Рішення № 82075506, 30.05.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6141/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

26.11.2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправними дії щодо припинення виплати пенсії з 01.07.2016 року та зобов`язання відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.07.2016 року.

Підстава звернення до суду - позивач вважає, що оскаржуваними діями суб`єкт владних повноважень порушує його право на отримання пенсії.

Ухвалою від 03.12.2018 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 є громадянином України та пенсіонером за віком, про що свідчить його паспорт та пенсійне посвідчення. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в його населеному пункті він був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Одеси, та став на облік, як внутрішньо переміщена особа, до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі. Відповідач з 01 липня 2016 року припинив виплату пенсії позивачу з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується інформацією Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, наданою на адвокатський запит представника позивача. позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його право на отримання пенсії. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії позивач вважає таким, що не ґрунтується на Законі. Наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв`язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо. З огляду на викладене, вбачається, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства. Пенсія для позивача, як непрацездатної особи, є єдиним джерелом існування. Відсутність пенсійного забезпечення ставить під загрозу його життя, робить неможливим забезпечення його фізіологічних потреб, як людини.

14.12.2018 року (вх. № 39145/18) від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що позивач перебуває на обліку в управлінні як внутрішньо переміщена особа згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До липня 2016 р. позивач отримував пенсію шляхом зарахування коштів на рахунок, відкритий в банківській установі ПАТ «Райфайзен Банк Аваль». Управління в порядку контролю включено ОСОБА_1 до списку для розгляду на комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських рад. В рішенні комісії управління соціального захисту населення в Приморському районі м.Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 12.04.2017 р. протокол №7/п зазначено, що виплату пенсії ОСОБА_1 припинити. Виплата пенсійного забезпечення є періодичним платежем та здійснюється щомісячно, а тому позивач повинен був знати про його розмір з урахуванням виплачуваного щомісячного підвищення На даний час позивач не надав заяви про поновлення виплати пенсії.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 21.03.2019 року вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

05.04.2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено страву до судового розгляду по суті.

У судове засідання призначене на 16.05.2019 року учасники справи не прибули про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином та своєчасно, що підтверджується письмовими доказами наявними в матеріалах справи.

Згідно із ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, у зв`язку із неприбуттям у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, а також за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 є громадянином України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.15-16, 36 зворот).

З 19.12.2014 р. позивач перебуває на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси як отримувач пенсії за віком (а.с.38 зворот).

Відповідно до інформації, зазначеної у довідці № 5105/003415 від 16.12.2014 р. «Про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції», позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичним місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 (а.с. 39).

Згідно протоколу №7/п засідання комісії по розгляду заяв з призначення населенню субсидії, в окремих випадках для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, надання пільг за фактичним місцем проживання та призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 12.04.2017 р. вирішено Разіну Олександру Олександровичу припинити на підставі пп.2 п.12 соціальні виплати (а.с. 43 зворот - 44).

Як стверджується сторонами у позові та відзиві, ОСОБА_1 припинено виплату пенсії з 01.07.2016 року.

При цьому рішенням Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі №291/02 від 26.04.2017 року на підставі рішення комісії №7/п від 12.04.2017 року ОСОБА_1 припинено виплату пенсії (а.с.43).

27.09.2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області направило представнику позивача адвокату Пікуліну Р.М. лист (вих. № 15843/02), у якому зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в Центральному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Одесі (далі - управління) як внутрішньо переміщена особа. Оскільки пенсіонер отримував пенсію через банківську установу ПАТ «Райфайзен Банк Аваль», починаючи з 01.07.2016 виплату пенсії призупинено. Управління в порядку контролю включило ОСОБА_1 до списку для розгляду на комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських рад. В рішенні Комісії управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 12.04.2017 протокол № 7/п зазначено, що виплату пенсії ОСОБА_1 припинити. Отже, для виплати заявнику пенсії управління підстав не має (а.с. 14).

Згідно ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (тут і далі - у редакції, чинній на момент припинення позивачу виплати пенсії) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 р. № 1706-VII (тут і далі - у редакції, чинній на момент припинення позивачу виплати пенсії) (далі - Закон № 1706-VII).

Статтею 1 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Кожна дитина, у тому числі яка прибула без супроводження батьків, інших законних представників, отримує довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 2 ст. 4 Закону № 1706-VII).

