Рішення № 82075660, 10.04.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року м. ПолтаваСправа №440/751/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Клочка К.І.,

за участю:

секретаря судового засідання – Вязун К.Ю.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Пухлікова К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В:

01 березня 2019 року фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправними дій при здійсненні інспекційного відвідування і складанні Акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 29.01.2019 №ПЛ3228/584/АВ, визнання протиправними та скасування постанов від 22.02.2019 №ПЛ3228/584/АВ/П/1ПТ/2ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу у розмірі 250380,00 грн, №ПЛ3228/584/АВ/П/1ПТ/2ПТ/ІП-ФС про накладення штрафу у розмірі 4173,00 грн /з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 13.03.2019 та заяви про зміну підстави позовних вимог від 15.03.2019/.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що ОСОБА_2 не вручене і не надано для ознайомлення направлення на проведення перевірки, а ОСОБА_3 , яка поставила свій підпис у направленні, не мала ніякого відношення до ФОП ОСОБА_2 , не мала статусу його представника чи уповноваженої особи. Крім того, зазначення у Акті перевірки про присутність позивача під час проведення перевірки не відповідає дійсності, оскільки у період з 24.01.2019 по 04.02.2019 ОСОБА_2 проходив лікування в умовах стаціонару. Акт перевірки, направлений на адресу позивача, підписаний лише стороною відповідача. Зазначений акт містить ряд недоліків, зокрема, невірний рнокпп ОСОБА_2 З огляду на допущені відповідачем порушення під час інспекційного відвідування, прийняті постанови про застосування штрафу позивач вважає безпідставними та просить їх скасувати.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2019 відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

03.04.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначав про встановлення у ході інспекційного відвідування трудових відносин між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 Також, перевіркою встановлено, що виплату заробітної плати працівнику ОСОБА_5 за першу половину грудня проведено по відомості на виплату грошей №23 від 15.12.2018, де значиться прізвище ОСОБА_5 та сума до виплати 1500,00 грн, що є меншою ніж за фактично відпрацьований час. Крім того, 05.02.2019 ОСОБА_2 у приміщенні Управління Держпраці у Полтавській області підписав Акт інспекційного відвідування, два протоки про адміністративне правопорушення та припис. При цьому, у розділі ІV акту інспекційного відвідування з питань щодо пред`явлення інспектором праці посвідчення, строку інспекційного проведення відвідування, внесення запису до журналу перевірок, інформування про права та обов`язки позивач власноручно поставив "так". Стосовно невірного зазначення рнокпп позивача у Акті інспекційного відвідування, відповідач зазначив про допущення технічної помилки, яка у подальшому була виправлена.

09.04.2019 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наполягав на своїй позиції визнання протиправності дій при здійсненні інспекційного відвідування і складанні акту, відсутності в діях позивача порушень законодавства про працю і протиправності прийняття постанов про накладення штрафу відповідачем.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов. Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Фахівцями відповідача у період з 28.01.2019 по 29.01.2019 на підставі наказу від 25.01.2019 №26П та направлення від 25.01.2019 №174 проведено інспекційне відвідування позивача на предмет додержання вимог законодавства про працю, за результатами якого складено акт інспекційного відвідування від 29.01.2019 №ПЛ3228/584/АВ.

Відповідно до висновків вказаного акту встановлено порушення, зокрема, частини третьої статті 24 КЗпП України та частини третьої статті 115 КЗпП України, а саме, працівників ОСОБА_6 та ОСОБА_4 допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а також розмір заробітної плати працівника ОСОБА_5 за першу половину місяця є меншим, ніж за фактично відпрацьований час.

У зв`язку з виявленими порушеннями законодавства про працю Управлінням Держпраці у Полтавській області прийнято постанови від 22.02.2019 №ПЛ3228/584/АВ/П/1ПТ/2ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу у розмірі 250380,00 грн, №ПЛ3228/584/АВ/П/1ПТ/2ПТ/ІП-ФС про накладення штрафу у розмірі 4173,00 грн.

Позивач не погодився із діями відповідача під час інспекційного відвідування та прийнятими постановами, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Відповідно до статті 1 вказаного Закону, державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Частиною четвертою статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" передбачено, що заходи контролю здійснюються зокрема органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Частиною першою статті 259 КЗпП України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Пунктом 7 вказаного Положення встановлено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджений постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 /далі по тексту - Порядок №295/ визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

Відповідно до пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Згідно пунктів 19, 20 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Питання проведення інспекційних відвідувань та організація невиїзних інспектувань регламентуються пунктом 5 Порядку №295, підпунктом 3 якого встановлено, що інспекційне відвідування проводиться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 47 цього пункту.

