Рішення № 82071939, 24.04.2019, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/239/2019 Справа № 490/1258/19

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

24 квітня 2019 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва

у складі: головуючого судді Гуденко О.А.,

секретаря судового засідання Кваша С.О.,

за участю: позивача , представника відповідача Голубашенка Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрорегіонгаз» про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробіткуза час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрорегіонгаз» про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробіткуза час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрорегіонгаз» (52005 Дніпропетровська обл, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул.Виробнича, буд.23, код ЄДРПОУ 38873258) 29 326,39 грн заборгованості по заробітній платі та 27 000 грн. середнього заробіткуза час затримки розрахунку при звільненні, а всього - 56 326 ( п`ятдесят шість тисяч триста двадцять шість) грн. 39 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрорегіонгаз» на користь держави 1921 грн судового збору.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Гуденко

У червні 2017 р. позивач звернувся із зазначеними позовними вимогами, після уточнення позовних вимог просить суд, стягнути з ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» заробітної плати за період з 2011 р. по 2016 р. у розмірі 482038 грн 09 коп., моральної шкоди у розмірі 400000 грн 00 коп., судовий збір в сумі 6000 грн 00 коп., посилаючись на ті підстави, що позивач з 2009 р. є працівником ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна», займає посаду звукорежисера служби звукорежисерів відділу виробництва технічного департаменту операційної дирекції, розмір заробітної плати становить 8200 грн 00 коп. Трудові обов`язки позивача не обмежені часовими рамками, пов`язані з постійними понаднормовими роботами, здійснення посадових обов`язків у нічний час, святкові та вихідні дні. Оплата праці в понаднормовий час, святкові та неробочі дні, нічний час відбувалася з порушенням трудового законодавства, у зв`язку з чим виникла заборгованість у виплаті заробітної плати за період з 2011 р. по 2016 р. у розмірі 482038 грн 09 коп. Крім того, дії відповідача щодо невиплати заробітної плати призвели до моральних страждань позивача, що тривають досить значний період часу, полягають у постійних переживаннях щодо неможливості матеріального забезпечення родини на належному рівні, існування конфліктних ситуацій у родині через фінансові труднощі, позивач є єдиним годувальником у сім`ї, змушений перебувати в постійному пошуку додаткових заробітків, розмір моральної шкоди оцінює в сумі 400000 грн 00 коп.

У судовому засіданні позивач та його уточненні позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, зазначені в позові.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав необґрунтованості та безпідставності позовних вимог. У письмових запереченнях зазначив про відсутність належних та допустимих доказів підтвердження позовних вимог, зокрема, достовірних даних про кількість відпрацьованих годин у 2011 р.-2016 р., невірного нарахування і виплати заробітної плати за вказаний період, оскільки нарахування заробітної плати здійснюється відповідно до фактично відпрацьованого часу, на підставі відповідних документів, що і було зроблено відповідачем. За відсутності зазначених доказів, вимоги про відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями підприємства та моральними стражданнями позивача.

15.05.2018 позивачем надано відповідь на заперечення відповідача, зазначено про невідповідність тверджень представника ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» обставинам справи. Відповідач свідомо не надає витребувані судом табелі робочого часу позивача, оскільки до них вносились недостовірні дані, табелювання проводилось без дотримання нормативних вимог. Відповідач вибірково надав витяги з табелів робочого часу щодо яких позивач не має претензій. Твердження відповідача про неможливість встановити кількість відпрацьованого часу є неправдивими.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивачка посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 01.10.2009 ЗАТ «Телерадіокомпанія «Україна» та ОСОБА_1 уклали трудовий договір №091952/51, відповідно до п. 1 якого працівника прийнято на роботу в технічний департамент на посаду звукорежисера служби аудіо і відео монтажу відділу забезпечення ефіру із обов`язком своїми діями виконувати роботу, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку та іншим внутрішнім документам, затверджених роботодавцем (а.с. 17-24, т. 4).

Пунктом 5.1 договору визначено, що робочий час і час відпочинку визначається у відповідності з правилами внутрішнього трудового розпорядку. Нормальна тривалість робочого часу працівника не може перевищувати 40 годин на тиждень (п. 5.1). Роботодавець може вносити зміни у правила внутрішнього трудового розпорядку та/або затверджувати окремі графіки роботи, які поширюють свою дію на працівника, що оформлюється відповідним наказом (п.5.4). На період випробувального терміну працівнику виплачується заробітна плата у розмірі 6720 грн 00 коп., починаючи з четвертого місяця трудових відносин, працівнику виплачується заробітна плата у розмірі 7330 грн 00 грн.

