Рішення № 82045719, 29.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/30

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 травня 2019 року № 640/18632/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національної поліції України

Державної казначейської служби України

про визнання неправомірними дій, стягнення грошових сум

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Національної поліції України (надалі - відповідач 1), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Академіка Богомольця, будинок 10, Державної казначейської служби України (надалі - відповідач 2), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, 6, в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач просив суд:

- визнати дії Національної поліції України щодо невиплати сум, що належать ОСОБА_1 в день звільнення - неправомірними;

- стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 жовтня 2018 року по 31 січня 2019 року в розмірі 33465,08 грн;

- стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він проходив службу у Національній поліції України на посаді радника Голови Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України у період з 07 листопада 2015 року по 11 липня 2016 року.

В подальшому позивач проходив службу на посаді радника Голови 4-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України у період з 11 липня 2016 року по 29 квітня 2017 року.

З 29 квітня 2017 року по 31 липня 2018 року перебував на службі в поліції у відрядженні в Луганській обласній військово-цивільній адміністрації.

Після повернення з відрядження, як вказує позивач, він продовжив службу на посаді радника Голови 4-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України.

09 жовтня 2018 року позивача звільнено з займаної посади за власним бажанням.

При цьому, як зазначено у позовній заяві, в день звільнення позивачу видано лише трудову книжку та надано можливість ознайомитись з послужним списком та Витягом із послужного списку архівної особової справи, проте, відповідачем 1 не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню та всім належним позивачу виплатам та компенсаціям.

Вказаними протиправними діями, на думку позивача, відповідачем 1 позивачу заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює у 1,00 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача 1 у відзиві на уточнену позовну заяву послався на те, що оскільки у даних спірних правовідносинах застосуванню підлягають норми спеціальних нормативних актів, а не Кодексу законів про працю України, тому відповідач провів розрахунок з позивачем в останній день місяця, тобто, 30 жовтня 2018 року та при такому розрахунку положення позивача не є гіршим від положення поліцейських, що продовжують службу.

Стосовно відшкодування моральної шкоди представник відповідача 1 зазначив те, що позивачем не доведено, що дії відповідача 1 призвели до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На підставі викладеного просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача 2 відзиву на позовну заяву на адресу суду не надав з невідомих причин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2019 року прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог, залучено до участі у справі у якості співвідповідача Державну казначейську службу України та продовжено строк підготовчого провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 22 квітня 2019 року позивач та його представник підтримали уточнені позовні вимоги та просили їх задовольнити, представник відповідача 1 заперечував проти задоволення позовних вимоги та просив у їх задоволенні відмовити, представник відповідача 2 в судове засідання не з`явився, хоча і був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Враховуючи згоду позивача, його представника та представника відповідача 1, зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Згідно з наданою суду копією Наказу Національної поліції України від 07 листопада 2015 року №74 о/с (по особовому складу) ОСОБА_1 призначено радником Голови Департаменту забезпечення діяльності Голови в порядку переатестування з 07 листопада 2015 року (Т.1, арк. 48).

У відповідності до наказу від 06 січня 2017 року №11 о/с (по особовому складу) ОСОБА_1 призначено радником Голови 4-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови (Т.1, арк. 49).

Наказом від 29 березня 2017 року №241 о/с (по особовому складу) ОСОБА_1 відряджено з 29 квітня 2017 року із залишенням на службі в поліції до Луганської обласної військово-цивільної адміністрації (Т.1, арк. 47).

Згідно з наказом від 21 серпня 2018 року №777 о/с (по особовому складу) ОСОБА_1 зараховано в розпорядження Національної поліції України за посадою радника Голови 4-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови (Т.1, арк. 46).

01 жовтня 2018 року наказом №937 о/с (по особовому складу) від 01 жовтня 2018 року ОСОБА_1 призначено у порядку переведення помічником Голови 2-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови (Т.1, арк. 45).

Наказом від 04 жовтня 2018 року №949 о/с (по особовому складу) підполковника поліції ОСОБА_1 (0035352), помічника Голови 2-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 09 жовтня 2018 року (Т.1, арк. 44).

У відповідності до наданої суду довідки №29/5-52 від 31 січня 2019 року, грошове забезпечення підполковника поліції ОСОБА_1 за посадою Радника Голови Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України за період з 01 серпня 2018 року по 30 вересня 2018 року становило: серпень 2018 року 13430,00 грн (кількість днів 31), вересень 2018 року - 13430,00 грн (кількість днів 30) (Т.1, 59).

Згідно розрахункового листа за січень 2019 року ОСОБА_1 вбачається, що на картку останнього платіжним дорученням №95 від 31 січня 2019 року перераховано суму невиплаченого у повному обсязі грошового забезпечення у розмірі 70840,56 грн (Т.1, арк. 63).

