Рішення № 82104658, 30.05.2019, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/1404/19

Провадження 2/206/614/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Щербині Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, процентів та трьох відсотків річних , -

за участю:

представника відповідача – Ревкової І.В.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , відповідно до якого, уточнивши позовні вимоги, просить стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу в розмірі 10000 доларів США (у гривневому еквіваленті за офіційним курсом на день ухвалення рішення), 3% річних від простроченої суми у розмірі 3993,00 грн., проценти встановлені на рівні облікової ставки НБУ у розмірі 53997,67 грн.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що 09 листопада 2017 року між нею та відповідачем був укладений договір позики грошових коштів у сумі 6000 доларів США. В подальшому, 06 січня 2018 року за цим же договором вона передала відповідачу грошові кошти в розмірі 4000 доларів США. За умовами договору відповідач зобов`язалася повернути позику 10000 доларів США за її першою вимогою. Проте її неодноразові звернення повернути позику, відповідач проігнорувала. 28 лютого 2019 року вона за адресою відповідача направила вимогу про повернення позики у строк до 05 березня 2019 року. Однак, сума боргу відповідачем до тепер залишається не повернутою. Отже враховуючи, що відповідач не виконала умови договору, то з неї на її користь підлягає стягненню сума боргу в розмірі 10000 доларів США, три відсотки річних у розмірі 3993,00 грн. та проценти встановлені на рівні облікової ставки НБУ в розмірі 53997,67 грн.

Водночас, відповідач подала відзив на позовну заяву в якому зазначила, що позивач на підтвердження своїх вимог надала розписку, а не договір позики, який повинен бути укладений відповідно до вимог законодавства. Крім того, вказана розписка не містить ніяких умов щодо сплати відсотків. Частину боргу за договором позики вона повернула. Кошти в рахунок погашення боргу, вона позивачу переводила на кредитну карту. До того ж, вона не отримувала ніяких вимог від позивача з повернення боргу, а тому строк для його повернення не настав.

В свою чергу, позивач подала відповідь на відзив у якій зазначила, що розписка є належним доказом того, що договір позики є укладеним та кошти за ним отримані. Щодо процентів, то оскільки їх розмір не встановлений договором позики, тому вони повинні бути стягнені на рівні облікової ставки НБУ, як то передбачає ст. 1048 ЦК України. Відповідач ухиляється від повернення грошових коштів, вона двічі направляла їй вимогу про повернення коштів, однак відомості про їх вручення не повертались. Вже втретє конверт з вимогою про повернення позики був вручений відповідачу.

Ухвалою суду від 26 березня 2019 року задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, відкрито провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні та зазначила, що відповідач на її кредитну картку перераховувала кошти. Однак ці кошти не були сумою боргу за договором позики, а були відсотки за користування позикою. Розмір отриманих нею коштів відповідає тим сумам, які зазначені у квитанціях долучених відповідачем до відзиву. Розмір розрахованих нею трьох відсотків річних, охоплює період по день ухвалення рішення.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення вимог, з підстав зазначених у відзиві. Просила у задоволенні позову відмовити. В подальшому в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Заслухав доводи сторін, врахувавши нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів та аргументів, суд прийшов до такого.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

На виконання даних норм, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики. За даним договором, 09 листопада 2017 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 6000 доларів США, а 06 січня 2018 року грошові кошти в розмірі 4000 доларів США, які відповідач зобов`язалася повернути за першою вимогою.

На підтвердження укладання договору позики, а також засвідчення отримання грошових коштів, позивач надала суду оригінал розписки (а.с.30).

Отже, з урахуванням викладеного, аргументи відповідача, що розписка не підтверджує факт укладання договору позики, суд до уваги не приймає, оскільки вони неприйнятні з огляду на фактично встановлені обставини та вимоги законодавства.

Так, відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що, звичайно, ставляться.

Як встановлено судом договором позики встановлений строк повернення позики моментом пред`явлення вимоги.

Позивачем 28 лютого 2019 року на адресу відповідача надіслана вимога про повернення позики у строк до 05 березня 2019 року (а.с.11,12).

Проте, як станом на 05 березня 2019 року так і на тепер сума боргу за договором позивачу повернута не була.

Так, із урахуванням долучених відповідачем квитанцій (а.с.41-43), суми в яких перераховані судом за курсом долара на день сплати платежу, невиплачена позивачу сума боргу становить 8577, 29 доларів США.

Як зазначено у ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Звідси, якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом, чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже виходячи з того, що сторони визначили грошовий еквівалент виконання зобов`язання в іноземній валюті та враховуючи, що станом на день ухвалення рішення 30 травня 2019 року, офіційний курс гривні щодо долара США становив суму 26,68 гривень за долар США, то відповідно сума боргу склала 228 842,09 грн.

Крім того, з наведеного позивачем розрахунку вбачається, що сума відсотків за обліковою ставкою НБУ за період з 01 вересня 2018 року по 28 лютого 2019 року склала 53997,67 грн. та розмір трьох відсотків річних від простроченої суми становить 3993,00 грн.

Як встановлено судом, розмір процентів і порядок їх отримання договором позики не був передбачений.

Так, правова позиція про наявність права на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другої статті 1048 ЦК України, навіть у тому випадку, якщо договором не передбачено нарахування та одержання зазначених коштів, висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-36цс14.

Однак частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.

НБУ є Центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону № 679-XIV).

Пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.

Відповідно до статті 27 Закону № 679-XIV НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Частиною другою статті 46 вказаного Закону НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов`язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.

Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 серпня 2004 року № 389(далі - Положення № 389), визначено, що облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.

Пунктами 3.1, 3.2 цього Положення визначено, що НБУ визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів: облікова ставка використовується НБУ одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші; облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрями змін грошово-кредитного регулювання; облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими Кабінетом Міністрів України основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та враховується під час складання державного бюджету з наступними змінами; облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими НБУ може підтримати ліквідність банків. Визначення рівня та характеру змін облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку. Національний банк під час визначення облікової ставки враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, - інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв`язки з Україною тощо.

Тобто, облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

Висновок про те, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зроблено висновок, що частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні. У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування. Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Отже, враховуючи викладене та виходячи з того, що позика була надана в іноземній валюті, яка є відмінною від національної валюти України – гривні, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позовних вимог про стягнення процентів на рівні облікової ставки Національного банку України в розмірі 53997,67 грн.

Разом з тим, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Так, за розрахунком суду розмір трьох відсотків річних за період з дня затримки розрахунку з 06 березня 2019 року по 30 травня 2019 року склав 59,92 доларів США, що на день ухвалення рішення еквівалентно 1599,00 грн., виходячи із розрахунку (8577,29 доларів СШАх0,03%):365 днів х 85 (дні прострочки).

Таким чином, виходячи з викладеного та враховуючи, що відповідач порушив умови договору позики і прострочив виконання грошового зобов`язання, позивач має право на стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 8577,29 доларів США, що на день ухвалення рішення еквівалентно 228842,09 грн. та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу в розмірі 59,92 доларів США, що на день ухвалення рішення еквівалентно 1599,00 грн.

Отже, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При цьому суд не приймає до уваги аргументи відповідача, що строк повернення суми боргу не настав у зв`язку з неотриманням нею вимоги про його повернення, оскільки вимогу позивача про повернення позики відповідач отримала 02 березня 2019 року, що підтверджується сповіщенням про вручення (а.с.58).

Крім того, закон не вимагає наявність підтвердження про вручення вимоги для настання строку повернення позики, а лише пов`язує строк повернення позики із моментом пред`явлення вимоги.

Що стосується питання розподілу судових витрат, то відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2304,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268, Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, процентів та трьох відсотків річних – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 8577,29 доларів США, що станом на 30 травня 2019 року еквівалентно 228842,09 грн. та три відсотки річних за період з 06 березня 2019 року по 30 травня 2019 року в розмірі 59,92 доларів США, що еквівалентно 1599,00 грн., а всього: 8637,21 доларів США, що станом на 30 травня 2019 року еквівалентно 230440,76 грн.

В іншій частині позову про стягнення процентів та трьох відсотків річних – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2304,40 грн.

Повне судове рішення складено 31 травня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Дніпровського апеляційного суду через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Головуючи суддя: Кушнірчук Р.О.