Факт перебування сторін у трудових відносинах також підтверджується особовою карткою працівника, де містяться анкетні дані про позивача, відомості про переміщення, відпустки (а.с. 14-15, т. 1).

22.12.2009 додатковим правочином до трудового договору від 01.10.2009, укладеним між сторонами визначено, що після закінчення випробувального терміну, не раніше ніж 11.01.2010 працівнику щомісяця виплачується заробітна плата у розмірі 7330 грн 00 коп. (а.с. 25, т. 4).

30.09.2010 додатковим правочином до трудового договору від 01.10.2009 сторони дійшли згоди, що трудовий договір набуває характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк (а.с. 26, т. 4).

19.05.2014 сторони уклали додатковий правочин до трудового договору від 01.10.2009, відповідно до якого позивач з 19.05.2014 обіймає посаду звукорежисера служби звукорежисерів відділу виробництва технічного департаменту (а.с. 27, т. 4).

Відповідно до посадової інструкції звукорежисера відділу, виробництва департаменту операційної дирекції, затвердженої 24.11.2016 до обов`язків звукорежисера належить: забезпечення звукового супроводу під час прямого ефіру, запису матеріалу, монтажу матеріалу, озвучування матеріалу згідно творчого та технічного завдання, робота над творчим та технічним рішенням звукового супроводу телевізійних передач, підбір звукового супроводу згідно вимог замовника, налаштування звукового обладнання, апаратної озвучування, комутація та розстановка мікрофонів на знімальному майданчику, студії, контроль за виконанням мовних та музикальних текстів, правильною артикуляцією, синхронністю аудіо та відео ряду, підготовка та здача звіту виконаної роботи, підтримка в належному стані обладнання та приміщення (п. 5 інструкції) (а.с. 4-7, т. 4).

03.07.2017 ОСОБА_1 подав заяву про звільнення (а.с. 28, т. 4).

Наказом №359-К від 03.07.2017 про припинення трудового договору, ОСОБА_2 звільнено з посади звукорежисера з 05.07.2017 за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України, виплачено працівнику грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період з 01.10.2015 по 30.09.2016, 01.10.2016 по 05.07.2017, за погодженням сторін здійснено одноразову виплату у розмірі 31272 грн 00 коп. (а.с. 29, т. 4).

Відповідно до довідки №250 від 18.05.2017, за період з жовтня 2016 по березень 2017 заробітна плата позивача в загальному розмірі становила 60718 грн 30 коп., середній заробіток становить 10119 грн 72 коп. (а.с. 39, т. 4).

З розрахункової відомості підприємства за період з 2011 р. по 2017 р. вбачається, що за 2011 р. ОСОБА_1 з червня по грудень нараховано 55678 грн 28 коп., премія за результатом роботи за рік становить 8430 грн 00 коп., відпустка - 9205 грн 84 коп., всього виплачено заробітну плату у розмірі 48578 грн 19 коп. За 2012 р. позивачу нараховано 102800 грн 57 коп., відпустка 7163 грн 52 коп., додаткова відпустка 2984 грн 80 коп., премія 123 грн 62 коп., всього виплачено 83672 грн 12 коп. За 2013 р. працівнику нараховано 112476 грн 92 коп., премія 5901 грн 00 коп., відпустка 1524,15 грн, додаткова відпустка 9127 грн 80 коп., премія 644 грн 82 коп., всього виплачено 88813 грн 06 коп. За 2014 р. ОСОБА_1 нараховано 106053 грн 04 коп., лікарняні 1658 грн 24 коп., відпустка 6942 грн 24 коп., індексація зарплати 1158 грн 32 коп., премія 562 грн 85 коп., всього виплачено 83269 грн 95 коп. За 2015 р. позивачу нараховано 124200 грн 70 коп., відпустка 7506 грн 00 коп., індексація заробітної плати 3465 грн 78 коп., додаткова відпустка 6205 грн 10 коп., премія 809 грн 93 коп., всього виплачено 95771 грн 58 коп. За 2016 р. працівнику нараховано 129497 грн 05 коп., лікарняні 1363 грн 20 коп., відпустка 8289 грн 60 коп., індексація заробітної плати 111 грн 00 коп., додаткова відпустка 3489 грн 20 коп., всього виплачено 97768 грн 00 коп. За 2017 р. січень-липень ОСОБА_1 нараховано 77129 грн 03 коп., одноразова виплата 31272 грн 00 коп., лікарняні 1699 грн 00 коп., 676 грн 24 коп., відпустка 1748 грн 30 коп., індексація заробітної плати 561 грн 00 коп., компенсація відпустки 11985 грн 75 коп., додаткова відпустка 3487 грн 30 коп. (а.с. 40-51, т. 4).