Судом досліджено надані відповідачем завірені належним чином копії листа Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 16.11.2018 №15559/06-23, наказу начальника Управління Держпраці у Полтавській області від 25.01.2019 №26П, направлення від 25.01.2019 №174, зі змісту яких встановлено, що перевірку проведено на підставі та у межах повноважень відповідача.

Направлення на перевірку вручено ОСОБА_6 , бухгалтеру ФОП ОСОБА_2 , яка у подальшому надавала фахівцям відповідача документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування.

05.02.2019 ОСОБА_2 у приміщенні Управління Держпраці у Полтавській області підписав Акт інспекційного відвідування, два протоки про адміністративне правопорушення та припис. При цьому, у розділі ІV акту інспекційного відвідування з питань щодо пред`явлення інспектором праці посвідчення, строку інспекційного проведення відвідування, внесення запису до журналу перевірок, інформування про права та обов`язки позивач власноручно поставив "так".

Щодо невірного зазначення рнокпп позивача у Акті інспекційного відвідування, відповідач зазначив про допущення технічної помилки, яка у подальшому була виправлена. На думку суду, допущення технічної помилки під час складання Акту інспекційного відвідування не є підставою для визнання протиправними дій чи скасування постанов про накладення штрафу.

З огляду на викладене, суд не вбачає у діях відповідача при здійсненні інспекційного відвідування і складанні Акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 29.01.2019 №ПЛ3228/584/АВ ознак протиправності, тому у задоволенні цієї частини позовних вимог необхідно відмовити.

Штрафи зазначені у частині другій статті 265 КЗпП України, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року /далі по тексту - Порядок №509/ визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення". Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Відповідно до пункту 2 Порядку №509 однією з підстав для накладення штрафів є акт про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади. Отже, підставою для накладення штрафів є виявлені під час перевірки суб`єкта господарювання порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення зафіксовані в акті перевірки.

Стосовно суті викладених у акті порушень, суд зазначає, що аналіз змісту статті 265 КЗпП України та положень Порядку №509, дозволяє дійти висновку про можливість накладення штрафу на суб`єкта господарювання саме за фактичний допуск працівника до виконання службових обов`язків без укладення трудового договору та лише за умови встановлення факту вчинення порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України.

Суд зазначає, підставою для винесення оскаржуваної постанови від 22.02.2019 №ПЛ3228/584/АВ/П/1ПТ/2ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу у розмірі 250380,00 грн є твердження суб`єкта владних повноважень про існування між ФОП ОСОБА_2 та двома працівниками фактичних трудових відносин без укладання письмових договорів.

Разом з тим, судом встановлено, що матеріали справи містять докази що підтверджують оформлення договірних відносин з вказаними особами, зокрема, цивільно-правовий договір від 24.01.2019, укладений між ФОП ОСОБА_2 та громадянином ОСОБА_4 (далі-виконавець); цивільно-правовий договір від 04.10.2018, укладений між ФОП ОСОБА_2 та громадянкою ОСОБА_3

Судом проаналізовано вказані цивільно-правові договори, додатки до цивільно-правових угод та встановлено, що вони за змістом є цивільно-правовими та такими, що укладені відповідно до положень глави 63 Цивільного кодексу України, предмет та умови визначені на розсуд сторін і погоджені ними. За цими Договорами Виконавці взяли на себе зобов`язання надати послуги, які споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності протягом певного часу, з отриманням винагороди у розмірі, встановленої договором, а Замовник зобов`язався прийняти такі послуги та оплатити їх. Факт надання послуг оформляється актом виконаних робіт. Вартість наданих послуг та порядок оплати обумовлено пунктами 2. Визначений умовами зазначених договорів спосіб оплати праці у вигляді винагороди та встановлення строковості договору, в свою чергу, виключає можливість приналежності договорів до трудових. Розмір винагороди залежав від обсягу надання обумовлених в договорі послуг. Тому така винагорода не може вважатися заробітною платою в розумінні Закону України "Про оплату праці".

На підтвердження виконання робіт та прийняття їх без зауважень, позивачем надані акти приймання-передачі виконаних послуг, підписані з ОСОБА_3

Також в матеріалах справи містяться докази щодо нарахування та сплати єдиного соціального внеску (ЄСВ), податку з робітників та службовців та військового збору по вказаним договорам цивільно-правового характеру.

При цьому, суд оцінює критично відібрані відповідачем у ОСОБА_4 пояснення, оскільки, зі змісту Акту вбачається, що 28.01.2019 об 11:24 було здійснено вихід на виробничу площадку ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_7 на об`єкті працювало два робітники, зокрема, ОСОБА_4 , якому було запропоновано надати пояснення /а.с. 41/, а лише о 12:10 28.01.2019 уповноваженій особі позивача було вручено направлення на проведення заходу державного контролю.

Отже, пояснення ОСОБА_4 відібрано до початку інспекційного відвідування.

