Рішення № 82101439, 31.05.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2019 року Справа № 160/3825/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Маковської О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про оскарження дій суб`єкта владних повноважень, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 25.04.2019 року звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсійних виплат позивачу починаючи з 01 вересня 2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату раніше призначеної позивачу пенсії та здійснити виплату заборгованості за час затримки виплати, починаючи з 01 вересня 2018 року.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що він не є внутрішньо переміщеною особою в розумінні Закону України від 20.10.2014 року №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі – Закон №1706) проте, починаючи в вересня 2018 року йому припинено виплату пенсії по причині того, що відповідач на власний розсуд визначив позивача, як внутрішньо переміщену особу.

Позивач не погоджується із такими діями органу Пенсійного фонду, вважає, що вони порушують його право на пенсію. Також, позивач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058) виплата пенсії припиняється за рішенням органу Пенсійного фонду або за рішенням суду і лише у випадках, визначених означеним Законом. В даному випадку припинення виплати пенсії здійснено без прийняття ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відповідного рішення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач 14.03.2019 року звернувся до відповідача із відповідною скаргою щодо припинення виплати пенсії.

Покровський сектор обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Дніпропетровській області листом від 02.04.2019 року №255/02.34 «Про розгляд звернення» (а.с 11) повідомив позивача про те, що припинення або відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам проводиться згідно з постановою КМУ від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі – Постанова КМУ №365), якою затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Продовження виплати пенсії можливе за умови отримання довідки внутрішньо переміщеної особи та за результатом розгляду Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення Покровської районної державної адміністрації.

Позивач вважає що дії відповідача щодо припинення виплати йому пенсії є протиправними.

Ухвалою суду від 26.04.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від ГУ ПФУ у Дніпропетровській області 17.05.2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву разом з копією пенсійної справи, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову та зазначив, що питання призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам врегульовано постановою КМУ №365, а також Законом №1706. Відповідач зазначає, що факт переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Також, відповідач у відзиві зазначає, що Постанова КМУ №365 є чинною, отже не виконувати її відповідачем означало б порушувати закон, а тому дії відповідача не можливо класифікувати як протиправні дії або ж протиправною бездіяльністю.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з копією довідки №816005 ОСОБА_1 перебував на обліку в управлінні ПФУ в Кіровському районі м.Донецька та отримував пенсію за віком з 27.05.2013 року довічно (а.с. 12).

Позивач був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 22.12.1995 року, що підтверджується відповідною відміткою в паспорті ОСОБА_1 (а.с. 33).

В подальшому, за заявою позивача здійснено запит пенсійної справи, яку взято на облік в Покровському відділі обслуговування громадян ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у квітні 2016 року. Згідно копій розпоряджень відповідача, що містяться в матеріалах справи, позивач отримував пенсію за віком (а.с. 23 - 29).

В матеріалах справи міститься копія Довідки від 22.03.2016 року №1229004776 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 Закінчення дії довідки 21.09.2016 року (а.с. 36).

Також, в матеріалах справи міститься Лист управління соціального захисту населення Покровської РДА від 23.04.2019 року №1157 «Про надання інформації», в якому зазначено, що ОСОБА_1 на обліку в управління соціального захисту населення Покровської РДА в Єдиній інформаційній базі внутрішньо переміщених осіб України не перебуває, довідку внутрішньо переміщеної особи не отримував.

Позивач зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 з 06.06.2017 року, що підтверджується відповідною відміткою в паспорті позивача (а.с. 10).

З позову вбачається, що з вересня 2018 року Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області виплата пенсії позивачу припинена. Відповідач у відзиві на позов не заперечує проти періоду припинення виплати пенсії. Належними та допустимими доказами факт припинення виплати пенсії саме з вересня 2018 року відповідачем не спростовано.

У відзиві на позов ГУ ПФУ у Дніпропетровській області посилається на лист від 02.04.2019 року №255/02.34 «Про розгляд звернення» (а.с 11), який направлено на адресу позивача. Також відповідач посилається на п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ №365, яким передбачено, що соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

А ні лист відповідача від 02.04.2019 року №255/02.34 «Про розгляд звернення» (а.с 11), а ні відзив на позов (а.с. 19) не містить причин припинення виплати пенсії позивачу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Крім цього, передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване в Законі №1058 яким встановлено порядок призначення, нарахування та виплати пенсії. За приписами п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058 право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягають встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсій страховий стаж. Питання виплати пенсій врегульовані ст. 47 Закону №1058, згідно якої пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 4 Закону №1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Згідно зі ст. 5 Закону №1058 виключно цим Законом України визначається порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Статтею 49 Закону №1058 визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування передбачено, що соціальні виплати припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4)скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Суд звертає увагу, що відповідачем не було доведено наявності будь-яких правових підстав для припинення виплати позивачу пенсії, відповідно до вказаних норм законодавства, враховуючи, що позивач на час припинення виплати не мав статусу внутрішньо переміщеної особи, оскільки був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 з 06.06.2017 року (згідно штемпелю на сторінці 12 паспорту). Тому, посилання органу пенсійного фонду в листі від 02.04.2019 року №255/02.34 «Про розгляд звернення» на необхідність отримання довідки внутрішньо переміщеної особи для продовження виплати пенсії є безпідставними.

Таким чином, суд вважає протиправними дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 оскільки таке припинення відбулося всупереч положенням ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, суд зазначає, що застосування норм Закону №1058 до спірних правовідносин є пріоритетним.

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

На підставі зазначеної норми суд враховує висновки, викладені у рішенні Касаційного адміністративного суду Верховного суду від 03.05.2018 року, прийнятому у зразковій справі №805/402/18 та залишеному без змін постановою Великої палати Верховного суду від 04.09.2018 року.

Суд зауважує, що припиняючи виплату пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Такий правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 31.07.2018 року по справі №569/5521/17.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд вважає належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 245 КАС України, є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановленихст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи встановлення судом протипарвності дій ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 вересня 2018 року, належним способом захисту в такому випадку також буде зобов`язання органу пенсійного фонду поновити виплату такої пенсії з 01 вересня 2018 року.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Згідно п.3 ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.2 ст.5 КАС України).

Таким чином, суд вважає за необхідне не виходячи за межі позовних вимог та керуючись ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України здійснити захист порушеного права позивача шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати вчинити певні дії.

На переконання суду, задоволення позову з обраним способом захисту сприятиме остаточному вирішенню спору між сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, як суб`єкт владних повноважень, не довело правомірності припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з вересня 2018 року.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За наслідками розгляду даної справи, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 768,40 грн. належить стягнути на користь позивача в прядку ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про оскарження дій суб`єкта владних повноважень - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 вересня 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виплату пенсії починаючи з 01 вересня 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська