Рішення № 82097603, 30.05.2019, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/8/19

РІШЕННЯ

іменем України

"30" травня 2019 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого – судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Заблоцької М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в якому вказував, що 06 липня 2012 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір б/н, відповідно до якого банк надав останньому кредит у вигляді встановленого на платіжну карту кредитного ліміту з можливістю односторонньої зміни кредитодавцем розміру ліміту, який встановив на рівні 13 000 грн., а відповідач зобов`язався щомісячно, частинами повертати кредит, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним в розмірі 2,5 % на місяць (30 % річних) від розміру заборгованості.

З 01 квітня 2013 року процентну ставку зменшено до 2,3 % на місяць (27,6 % річних), з 01 вересня 2014 року процентну ставку збільшено до 2,7 % на місяць (32,4 % річних), а з 01 квітня 2015 року – до 3,5 % на місяць (42 % річних).

В разі порушення строку повернення кредиту (його частини) відповідач зобов`язався сплачувати проценти в подвійному розмірі.

Також, наслідками порушення умов договору в частині своєчасного виконання зобов`язань позичальником є обов`язок останнього сплачувати неустойку (пеню, штрафи).

Крім цього, в разі порушення позичальником взятих на себе зобов`язань, банк наділений правом вимоги дострокового повернення кредиту.

Проте, позичальник умови договору в частині вчасного повернення кредиту, сплати процентів за користування ним належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 19 грудня 2018 року виникла заборгованість по кредитному договору в загальному розмірі 23 015,11 грн., в тому числі:

- заборгованість по кредиту – 6 539,08 грн.;

- заборгованість по процентам – 7 070,80 грн.;

- нарахованої пені в розмірі 7 833,08 грн.;

- нарахованих штрафів в загальному розмірі 1 572,15 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з ОСОБА_1 в повному обсязі.

Ухвалою суду від 04 січня 2019 року відкрито провадження у справі. Справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Заочним рішенням від 06 лютого 2019 року вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Ухвалою суду від 24 квітня 2019 року представнику відповідача ОСОБА_2 поновлено строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення, заочне рішення від 06 лютого 2019 року скасовано, а цивільну справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

10 травня 2019 року представник відповідача ОСОБА_2 подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, вказуючи на те, що:

- позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості по кредиту, а наданий розрахунок боргу є суперечливим та незрозумілим;

- в порушення вимог закону нарахування банком процентів за кредитним договором здійснювалося за процентною ставкою, яка неодноразово та одноосібно підвищувалася банком без узгодження з відповідачем, без дотримання необхідної процедури, та без наявності для цього підстав;

- застосування банком одночасно подвійної процентної ставки, пені та штрафу за одне й те саме порушення зобов`язань за договором порушує заборону подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення;

- нарахована позивачем неустойка є надто завищеною та не враховує вік, стан здоров`я, матеріальне становище відповідача, ступінь виконання позичальником зобов`язання тощо.

27 травня 2019 року представник АТ КБ «ПриватБанк» Гаренко Н.В. надіслала на адресу суду відповідь на відзив, в якому вказувала на те, що:

-позивач повністю довів належними та допустимими доказами (випискою з рахунку позичальника) як факт укладення між сторонами кредитного договору, так і факт користування відповідачем кредитними коштами, їх розмір та строки користування;

-проценти за користування кредитними коштами нараховані банком правильно, підвищення відсоткової ставки відбувалося у відповідності до умов договору та за узгодженою сторонами процедурою;

-твердження сторони відповідача про те, що розмір неустойки є надто завищеним, не враховує стан здоров`я, матеріальне становище позичальника, інші обставини, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору, що тягне за собою відповідальність у вигляді сплати неустойки та не підтвердив наявність обставин, що є підставами для зменшення розміру неустойки.

29 травня 2019 року представник відповідача ОСОБА_2 подав суду заперечення на відповідь на відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позову з підстав, аналогічних вказаним у відзиві.

В судове засідання представник позивача не з`явився, проте в матеріалах справи міститься його заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник Вишневський А ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, судом належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомили.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі відповідача та представників сторін, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації для вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 06 липня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» (на час розгляду справи - АТ КБ «ПриватБанк») уклав у письмовій формі з ОСОБА_1 кредитний договір б/н в якому сторони узгодили всі його умови.

Договір складається з анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, банківських тарифів, пам`ятки клієнта, діє з моменту його укладення до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до договору, банк надав ОСОБА_1 кредит за тарифним планом кредитних карток «Універсальна GOLD» у вигляді встановленого на платіжну карту кредитного ліміту з можливістю односторонньої зміни кредитодавцем розміру ліміту, який встановив на рівні 13 000 грн., а відповідач зобов`язався щомісячно, частинами повертати кредит, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним в розмірі 2,5 % на місяць (30 % річних) від розміру заборгованості та щомісячну комісію за обслуговування (з 01 квітня 2013 року – членський внесок за участь в GoldКлубі) в розмірі 20 грн. на місяць.

З 01 квітня 2013 року процентну ставку зменшено до 2,3 % на місяць (27,6 % річних), з 01 вересня 2014 року процентну ставку збільшено до 2,7 % на місяць (32,4 % річних), а з 01 квітня 2015 року – до 3,5 % на місяць (42 % річних).

В разі порушення строку повернення кредиту (його частини) відповідач зобов`язався сплачувати проценти в подвійному розмірі (п. 2.1.1.12.2.1 Умов та Правил).

Наслідками порушення умов договору в частині своєчасного виконання зобов`язань позичальником є обов`язок останнього сплачувати неустойку (пеню в розмірі 0,233 % від суми боргу (щоденно) + 50 грн. на місяць (в разі виникнення прострочення понад місяць - +100 грн. на місяць), а також, при порушенні грошових зобов`язань понад 30 днів - штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості).

Крім цього, в разі порушення позичальником взятих на себе зобов`язань, банк наділений правом вимоги дострокового повернення кредиту.

Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин (договір) вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Отже відповідач, підписавши 06 липня 2012 року анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, отримавши кредитну картку та почавши користуватися кредитними коштами, приєднався та погодився з відповідними умовами, тарифами банку, що свідчить про укладення кредитного договору між сторонами.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами(ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Положення ст.ст. 546, 548-551 ЦК України вказують на те, що сторони зобов`язання можуть домовитися про забезпечення його виконання. Виконання зобов`язання забезпечується неустойкою (штрафом, пенею), порядок та форма забезпечення встановлюється в законі або договорі.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема, повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

З матеріалів справи вбачається те, що позичальник дійсно порушив умови договору в частині вчасного повернення кредиту, а також сплати відсотків за користування ним.

У зв`язку з цим, станом на 19 грудня 2018 року виникла заборгованість по кредитному договору, що підтверджується розрахунком боргу та випискою з рахунку позичальника, тобто первинним документом, який фіксує факт виконання господарської операції та служить підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах («Перелік типових документів», затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5)).

З розрахунку боргу та виписки з рахунку позичальника вбачається, що банком нараховано заборгованість по кредиту в розмірі 6 539,08 грн.

Однак, при цьому банк щомісячно нараховував позичальнику щомісячну комісію (членський внесок) за участь в GoldКлубі в розмірі 20 грн. на місяць та включав вказані суми до тіла кредиту.

Проте Верховний Суд в своїй постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц роз`яснив, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, оскільки комісія (членський внесок) за участь в GoldКлубі не передбачає встановлення та надання банком будь-яких додаткових послуг споживачу, фактично встановлена виключно в інтересах кредитора, а тому така умова є нікчемною та не підлягала застосуванню.

За встановлених обставин, вказана комісія (в загальному розмірі 1 080 грн.) не підлягала нарахуванню та включенню до суми кредиту.

Таким чином, розмір заборгованості по кредиту становить 5 459,08 грн. (6 539,08 грн. – 1 080 грн.)

В частині нарахованих процентів суд виходить з того, що відповідно до п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки, дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Кредитним договором передбачені обов`язок ОСОБА_1 щомісячно отримувати виписки про стан картрахунку та здійснені операції по картрахунку, а також можливість та процедура зміни банком процентної ставки, та дії позичальника в разі непогодження з такими змінами (п.п. 1.1.3.1.9, 1.1.3.2.4, 2.1.1.5.3, 2.1.1.5.4 Умов та Правил).

З матеріалів справи (а.с. 126) вбачається, що сторонами визнається та обставина, що банк дотримався процедури повідомлення позичальника про зміну (збільшення) процентної ставки до 32,4% та 42 % річних (за порушення зобов`язань – в подвійному розмірі).

Матеріали справи вказують на те, що позичальник користувався кредитом, як до зміни, так і в період дії зміненої процентної ставки, тобто своїми діями прийняв нові умови договору, а саме засвідчив згоду на зміну розміру процентів до 32,4% та 42 % річних (за порушення зобов`язань – в подвійному розмірі). При цьому, нові тарифи із підвищеною ставкою застосовані банком правильно, а саме лише для витрат, здійснених після введення їх в дію.

Розмір заборгованості по процентам підтверджується розрахунком боргу та випискою з рахунку позичальника. Сторона відповідача оспорює розмір боргу, проте не надала свого розрахунку, не підтвердила його належними доказами, не заявляла клопотання про перевірку розрахунку шляхом проведення експертизи. Разом з тим, перевірка банківського розрахунку по процентам, враховуючи обставини справи (періодичне зняття кредитних коштів та часткове погашення позичальником заборгованості, внаслідок чого постійно змінювався борг по тілу кредиту), виходить за межі поняття «простий арифметичний розрахунок», а тому не може бути здійснена самостійно судом.

Оскільки розрахунок заборгованості по процентам належним чином не спростований стороною відповідача, а тому суд погоджується з наданим позивачем розрахунком (7 070,80 грн.).

Що стосується нарахованої неустойки, то суд виходить з наступного.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків, як заходу цивільно-правової відповідальності, має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Зокрема, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно Умов і Правил надання банківських послуг за порушення зобов`язань по поверненню кредитних коштів нараховується пеня, а також штрафи у розмірах визначених цими Умовами.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначена правова позиція Верховного Суду України викладена в постанові від 21 жовтня 2015 року по цивільній справі №6-2003цс15.

Оскільки угодою сторін передбачено застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення зобов`язань за договором, їх одночасне стягнення є неприпустимим.

За встановлених обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню лише штраф у фіксованій частині в розмірі 500 грн. + процентна складова в розмірі 626,49 грн. (12 529,88 грн. (загальний розмір заборгованості) х 5 %).

Стороною відповідача подано заяву про застосування позовної давності.

Перевіряючи обґрунтованість вказаної заяви, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Зокрема, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Верховний Суд в своїх постановах від 08 серпня 2018 року у справі №135/1411/16-ц, від 06 грудня 2018 року у справі №303/4347/16-ц та багатьох інших висловив правовий висновок, що якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування, право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Оскільки відповідач до лютого 2018 року (включно) періодично частково сплачував частину заборгованості за кредитним договором, тобто вчиняв дії, що свідчать про визнання ним боргу, а тому перебіг позовної давності переривався та до моменту звернення банку з позовом до суду (03 січня 2019 року) не сплив.

За встановлених обставин, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 13 656,37 грн. (5 459,08 грн. + 7 070,80 грн. + 500 грн. + 626,49 грн).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню (згідно розміру задоволених вимог) понесені останнім судові витрати, а саме 1 139,92 грн. судового збору (1 921 грн. (сплачений судовий збір) х 59,34% (відсоток задоволених позовних вимог)).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д) заборгованість за кредитним договором б/н від 06 липня 2012 року, що утворилася станом на 19 грудня 2018 року, а саме заборгованість по кредиту в розмірі 5 459 (п`ять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) гривень 08 копійок, заборгованість по процентам за користування кредитом – 7 070 (сім тисяч сімдесят) гривень 80 копійок, неустойку (штраф) за порушення умов договору в загальному розмірі 1 126 (одна тисяча сто двадцять шість) гривень 49 копійок, а всього в загальному розмірі 13 656 (тринадцять тисяч шістсот п`ятдесят шість) гривень 37 копійок, перерахувавши кошти на розрахунковий рахунок (р/р НОМЕР_2 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570), а також в повернення 1 139 (одну тисячу сто тридцять дев`ять) гривень 92 копійки судового збору, перерахувавши вказану суму на цей же рахунок.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв