Рішення № 82057390, 29.05.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/3262/19

Провадження № 2/520/2596/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.

при секретарі Кириковій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про визнання особи такою, що втратила

право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 15 лютого 2019 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 .

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він – ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , в якій зареєстрований його син – ОСОБА_2 , однак не мешкає більше року,а саме з 2013 року, житловою площею не цікавиться, жодних претензій з цього приводу не заявляв.

Реєстрація відповідача у належній позивачеві на праві власності квартирі позбавляє позивача можливості повноправно здійснювати свої права власника, на власний розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном для вільного використання та проживання в ньому, а також позивач вимушений нести додаткові витрати зі сплати комунальних послуг, оскільки розрахунок експлуатаційних платежів і платежів за комунальні послуги здійснюється, виходячи з кількості зареєстрованих за адресою осіб, у зв`язку з чим позивач був вимушений звернутись до суду з відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 27.02.2019 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження, призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 06 травня 2019 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судове засідання 29.05.2019 року позивач по справі ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлений належним чином, однак надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій також зазначив, що позов підтримує та просить суд задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Частиною 3 та частиною 4 ст. 130 ЦПК України передбачено, що якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Згідно з відповіддю відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Одеській області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19.11.2013 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , та саме за цією адресою судом надсилалась судова кореспонденція рекомендованим листом з повідомленням на ім`я ОСОБА_2 .

Суд також зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Відповідно до ч.4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуюче вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, Київським районним судом м. Одеси було ухвалено провести розгляд справи за відсутності відповідача по справі та постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14 липня 2009 року, зареєстроване у реєстрову книгу №19-24992, виданого Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради на підставі розпорядження від 14.07.2009 року за №213348.

На підставі вказаного свідоцтва, 15.09.2009 року КП «ОМБТІ та РОН» зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за №2548 в книзі 68 пр-132.

Згідно з довідкою №2935 (з місця мешкання про склад сім`ї та реєстрації) виданої 10.11.2016 року КП «ЖКС «Вузівський» вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані дві особи:

- відповідальна – ОСОБА_1 , з ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- син – ОСОБА_2 , з 19.11.2013 року.

Вказані обставини щодо реєстрацій з 19.11.2013 року відповідача в квартирі АДРЕСА_1 , підтверджується також отриманою судом довідкою з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Одеській області.

Отже судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , як син позивача, зі згоди останнього – ОСОБА_1 , 19.11.2013 року був поставлений на реєстраційної облік за вказаною адресою.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року, закріплено принцип непорушності приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності,закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло-житловий будинок, садиба квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

В силу ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналізуючи право особи на мирне володіння своїм майном, Європейський суд з прав людини дійшов висновків, згідно з якими визнанням права кожного на мирне володіння своїм майном, по суті, гарантовано право власності; право розпорядження є традиційним і фундаментальним аспектом права власності (рішення Суду у справі «Маркс проти Бельгії» від 27.04.1979 року,п.63).

Відповідно до ч. 2 ст. 346 ЦК України право власності може буди припинене в інших випадках, встановлених законом.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач тривалий час, а саме протягом останніх п`яти років не проживає у даній квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується актом про не проживання, який складений 14.02.2019 року за підписами сусідів позивача, а саме: ОСОБА_3 , мешканцем квартири АДРЕСА_3 ; ОСОБА_4 , мешканкою квартири АДРЕСА_4 ; підписи яких засвідчено головою дільниці №2 КП «ЖКС «Вузівський».

На підставі вищевикладеного, після дослідження та оцінки доказів у справі, наданих позивачем відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України, вони вважаються судом належними та допустимими згідно зі ст. ст. 77, 78 ЦПК України, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що відповідач не мешкає в квартирі АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_5 , понад один рік, факт перебування відповідача на реєстраційному обліку за даною адресою, перешкоджає власникові даної квартири у здійсненні права власності у повному обсязі, позивач вимушений нести додаткові витрати зі сплати комунальних послуг, оскільки розрахунок експлуатаційних платежів і платежів за комунальні послуги здійснюється, виходячи з кількості зареєстрованих за адресою осіб.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають задоволенню, так як обґрунтовані та доведені.

Згідно з ч.1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», та вимоги позивача підлягають до задоволення, стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір в сумі 768 гривень 40 копійок.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76-78, 81, 263-265, 273, 280-281, 354 ЦПК України, п.п. 15.5 п.15 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, ст. ст. 317, 321, 346, 391, 405 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_6 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_6 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 .

Дане рішення, у разі набрання ним законної сили, є підставоюдля зняття ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з реєстраційного обліку з житлового приміщення – квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь держави судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено – 29 травня 2019 року.

Головуючий Калініченко Л. В.