Позивач, посилаючись на порушення умов трудового законодавства щодо оплати праці в понаднормовий час, святкові та неробочі дні, нічний час, просить стягнути з відповідача заробітну плату за період з 2011 р. по 2016 р. у розмірі 482038 грн 09 коп., відповідно до висновку експертного дослідження №22/17 від 10.04.2017 (а.с. 17-28, т. 1).

При дослідження судом даного висновку експертного дослідження №22/17 від 10.04.2017, встановлено, що розрахунок проведений виходячи з місячного окладу, зазначеного у відомості, середньомісячної кількості робочих годин у календарному році та даних недійних планів про роботу ОСОБА_1 в нічні часи, святкові та вихідні дні, з припущенням, що такі часи взагалі не оплачувались. Розрахунок здійснювався наступним чином: кількість робочих годин у році при 40-годинному робочому тижні становить 2002-2003 годин; годинна тарифна ставка для розрахунків доплати: річний фонд оплати праці (згідно з відомостями пенсійного фонду)/2002 ч.=Х; оплата за 1 год. роботи в нічний час: Х*135%; оплата за 1 год. роботи у святковий та вихідний день Х*2. Заробітна плата за понаднормовий час, святкові та неробочі дні, нічний час у 2011 р. склала 21259 грн 60 коп., за 2012 р. 101352 грн 34 коп., за 2013 р. 110774 грн 08 коп., за 2014 р. 88898 грн 77 коп., за 2015 р. 85859 грн 60 коп., за 2016 р. 73893 грн 70 коп. Загальна сума складає 482038 грн 09 коп.

19.04.2017 позивач звернувся до керівництва ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» про виплату заборгованості із заробітної плати за роботу в понаднормовий час, святкові та неробочі дні, нічний час за період з 2011 р. по 2016 р. (а.с. 32-33, т. 1).

Відповідач листом від 03.05.2017 повідомив позивачу, що роботодавцем заробітна плата виплачується у порядку та строки у відповідності до діючого законодавства України, порушення трудового законодавства щодо виплати заробітної плати відсутні (а.с. 34, т. 1).

Статтею 43 Конституції України встановлено право кожного на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У відповідності до положення ст. 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів, галузевих (міжгалузевих), територіальних угод, колективних договорів, трудових договорів.

Статтею 12 Закону України «Про оплату праці» визначено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Згідно ст. 106 КЗпП України, за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Відповідно до ст. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 цього Кодексу.

Згідно ст. 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (ч. 4 ст. 73) оплачується у подвійному розмірі: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплати у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Відповідно до ст. 54 КЗпП України, при роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (пункт 2 частини першої і частина третя статті 51). Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

Статтею 108 КЗпП України визначено, що робота у нічний час (стаття 54) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1990 визначено, що при вирішенні спорів про оплату роботи в надурочний час судам слід мати на увазі, що передбачене ч. 4 ст. 106 КЗпП положення про заборону компенсації надурочних робіт шляхом надання відгулу поширюється і на випадки їх виконання у святкові, неробочі та вихідні дні. В разі проведення таких робіт за розпорядженням або з відома роботодавця години роботи понад нормальну тривалість робочого дня, а в разі підсумованого обліку робочого часу - понад установлений робочий час в обліковому періоді оплачуються при погодинній системі оплати праці - у подвійному розмірі годинної ставки, а при відрядній системі - шляхом доплати 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою (ст. 106 КЗпП), і в тому разі, коли ці роботи було виконано без додержання умов і порядку залучення до них.

Так само не є надурочною робота працівника з ненормованим робочим днем понад установлену норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи, що не входила до кола його обов`язків.

Працівникам, які залучались до роботи у святковий чи неробочий день, вона оплачується за години, відпрацьовані в ці дні: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; тим, чия праця оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної такої ставки, а тим, хто одержує місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо ця робота провадилась у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної такої ставки, якщо цю норму було перевищено.

На бажання працівника, який працював у святковий або неробочий день, йому може бути надано інший день відпочинку за умови, що робота в цей день виконувалась понад установлену місячну норму робочого часу.

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі у подвійному розмірі.

