Рішення № 82102662, 23.05.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 року м.Житомир справа № 240/6020/19

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Капинос О.В.,

секретар судового засідання Недашківська Н.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Мазур О.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018 року № ф-15462-52,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018 року № ф-15462-52.

Позов обґрунтовано тим, що спірною вимогою йому визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску в розмірі 15819,54 грн. Позивач стверджує, що він не є фізичною особою-підприємцем, понад 15 років підприємницькою діяльністю не займається, податки як підприємець не сплачує, звіти не подає, його свідоцтво про державну реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності з 2012 року є недійсним, а відтак він не є платником податків у розумінні Податкового кодексу України. Зазначає, що з 2002 він працює як найманий працівник, одержує заробітну плату, з якою утримуються податки та внески. Відтак, з урахуванням положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" необхідними умовами для сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності. За відсутності таких умов відсутній і об`єкт нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Ухвалою судді від 22.04.2019 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 23.05.2019.

21.05.2019 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що позивач на час формування спірної вимоги перебував на обліку як фізична особа-підприємець та платник єдиного внеску. Відомості про припинення ФОП відсутні. Оскільки позивач як платник єдиного внеску не дотримався обов`язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок у розмірі, не меншому за розмір мінімального страхового внеску, ГУ ДФС сформовано спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Отже, просив суд у задоволенні позову відмовити.

23.05.2019 позивач подав відповідь на відзив, у якій вказав, що відповідачем не доведено розмір складових боргу, визначеного спірною вимогою, та не доведено факт отримання ним прибутку або ведення господарської діяльності. Крім того, спірна вимога винесена поза межами строків. З цих підстав позивач просив суд задовольнити його позов.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у письмовому відзиві.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач з 23.11.2001 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та з 23.01.2003 взятий на облік як платник єдиного внеску, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та реєстраційною карткою платника податків. (а.с.37-39)

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 08.05.2019 у Єдиному державному реєстрі за номером запису 22851750000001996 від 10.12.2012 зазначено "Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію, вважається недійсним" щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (Володарсько-Волинське РДА).

19.11.2018 ГУ ДФС у Житомирській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №15462-52, якою визначено, що станом на 31.10.2018 за 2017 рік та 1,2,3 квартал 2018 року заборгованість недоїмки зі сплати єдиного внеску позивача становить 15819,54 грн. (а.с.8).

Скориставшись правом на адміністративне оскарження вказаної вимоги, позивачем подано відповідну скаргу, за результатом розгляду якої Державною фіскальною службою України прийнято рішення № 16/99-99-11-05-02-25 від 27.03.2019 про залишення скарги без розгляду. (а.с.21-22)

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Порядок обчислення і сплати єдиного соціального внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ).

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VІ єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

Платниками єдиного внеску відповідно до п. 4, 5 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 є фізичні особи-підприємці, у тому числі, ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність.

Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (ч. 3 ст. 46 Закону №755-IV, в редакції 2012 року).

З огляду зазначені норми Закону, припинення підприємницької діяльності пов`язано з позбавленням статусу підприємця.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

З матеріалів справи вбачається, що 19.11.2018 ГУ ДФС у Житомирській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №15462-52, якою визначено, що станом на 31.10.2018 за 2017 рік та 1,2,3 квартал 2018 року заборгованість недоїмки зі сплати єдиного внеску позивача становить 15819,54 грн.

При цьому, представник відповідача вказує на те, що на час формування спірної вимоги, позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець та платник єдиного внеску.

Водночас, позивач, вважаючи таку вимогу протиправною вказує на те, що з 2002 року підприємницьку діяльність не здійснює, а його свідоцтво про державну реєстрацію ФОП визнано недійсним з 10.12.2012, отже обов"язок сплачувати єдиний внесок відсутній.

Суд погоджується з такими доводами позивача, з огляду на таке.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, регулюються Законом України від 15 травня 2003 року №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі - Закон №755-IV), який набрав чинності 1 липня 2004 року.

Із введенням в дію цього Закону було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" №755-IV від 15.05.2003 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно ч.1 ст.17 Закон №755-IV відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Відповідно до п.2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" №2390-VI від 01.07.2010 (набрав чинності з 03.03.2011) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно п.п.3-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Відповідно до п.п.7, 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.

Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 08.05.2019 у Єдиному державному реєстрі за номером запису 22851750000001996 від 10.12.2012 зазначено "Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію, вважається недійсним" щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (Володарсько-Волинське РДА).

Доказів подання позивачем державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу ІІ Закону №2390-VI строк, реєстраційної картки для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва відповідачем суду не надано.

Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію суб"єкта підприємницької діяльності фізичної особи нового зразка.

Вказані обставини свідчать на користь висновку про те, що з 2012 позивач фактично не міг здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи визнано недійсним, про що зроблено відповідний запис у Єдиному державному реєстрі.

Поряд з цим, відповідно до записів у трудовій книжці, позивач з 2002 офіційно працевлаштований за одним місцем роботи та з наявної у матеріалах справи довідки АТ "Житомиробленерго" від 17.04.2019 №04/1124-340 вбачається, що найманому працівнику ОСОБА_1 нараховувався та сплачувався єдиний внесок з 01.01.2017 по 31.03.2019 в сумі 69594 грн. (а.с.94)

Таким чином, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального.

Підсумовуючи викладене, оскільки ані Податковим кодексом України, ані Законом № 2464-VІ не врегулювано особливості сплати грошових зобов`язань особою свідоцтво на зайняття підприємницькою діяльністю якої визнано недійсним, суд зазначає, що з практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Так, у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine) та "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine) ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Зокрема, у п.43 рішення "Серков проти України" ЄСПЛ чітко вказує на необхідність практичного застосування принципу in dubio pro tributario: "... Суд не може не брати до уваги вимоги ст.4.4.1 закону про погашення зобов"язань платників податків, який передбачає: якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов"язків платників податків і органу контролю, то рішення приймається на користь платника податків. Проте у цій справі державні органи обрали найменш сприятливе для платників податків тлумачення національного законодавства, що призвело до стягнення ПДВ із заявника".

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для висновку щодо реєстрації позивача, станом на час виникнення спірних правовідносин, як фізичної особи-підприємця, а отже і наявності обов"язку зі сплати єдиного соціального внеску.

Крім того, позивач у своїх поясненнях стверджує, що спірна вимога винесена з порушенням строків.

Так, порядок нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначається Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України віл 02.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі- Інструкція)

Згідно п. 3 розділу VI Інструкції органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та /або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у підпунктах 1,2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

- платникам, зазначеним у підпунктах 3,4,6 пункту І розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Відповідно до п.3 ч.1 Розділу ІІ Інструкції платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Отже, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам, зокрема, фізичним особам - підприємцям, які обрали спрощену систему оподаткування вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску та /або платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

З 2017 року у разі, якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого, цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч.1 ст. 7 Закону № 2464 в редакції Закону №1774).

Відповідно абз.3,5 ч.8 ст. 9 Закону № 2464-VІ (в редакції, яка діє з 01.01.2017) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Згідно абз.3,5 ч.8 ст. 9 Закону № 2464-VІ (в редакції Закону № 5292-VI від 18.09.2012; із змінами, внесеними згідно із Законом № 77-VIII від 28.12.2014; в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017, який діє з 01.01.2018) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 40) та стверджує представник відповідача, суму єдиного внеску в оскаржуваній вимозі обчислено та нараховано 09.02.2018 за 2017 рік в сумі 8448,00 грн., за 1 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн. - 19.04.2018, за 2 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.- 19.07.2018 та за 3 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.- 19.10.2018

Тобто, відповідач мав би протягом 15 робочих днів з дня нарахування сум єдиного внеску сформувати та направити позивачу вимогу про сплату боргу.

Разом з тим, спірну вимогу винесено лише 19 листопада 2018 року, тобто із порушенням строку визначеного п.3 Розділу 6 Інструкції.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справа про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірна вимога винесена з порушенням вищевказаних правових норм та не у спосіб, що передбачений законом, а відповідачем в ході розгляду справи не доведено правомірність її прийняття, тому позов є обґрунтований та підлягає задоволенню у повному обсязі.

У відповідності до ч.1 ст.139 КАСУ понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9,77,90,242-246,371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати винесену Головним управлінням ДФС у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника,7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 39459195) вимогу про сплату боргу №Ф-15462-52 від 19.11.2018.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника,7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 39459195) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у вигляді 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Капинос

Повне судове рішення складене 30 травня 2019 року