Крім того, пояснення у ОСОБА_4 було відібрано на другий день його роботи. При цьому, обставини, викладені в Акті перевірки (що відповідають умовам цивільно-правового договору, укладеного між позивачем та ОСОБА_4 ) суперечать змісту його пояснень, відібраних перевіряючими і в подальшому ними запереченими.

За таких обставин, суд розцінює письмові пояснення ОСОБА_4 як недостовірний доказ, внаслідок чого не бере їх до уваги.

Суд зазначає, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України /далі ЦК України/ визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Згідно з цією нормою договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Натомість, відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.04.2015 в справі №6-48369св14, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У відповідності до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Суд зазначає, що основною ознакою, що відрізняє цивільні (підрядні) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в постанові від 08.05.2018 у справі №127/21595/16-ц.

З аналізу наведених норм слідує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Проаналізувавши вищезазначені норми законодавства стосовно наданих позивачем цивільно-правових угод, та додатків до них, акти виконаних робіт, суд дійшов переконання, що вказані особи надавали послуги, а не здійснювали трудову функцію, оскільки предметом угод, які укладені між уповноваженою особою позивача та фізичними особами, є надання певних послуг за винагороду, яка сплачується на підставі актів виконаних робіт, тобто праця за цими угодами з боку громадян є юридично самостійною, а також вказані фізичні особи не підпорядковуються певному внутрішньому трудовому розпорядку.

Договорами не передбачено систематичного (щомісячного) виконанням трудових функцій в межах діяльності позивача, а обумовлено лише надання послуг протягом певного періоду.

Оскільки чинним цивільним законодавством не визначено обов`язкових випадків укладання трудових договорів при отриманні послуг характеру, який мали ті, що надані позивачу фізичні особи та не містить норм щодо недопустимості отримання таких послуг за цивільно-правовими договорами, суд дійшов висновку, що сторони договору (замовник та виконавець) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення своїх відносин, а тому на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

Враховуючи наведене, суд вважає неправомірним висновок відповідача, що за цивільно-правовими договорами, які укладені між фізичними особами та позивачем, мають місце трудові відносини та що в порушення статті 24 КЗпП України, зазначені працівники фактично допущені до роботи без укладання трудового договору.

Згідно зі статтею 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення вимог трудового законодавства.

Відповідно до абзацу 2частини другої статті 265 КЗпП юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Отже, юридичні та фізичні особи несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Водночас матеріали справи свідчать, що громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_6 надавали ФОП ОСОБА_2 послуги на підставі цивільно-правових угод.

Таким чином, постанова від 22.02.2019 №ПЛ3228/584/АВ/П/1ПТ/2ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу у розмірі 250380,00 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо правомірності прийняття постанови від 22.02.2019 №ПЛ3228/584/АВ/П/1ПТ/2ПТ/ІП-ФС про накладення штрафу у розмірі 4173,00 грн суд зазначає наступне.

Згідно табеля обліку використання робочого часу за грудень 2018 року наповнювач балонів ОСОБА_5 в період з 01 грудня по 15 грудня 2018 року відпрацював 10 днів по 8 годин. Нарахування заробітної плати працівнику проведено за фактично відпрацьований час з розрахунку посадового окладу у грудні місяці 3750,00 грн. Виплату заробітної плати за першу половину грудня проведено по відомості на виплату грошей від 15.12.2018 №23, ОСОБА_7 значиться прізвище ОСОБА_5 та сума до виплати 1500,00 грн, що є менше, ніж за фактично відпрацьований час /а.с. 80/.

Жодних доказів чи пояснень на спростування виявленого порушення позивачем суду не надано. Єдиною підставою для скасування постанови про накладення штрафу ФОП Ісраєлян ОСОБА_8 вважає допущені порушення процедури проведення інспекційного відвідування.

Частиною третьою статті 115 КЗпП України встановлено, що розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Аналогічна вимога міститься у частині третій статті 24 Закону України "Про оплату праці" розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Частиною другою статті 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про правомірність застосування до ФОП ОСОБА_2 штрафу у розмірі 4173,00 грн. Отже, постанова від 22.02.2019 №ПЛ3228/584/АВ/П/1ПТ/2ПТ/ІП-ФС про накладення штрафу є обґрунтованою та скасуванню не підлягає.

Відтак, в даній частині позовних вимог належить відмовити

Згідно частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За викладених обставин, позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

На підстав вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 90, 108, 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 39777136) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області від 22.02.2019 №ПЛ3228/584/АВ/П/1ПТ/2ПТ/ТД-ФС.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 39777136) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 2503,81 грн /дві тисячі п`ятсот три гривні вісімдесят одна копійка/.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 16 квітня 2019 року.

Суддя К.І. Клочко