Тому, позивач вважає, оскільки відповідач несвоєчасно провів з ним повний розрахунок при звільненні, останній повинен сплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 жовтня 2018 року по 31 січня 2019 року у розмірі 33465,08 грн.

Вищевикладені обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (надалі - Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII).

Відповідно до частин 1, 2 статті 94 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Згідно з статтею 94 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII, постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (надалі - Порядок № 260).

Відповідно до пункту 3 Порядку №260 до складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Суд зазначає, що трудові відносини, які складаються під час проходження служби в поліції мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.

Водночас, спеціальними нормативно-правовими актами, серед яких, зокрема, Закон України "Про національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII, постанова Кабінету Міністрів України № 988 від 11 листопада 2015 року "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016 року, не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою.

Зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Проте, суд наголошує, що принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації у сфері праці закріплені у частині 1статті 21 та у статті 24 Конституції України, статті 21 та 22 Кодексі законів про працю України.

Дискримінацію можна визначити, перш за все, як порушення принципу рівності.

Статтею 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби в органах поліції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року №804/5864/17.

За таких підстав, посилання відповідача на відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин загальних норм трудового законодавства є необґрунтованими та безпідставними.

Так, згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідності до частини 1 статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якою В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Пунктом 9 розділу І Порядку №260 передбачено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Зі змісту Порядку №260, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

В свою чергу, пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати, виходячи з розрахунку календарних днів відповідного місяця його служби, а не робочих, як помилково зазначив позивач в уточненій позовній заяві.

Як вже зазначалось судом та вбачається з матеріалів справи, позивачу за серпень 2018 року нараховано та виплачено грошове забезпечення у розмірі 13430,00 грн (31 календарний день), за вересень 2018 року (30 календарних днів) - 13430,00 грн.

Таким, чином, середньоденне грошове забезпечення складає: 26860,00 грн (13430,00 грн + 13430,00 грн): 61 календарний день (31 календарний день у серпні 2018 року+30 календарних днів у вересні 2018 року) = 440,33 грн.

Крім того, матеріалами справи підтверджується та не заперечувалось сторонами у справі, що днем остаточного розрахунку з позивачем є 31 січня 2019 року.

Тобто, період затримки повного розрахунку при звільненні позивача з 10 жовтня 2018 року (перший робочий день після звільнення позивача) по 31 січня 2019 року (дата остаточного розрахунку при звільненні) складає 113 календарних днів.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 10 жовтня 2018 року по 31 січня 2019 року складає 49757,29 грн (113 календарних днів * 440,33 грн).

В той же час, суд звертає увагу, що розрахунок по грошовому забезпеченню з позивачем, який повинен був бути проведений в день звільнення, проведений вже після відкриття провадження у справі, проти чого не заперечували сторони та що підтверджується матеріалами справи, що свідчить про протиправність дій відповідача в цій частині.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати сум, що належать позивачу в день його звільнення зі служби, оскільки права позивача на виплату грошового забезпечення при звільненні були поновлені в цій частині відповідачем вже під час розгляду даної адміністративної справи, а тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В той же час, з метою повного та всебічного захисту порушеного права позивача, враховуючи, що нормами чинного законодавства України передбачено, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача обраховується, виходячи з розрахунку календарних днів відповідного місяця служби поліцейського, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та стягнути з Національної поліції України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача, виходячи з розрахунку календарних днів відповідного місяця його служби, у розмірі 49757,29 грн, а не 33465,08 грн, виходячи з розрахунку робочих днів, як просив позивач у своїй уточненій позовній заяві.

Стосовно позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює у розмірі 1,00 грн та яка, за його доводами, полягає у спричинені моральних страждань, суд зазначає наступне.

Згідно статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У відповідності до статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведено, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Враховуючи, що позивач не навів доказів причинного зв`язку між діями відповідачів та завданою йому моральною шкодою, не вказав конкретно у чому полягає така шкода, не навів конкретних розрахунків, з яких він виходив, визначаючи саме такий розмір завданої моральної шкоди, виходячи зі змісту предмету та підстав позову, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для відшкодування завданої моральної шкоди.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, зокрема,

- про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Національної поліції України щодо невиплати позивачу належних сум грошового забезпечення в день звільнення;

- про вихід за межі позовних вимог та стягнення з Національної поліції України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 10 жовтня 2018 року по 31 січня 2019 року у розмірі 49757,29 грн;

- про відмову у задоволенні інших позовних вимог.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної поліції України, Державної казначейської служби України про визнання неправомірними дій, стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Національної поліції України щодо невиплати ОСОБА_1 належних сум грошового забезпечення в день звільнення.

3. Стягнути з Національної поліції України (01601, місто Київ, вулиця Академіка Богомольця, будинок 10, код ЄДРПОУ 40108578) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 10 жовтня 2018 року по 31 січня 2019 року у розмірі 49757,29 гривень (сорок дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят сім гривень 29 копійок).

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова