Рішення № 82098891, 31.05.2019, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/6066/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2019 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Гаспарянца Д.М.;

представниці відповідачів АТ КБ «ПриватБанк» - Пучкової Л.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в смт. Овідіополі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору – Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати належних сум, -

ВСТАНОВИВ:

29 грудня 2018 року представник ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольського райсуду Одеської області із вищевказаною позовною заявою, в якій просив суд, стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за грудень 2008 року у сумі 218,07 грн., за січень 2009 року у сумі 1366,44 грн., за лютий 2009 року у сумі 753,71 грн., за березень 2009 року у сумі 1092,44 грн., грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки у сумі 1528 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати за грудень 2008 року у сумі 479,37 грн., за січень 2009 року у сумі 2880,62 грн., за лютий 2009 року у сумі 1554,29 грн., за березень 2009 року у сумі 2206,63 грн., за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 3086,42 грн., середній заробіток за весь час затримки виплати всіх належних позивачці сум з 25.03.2009 року по день фактичного розрахунку, з урахуванням податків та інших обов`язкових платежів, мотивуючи це невиконанням відповідачем обов`язку щодо виплати заробітної плати позивачці за грудень 2008 року, за січень, лютий, березень 2009 року, невиплатою компенсації за невикористану відпустку, а також всіх належних сум в день звільнення позивача, що спричинило порушення відповідачем ст. 43 Конституції України, ст. 22, ч. 1 ст. 83, ст. 116 КЗпП України та обумовлює стягнення відповідних невиплачених сум на користь позивачки з урахуванням компенсації втрати частини заробітної плати, а також середнього заробітку за весь час затримки виплати всіх належних позивачу сум.

В судовому засіданні представник позивачки повністю підтримав позов та просив його задовольнити.

Представниця відповідачів позов не визнала повністю з підстав його безпідставності та необґрунтованості та з мотивів, викладених у письмову відзиві на позов, зокрема вказуючи про проведення перевірки органами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, за результатами якої не було прийнято до заліку витрати, нараховані в якості допомоги по тимчасовій непрацездатності позивача, у зв`язку з їх неналежним оформленням, з огляду на що кошти, виплачені позивачу за вказаний період його непрацездатності було утримано банком із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку позивача.

Представник 3-ої особи в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, особисто під розписки, причини неявки суду не повідомив, надіславши на електронну скриньку Овідіопольського райсуду Одеської області клопотання, в якому посилаючись на відсутність порушення будь-яких їхніх прав чи інтересів у вказаній справі, просив суд, проводити всі судові засідання по справі за його відсутністю (а.с. 204,222).

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст.ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду – є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебувала у трудових правовідносинах з Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (зараз – Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»).

02.03.2007 року позивача прийнято на посаду молодшого кредитного експерта відділення № 37 Южного ГРУ Приватбанку.

З 14.06.2017 року – переведено на посаду молодшого експерта з «експрес» кредитування того ж відділення.

19.09.2007 року позивача переведено на посаду експерта з «експрес» кредитування Центру Розвитку Бізнесу № 1.

24.03.2009 року ОСОБА_1 звільнилася за власним бажанням з АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 9-17).

У період з 01.05.2008 року по 27.12.2008 року у зв`язку з травмою позивач перебувала у стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами (а.с. 18-25).

За результатами перевірки АТ КБ «ПриватБанк» Одеським обласним відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової непрацездатності встановлено виплачену з порушенням допомогу з тимчасової втрати працездатності за період з 01.04.2008 по 31.12.2008, про що складено відповідний акт. Серед інших виплат, вказаних в акті, значиться виплата на загальну суму 3370,40 грн. на користь позивачки (а.с. 139-163.)

Судом також з`ясовано, що за оскаржуваний період позивачу за грудень 2008 року заробітну плату не виплачено, за січень 2009 року – виплачено у розмірі 87,26 грн., за лютий 2009 року – 700,00 грн., за березень 2009 року – 70,60 грн., що підтверджується відомостями, відображеними у Формі ОК-5, виданої Чорноморським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Одеської області 21.11.2018 року, та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів від 26.11.2018 року № 752.

Як вбачається з виписки з рахунку позивача, на яку останньому виплачувалась заробітна плата за період його роботи в банку, 24.03.2009 року – у останній робочий день позивача, а також в період після його звільнення, виплата йому заробітної плати відповідачем не здійснювалась, інші виплати на користь позивача від АТ КБ «ПриватБанк» в зазначений період також відсутні (а.с. 118-138).

Судом з`ясовано, що відповідач факт невиплати на користь позивача заробітної плати не заперечує, серед іншого, вказуючи у відзиві на позовну заяву, що кошти, неправомірно виплачені в якості допомоги по листкам тимчасової непрацездатності, було відраховано із заробітної плати позивача за березень 2009 року та компенсації за невикористану щорічну відпустку.

При цьому, розпорядчий документ відповідача, на підставі якого останнім здійснювались відрахування із заробітної плати позивача, рівно як і докази ознайомлення позивача з фактом такого відрахування, в матеріалах цивільної справи відсутні.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 21 КЗпП України закріплено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Як передбачено ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (ст. 22 Закону України «Про оплату праці»).

Приписами ст. 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути : безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Згідно із ст.41 КЗпП України - трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Згідно зі ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку (ст. 21 Закону України «Про відпустки»).

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Як передбачено ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно із ст.ст. 94,97 КЗпП – заробітна це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених ч. 2 цієї статті. Оплата праці працівникові - здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Приписами ст.ст. 115-117 КЗпП передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів. При звільненні працівника виплата всіх, що належать йому від підприємства, установи, організації – провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган – в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір – підприємство, установа, організація – повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно із п. 21 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» - при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 р.

Згідно зі ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Відповідно до ст. 128 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п`ятидесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п`ятдесят процентів заробітку.

Обмеження, встановлені частинами першою і другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.

Статтею 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 9 42527/98) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 вищезазначеного Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Аналізуючи зазначені норми, суд доходить висновку, що відрахування із заробітної плати працівника може здійснюватись роботодавцем з одночасним додержанням наступних умов: 1) наявності підстав, передбачених ст. 127 КЗпП України; 2) видання відповідного розпорядчого документа (наказу) про таке відрахування; 3) дотримання вимог Закону щодо максимально допустимого розміру щомісячного відрахування, який за загальним правилом не може перевищувати двадцяти процентів.

За таких обставин суд робить висновок, що невиплата позивачу заробітної плати за заявлений період не ґрунтується на Законі. Так, ст. 127 КЗпП України не містить такої підстави для відрахування, як повернення виплаченої допомоги з тимчасової непрацездатності, розпорядчий документ (наказ) банку щодо відрахування відсутній, а розмір здійсненого відповідачем відрахування значно перевищує допустимі Законом двадцять процентів.

З огляду на це, порушені права позивачки підлягають відновленню шляхом стягнення з відповідачів відповідних сум.

Суд не приймає до уваги наданий відповідачем розрахунок середньої заробітної плати ОСОБА_1 , відображений у відповідній довідці, як і розрахункові листки за оскаржуваний позивачем період, оскільки відомості, зазначені в них, різняться між собою та не відповідають інформації, вказаній у ОСОБА_3 ОК-5, виданій Чорноморським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Одеської області 21.11.2018 року, та відомостям з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів від 26.11.2018 року № 752.

З метою визначення розміру заробітної плати позивача за грудень 2008 року, січень, лютий, березень 2009 року суд проводить середньоденний розрахунок його заробітної плати.

Середня заробітна плата розраховується відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі – Порядок).

Згідно з п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Пунктом 3 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Відповідно до п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як передбачено п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 була у стані тимчасової непрацездатності у період з 01.05.2008 року по 27.12.2008 року для визначення розміру заробітної плати за грудень 2008 року, січень, лютий, березень 2009 року беруться два останніх місяці перед втратою працездатності позивача, тобто березень та квітень 2008 року.

Розрахунок середньоденної заробітної плати позивача:

- сума нарахованої та виплаченої заробітної плати за березень 2008 року та квітень 2008 року складає: 1392,44 грн. + 1587,57 грн. = 2980,01 грн.;

- кількість робочих днів за березень 2008 року (20) та квітень 2008 року (21) складає 41 день;

- середньоденна заробітна плата Позивача: 2980,01 грн. / 41 день = 72,69 грн.

У грудні 2008 року кількість робочих днів, відпрацьованих позивачем, становить 3 дні. Заробітна плата позивача за грудень 2008 року складає: 72,69 грн. * 3 дні = 218,07 грн.

У січні 2009 року кількість робочих днів, відпрацьованих позивачем, становить 20 днів. Заробітна плата позивача за січень 2009 року складає: 72,69 грн. * 20 днів = 1453,71 грн. З огляду на виплачені позивачу 87,26 грн., заборгованість відповідача перед позивачем за січень 2009 року складає 1366,44 грн. (1453,71 – 87,26)

З огляду на виплачені позивачу за лютий 2009 року 700,00 грн., заборгованість відповідача перед позивачем за лютий 2009 року складає 753,71 грн. (1453,71 – 700,00).

З 01.03.2009 року по 24.03.2009 року (день звільнення) позивачем відпрацьовано 16 робочих днів. Заробітна плата позивача за березень 2009 року складає: 72,69 грн. * 16 днів = 1163,04 грн. З огляду на виплачені позивачу 70,60 грн., заборгованість відповідача перед позивачем за березень 2009 року складає 1092,44 грн.

Розрахунок кількості днів невикористаної щорічної відпустки:

24 дні / 365 = 0,066 – тривалість відпустки за один відпрацьований позивачем день в банку;

Кількість календарних днів за період трудових правовідносин позивача з відповідачем (з 02.03.2007 року по 24.03.2009 року) складає 754 дні.

Таким чином, позивач станом на день звільнення (24.03.2009 року) мала: 754 дні * 0,066 = 49,7, тобто 50 днів щорічної відпустки.

Відповідно до п. 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відтак, грошова компенсація за всі невикористані позивачем дні щорічної відпустки розраховується за останні 12 місяців роботи – з квітня 2008 року по березень 2009 року.

1587,57 грн. (квітень 2008 року) + 979,46 грн. (травень 2008 року) + 727,70 грн. (червень 2008 року) + 1469,74 грн. (липень 2008 року) + 1261,12 грн. (серпень 2008 року) + 561,22 грн. (вересень 2008 року) + 197,06 грн. (жовтень 2008 року) + 81,14 грн. (листопад 2008 року) + 218,07 грн. (грудень 2008 року) + 1453,71 грн. (січень 2009 року) + 1453,71 грн. (лютий 2009 року) + 1163,04 грн. (березень 2009 року) = 11153,54 грн.

11153,54 грн. / 365 = 30,56 грн. – заробітна плата за один день відпустки Позивача.

Компенсація за всі невикористані позивачем дні щорічної відпустки складає 1528 грн. (30,56 грн. * 50).

Позивачем заявлено компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з із порушенням строків її виплати з урахуванням індексу зростання споживчих тарифів на послуги по 27.12.2018 року.

Компенсація втрати частини заробітної плати позивача за грудень 2008 року у зв`язку із порушенням строків її виплати з урахуванням індексу зростання споживчих тарифів на послуги по грудень 2018 року включно відповідно до даних, розміщених на сайті Міністерства фінансів України складає: 479,37 грн. (3,198 – сукупний індекс інфляції за період з 01.01.2009 по 27.12.2018 * 218,07 грн. - 218,07 грн.).

Компенсація втрати частини заробітної плати позивача за січень 2009 року у зв`язку із порушенням строків її виплати з урахуванням індексу зростання споживчих тарифів на послуги по грудень 2018 року включно відповідно до даних, розміщених на сайті Міністерства фінансів України складає: 2880,62 грн. (3,108 – сукупний індекс інфляції за період з 01.02.2009 по 27.12.2018 * 1366,44 грн. - 1366,44 грн.).

