації 71040000, у зв`язку з чим у позивача станом на 20.02.2017 утворився борг по коду бюджетної класифікації 71010000 (4343,8 7 грн. (4629,87 грн. – переплата 286 грн.).

З інтегрованої картки позивача вбачається, що за період з 20.02.2017 по 05.10.2018 позивач самостійно щомісячно нараховував єдиний податок та здійснював його сплату, при цьому сплачений єдиний внесок був зарахований в оплату боргу в порядку календарної черговості його виникнення.

19.04.2018 відповідачем винесено рішення №0049801307, яким на підставі ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період із 21.02.2017 по 13.04.2018 на позивача накладено штраф у розмірі 12162 грн. 88 коп. та нараховано пеню у розмірі 1650 грн.

Рішення №0049801307 від 19.04.2018 було надіслано на адресу позивача рекомендованим повідомленням, проте повернулось до відповідача з причин закінчення встановленого строку зберігання, що підтверджується довідкою Укрпошти.

Штраф у сумі 12162,88 грн. та пеня у сумі 1650 грн. відображені у інтегрованій картці позивача відповідно до періоду прострочення та нарахованих за відповідний період сум штрафу і пені згідно розрахунку штрафних санкцій до рішення №0049801307 від 19.04.2018 як зобов`язання зі строком сплати 05.06.2018.

Згідно з даними інтегрованої картки позивача станом на 30.09.2018 за позивачем обліковувався борг з єдиного внеску у сумі 12329,61 грн.

05.10.2018 відповідачем сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-42386-17 на суму 12329 грн. 61 коп. та направлена позивачу.

15.11.2018 за заявою позивача сума 4629,87 грн., сплачена позивачем за платіжним дорученням №345 від 10.02.2017, зарахована в оплату єдиного внеску з коду бюджетної класифікації 71040000 на код бюджетної класифікації 71010000.

Вважаючи, що вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 05.10.2018 №Ф-42386-17 нараховано штраф та пеня у сумі 12329,61 грн., позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі – Закон №2464-VI ) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до ст. 2 Закону №2464 дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. (п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464).

Підпунктом 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом (ч. 3 ст. 7 Закону №2464).

Частиною 5 ст. 8 Закону №2464 передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно ст. 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.

Отже, позивач зобов`язаний сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця у розмірі 22 відсотків на суму доходу (прибутку), отриманого від господарської діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом.

Суд зазначає, що обставини щодо сум єдиного внеску, періодів їх нарахування та строків сплати єдиного внеску не є спірними.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону №2464 органи доходів і зборів зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі – Інструкція) визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.

У відповідності до п. 8 ч. V1 Інструкції за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені в порядку календарної черговості їх виникнення.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. (п. 2 Розділу VI Інструкції).

Відповідно до ч. 3 Розділу VI Інструкції органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

-платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Судом встановлено, що сплачені позивачем кошти у сумі 5422,20 грн. (платіжне доручення №431 від 18.06.2018), 5422,20 грн. (платіжне доручення №436 від 17.07.2018), 5693,33 грн. (платіжне доручення №441 від 13.08.2018), 5693,33 грн. (платіжне доручення №446 від 14.09.2018) та 5827,81 грн. (платіжне доручення №451 від 28.09.2018) були зараховані в погашення штрафу та пені за рішенням №0049801307 від 19.04.2018. Тобто, до вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-42386-17 від 05.10.2018 на суму 12329 грн. 61 коп. штраф та пеня, застосовані до позивача вказаним рішенням, не включені.

Отже, позивач на кінець календарного місяця мав недоїмку зі сплати єдиного внеску на суму 12329 грн. 61 коп., тому відповідач, керуючись Законом №2464 та Інструкцією, правомірно виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.10.2018 №Ф-42386-17.

За вказаних обставин оскаржувана вимога є законною і скасуванню не підлягає.

Суд вважає помилковими доводи позивача з таких підстав.

Згідно з пунктом 2 ч. 11 ст. 25 Закону №2464 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. (ч. 10 ст. 24 Закону №2464).

П. 14 ст. 25 Закону №2464 передбачено, що про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску. Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов`язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів, яким прийнято це рішення.

Таким чином, позивач помилково вважає, що штрафні санкції та пеня застосовані до нього оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 05.10.2018 №Ф-42386-17.

Судом встановлено, що підставою застосування до позивача штрафу та пені є помилкове зарахування єдиного внеску у сумі 4629,87, сплаченого за платіжним дорученням №345 від 10.02.2017, за кодом бюджетної класифікації 71040000 замість 71040000.

Отже, ця обставина є підставою для оскарження рішення №0049801307 від 19.04.2018, а не вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.10.2018 №Ф-42386-17.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а у задоволенні вимог слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні.

Керуючись ст. 6, 9, 12, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані згідно ухвали суду від 12 грудня 2018 року у справі №2340/4814/18.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.

Суддя А.В. Руденко