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (ч. 1 ст. 5 Закону № 1706-VII).

Водночас, ст. 14 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм вбачається, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами, що й інші громадяни, які постійно проживають на території України.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону №1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абз. 7 ч. 1 ст.12 Закону №1706-VII).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абз.14 ч. 1 ст. 12 Закону №1706-VII).

Згідно з п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 р. (далі - Порядок № 365) (тут і далі - у редакції, чинній на момент припинення позивачу виплати пенсії), соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Так вищевказаною статтею визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що орган Пенсійного фонду України має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 р. у справі № 243/6956/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч.5 ст. 242 КАС України).

За змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Така підстава припинення виплати пенсії як відсутність рахунку відкритого у ПАТ «Державний ощадний банк України» не передбачена Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Згідно ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Суд встановив, що позивачу припинено виплату пенсії з 01.07.2016 року. При цьому рішення про таке припинення саме 01.07.2016 року відсутнє, натомість відповідачем до суду надано копію рішення про припинення виплати позивачу пенсії від 26.04.2017 року.

Питання щодо правомірності припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV було розглянуто Верховним Судом у зразковій справі.

Так, постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі Пз/9901/20/18 №805/402/18, яка залишена в силі постановою Великої палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року, яким позов задоволено у повному обсязі, визнано протиправним та скасовано розпорядження Бахмутського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 24 березня 2017 року «Про припинення НОМЕР_2 виплати пенсії до з`ясування» та зобов`язано Бахмутське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату НОМЕР_2 , (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) призначеної їй пенсії за віком з 01 квітня 2017 року..

При вирішенні спору Верховний Суд зробив висновок про те, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що у цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав. Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі. Отже, встановлення Судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено. З огляду на викладене Суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

При цьому Верховний Суд визначив ознаки типової справи:

1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою;

2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач;

3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв`язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV);

4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов`язати відповідача відновити виплату пенсії).

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії позивачу здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, та з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Отже, відповідачем було безпідставно зупинено виплату пенсії позивачу. Суд вважає позицію відповідача неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд звертає увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає за можливе з урахуванням ч.2 ст.9 КАС України вийти за межі позовних вимог та з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача задовольнити їх шляхом: визнання протиправними дій Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.07.2016 року; визнання протиправним та скасування рішення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 26.04.2017 року №29/02 щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії; зобов`язання Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі поновити призначеної ОСОБА_1 пенсії з 01.07.2016 року та сплатити заборгованість за період з 01.07.2016 року по день відновлення виплати.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд зазначає, що за подачу цього позову належало сплатити судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за вимогу немайнового характеру, що становить704,80 грн.

Ухвалою від 03 грудня 2018 року відкрито провадження по справі та відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення кінцевого рішення у справі.

Зважаючи на обсяг заявлених позовних вимог, а також те, що ухвалою суду від 03 грудня 2018 року було відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за звернення до суду з позовом - до ухвалення кінцевого рішення у справі, суд дійшов висновку про стягнення з позивача судового збору у розмірі 704,80 грн.

В свою чергу, враховуючи, що суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог позивача, судові витрати ОСОБА_1 у розмірі 704,80 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.07.2016 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 26.04.2017 року №29/02 щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії.

Зобов`язати Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі поновити призначеної ОСОБА_1 пенсії з 01.07.2016 року та сплатити заборгованість за період з 01.07.2016 року по день відновлення виплати.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ; Р.Н.О ОСОБА_2 К.П.П. 2111101297) судовий збір у сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.) до спеціального фонду Державного бюджету України за наступними реквізитами: отримувач коштів - УК у м.Одесі/Київський р-н/ 22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38016923, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок отримувача - 34310206084032, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Стягнути з Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (місцезнаходження: 65121, місто Одеса, вулиця Ільфа і Петрова, будинок 4-А; код ЄДРПОУ 41248812) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ; Р.Н ОСОБА_3 К ОСОБА_2 П ОСОБА_2 П. 2111101297) судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_4 П ОСОБА_2 2111101297);

Відповідач – Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (місцезнаходження: 65121, місто Одеса, вулиця Ільфа і Петрова, будинок 4-А; код ЄДРПОУ 41248812).

Суддя С.М. Корой

.