Компенсація втрати частини заробітної плати позивача за лютий 2009 року у зв`язку із порушенням строків її виплати з урахуванням індексу зростання споживчих тарифів на послуги по грудень 2018 року включно відповідно до даних, розміщених на сайті Міністерства фінансів України складає: 1554,29 грн. (3,062 – сукупний індекс інфляції за період з 01.03.2009 - 27.12.2018 * 753,71 грн. - 753,71 грн.).

Компенсація втрати частини заробітної плати позивача за березень 2009 року у зв`язку із порушенням строків її виплати з урахуванням індексу зростання споживчих тарифів на послуги по грудень 2018 року включно відповідно до даних, розміщених на сайті Міністерства фінансів України складає: 2206,63 грн. (3,020 – сукупний індекс інфляції за період з 01.04.2009 - 27.12.2018 * 1092,44 грн. - 1092,44 грн.).

Компенсація втрати частини грошової компенсації позивача за всі невикористані дні щорічної відпустки у зв`язку із порушенням строків її виплати з урахуванням індексу зростання споживчих тарифів на послуги по грудень 2018 року включно відповідно до даних, розміщених на сайті Міністерства фінансів України складає: 3086,42 грн. (3,020 – сукупний індекс інфляції за період з 25.03.2009 - 27.12.2018* 1528,00 грн. - 1528,00 грн.).

Станом на 02.05.2019 року – дату прийняття рішення, середній заробіток за час затримки позивачу виплати всіх належних йому сум складає: 186086,40 грн. (72,69 грн. (середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи) * 2560 (кількість робочих днів за період з 25.03.2009 по 31.05.2019).

Суд відхиляє доводи представниці відповідачів щодо необґрунтованості позовної заяви в частині обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з посиланням на п. 32 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року.

Згідно з п. 32 вказаної постанови Пленуму ВСУ при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Відповідно до ч. 3 ст. 117 КЗпП України (у редакції, що діяла на момент ухвалення зазначеної вище постанови Пленуму ВСУ) в разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.

Суд підкреслює, що зазначену норму виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 20.12.2005 № 3248-IV.

За таких умов зменшення суми середнього заробітку, виплату якого передбаченого ч. 1 ст. 117 КЗпП України, не ґрунтується на Законі, що узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25.05.2016 року у справі № 6-511цс16, в якій ВСУ дійшов висновку, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки Законом не передбачено будь-яких підстав для його зменшення.

Інші доводи відзиву на позовну заяву не спростовують підстав позову, тому суд їх також відхиляє.

Вирішуючи спір, суд враховую практику Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти Україна», відповідно до якого за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов`язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довід. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України з відповідачів підлягають стягненню на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1991,44 грн. за вимогу майнового характеру.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст.ст. 17,40,74,94,97,115-117,233 КЗпП України, ст.ст. 21,22,34 Закону України «Про оплату праці», ст. 2 Закону України «Про відпустки», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, Законом України «Про судовий збір», Конвенцією «Про захист прав людини і основоположних свобод», рішеннями ЄСПЛ, суд,-

ВИРІШИВ :

1. Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору – Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати належних сум – задовольнити;

2. Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ: 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) заробітну плату за грудень 2008 року у сумі 218,07 грн., за січень 2009 року у сумі 1366,44 грн., за лютий 2009 року у сумі 753,71 грн., за березень 2009 року у сумі 1092,44 грн., грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки у сумі 1528 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати: за грудень 2008 року у сумі 479,37 грн., за січень 2009 року у сумі 2880,62 грн., за лютий 2009 року у сумі 1554,29 грн., за березень 2009 року у сумі 2206,63 грн., за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 3086,42 грн., середній заробіток за весь час затримки виплати всіх належних ОСОБА_1 сум з 25.03.2009 року по 31.05.2019 року у сумі 186086,40 грн., з утриманням податків та інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством ;

3. Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ: 14360570) на користь держави судові витрати у розмірі 1991,44 грн. ;

4. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 31.05.2019 р.

Суддя Гандзій Д.М.