Пунктом 19 Постанови Пленуму №13 від 24.12.1990 встановлено, що при вирішенні спорів про доплату за роботу в нічний час судам належить виходити з положень статей 54, 108 КЗпП і враховувати, що нічним вважається час із 10-ї години вечора до 6-ї години ранку і робота в такий час має оплачуватись роботодавцем у підвищеному розмірі, встановленому генеральною, галузевою, регіональною угодами або колективним договором, але в будь-якому разі не нижче від 20 відсотків тарифної ставки (окладу) працівника за кожну годину. Оплата в зазначеному розмірі провадиться незалежно від того, скільки годин робочого часу припадає на нічний час.

Позивач, як на підставу задоволення своїх вимог посилається на висновок експертного дослідження від 10.04.2017, за результатами якого розмір заробітної плати за роботу у святкові, вихідні дні, нічний, надурочний час за період з 2011 р. по 2016 р. складає в сумі 482038 грн. 09 коп. Даний висновок суд не може прийняти в якості належного доказу, оскільки його розрахунки наведено неточно, містить припущення, зокрема, зазначено, що розрахунок проведений з припущенням того, що робота в нічний час, святкові та вихідні дні взагалі не оплачувалась. Відповідач дану вимогу заперечив, зазначив, що заробітна плата нараховувалась та виплачувалась відповідно до вимог трудового законодавства, в підтвердження чого надав розрахункові відомості. Висновок проведено без табелю обліку робочого часу, штатного розкладу ТОВ ТРК «Україна», даних про посадовий оклад працівника. Тобто нарахована сума є неточною. З наведених положень чинного законодавства вбачається, що робота у святкові, вихідні дні, нічний, надурочний час розраховується відповідно до ставки (окладу).

Суд також критично відноситься до робочих графіків, наданих позивачем до позовної заяви (а.с. 35-250, т. 1, а.с. 1-250, т. 2, а.с. 1- 250, т. 3), оскільки вони не підтверджують правомірності наведених відомостей у них, а саме, дійсності озвучення позивачем матчів та програм у наведений день та час. Роздруківки робочих графіків не завірені належним чином.

Робочі графіки роботи позивача за спірний період на вимогу суду відповідачем надано не було, що також позбавляє суд можливості перевірити додержання правомірності нарахованої судовим експертом заборгованості в оплаті праці у нічний, надурочний час, у святкові, вихідні дні, тобто розмір заборгованості належними та допустимими доказами доведено не було, а саме не доведено, коли саме працівник, в який день (дні), місяць (місяці), рік (роки), під час роботи в ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна», залучався до виконання надурочних робіт, робіт у вихідні, святкові та не робочі дні.

Таким чином суд приходить до висновку, що ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна», як роботодавець, не порушувало законних трудових прав позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення заробітної плати за роботу у надурочний, нічний час, у святкові та неробочі дні.

Оскільки позовна вимога щодо відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог про стягнення заробітної плати, тому ця вимога задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами, ст.ст. 32, 34, 40, 49-2, 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Враховуючи п.п. 15.5. п. 15 Розділу 13 Перехідні положення ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В. Ул`яновська

Повний текст судового рішення складено 18.06.2018.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів Матвійчук Л.В., Осіпука В.В.,

з участю: секретаря - Губарик К.А.,

представників відповідачки - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строку її виплати та середньомісячного заробітку за період затримки виплат належних сум,

за апеляційною скаргою відповідачки на рішення Луцького міськрайонного суду від 26 серпня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_3 ) про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та середньомісячного заробітку за період затримки виплат належних сум.

Позовна заява мотивована тим, що 13.02.2014 року ОСОБА_3 був прийнятий на роботу до ФОП ОСОБА_4 на посаду контролера-касира на підставі трудового договору, який був зареєстрований у Луцькому міському центрі зайнятості, в якому визначено, що відповідач зобов`язується оплачувати працю працівника в розмірі 1 100 грн на місць. Проте з липня 2014 року по листопад 2014 року відповідачка не виплачувала йому заробітної плати та звільнила із займаної посади. Тому позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь середньомісячний заробіток за весь час затримки в розмірі 4 414,53 грн.

Збільшивши розмір позовних вимог з урахуванням своєї роботи у святкові та вихідні дні, ОСОБА_3 просив суд стягнути з відповідачки на його користь невиплачену заробітну плату в розмірі 5 133,24 грн, заборгованість із виплати середнього заробітку за період затримки виплати належних йому сум із заробітної плати в сумі 19 659,39 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 15 225,23 грн, а всього 40 017,86 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 26.08.2016 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 невиплачену заробітну плату в розмірі 5 133,24 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 15 225,23 грн, середньомісячний заробіток за період виплати належних сум у розмірі 19 659,39 грн, а всього - 40 017,86 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідачка ФОП ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення місцевого суду зміні із частковим задоволенням позову, виходячи з таких мотивів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач працював у вихідні та святкові дні, робота у які роботодавцем не була оплачена у подвійному розмірі і ця заробітна плата не була виплачена йому у день звільнення, що є підставою для відповідальності, передбаченої у ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, до таких висновків місцевий суд прийшов з порушенням норм матеріального і процесуального права та без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Конституцією України встановлено право на своєчасне одержання винагороди (ч. 7 ст. 43).

Згідно з положеннями ст. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі в подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 цього Кодексу.

Робота у святковий і неробочий день оплачується в подвійному розмірі. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (ст. 107 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За змістом ч. 2 ст. 2 цього Закону в структурі заробітної плати передбачена додаткова заробітна плата, яка є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно зі ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З аналізу зазначених норм матеріального права можна зробити висновок, що в разі невиплати працівникові компенсації за роботу у вихідні дні у грошовій формі в подвійному розмірі або ненадання інших днів відпочинку, а також у разі невиплати звільненому працівникові з вини власника або уповноваженого ним органу зазначеної компенсації за роботу у вихідні дні з роботодавця підлягають стягненню компенсація за роботу у вихідні дні, компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи справи такої категорії, суди встановлюють факт виконання роботи у вихідний день, з`ясовують наявність домовленостей між сторонами щодо виплати компенсації наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі, зокрема чи звертався позивач до відповідача про надання відповідної компенсації та підстави її невиплати, а також наявність вини роботодавця у затримці розрахунку при звільненні.

У разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року в справі №761/12634/15-ц.

Крім того, відповідно до статей 57 та 58 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності відповідно до законодавства.

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

Місцевим судом встановлено, що 13.02.2014 року ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 уклали трудовий договір, відповідно до умов якого позивача було прийнято на посаду контролера-касира за сумісництвом, та 20.02.2014 року було складено Акт введення в експлуатацію реєстраторів розрахункових операцій. На виконання умов трудового договору ОСОБА_3 приймав оплату за торгівельні місця на Шацькому ринку (а.с.3-4, т.1).

Згідно даного Акту вбачається, що реєстратор розрахункових операцій перебував в контролера ОСОБА_3 і знаходився за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до п. 3 трудового договору ФОП НОМЕР_2 зобов`язувалась оплачувати працю ОСОБА_3 у розмірі 1 100 грн на місяць. При цьому за п. 11 заробітна плата працівника підлягала оподаткуванню у порядку, визначеному законодавством України про прибутковий податок з доходів громадян.

Судом встановлено, що основним місцем роботи ОСОБА_3 було ПрАТ «Шацьке РТП» на посаді контролера-касира.

Відповідно до п. 4 трудового договору час виконання робіт установлюється не більше 20 годин на тиждень згідно з графіком.

У п. 5 трудового договору передбачено, що вихідні дні позивачеві надаються у суботу та неділю. За згодою сторін конкретні вихідні дні можуть змінюватись, про що сторони сповіщають одна одну не пізніше ніж за два дні.

Як встановлено судом, між сторонами спору були відсутні домовленості щодо виплати компенсації наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі у подвійному розмірі.

Даний трудовий договір було розірвано 01.112014 року за прогул працівника, про що зроблено відповідний запис у п. 17 договору (а.с.24, т.1).

Підставою для розірвання трудового договору послугувало зокрема те, що 31.10.2014 року було припинено використання та скасовано реєстрацію реєстратора розрахункових операцій підприємця ОСОБА_4, яким у своїй роботі користувався позивач ОСОБА_4 , і що з 01.11.2014 року позивач відсутній на робочому місці через прогули.

В розглядуваній справі судом першої інстанції встановлено, що за період з 13 лютого по 31 жовтня 2014 року ОСОБА_3 відпрацював 49 робочих днів, які припадали на святкові та вихідні дні і підлягають оплаті у подвійному розмірі. Суд прийшов до висновку, що невиплата відповідачкою заборгованості за роботу у святкові та вихідні дні становить 5 133,24 грн з розрахунку згаданих 49 днів х (52,38 грн (середньоденний заробіток позивача) х2)), яка підлягає стягненню з неї на користь позивача. Час роботи у вихідні дні підтверджується наданими позивачем звітами (а.с.74-85, т.1).

