Рішення № 82071883, 29.05.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1572/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мачульського В.В.,

при секретарі судового засідання Савчук О.І.,

за участю представника позивача Самчука А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕОФІТ-КО» до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НЕОФІТ-КО» (далі – ТзОВ «НЕОФІТ-КО», позивач) звернулося в суд з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі – УДВС ГТУЮ у Волинській області, відповідач) про визнання неправомірними дії щодо залишення заяви ТзОВ «НЕОФІТ-КО» за вих. №2 від 22.02.2019 «Про залишення за собою нереалізованого майна» торгового центру, розташованого за адресою: Волинська область, Луцький район, смт. Рокині, вул. Наукова, 4 без задоволення та зобов`язання розглянути заяву ТзОВ «НЕОФІТ-КО» за вих. №2 від 22.02.2019 «Про залишення за собою нереалізованого майна» та виконати її вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є одним із стягувачів у зведеному ВП № 29161638.

Як стверджує позивач, 14.02.2019 товариством отримано лист від відповідача за №04-35/559 від 29.12.2018, з якого слідує, що треті електронні торги з реалізації майна не відбулися у зв`язку відсутністю допущених учасників торгів, запропоновано ТзОВ «Неофіт-Ко», та іншим стягувачам, вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна.

ТзОВ «НЕОФІТ-КО» 23.02.2019, було надіслано на адресу виконавчої служби заяву від 22.02.2019 вих. № 2 про залишення за собою нереалізованого майна.

Проте листом від 15.03.2019 №04-35/399 відповідач повідомив позивача про те, що дії державного виконавця відділу, в частині звернення стягнення та передачі на реалізацію майна визнано такими, що не відповідають вимогам Закону. З огляду на це, заява про залишення за ТзОВ «НЕОФІТ-КО» нереалізованого майна, не може бути задоволена.

Вважає, дії відповідача неправомірними, оскільки фактично реалізація майна, є виконанням рішення суду, котре повинно бути виконане, та ніхто не має права перешкоджати такому виконанню. Будь-якого іншого майна у боржника немає, а тому отримання даного майна у власність є єдиним можливим способом отримати задоволення кредиторських вимог, відтак просить суд зобов`язати відповідача розглянути заяву ТзОВ «НЕОФІТ-КО» за вих. №2 від 22.02.2019 року, «Про залишення за собою нереалізованого майна» та виконати її вимоги.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами Розділу 2 Глави 11 «Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ» Кодексу адміністративного судочинства України, призначено судове засідання на 14 год. 30 хв. 27 травня 2019 року.

Відповідач відзив на позовну заяву у визначений судом строк не подав.

Ухвалою суду від 27.05.2019 допущено у справі заміну первісного відповідача Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області на належного відповідача Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області.

В судовому засіданні 29.05.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, проте 28.05.2019 року звернувся до суду із клопотанням про розгляд справи за відсутності представника Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, позовні вимоги не визнає, просить суд відмовити в задоволенні позову ТзОВ «НЕОФІТ-КО» повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, те що, ТзОВ «НЕОФІТ-КО» є стороною у зведеному виконавчому провадженні №29161638.

Також, суд акцентує увагу на тому, що оскарження рішень, дій чи без діяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднання виконання судових рішень, ухваленого судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 287 КАС України. Вказана правова позиція також викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 справа №660/612/16-ц, від 10.04.2019 справа №815/4483/16 та справа №806/2886/17, яка в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Так, судом встановлено, що ТзОВ «НЕОФІТ-КО» 23.02.2019 надіслано на адресу виконавчої служби заяву від 22.02.2019 вих. № 2 про залишення за собою нереалізованого майна (а.с.15, 16).

Листом від 15.03.2019 №04-35/399 Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області повідомив позивача про те, що дії державного виконавця відділу, в частині звернення стягнення та передачі на реалізацію майна визнано такими, що не відповідають вимогам Закону. Відтак, заява про залишення за ТзОВ «НЕОФІТ-КО» нереалізованого майна, не може бути задоволена (а.с.18).

Позивач, не погодившись із відмовою відповідача, викладеною у листі від 15.03.2019 №04-35/399, звернулася з цим позовом до суду.

При вирішенні даного спору, суд надає оцінку діям відповідача щодо розгляду заяви від 22.02.2019 вих. № 2, у зв`язку з чим зазначає наступне.

Порядок проведення виконавчих дій встановлений Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02 червня 2016 року зі змінами та доповненнями (далі - Закон України «Про виконавче провадження»).

Частина перша статті 1 Закону України Про виконавче провадження визначає виконавче провадження як завершальну стадію судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Згідно статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про виконавче провадження» учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення

Керуючись частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Згідно з частини 3 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.

Згідно пункту 6 розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, посадова особа органу державної виконавчої служби, яка здійснювала перевірку виконавчого провадження і виявила порушення вимог законодавства, зобов`язана забезпечити безпосередній контроль за цим виконавчим провадженням до повного усунення виявлених порушень.

Отже, з аналізу вищевказаних норм слідує, що у разі виявлення порушень під час проведення контролю за рішеннями, діями державного виконавця відповідна посадова особа має право скасувати процесуальний документ державного виконавця та зобов`язати провести виконавчі дії в порядку, встановленому законом. У такому випадку посадова особа, що здійснювала перевірку, і зобов`язана забезпечити безпосередній контроль за виконавчим провадженням.

Як слідує з матеріалів справи постановою заступника начальника Управління Державної виконавчої служби - начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 01.02.2019 дії державного виконавця в частині звернення стягнення та передачі на реалізацію майна визнано такими, що не відповідають вимогам Закону. Скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Грицені Г.Г. про призначення суб`єкта оціночної діяльності – суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 21.11.2017 №29161638. (а.с.55). Дана постанова є чинною та в адміністративному чи судовому порядку не оскаржена та не скасована.

Таким чином з урахуванням наведених вище фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що оскільки постановою начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області дії державного виконавця в частині звернення стягнення та передачі на реалізацію майна визнано такими, що не відповідають вимогам Закону, скасовано постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності, а саме в межах повноважень частини 3 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відтак дії відповідача щодо розгляду заяви є правомірними, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання розглянути заяву ТзОВ «НЕОФІТ-КО» за вих. № 2 від 22.02.2019 року «Про залишення за собою нереалізованого майна» та виконати її вимоги суд зазначає, оскільки вона є похідною від вимоги про визнання протиправними дій, відтак задоволенню не підлягає.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Наведене вказує на те, що при вчиненні дій відповідачем не було порушено критеріїв правомірності, передбачених частини другої статті 2 КАС України.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

У відповідності до статті 139 КАС України, судові витрати сплачені позивачем, стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕОФІТ-КО» до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський