Рішення № 82104692, 31.05.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/4485/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області до Овідіопольської районної державної нотаріальної контори про скасування заборон № 8211012 від 20.11.2008 року та № 8236332 від 27.11.2008 року накладених на нежитлове приміщення,-

ВСТАНОВИВ:

03.09.2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області до Овідіопольської районної державної нотаріальної контори про скасування заборон № 8211012 від 20.11.2008 року та № 8236332 від 27.11.2008 року накладених на нежитлове приміщення.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 30.03.2018 начальник Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області звернулась до державного реєстратора Комунального підприємства «Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації» з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт.Овідіополь, вул. АДРЕСА_1 , 3-а. Під час розгляду заяви виявилось, що на вказане нежитлове приміщення є зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

Позивач вказує, що згідно інформації Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, об`єкт, що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт.Овідіополь, вул. Горького, АДРЕСА_2 знаходиться під забороною №8211012 від 20.11.2008 року та №8236332 від 27.11.2008 року, підставою обтяження є договір застави 575 від 24.05.1999 року, засвідчений Овідіопольською районною державною нотаріальною конторою.

У позові зазначено, що 25.05.2018 за вих.№5929/10 позивачем направлено запит до Одеського державного нотаріального архіву, у відповідь на який 12.07.2018 року за вх.№3280/2 надійшов лист-відповідь від 21.06.2018 року №1108/01-20, в якому вказано, що 24.05.1999 року за реєстровим номером №575 було посвідчено договір застави. Сторони договору застави: Національний банк України (далі - Заставодержатель) та Акціонерний комерційний агропромисловий банк «Україна» (далі – Заставодавець). У відповіді вказано, що Заставодавець передав у заставу, а Заставодержатель прийняв у заставу нежитлове приміщення (будинок) банку, що знаходиться в смт.Овідіополь, Одеської області по АДРЕСА_1 під АДРЕСА_3 3а та складається в цілому з адміністративного будинку загальною площею - 945,7 кв.м., вбиральні під літерою «Б», 2 гаража під літерою «Г», Д», спорудження №1-6, розташованого на земельній ділянці площею 2300 кв.м.

Також, позивач зазначає, що об`єднаному управлінню відомо, що відповідно до додатку 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2003 року №599-р «Про використання викупленого майна Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» з додатком 1 до нього в жовтні 2003 року передана до сфери управління (в оперативне управління) Пенсійного фонду України будівля загальною площею 945,7 кв.метрів та гаражі, які розташовані за адресою: Одеська область, Овідіопольський район АДРЕСА_4 смт АДРЕСА_5 Овідіополь АДРЕСА_1 3-а. Вказані об`єкти нерухомості згідно акту приймання-передачі нерухомого майна, затвердженого регіональним уповноваженим Ліквідатора АДРЕСА_6 Україна АДРЕСА_7 в АДРЕСА_8 були взяті на баланс управління Пенсійного фонду України в Овідіопольському районі Одеської області (на підставі договору купівлі-продажу від 20.08.2003 року).

З посиланням на постанову Кабінетом Міністрів України від 16.12.2015 року №1055 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України», позивач зазначає, що Іллічівське об`єднане управління Пенсійного фонду України є правонаступником припинених юридичних осіб. Передавальними актами від 31.03.2016 року, які затверджені Головою правління Пенсійного фонду України О.Б. Зарудним, всі матеріальні цінності, в тому числі і адміністративні будівлі, за інвентаризаційними описами передані на баланс новоствореного Іллічівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області.

Також, позивач зазначає, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 № 454 «Про перейменування деяких територіальних органів Пенсійного фонду України Іллічівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області 31.08.2016 перейменоване в Чорноморське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області. Як вказує позивач, 26.03.2018 року об`єднаним управлінням отримано новий технічний паспорт на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: Одеська область, з Овіопольський район, смт.Овідіополь, вул.Горького, 3-а.

Посилаючись на положення підпункту 5.1 пункту 5 глави 15 розділу II Порядку вчинення окремих видів нотаріальних дій, ст.316, ст.321 Цивільного кодексу України, позивач вказує, що Управління обмежене у здійсненні повного обсягу своїх прав у зв`язку з існуванням зареєстрованого обтяження вказаного майна як предмета застави за договором застави, укладеного в 1999 році між Національним банком України та Акціонерним комерційним агропромисловим банком «Україна». Позивач зазначає, що згідно листа Департаменту реорганізації та припинення діяльності банків Національного банку України від 16.04.2009 року № 44-012/4506 Акціонерний комерційний агропромисловий банк Україна рішенням Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 13.04.2009 № 167 виключено з Державного реєстру банків у зв`язку з завершенням ліквідаційної процедури банку.

Зважаючи на вищевикладене та посилаючись на положення ст.391, ч.1 ст.598, ст.609 Цивільного кодексу України, ст.20, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень», Чорноморське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області вказує, що іншого способу захисту свої прав, крім звернення до суду з цим позовом, в об`єднаного управління немає.

Суд зазначає, що перед зверненням до Одеського окружного адміністративного суду позивачем до Господарського суду Одеської області було подано позовну заяву до Овідіопольської районної державної нотаріальної контори, в якій позивач просив суд скасувати заборону №8211012 від 20.11.2008 та №8236332 від 27.11.2008, накладені на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_8 . Овідіополь, АДРЕСА_1 , 3-а.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.08.2018 року по справі №916/1644/18, яка набрала законної сили 13.08.2018 року, судом відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України по Одеській області до Овідіопольської районної державної нотаріальної контори про скасування заборони №8211012 від 20.11.2008 року та №8236332 від 27.11.2008 року, накладені на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Горького, АДРЕСА_2 .

У вказаній ухвалі судом зазначено, що відсутність невирішеного спору про цивільне право свідчить про необхідність звернення із позовними вимоги про скасування записів та рішення про державну реєстрацію прав до суду у порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою суду від 10.09.2018 року позов залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позову.

21.09.2018 року позивач усунув недоліки визначені ухвалою суду.

Ухвалою від 02.10.2018 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Під час розгляду справи суд дійшов висновку про необхідність витребування реєстраційної справи на нежитлове приміщення, розташоване за адресою – Одеська область, Овідіопольський район, смт АДРЕСА_5 Овідіополь АДРЕСА_2 .

З огляду на викладене, враховуючи важливе значення справи для сторін, а також необхідність встановити відповідні факти та обставини із дослідженням думки та правової позиції учасників справи, ухвалою суду від 06.12.2018 року судом вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Також, ухвалою суду від 06.12.2018 року витребувано у Овідіопольської районної державної нотаріальної контори належним чином засвідчену реєстраційну справу на нежитлове приміщення, розташоване за адресою – Одеська АДРЕСА_9 , Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Горького, 3-а. Витребувані документи зобов`язано було надати до суду у строк до 02.01.2019 року.

09.01.2019 року до суду надійшов лист від Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса від 28.12.2018 року за вих. № 1049/01-16/г, в якому зазначено про неможливість надати копію реєстраційної справи, у зв`язку з неналежним оформленням ухвали суду про витребування доказів.

При цьому, Малиновська державна нотаріальна контора у місті Одеса не є учасником справи та судом не направлялось на адресу цієї нотаріальної контори ухвали про витребування доказів.

Ухвалою суду 23.01.2019 року судом вирішено повторно витребувати у Овідіопольської районної державної нотаріальної контори належним чином засвідчену реєстраційну справу на нежитлове приміщення, розташоване за адресою – Одеська АДРЕСА_9 , Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. АДРЕСА_1 , 3-а.

Ухвалою суду від 20.02.2019 року судом продовжено строк підготовчого провадження по справі.

20.02.2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено страву до судового розгляду по суті.

25.02.2019 року (вх. №6796/19) від Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса до суду надійшов лист, в якому зазначено що Малиновська державна нотаріальна контора у місті Одеса, яка тимчасово виконує обов`язки по нотаріальному обслуговуванню населення Овідіопольського району Одеської області, повідомляє, що реєстраційні справи формуються з 01.01.2013 року згідно Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому, надати належним чином засвідчену реєстраційну справу на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, смт.Овідіополь, вул. Горького, 3-а, немає можливості.

У судове засідання призначене на 04.03.2019 року учасники справи не прибули про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином та своєчасно, що підтверджується письмовими доказами наявними в матеріалах справи.

20.02.2019 року (вх.№6246/19) позивач надав до суду заяву, в якій просив справу розглядати за відсутності представника управління.

25.02.2019 року (вх.№6794/19) відповідач надав до суду лист, в якому просив справу розглядати за відсутності представника управління.

Згідно із ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, у зв`язку із неприбуттям у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, а також за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 року № 1055 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" управління Пенсійного фонду України у м. Іллічівськ Одеської області та управління Пенсійного фонду України в Овідіопольському районі Одеської області реорганізувались шляхом злиття в Іллічівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області. Новостворене об`єднане управління є правонаступником припинених юридичних осіб.