Крім того, судом встановлено, що позивачу згідно з відомостей про виплату грошей за 2014 рік було виплачено заробітну плату за вересень 2014 року в сумі 896,91 грн та в жовтні 2014 року в сумі 1 413,02 грн, середній заробіток позивача складає 2 309,93 грн. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2014 року по 30.05.2016 року, який підлягає до стягнення з відповідачки на користь позивача, становить 19 659,39 грн (383 дні х 51,33 грн), а сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, яка підлягає до стягнення станом на 30.05.2016 року згідно розрахунку, становить 15 255,23 грн (а.с.71-73, т.1).

З огляду на наведене, висновок суду про стягнення з відповідачки на користь позивача невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та вини роботодавця у затримці розрахунку при звільненні узгоджується з нормами матеріального права, наявними у справі доказами та встановленими у даній справі обставинами.

Проте, повністю погодитися з такими висновками суду в частині кількості відпрацьованих днів, розміру невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати її частини у зв`язку з порушенням строків її виплати і відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів не може.

Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд неправильно визначив кількість святкових та вихідних днів за період з березня по жовтень 2014 року в які працював позивач та за які йому підлягає до стягнення невиплачена заробітна плата. Оскільки за даними долученої під час апеляційного розгляду справи бухгалтерської довідки за всі відпрацьовані позивачем з лютого по жовтень 2014 року повні місяці заробітна плата йому нараховувалась по 1100 грн на місяць, як це передбачено згаданим договором незалежно від кількості відпрацьованих годин і днів, слід вважати, що за роботу у вихідні і святкові дні заробітна плата нараховувалась і виплачувалась в одинарному, а не подвійному розмірі. З огляду на це, за кожен з цих днів позивачу для забезпечення подвійного розміру оплати роботи у вихідні і святкові дні належить до виплати ще середньоденний заробіток.

Кількість святкових та вихідних днів згідно наявних у справі доказів за період з березня по жовтень 2014 року включно становить 46 днів. Отже, виходячи з розміру місячної заробітної плати позивача 1 100 грн, в кожному місяці залежно від кількості святкових та вихідних днів, розмір невиплаченої заробітної плати буде різнитися і обраховуватиметься за такою формулою: заробітна плата ділиться на кількість робочих днів у місяці і множиться на кількість святкових та вихідних днів у цьому місяці. За березень сума невиплаченої заробітної плати становить 275 грн (1 100 грн/20 х 5), за квітень - 157,14 грн (1 100 грн/21 х 3), за травень - 347,37 грн (1 100 грн/19 х 6), за червень - 405,26 грн (1 100 грн/19 х 7), за липень - 382,61 грн (1 100 грн/23 х 8), за серпень - 495 грн (1 100 грн/20 х 9), за вересень - 200 грн (1 100 грн/22 х 4), за жовтень - 191,30 грн (1 100 грн/23 х 4). Загальний розмір невиплаченої заробітної плати за 46 святкових та вихідних днів становить 2 453,68 грн.

Виходячи із встановленого апеляційним судом розміру невиплаченої заробітної плати за роботу у вихідні і святкові в 2 453,68 грн, розмір компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати буде становити 1 349,52 грн. Розмір даної компенсації розрахований за формулою: сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати помножити на індекс споживчих цін наростаючим підсумком за час затримки. Оскільки у період за який позивач просив стягнути цю компенсацію - з листопада 2014 року по квітень 2016 року включно (а.с.71-72, т.1), індекс споживчих цін наростаючим підсумком за час затримки становив 0,55, у зв`язку з чим вказаний розмір компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в 1 349,52 грн підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача (2 453,68 грн х 0,55).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Наведені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16.

Виходячи з даних наведеної вище бухгалтерської довідки, позивачу за останні два місяці роботи перед звільненням (вересень і жовтень 2014 року) нараховано заробітну плату в розмірі 2 200 грн (1 100 грн + 1 100 грн). З врахуванням кількості робочих днів у цих двох місяцях (45), середньоденний заробіток позивача у цей період становив 48,89 грн (2 200 грн : 45 днів) Середній заробіток за період затримки розрахунку за період з листопада 2014 року по 30 травня 2015 року, про який позивач зазначає у своїй зміненій позовній заяві (а.с.71), в якому налічується 383 робочих дні, при умові безспірності сум, належних до виплати звільненому працівникові, становив би 18 724,87 грн (48,89 грн х 383 дні). Частка заборгованої заробітної плати у цьому середньому заробітку є незначною і становить 13,1% (2 453,68 грн : 18 724,87 грн).

Оскільки в розглядуваному випадку наявний спір щодо розміру належних до виплати при звільненні позивачу сум і цей розмір є меншим від того, що вказує позивач, та становить незначну частку у середньому заробітку, суд вважає за необхідне застосувати в цій ситуації принцип співмірності, з врахуванням якого визначає розмір цієї компенсації (яка не є власне заробітною платою, винагородою за виконану роботу) у 2 500 грн.

З огляду на наведене, з відповідачки на користь позивача підлягає до стягнення невиплачена заробітна плата за роботу у вихідні і святкові дні в сумі 2 453,68 грн, компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 1 349,52 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 2 500 грн.

За таких обставин, оскаржуване рішення суду в даній справі, як таке що в неповній мірі відповідає нормам матеріального права та встановленим у справі обставинам, підлягає зміні, що має наслідком часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3

У відповідності до ч. ч. 1, 2, 13 ст. 141 ЦПК України з відповідачки в дохід держави слід стягнути 487,20 грн судового збору.

Доводи апеляційної скарги про те, що вини відповідачки у затримці виплати позивачу заробітної плати немає, оскільки останній не прибув до роботодавця на її неодноразові повідомлення з`явитись за розрахунком, є безпідставними, так як за встановленими судом обставинами відповідачка навіть не нарахувала позивачу заробітну плату за роботу у вихідні і святкові дні, а тому не могла пропонувати йому розрахункові в межах цього елементу (складової) оплати праці.

Встановлений ст. 223 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду за вирішенням спору в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку позивачем не пропущений, оскільки на час пред`явлення розглядуваного позову позивачу не виплачено заробітну плату за роботу у вихідні і святкові дні, тобто не здійснено остаточний розрахунок, з часу проведення якого починає свій перебіг зазначений строк.

Щодо вимог про стягнення заробітної плати за роботу у вихідні і святкові дні і компенсації втрати її частини у зв`язку з порушенням строків її виплати, яка (компенсація) є по суті частиною (втраченою) заробітної плати, то зазначені строки звернення на них не поширюються.

Те, що позивач в процесі розгляду первісної позовної заяви збільшив свої вимоги, змінивши фактично підставу і предмет позову, не впливає на результати розгляду цього трудового спору, оскільки така змінена позовна заява прийнята до розгляду судом першої інстанції і має розглядатися судом апеляційної інстанції.

Доводи представників відповідачки про меншу кількість відпрацьованих позивачем робочих годин документально (табелями обліку робочого часу, тощо) не підтверджені і не мають по суті правого значення для вирішення розглядуваного трудового спору, оскільки, як встановлено судом, за умовами трудового договору позивач повинен був працювати не більше 20 годин на тиждень, а його оплата праці встановлювалась в розмірі 1 100 грн на місяць і не залежала від кількості відпрацьованих у місяці днів чи годин.

Враховуючи наведене, оскаржуване рішення підлягає зміні, а пред`явлений позивачем ОСОБА_3 позов підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 376, 381-382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідачки фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 26 серпня 2016 року в даній справі змінити.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 невиплачену заробітну плату за роботу у вихідні і святкові дні в сумі 2 453 (дві тисячі чотириста п`ятдесят три) грн 68 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 1 349 (одна тисяча триста сорок дев`ять) грн 52 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн.

Стягнути з фізичної особи-підприємця НОМЕР_2 в дохід держави 487 (чотириста вісімдесят сім) грн 20 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді:

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Частина перша статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Стаття 116 КЗпП України встановлює, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 67 КЗпП України, при п`ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. частина друга цієї статті визначає, що загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п`ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

Згідно з частиною п`ятою цієї ж статті власник або уповноважений ним орган у разі застосування рекомендації Кабінету Міністрів України не пізніше ніж за два місяці видає наказ (розпорядження) про перенесення вихідних та робочих днів на підприємстві, в установі або організації, погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Частиною першою статті 71 КЗпП України заборонена робота у вихідні дні. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті. Частина третя цієї статті визначає, що залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до статті 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 73 КЗпП України, зокрема, встановлено такі святкові дні: 7 січня - Різдво Христове. У дні, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. У ці дні допускаються роботи із залученням працівників у випадках та в порядку, передбачених статтею 71 цього Кодексу (частина третя). Робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу (частина четверта).

Відповідно до статті 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Частина перша статті 1 Закон України «Про оплату праці» встановлює, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до частини другої статті 2 Закон України «Про оплату праці» Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Частина друга статті 30 Закон України «Про оплату праці» встановлює обов`язок роботодавця забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Статтею 34 Закон України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.останова

Іменем України

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 161/16349/17

провадження № 61-29609св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЧервинськоїМ. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_5 ,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - Національна академія внутрішніх справ,

представники відповідача: адвокат Коталейчук Сергій Петрович, Джиба Валерій Володимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у складі судді Пушкарчук В. П. від 18 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Волинської області у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І. від 22 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Національної академії внутрішніх справ(далі - НАВС) про стягненняоплати за роботу у вихідні та святкові дні та середньомісячного заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позовна заява мотивована тим, що з 25 вересня 2017 року вона була звільнена з посади методиста Волинського відділення навчально-наукового інституту № 4 на підставі статті 38 КЗпП України (за власним бажанням).

При звільненні відповідачем не виплачено їй компенсацію за роботу у вихідні та святкові дні за період з 20 червня 2014 року по 20 червня 2017 року, у зв`язку із чим просила стягнути з відповідача компенсацію за 46 днів роботи у вихідні та святкові днів у подвійному розмірі середньоденного заробітку, а також середньомісячний заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона працювала у святкові та вихідні дні за указаний у позові період, а відтак її права на належну оплату праці відповідачем не порушувались. Оскільки вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку засновані на факті затримки виплати їй компенсації за роботу в святкові та вихідні дні, і такий факт не знайшов свого підтвердження доказами, то в задоволенні цих вимог суд відмовив за необґрунтованістю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Волинської області від 22 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що наказ чи розпорядження про залучення позивача до роботи у святкові та вихідні дні не видавався, докази про її роботу у вихідні та святкові дні відсутні, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 161/16349/17 з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не з`ясували всіх фактичних обставин справи; наданим позивачам доказам належної оцінки не надали, а саме, розкладу навчально-екзаменаційних сесій Волинського відділення НАВС за 2014-2017 навчальні роки; журналу обліку роботи працівників у вихідні та святкові дні; посадовим обов`язкам позивача, передбаченими Інструкцією з обліку роботи працівників Київського національного університету внутрішніх справ. Безпідставність табелювання працівників за розкладом 5-денного робочого тижня не спростовує фактів виконання роботи у вихідні й святкові дні з огляду на надані позивачем доказам.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2018 року представник НАВС до Верховного Суду подав відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обгрунтованість ухвалених у справі судових рішень, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

У серпні 2018 року представник НАВС до Верховного Суду подав заяву, у якій просив відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог на підставі пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно витягу з наказу НАВС № 155о/с від 06 жовтня 2017 року по особовому складу ОСОБА_4, методист Волинського відділення навчально-наукового інституту № 4, звільнена 25 вересня 2017 року на підставі статті 38 КЗпП України (за власним бажанням).

22 вересня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до НАВС із заявою про виплату їй компенсації за роботу у святкові та вихідні дні у подвійному розмірі, у задоволенні якої відповідач відмовив за відсутності правових підстав, передбачених статтею 72 КЗпП України, для такої виплати.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Оплата за роботу у вихідний день, святкові та неробочі дні обчислюється за правилами статті 107 КЗпП України.

Стаття 71 КЗпП України містить заборону на залучення до роботи у вихідні дні та передбачає можливість залучення працівника до роботи у такі дні у виняткових випадках.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (частина третя статті 71 КЗпП України).

Вирішуючи справи такої категорії, суди встановлюють факт виконання роботи у вихідний чи святковий день, з`ясовують наявність домовленостей між сторонами щодо виплати компенсації наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі, зокрема чи звертався позивач до відповідача про надання відповідної компенсації та підстави її невиплати, а також наявність вини роботодавця у затримці розрахунку при звільненні.

За змістом частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, згідно табелів обліку робочого часу за період з червня 2014 року по червень 2017 року позивач працювала з 5-денним робочим тижнем з понеділка по п`ятницю. Субота, неділя та святкові дні відмічені як вихідні.

У матеріалах справи відсутній наказ чи розпорядження про залучення ОСОБА_5 до роботи у святкові та вихідні дні.

Посилання позивача на свої функціональні обов`язки методиста, розклад занять на навчально-екзаменаційну сесію та ксерокопію журналу обліку роботи працівників у вихідні та святкові дні не є належними доказами підтвердження факту роботи позивача у вихідні та святкові дні. У матеріалах справи відсутній оригінал журналу обліку роботи працівників у вихідні та святкові дні, а відповідачем заперечується факт його наявності в НАВС.

Ураховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з відповідача компенсації за вихідні та святкові дні є законними та обґрунтованими.

Установивши недоведеність порушення відповідачем трудових прав позивача з наведених у позові підстав, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Такі висновки судів узгоджуються з матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 22 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М.Коротун

В. П. КурилоЄвропейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).