Рішення № 82072937, 27.05.2019, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/6262/18

пров.2/202/585/2019

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

27 травня 2019 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого судді - Бєльченко Л.А

при секретарі - Розсоха І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « ВКФ Базис» про зобов`язання змінити підстави звільнення, видати трудову книжку, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки,

в с т а н о в и в :

Звернувшись до суду з цим позовом 09.10.2018 року, позивач просив суд зобов`язати ТОВ « ВКФ Базис»: змінити підстави його звільнення з роботи на пункт 5 частини 1 статті 40 КЗпП України, видати з належним записом про звільнення трудову книжку; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 указував, що з 01.02.2017 року він працював в ТОВ «ВКФ Базис» на посаді слюсара- сантехніка. 06.07.2017 року з ним з ним стався нещасний випадок, внаслідок чого він отримав травму обох кісток нижньої третини лівої гомілки зі зміщенням і перебував на стаціонарному лікуванні. За фактом проведення спеціального розслідування нещасного випадку ТОВ «ВКФ Базис» не встановлено, що нещасний випадок, який з ним стався, пов`язаний з виробництвом. З дня отримання травми і до цього часу він обмежений в русі, не може вільно пересуватися і , як наслідок, виконувати будь- яку роботу на підприємстві. 24.10.2017 року МСЕК йому встановлена друга група інвалідності.

08.05.2018 року відповідач видав наказ № 5у про звільнення його з роботи за прогули без поважних причин на підставі пункт 4 частини 1 статті 40 КЗпП України. Копію даного наказу він отримав 07.06.2018 року. Двічі, листом від 07.06.2018 року і 06.08.2018 року він, позивач, звертався до відповідача з заявою про видачу йому трудової книжки шляхом направлення поштою, але йому було відмовлено. Лише 22.11.2018 року трудова книжка йому була направлена за його адресою.

Позивач вважає,що у відповідача були всі наявні підстави для звільнення його на підставі пункту 5 частини1 статті 40 КЗпП.

Крім того, позивач просив поновити йому строк звернення до суду з цим позовом. На обґрунтування цієї заяви позивач указав, що копію наказу про його звільнення з 08.05.2018 року він отримав 06.06.2018 року, трудову книжку в день звільнення він не отримав. Він, позивач є інвалідом 2- ї групи і з метою позасудового вирішення питання про зміну підстав звільнення двічі 06.06.2018 року і 07.08.2018 року звертався до ТОВ «ВКФ Базис» про направлення йому трудової книжки поштою, але йому було відмовлено відповідями від 09.07.2018 року і від 27.08.2018 року. В період з 25.08.2018 року по 12 09.2018 року він знаходився на стаціонарному лікуванні. Також він звертався до відповідача в указаних вище заявах про надання довідки про заробітну плату. Після того як не отримав зазначену довідку, звернувся до банку за отриманням історії по картковому рахунку. Тому просив визнати причини пропуску звернення до суду з позовом поважними.

В судовому засіданні представник позивача, адвокат Кущ Д.С. позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «ВКФ Базис» позовні вимоги не визнав. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача указав, що насправді копію наказу про звільнення позивач отримав 11.07.2018 року, про що свідчить відповідна роздруківка відстеження поштового відправлення з сайту ПАТ «Укрпошта». Отже, відповідно до статті 233 КЗпП строк звернення до суду позивача сплинув 11.08.2018 року, але позивачем не наведені будь - які підстави, які б завадили йому звернутися до суду з вимогою про зміну формулювання звільнення у встановлений законом місячний строк. Таким чином, підстав для поновлення строку звернення до суду позивачеві немає. Заперечуючи проти позову по суті позовних вимог, представник відповідача зазначив, що позивач з 01.02.2017 року був прийнятий на роботу слюсарем - сантехніком. 06.07.2018 року останній самовільно покинувши свої робоче місце , піднявся на дах насосної станції, звідки впав і одержав травму лівої ноги. З цієї дати позивач знаходився на лікуванні і ТОВ «ВКФ Базис» в якості поворотної фінансової допомоги надавало грошові кошти для оплати за медикаменти всього на загальну суму 8530 грн. Свій обов`язок щодо засвідчення тимчасової непрацездатності позивач виконав частково, надавши 08.11.2017 року поштовим зв`язком листки непрацездатності від 28.08.2017 року за період з 06.07.2017 року по 28.08.2017 року; від 07.09.2017 року за період з 29.08.2017 року по 16.09.2017 року; від 26.09.2017 року за період з 26.09.2017 року по 24.09.2017 року. При цьому у останньому листку непрацездатності лікарем у графі «стати до роботи» вказана дата « з 24.10.2017 року» та зроблена примітка про інвалідність 2-ї групи. Разом з листками непрацездатності позивачем була направлена копія довідки МСЕК, з якої вбачається, що йому встановлена інвалідність 2-ї групи, комісією вказано, що він є непрацездатним на час активного лікування. Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» порядок та умови визначення потреб у зв`язку з інвалідністю встановлюються на підставі медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності особи з інвалідністю. Види і обсяги необхідного соціального захисту особи з інвалідністю надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально- трудової реабілітації і адаптації. Індивідуальна програма реабілітації є обов`язковою для виконання державними органами, підприємствами( об`єднаннями), установами, організаціями. Однак позивач з невідомих причин не надав вказану індивідуальну програму, а про свій непрацездатний стан повідомив лише 05.12.2017 року через свого представника, який вручив лист-пояснення з довідкою КЗ « Дніпропетровська міська клінічна лікарня ДОР» від 28.11.2017 року, в якій було указано, що позивач знаходився на стаціонарному лікуванні з 24.11.2017 року по день видачі цієї довідки. Проте зазначена довідка не є належним доказом , підтверджуючим непрацездатність ОСОБА_1 адже відповідно до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої МОЗ України від 13.11.2001 року № 455, тимчасова непрацездатність засвідчується листком непрацездатності. Таким чином, представник відповідача вважає, що у позивача відсутні будь- які належні докази, підтверджуючи поважність причин його відсутності на робочому місці з 24.10.2017 року по 08.05.2018 року і вважає, що він правильно звільнений за прогули відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП.

Заперечуючи проти позову в частині повернення трудової книжки і стягнення середнього заробітку за час затримки її видачі, представник відповідача указав, що в день звільнення, тобто 08.05.2018 року ОСОБА_1 був відсутнім на робочому місці, тому в цей же день відповідач поштовим повідомленням направив йому копію наказу про звільнення і лист-повідомлення із вказівкою про необхідність отримати трудову книжку і розрахунок. З невідомих причин позивачем це поштове повідомлення не було отримано ОСОБА_1 і повернуто відповідачеві. 07.06.2018 року відповідач повторно направив позивачеві копію наказу про звільнення і лист-повідомлення із вказівкою про необхідність отримати трудову книжку і розрахунок. 06.07.2018 року відповідач отримав лист нібито від позивача, в якому була надана згода на відправлення йому трудової книжки на його адресу. Але, у зв`язку з тим, що лист був надрукований на комп`ютері і підписаний особою, яку не можна було ідентифікувати, позивачеві 10.07.2017 року був направлений лист з проханням надіслати листа з засвідченим підписом в спосіб, передбачений законодавством, або з`явитися особисто. 10.08.2018 року відповідач отримав лист, зроблений на фірмовому бланку адвоката Куща Д.С., в якому ОСОБА_1 надавав згоду на відправлення трудової книжки на його адресу. Цей лист був підписаний адвокатом і завірений його печаткою, але документів, які б підтверджували повноваження адвоката надано не було. У відповідь на цей лист позивачеві було надано аналогічне роз`яснення. Таким чином. Відповідач вважає, що позивач не звертався із вимогою видати трудову книжку. Отримавши копію даного позову, відповідач 22.11.2018 року видало позивачеві трудову книжку. З огляду на це, представник відповідача вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог і в цій частині позову.

З`ясувавши всі обставини справи і перевіривши їх доказами, судом встановлено наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися до суду з заявою у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В судовому засіданні встановлено, що позивач звернувся до суду з цим позовом 09.10.2018 року, тобто з пропуском встановленого законодавством строку.

Як на поважність підстав пропуску строку, позивач посилається на те, що копію наказу про його звільнення він отримав поштою 06.06.2018 року; будучі обмеженим в русі через травмування, він двічі 06.06.2018 року і 07.08.2018 року звертався до відповідача з письмовою заявою про направлення йому трудової книжки поштою, але отримав її лише після звернення до суду 22.11.2018 року. В період з 25.08.2018 року по 12.09.2018 року він перебував на стаціонарному лікуванні, а 09.10.2018 року він звернувся до суду з позовом.

Положенням статті 234 КЗпП встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Дотримуючись принципу оцінки доказів, суд вважає, що строк звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом був пропущений з поважних причин і тому підлягає поновленню.

Так, встановлено, що копію наказу про звільнення позивач отримав поштою 11.06.2018 року ( а.с. 89-91 т.1). Двічі, 05.07.2018 року і 06.08.2018 року позивач звертався з листами до ТОВ «ВКФ Базис» про направлення йому трудової книжки поштою ( а.с. 1-5 т.2). З 25.08.2018 року по 12.09.2018 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні ( а.с. 27 т.1). Також судом враховується, що ОСОБА_1 був обмежений в русі, на той час був інвалідом 2-ї групи.

З огляду на це, суд вважає, що причини пропуску звернення до суду є поважними і підлягають поновленню.

Також судом встановлено, що 01.02.2017 року ОСОБА_1 був прийнятий в ТОВ «ВКФ Базис» на посаду слюсара - сантехніка. 06.07.2017 року з ним стався нещасний випадок, внаслідок чого ОСОБА_1 отримав травму обох кісток нижньої третини лівої гомілки зі зміщенням . Відповідно до акту форми Н-5 від 19.10.2017 року, нещасний випадок, який стався з позивачем, не пов`язаний з виробництвом (а.с.8,9,92-96 т.1).

Встановлено, що у зв`язку з травмуванням, ОСОБА_1 в період з 06.07.2017 року по 28.08.2017 року; з 29.08.2017 року по 16.09.2017 року; з 26.09.2017 року по 24.09.2017 року знаходився на стаціонарному лікуванні (а.с.102-104т.1). У останньому листку непрацездатності лікарем у графі «стати до роботи» вказана дата «з 24.10.2017 року» та зроблена примітка про інвалідність 2-ї групи. Те, що ОСОБА_1 встановлена друга група інвалідності підтверджується копією довідки МСЕК на а.с.14 т.1 В цій же довідці зазначено, що позивач є непрацездатним на час активного лікування.

Судом встановлено, що з 24.11.2017 року по 22.12.2017 року позивач також знаходився на стаціонарному лікуванні у зв`язку з травмуванням ( а.с.17 т.1).

08.05.2018 року наказом № 5у ТОВ « ВКФ Базис» звільнило ОСОБА_1 з посади слюсара - сантехніка за прогули без поважних причин на підставі пункт 4 частини 1 статті 40 КЗпП України ( а.с. 19 т.1).

Пунктом 4 частини1 статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу ( в тому числі відсутності на робочому місці протягом робочого дня) без поважних причин.

Встановивши, що позивач з 06.07.2017 року фактично знаходився у непрацездатному стані і переважно перебував на стаціонарному лікуванні, суд вважає, що у ТОВ «ВКФ Базис» були підстави для звільнення позивача на підставі пункту 5 частини1 статті 40 КЗпП, якою встановлено, що трудовий договір може бути розірваний у випадку нез`явлення на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи ( посади) при певному захворюванні. Тому суд вважає, що ТОВ «ВКФ Базис» необхідно змінити підстави звільнення позивача з роботи на пункт 5 частини 1 статті 40 КЗпП.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача відносно того, що позивачем не надано ТОВ «ВКФ Базис» індивідуальної програми реабілітації, яка відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України» є обов`язковою для виконання державними органами, підприємствами (об`єднаннями), установами і організаціями, а також належних доказів, підтверджуючих його тимчасову непрацездатність, а тому ОСОБА_1 безпідставно був відсутнім на робочому місці, починаючи з 24.10.2017 року. Як встановлено, позивач дійсно перебував у стані непрацездатності у зв`язку з травмуванням, за станом здоров`я фактично не міг виконувати свої трудові обов`язки.

Судом встановлено, що у день звільнення 08.05.2019 року ОСОБА_1 був відсутнім на робочому місці. 05.07.2018 року позивачем на адресу відповідача було направлено заяву, в якій ОСОБА_1 висловив згоду на відправлення йому трудової книжки поштою на його адресу. Аналогічна заява була направлена позивачем на адресу позивача 06.08.2018 року

(а.с. 1,5 т.2). Але обидві заяви ОСОБА_1 щодо направлення трудової книжки на адресу позивача не були задоволені. Трудова книжка ОСОБА_1 направлена відповідачем і отримана позивачем лише 22.11.2018 року.

Згідно з положенням статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належним чином оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок в строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до пункту 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджених наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається лише за письмовою згодою працівника.

За встановлених обставин суд вважає, що у ТОВ «ВКФ Базис» були наявні підстави направити трудову книжку поштою за адресою позивача, але відповідач не виконав це положення Інструкції.

Зауваження представника відповідача щодо того, що ТОВ «ВКФ Базис» не могло за направленими заявами ідентифікувати особу ОСОБА_1 , суд не приймає до уваги і вважає хибним, оскільки відповідачеві була відома адреса позивача; саме за цією ж адресою відповідач листувався з ОСОБА_1 , направляв йому листи, копію наказу про звільнення тощо.

З огляду на встановлене, суд вважає, що видача трудової книжки ОСОБА_1 було затримано з вини відповідача.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Приймаючи до уваги, що перший лист, в якому ОСОБА_1 надав згоду на направлення йому трудової книжки відповідач отримав 06.07.2018 року, а трудову книжку позивачем отримано 22.11.2018 року , з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за 97 робочих днів (з 06.07.2018 року по 21.11.2018 року).

Середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд розраховує виходячи з посадового окладу позивача. на підставі розділу 3 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 не мав заробітку за останні два місяця перед звільнення не з своєї вини .

Отже, з ТОВ «ВКФ Базис» на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 28 689, 69 грн. ( 6211,18 грн. (посадовий оклад) : 21 роб. дн.= 295,77 грн.(середньоденний заробіток; 295,77 * 97 дн.= 28 689,69).

Позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача видати йому трудову книжку задоволенню не підлягають,оскільки, як встановлено під час розгляду справи, трудова книжка ОСОБА_1 повернута 22.11.2018 року.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з ТОВ «ВКФ Базис» на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст. ст.4,5,13,81,89,141,259,263-265 ЦПК України , суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ Базис» (ЄДРПОУ 34916892, м. Дніпро, вул. Океанська,3) змінити підстави звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади слюсара- сантехніка на пункт 5 частини 1 статті 40 КЗпП України, про що внести відповідний запис у трудову книжку ОСОБА_1

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Базис» (ЄДРПОУ 34916892, м. Дніпро, вул. Океанська,3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 06.07.2018 року по 21.11.2018 року у розмірі 28 689 ( двадцять вісім тисяч шістсот вісімдесят дев`ять) грн. 69 коп. з відрахуванням на користь держави обов`язкових податків і платежів.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Базис» на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Рішення суду підлягає негайному виконанню в межах стягнення розміру заробітної плати за один місць.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська протягом тритцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Л.А. Бєльченко