Також на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 р. № 454 Іллічівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області 31.08.2016р. року перейменоване в Чорноморське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області.

Таким чином, на теперішній час Чорноморське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області виконує функції та повноваження управління Пенсійного фонду України у м. Іллічівськ Одеської області.

З наданої до суду копії листа Одеського державного нотаріального архіву від 21.06.2018 року №1108/01-20 (а.с.19), судом встановлено, що згідно інформації яка міститься в матеріалах архівного фонду №101 Овідіопольської районної державної нотаріальної контори Одеської області, документи якої знаходяться на державному зберіганні в Одеському державному архіві, 24.05.1999 року за реєстровим номером №575 було посвідчено договір застави. Сторони договору застави: Національний банк України (далі - Заставодержатель) та Акціонерний комерційний агропромисловий банк «Україна» (далі – Заставодавець). У відповіді вказано, що згідно вказаного договору, Заставодавець передав у заставу, а Заставодержатель прийняв у заставу нежитлове приміщення (будинок) банку, що знаходиться в смт АДРЕСА_8 Одеської АДРЕСА_1 під номером 3а та складається в цілому з адміністративного будинку загальною площею - 945,7 кв.м., вбиральні під літерою «Б», 2 гаража під літерою «Г», Д», спорудження №1-6, розташованого на земельній ділянці площею 2300 кв.м.

У листі вказано, що відомості про зняття заборони в матеріалах справи відсутні.

Згідно інформації Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, об`єкт, що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт.Овідіополь, вул. АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 знаходиться під забороною №8211012 від 20.11.2008 року та №8236332 від 27.11.2008 року (а.с.17-18). Підставою обтяження, згідно вказаної інформації, є договір застави 575 від 24.05.1999 року, засвідчений Овідіопольською районною державною нотаріальною конторою, а власником – Акціонерний комерційний агропромбанк «Україна».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 599-р від 13.10.2003 року «Про використання викупленого майна Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» в оперативне управління Пенсійному фонду передано об`єкт цілісного майнового банківського комплексу Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна», який у додатку № 1 до цього розпорядження визначений як «будівля відділення, загальною площею 946 в.м, за адресою: м. Овідіополь, просп. Горького, 3а».

До суду з боку позивача надано копію акту приймання-передачі нерухомого майна Одеської дирекції банку «Україна», що реалізовано згідно договору купівлі-продажу від 28.08.2003 року (а.с.36-37), який складено 08.11.2003 року та згідно якого представник продавця в особі регіонального уповноваженого Ліквідатора Банку «Україна» в Одеській області з однієї сторони та представник покупця – Управління Пенсійного фонду України в Овідіопольському районі Одеської області в особі начальника Управління з другої сторони склали цей акт про те, що згідно укладеного договору купівлі-продажу від 28.08.2003 року №130/04/055/128 представник покупця у присутності комісії передає, а представник комісії приймає нерухоме майно у складі: приміщення банку, гараж-склад, гараж, котельня, вбиральня, огородження за адресою: вул. Горького,3а загальною площею - 945,7 кв.м..

Як вказує позивач, згідно листа Департаменту реорганізації та припинення діяльності банків Національного банку України від 16.04.2009 року № 44-012/4506 Акціонерний комерційний агропромисловий банк Україна рішенням Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 13.04.2009 № 167 виключено з Державного реєстру банків у зв`язку з завершенням ліквідаційної процедури банку.

Як вказує позивач, 30.03.2018 начальник Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області звернулась до державного реєстратора Комунального підприємства «Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації» з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_8 , 3-а.

Судом встановлено, що рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Литвиненко С.І. від 04.04.2018 року №40481983 відмовлено у державній реєстрації права державної власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_8 а, оскільки на вказане нежитлове приміщення є зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (а.с.16).

Також, у рішенні зазначено, що згідно інформації Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що є складовою частиною Державного реєстру прав, об`єкт нерухомого майна, що розташований за вказаною адресою знаходиться під забороною №8211012 від 20.11.2008 року та №8236332 від 27.11.2008 року.

Вважаючи, що заборони №8211012 від 20.11.2008 року та №8236332 від 27.11.2008 року підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Позивач у позовній заяві зазначив, що не може повноцінно користуватися та розпоряджатися своїм майном, у зв`язку з тим, що на нього накладено обтяження.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 28 Закону України «Про заставу», визначено, що застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом.

Статтею 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначені підстави для внесення записів до Державного реєстру.

Так, відповідно до вимог вказаної статті реєстрація обтяжень здійснюється на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються:

1) відомості про обтяжувача та боржника:

для юридичних осіб - резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України;

для юридичних осіб - нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

для фізичних осіб - громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів;

для фізичних осіб - іноземців або осіб без громадянства - прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;

2) посилання на підставу виникнення обтяження та його зміст. Для забезпечувальних обтяжень також зазначаються розмір та строк виконання вимоги обтяжувача. Для обтяження, яке виникає на підставі рішення суду про стягнення грошових коштів, та обтяження, відповідно до якого накладається арешт на рухоме майно для забезпечення цивільного позову, зазначається розмір вимоги обтяжувача;

3) опис рухомого майна, що є предметом обтяження, достатній для його ідентифікації;

4) відомості про заборону чи обмеження права боржника відчужувати предмет обтяження.

Держатель або реєстратор Державного реєстру вносить запис до Державного реєстру про відомості, що містяться в заяві обтяжувача. Запису присвоюється реєстраційний номер.

Обтяжувач у будь-який час може зареєструвати зміну відомостей про обтяження шляхом подання держателю або реєстратору Державного реєстру заяви, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів і реквізити запису, що підлягають заміні. На підставі цієї заяви держатель або реєстратор Державного реєстру вносить відповідні зміни до попереднього запису про обтяження.

Відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.

Відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.

Заяви про виникнення, зміну, припинення обтяжень та про звернення стягнення на предмет обтяження підписуються обтяжувачем. Якщо заява подається в електронній формі, вона повинна містити електронний підпис обтяжувача.

Держателю та реєстраторам Державного реєстру забороняється вимагати від обтяжувача подання додаткових документів чи інформації, а також перевіряти достовірність і обґрунтованість відомостей, що містяться в заяві. Обтяжувач несе відповідальність згідно із законом за достовірність відомостей, що містяться в заяві.

Зміну відомостей про обтяження у зв`язку з обов`язковим продажем акцій акціонерами на вимогу особи (осіб, що діють спільно) - власника домінуючого контрольного пакета акцій реєструє заявник вимоги, визначений відповідно до частини четвертої статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", шляхом подання держателю або реєстратору Державного реєстру заяви з урахуванням особливостей, передбачених зазначеним Законом.

Відповідно до п.5.1 глави 15 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, нотаріус, який накладав заборону, знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки), а також за рішенням суду.

Згідно п.9 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», державна реєстрація припинення іпотеки, обтяження проводиться на підставі заяви обтяжувала, яку він зобов`язаний подати протягом п`яти робочих днів з дня припинення іпотеки, обтяження самостійно або на письмову вимогу боржника чи іншої особи, права якої порушено через наявність таких реєстраційних записів.

Суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною другою ст.124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом ч.2 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке виникло внаслідок існування юридичного спору між особою, та, в даному випадку, суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

При тлумаченні вищезгаданих норм права, Верховний Суд України в постанові від 15 грудня 2015 року (справа № 800/206/15) вказав на те, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації права та/або виникнення додаткового обов`язку, а обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, якщо особа вважає, що її право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

З цього приводу Вищий господарський суд України в постанові від 28 липня 2010 зазначив таке: «Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові».

Аналіз наведених норм в контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку, що оскільки позивач до відповідача з заявами про скасування заборони чи з повідомленням про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави не звертався, суд вважає що в даному випадку у позивача відсутнє порушене право, яке підлягає захисту в порядку адміністративного провадження, що свідчить на користь відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відмова від права на звернення до суду є недійсною.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України.

При вирішенні даної адміністративної справи, суд враховує, що захист права цивільного не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, тому суд перевіряє наявність підстав для скасування відповідних заборон, в контексті ст. 5 КАС України, а саме: щодо того, якою є передумова на захист права особи в даній адміністративній справі, тобто наявність порушених прав, свобод або законних інтересів Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень – Овідіопольською районною державною нотаріальною конторою.

При розгляді даної адміністративної справи, таких порушень судом не встановлено.

Таким чином, позовні вимоги Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області до Овідіопольської районної державної нотаріальної контори про скасування заборон № 8211012 від 20.11.2008 року та № 8236332 від 27.11.2008 року накладених на нежитлове приміщення задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.ч.1.2 ст. 76 КАС України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що задоволенню не підлягає.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 7, 241- 246, 250, 255, 295, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області до Овідіопольської районної державної нотаріальної контори про скасування заборон № 8211012 від 20.11.2008 року та № 8236332 від 27.11.2008 року накладених на нежитлове приміщення – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Корой С.М.

.