Рішення № 82097943, 30.05.2019, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/792/2019 Справа № 489/707/18

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2019 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді – Гуденко О.А.,

при секретарі – Кваші С.О., Дудник Г.С.,

за участю позивача – ОСОБА_1 ,представника відповідача – Нікітіна Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Югзернострой" про стягнення заборгованості із заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

12.02.2018 року позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Миколаєва з позовом в якому просить стягнути з ТОВ "Югзернострой" на користь позивача частину не виплаченої зарпобітної плати за період з 01.11.2017 р. по 30.11.2017 р. в сумі 2517,48 грн., а також середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 01.12.2017 р. по 12.02.2018 р. у розмірі 11 707,20 грн. з розрахунку 243 грн 90 коп середньоденного зароьбітку ; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітньої плати за листопад 2017 р. в сумі 2517,48 грн.; стягнути моральну шкоду в сумі 5000 грн. на користь позивача. В подальшому неодноразово збільшувала розмір позовних вимог і остаточно23.05.2019 року просила стягнути на її користь з відповідача середній заробіток зза час затримки розрахунку при звільненні в період з 01.12.2017 р. по 01.05.2019 року у розмірі 84 656 грн за 352 робочих днів.

Зазначає , що працювала на посаді бухгалтера Товариства з 11.09.2017 року по 30.11.2017 року, звільнена за угодою сторін на підставі ст. 36 КЗпП України. Проте відповідач не виплатив їй в повному обсязі заробітну плату за листопад , перерахуваши лише 2482,52 грн з належних 5000 грн обумовленої місячної заробітної плати.

14.02.2018 р. Ленінський районний суд виніс ухвалу про передачу справи до Центрального районного суду м. Миколаєва.

26.03.2018 р. справу було прийнято до провадження суддею Гуденко О. А.

Відповідач надав відзив на позовну заяву , в якому заперечував проти позовних вимог з тих підстав, що позивачка нікои не працювала на підприємстві як найманий працівник, а лише декілька раз виконувала окремі доручення ОСОБА_2 , який є єдиним засновником, директором та працівником цього Товариства, фактично на підставі цивільно-правовї угоди про надання послуг - на відплатній договірній підставі. Заперечує внесення як будь-яких записів до трудової книжки позивачки, так і прийняття будь-яких наказів про її прийняття на посаду бухгалтера та звільнення. Оскільеи позивачці було доручено саме здавання фінансових звітів до органів ДФС , то вона могла внести і будь-які відомості стосовно себе, а аткож у неї на ці дні була у розпорядженні печатка Товариства, якою вона могла скористатися.

18 жовтня 2018 року ОСОБА_3 надана відповідь на відзив, в кому овна посилається на те, що накази про прийняття на роботу та звільнення повинні зберігатися на підприємтсві , натомість відомості про неї, як найманого праціваника , містяться в Державному реєстрі фізичних осіб-платникків податків ДФС України про суми виплачених доходів, де зазначено, зщо вона отримувала від відповідача в 3-му кварталі 2017 року заробітку плату з заначенням дати прийняття на роботу -08.09.2017 року.Стосовно розміру заробітонї плати відповідач не заперечує, а розрахунок нею зроблено правильно.

Проткольною ухвалою суду від 19 вересня 2018 року представника відповідача зобовязано надати суду для огляду книгу наказів Товариства , звіти за 2017 рік щоло найманих праціваників , копії наказів про звільнення та прийняття на роботу ОСОБА_1 , довідку про її середню заробітну плату .

Представником відповідача директором Товариства Кущ С.М, вимога суду виконана не була через відсутність запитуваних документів на підприємстві, адже він завжди був єдиним працівником Товариства, в зв`язку з чим ніколи не велася ні книга наказів, ні подавалася відповідна звітність, а Накази про прийняття та звільнення з роботи ОСОБА_1 ним ніколи не видавалися і заробітна плата не нараховувалася.

19.09.2018 року представник відповідача у судовому засіданні заявив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для з`ясування обставин, які є предметом доказування у даній справі, а саме - чи виконано напис та підпис у трудовій книжці позивачки про період її роботи у відповідача директором Товариства Кущем С.М.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2018 року призначено у справі за судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання: Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у трудовій книжці ОСОБА_1 (сторінка9, рядок 15) тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою? Провадження у справі зупинити на час проведення експертизи.

Справу було направлено на експертизу.

17.12.2018 р. за заявою позивача було поновлено провадження по справі для повернення трудової книжки позивачу.

26.12.2018 р. у відкритому судовому засіданні було повернуто трудову книжку позивачу.

10.01.2019 р ІНФОРМАЦІЯ_1 у відкритому судовому засіданні позивач повернув трудову книжку для продовження експертизи.

Ухвалою суду від 10 січня 2019 року призначено у справі за судову почеркознавчу експертизу та зупинено провадження по справі.

Ухвалою суду від 28.02.2019 року поновлено провадження по справі.

В судовому засіданні позивачка просила про задволення позову в повному обсязі, посилаючиьс на доведення факту перебування в трудових відносинах з відповідачем та порушення ним строків розрахунку при звільненні. Щодо висновку експертизи, то пояснила, що печатка Товариства у неї не перебувала, а хто розписувався у її трудовій книжці не її справа. Звернула увагу суду на те, що відповідач не ивиконав вимогу суду щодо надання копії наказів про її прийняття на роботу та звільнення та книги наказів Товариства.

Представник відповідача адвокат Нікітіна Ю.В. та в минулих судових засіданнях директор Товариства Кущ С.М, заперечили проти задовлення позову. Суду пояснили, що позивачка надавала відповідачеві разові послуги з оформлення та подання фінасовихзвітів діяльності підприєсммства до ДФС, за що їй сплачувалася разова винагорода. Печатка періодично була у неї, отже вона могдла скориставтис янею, як і внести відомості ло звітності, адже ОСОБА_2 , її не перевіряв. Стосовно відвідування офісу 510 в бізнес-центрі на пр.Центральному, то там ніколи не вів свою діяльність ТЬОВ "Югзернострой", отже для чого туди приходила позивачка, йому невідомо.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та встановивши дійсні правовідносини сторін, суд доходить наступного.

Відповідно дост.55 Конституції України та ст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтерес.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 13 ЦПК України).

За положеннями статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Пунктом шостим частини першої статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого,справедливість, добросовісність та розумність.

Як вбачається з трудової книжки позивачки - міститься запис за номером 13 від 11.09.2017 року "ТОВ "Югзернострой" прийнята на посаду бухгалтера - наказ № 104 від 08.09.2017 р.- підпису не міститься ", та запис номер 14 від 30.11.2017 "Звільнено за угодою сторін п.1 ст. 36 КЗпП України - Наказ № 09-К від 30.11.2017 р. .Директор:/ підпис/ Кущ ОСОБА_4 ."

Як вбачається з роздруківки по картковому рахунку ОСОБА_1 - 19 грудня 2017 року платником ОСОБА_2 , було перераховано 2 482,52 грн. Відповідач наведеного не заперечував і пояснив, що дійсно перераховував ці кошти позивачці як обумовлена винагорода за разове надання нею послуг щодо бухгалтерського супроводу його товариства.

Як вбачається з Довідки Інгульського районного центру зайнятості , ОСОБА_1 була зареєстрована як безробітея з 07 грудня 2017 року по 23 березня 2018 року та отримувала державну допомогу на випадок безробіття у розиміпі 743,22 грн за грудень, по 1440 грн за січень-длютий 2018 р.

Також позивачкою надано суду копії начебто журналу охорони, де містяться її підписи про відвідування кімнати 510 бізнес центру по АДРЕСА_1 приблизно з 8.15 год і 16-17.00 год - 01,02,07,10,15,16та 22 листопада 2017 року .

Представник відповідача стверджував, що там знаходиться Федерація підводного спорту і підводної діяльності України комісія акватлона. Згідно витягу з ЄДРПОУ ТОВ "Югзернострой"- місцезнаходження юридичної особи є АДРЕСА_2 .Миколаїв, АДРЕСА_3 .

Проте позивачеві було розяснено, що слід оформити ці докази належним чином - з зазначенням, що це за журнал, де він заведений, ким ведеться тощо, надати докази місцезнаходження за цією адресою офісу відповідача - проте такі вимоги суду нею виконані не були. Отже суд не може прийняти до уваги це як належний та достовірний доказ.

До того ж навіть якщо приймати його до уваги, то це жодним чином не може підтверджувати факт перебування позивачки у трудових відносинах з відповідачем, адже трудові відносини передбачають дотримання працівником внутрішнього трудового розпорядка та графіку роботи. Проте відвідування робочого місця, якщо погодитися з позивачкою, що цей офіс і був її робочим місцем 7 днів на місяць - як раз і спростовує її твердження про перебування з відповідачем саме у трудових відносинах.

Як вбачається з Відомостей д Державного реєстру фізичних осіб- платників податків ДФС України про суми виплачених доходів ОСОБА_1 - за третій квартал 2017 року вона отримала заробітну плату від ТОВ "югзернострой" у розмірі 2285,71 грн. , дата прийому на роботу - 08.09.2017 року.

Суд ставиться до цього доказу критично, оскільки незрозумілим є зазначення лише цієї суми , тоді як вона зазначає,що отимувала заробітну плату за вересень та жовтень 2017 року, по-друге, якщо зазначає про погодження заробітної плати у 5000 грн, то задекларована зовсім інша сума, по-третє сама позивачка не заперечувала, що саме вона від імені відповідача подавала фінансову звітність до оргнаів ДФС, отже дійсно мала можливість самостійно внести ці відомості.

До того ж таке спростовує твердження самої позивчаки про неотримання нею суми недоплаченої винагороди , адже якраз майже таку суму їй перерахував відповідач у грудні 2017 року. А суму отриманої нею, як вона стверджує заробітної плати у розмірі по 5 000 грн за вересень-жовтень, до отрманих доходів на цьому підприємстві вона не включила з незрозумілих підстав.

Відповідно до Висновку експерта№ 5 від 07 лютого 2019 року судової почеркознавчої експертизи Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, підпис від імені ОСОБА_2 на 9-й сторінці трудової книжки ОСОБА_1 виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Оскільки в судовому засіданні позивачка визнала той факт, що безпосередньо сам запис в її трудову книжку вносила вона самостійно, оскільки виконувала на підприємстві фактично обов`язки не тільки бухгалтер, але і діловода , а він лише поставив свй підпис та печатку, то відповідно до ст. 81-83 ЦПК України факт, визнаний сторонами в судовому засіданні, не підлягає доказуванню.

Отже суд не вважав за потрібне призначати експертизу з приводу питання: ким виконаний рукописний текст у трудовій книжці.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Законодавством України передбачені різні шляхи реалізації цього права. Виходячи з положень КЗпП України та ЦК України, реалізувати своє право на працю можна шляхом укладення трудового договору, контракту або цивільно-правового договору, зокрема: договору підряду, договору доручення, авторського договору та інших цивільно-правових угод. Усі ці договори регулюють суспільні відносини у сфері трудової діяльності осіб, хоча їх правове регулювання істотно відрізняється.

КЗпП України у ст. 21 визначає поняття трудового договору. Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За трудовим договором працівник знаходиться із роботодавцем у тривалих відносинах і зобов`язаний виконувати будь-яку роботу в межах своєї професії, спеціальності, кваліфікації і посади. Роботу працівника має організовувати роботодавець, створюючи необхідні умови для виконання роботи, забезпечуючи його всім необхідним. Під час виконання робіт за трудовим договором - роботодавець зобов`язаний забезпечити працівникові умови праці, передбачені чинним законодавством про працю, колективним і трудовим договорами. Працівник має право на охорону праці. У разі не гарантування безпечних умов праці робітник має право відмовитися від виконання роботи без настання для нього яких-небудь негативних наслідків.

За цивільно-правовими договорами виконавець зобов`язується виконати на свій страх і ризик визначену роботу за завданням замовника.

Натомість працівник за трудовим договором у процесі виконання трудової функції має дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, встановлених на підприємстві, в організації чи установі роботодавця. Тобто працівник зобов`язаний дотримуватися режиму робочого часу, починати роботу у встановлений власником час і закінчувати роботу не раніше часу, зазначеного в правилах внутрішнього трудового розпорядку. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконати певну роботу у визначений проміжок часу.

Саме виконання працівником конкретної функції, нерозривно пов`язане із підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядкові, і відокремлює трудовий договір від цивільно-правових договорів, предметом яких є лише визначений результат праці, виконання індивідуального трудового завдання (замовлення, доручення), здійснюваного без підпорядкування виконавця роботи внутрішньому трудовому розпорядкові на підприємстві, в організації чи установі власника. У разі неналежного виконання трудових обов`язків працівник може бути притягнутий до дисциплінарної і матеріальної відповідальності.

У трудових договорах праця оплачується у різних формах саме за виконання працівником трудової функції у виробничому колективі залежно від фактично витраченої її кількості та якості.

За договором надання послуг оплачується готовий результат наданої виконавцем послуги . Характерною відмінністю цих видів договорів є те, що в цивільно-правових договорах має місце рівність сторін.

У трудовому договорі переважають відносини підпорядкування працівника роботодавцю.

Трудове законодавство забезпечує особі, яка працевлаштовується на роботу за трудовим договором, низку істотних гарантій. Так, роботодавцю забороняється необґрунтовано відмовляти особі у прийомі на роботу; не допускається будь-яке пряме або непряме обмеження прав або встановлення переваг при прийомі на роботу з обставин, не пов`язаних із діловими якостями працівника (недопущення дискримінації); працівник має право на щорічну відпустку, соціальне страхування та інші трудові і соціально-побутові пільги і переваги.

Особа, яка працює за цивільно-правовим договором, не має права на оплачувану іншою стороною договору відпустку на відміну від працівника, що працює за трудовим договором, якому щорічно надається відпустка.

Цивільно-правовий договір - вид договору, який укладається відповідно до вимог не трудового, а цивільного законодавства.

За цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а його результат. Він визначається після закінчення роботи та оформляється актами здавання-приймання виконаних робіт (послуг), на підставі яких здійснюється їх оплата. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його рамками, метою договору є отримання певного матеріального результату. Особа, що виконує роботу на підставі такого договору, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, вона сама організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Законодавство про працю на такі відносини не поширюється.

Так, позивачем не доведено суду належними, допустимим та достовірними доказами перебування з відповідачем саме у трудових відносинах, адже підставою допуску працівника до роботи та укладення ним трудового договору з роботодавцем є наказ про прийняття на роботу , існуваання якого матеріалами справи не підтверджується. Запис в трудовій книжці про прийняття на роботу також не може слугувати тому належним доказом, адже не містить підпису уповноваженої особи роботодавця взааглі. До того ж зазначено номер наказу № 104 від 08.09.2017 року, а про звільнення наказ 3 09-к від 30.11.2017 року - що також суперечить і хронології нумерації наказів і їх реквізитів.

Укладення трудового договору оформлюється наказом про прийняття на роботу. Наказом Держкомстату України від 05.12.2008 р. № 489 затверджено типову форму № П-1. Та поряд з цією типовою формою допускається оформлення наказу на бланку підприємства. Якщо роботодавець розробляє власну форму такого наказу, у ній повинні міститися усі реквізити типової форми № П-1 і всі основні моменти трудового договору.

Такий наказ обов`язково має підписати посадова особа роботодавця, яка має повноваження приймати на роботу, і особа, що приймається на роботу.

За такого, з урахуванням пояснень сторін та наявних матеріалів справи , не вбачається, що позивачка виконувала трудові функцій, а не надавала послуги відповідно доцивільного договору.

Крім того, суд окремо звертає увагу на те, що жодними доказами не підтверджено обумовлена сторонами розмір заробітнох плати позивачки саме у 5000 грн щомісячно , отрммння цих коштів за попередні мсяці роботи не підтверджені і самою позивачкою.За такого в будь-якому разі неможливо встановити суми заборгованості відповідача перед позивачкою, навіть уразі її наявності.

Зважаючи на всі вищевикладені обставини, позовна заява в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробіту за час затримки розрахунку при звільненні - є необгрунтованою та задоволенню не підлягає.

Як наслідок не підлягають задволеннюі і вимоги позову про відшкодування моральної шкоди, то суд зазаначає наступне.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності,виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості , суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з вищевикладених мотивів.

Відповідно до ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12,13, 81, 141, 259-265, 273 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Югзернострой" про стягнення заборгованості із заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку доМиколаївського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 31 травня 2019 року.

Суддя Центального районного суду

м. Миколаєва Гуденко О.А.