Рішення № 82052240, 28.05.2019, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 480/1821/18

Провадження № 2/480/233/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

28 травня 2019 року м.Миколаїв

Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Войнарівського М.М., за участю секретаря Трифонової І.О., розглянувши в місті Миколаєві у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Універсальна Товарна Біржа «Марія»про визнання договору купівлі - продажу дійсним та визнання права власності, -

встановив:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Універсальна Товарна Біржа «Марія»про визнання договору купівлі - продажу дійсним та визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 17.11.2001року між ОСОБА_1 (далі - позивач) з однієї сторони та ОСОБА_2 (далі - відповідач), з іншої сторони, було укладено договір купівлі-продажу, за яким позивач придбав у відповідача земельну ділянку площею 0,04 га. для ведення садівництва в СВТ «Утес», яка розташована на території Шостаківської сільської ради Миколаївського району. Цей договір було зареєстровано на Універсальній товарній біржі «Марія» під № 924 та не було посвідчено нотаріально,таким чином просить суд визнати зазначений договір дійсним.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, при цьому його представник ОСОБА_3 подала суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала і просила задовольнити їх у повному обсязі; розгляд справи просила проводити за їх із позивачем відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без повідомлення причин; відзив не подав.

Представник третьої особи – Універсальна Товарна Біржа «Марія» у судове засідання не з`явився, при цьому подав суду заяву, в якій проти задоволення позову не заперечував розгляд справи просив проводити за його відсутності.

Відповідно до положень ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд ухвалив розглядати справу в заочному порядку, на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке:

17.11.2001року між ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_2 з іншої сторони, було укладено договір купівлі-продажу, за яким позивач придбав у відповідача земельну ділянку площею 0,04 га. для ведення садівництва в СВТ «Утес», яка розташована на території с.Ново-Юр`ївка Шостаківської сільської ради Миколаївського району. Цей договір було зареєстровано на Універсальній товарній біржі «Марія» під № 924 від 17.11.2001року(а.с.10) .

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно із п. 2постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За змістом ст. ст.57,58 Конституції України,ст. 5 Цивільного кодексу України, до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Положеннями п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, що набрав чинності з 01 січня 2004 року, визначено, що цей Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли у 2001 році, для їх врегулювання слід застосовувати норми ЦК УРСРв редакції 1963 року.

Статтею 227 ЦК України 1963 року, який був чинним на час укладення вказаного спірного договору, передбачено, що договір купівлі-продажу укладається в письмовій формі та підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню, якщо хоча б одна із сторін є громадянином.

Недотримання даної вимоги тягне за собою недійсність договору (ч. 1ст. 47 ЦК України).

Статтею 47 ЦК УРСР була передбачена обовязковість нотаріальної форми угоди і наслідки недотримання такої форми.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що у разі, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, яка потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, що виконала угоду, визнати угоду дійсною.

При цьому, вказана норма може застосовуватись лише за наявності таких необхідних умов: одна зі сторін має повністю або частково виконати угоду; інша сторона має ухилятись від нотаріального оформлення угоди; має існувати вимога сторони, яка виконала свої обовязки. Відсутність хоча б однієї з цих умов унеможливлює визнання договору купівлі-продажу з недотриманням нотаріальної форми дійсним.

Разом з тим, згідно із ч. 2ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Позивач на теперішній час не має можливості реалізувати свої права, оскільки договір купівлі-продажу не був нотаріально посвідчений.

Окрім того, відповідно до матеріалів справи та змісту вказаного вище договору вбачається, що сторони узгодили та виконали всі його суттєві умови, в тому числі й ціну, проте у звязку з невиконанням вимог щодо нотаріального посвідчення вказаного договору, позивач позбавлений можливості розпорядження вказаним майном, тобто здійснення всіх прав як власника.

За такого, враховуючи вимоги ст. 16 ЦК України, та встановивши узгодження та виконання всіх суттєвих умов договору, що посвідчення вказаного договору нині в нотаріальному порядку неможливе, суд вважає, що цивільне право позивача підлягає захисту шляхом визнання дійсним вищевказаного договору купівлі-продажу.

Статтею 224 ЦК УРСР визначено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

На підставі вищенаведеного,стосовно вимог позивача в частині визнання за ним права власності, суд виходить з наступного. Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачем не доведено наявність таких обставин як не визнання відповідачем права власності позивача. Також вимога позивача, щодо визнання права власності є передчасною, оскільки позивач не звертався з метою реєстрації та, відповідно, оцінка дій щодо відмови у здійсненні такої реєстрації не надавалася у встановленому законом порядку.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що обставини, на які посилається позивач в цій частині не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, ч. 1 ст. 81, ст. ст. 258, 259, ст. 264, 265, 280 - 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Універсальна Товарна Біржа «Марія»про визнання договору купівлі - продажу дійсним та визнання права власності – задовольнити частково.

Визнати договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,04 га. для ведення садівництва в СВТ «Утес», яка розташована с.Ново-Юр`ївка Миколаївського району, Миколаївської області укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,що зареєстрований 17.11.2001року на Універсальній товарній біржі «Марія» за реєстровим номером 924-дійсним.

В задоволені іншої частини вимог – відмовити.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з положеннями ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відповідно до ст. 289 ЦПК України заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції .

Суддя М. М. Войнарівський

28.05.2019