Ухвала суду № 82045486, 27.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

27 травня 2019 року м. Київ№ 640/7092/19Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., за участю секретаря судового засідання Шевченко М.В., розглянувши у підготовчому судовому засіданні позовну заяву і додані до неї матеріали

за позовом ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про визнання протиправною та скасування постанови №49574528

ВСТАНОВИВ :

22 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. від 26.04.2017 в рамках виконавчого провадження № 49574528 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 7 303 017,13 грн.

Ухвалою суду від 24.04.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 14 травня 2019 року о 15:00 год. Зазначено, що заява позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду із позовом буде розглянута у першому підготовчому судовому засіданні.

14.05.2019 в підготовчому судовому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. В обгрунтування поданого клопотання представник зазначив, що ОСОБА_1 вже зверталася до суду в порядку цивільного судочинства, де предметом оскарження була постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 26.04.2017 у ВП № 49574528.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 17.05.2018 у справі № 370/1034/15-ц скарга ОСОБА_1 була задоволена, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу. Постановою Апеляційного суду Київської області від 26.07.2018 у справі № 370/1034/15 ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17.05.2018 скасовано, провадження у справі закрито. Повідомлено Івченко Г.Г., що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Відтак, позивач був обізнаний про те, що оскарження постанови про стягнення виконавчого збору віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Таким чином, за переконанням представника відповідача, позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду у строк, визначений КАС України. Однак, ОСОБА_1 обрала інший спосіб захисту та звернулася 09.08.2018 до Верховного Суду. Втім, постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 370/1034/15-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Судом, враховуючи неявку уповноваженого представника позивача в підготовче судове засідання відклав розгляд даного клопотання.

27.05.2019 в підготовчому судовому засіданні представник позивача заперечував щодо клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду. Вказав, згідно п.1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Разом з тим, постанова суду апеляційної інстанції не є остаточним рішенням у справі, оскільки згідно ч.5 стаття 355 Кодексу адміністратвиного судочинства України, саме судові рішення суду касаційної інстанції вважаються остаточними і оскарженню не підлягають. Тому, на переконання представника позивача, у випадку коли іде мова про те, з якого моменту позивач повинен був звернутися з позовом до адміністративного суду, а вірніше мав суб`єктивне право на звернення до адміністративного суду, має значення та повинне враховуватись саме «остаточність» рішення у справі, а не набрання рішенням законної сили. Також вказує, що як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Розглядаючи клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, а також заяву позивача про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 вказаної норми передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду:

1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;

2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Аналогічний 10-денний строк на оскарження постанови державного виконавця було встановлено в ч.2 ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції станом на 26.04.2017 - дату прийняття відповідачем оскаржуваної постанови.

Отже, строк в десять днів визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилась, чи буде вона звертатися до суду із позовом щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Крім цього, початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, при визначенні початку перебігу строку на звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Згідно ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Як встановлено судом, постановою державного виконавця від 4 грудня 2015 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом, виданим 28 жовтня 2015 року Макарівським районним судом Київської області, згідно з яким у рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт союз ЛТД» перед Публічним акціонерним товариством "Європейський газовий банк" у розмірі 73 млн 30 тис. 171 грн 37 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 6,3730 га, що розташована у Макарівському районі Київської області, яка належить на праві власності ОСОБА_1 Остання виступила майновим поручителем за кредитним договором від 30 липня 2013 року, укладеним між ПАТ «Єврогазбанк» та ТОВ «Еліт союз ЛТД».

У подальшому постановою державного виконавця від 26 квітня 2017 року повернуто виконавчий документ про звернення стягнення на вказану земельну ділянку стягувачу - ПАТ «Єврогазбанк» за його заявою, тобто без виконання.

Постановою державного виконавця від 26 квітня 2017 року з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у розмірі 7 млн 303 тис. 17 грн 13 коп.

Того ж дня постанову про стягнення виконавчого збору надіслано засобами поштового зв`язку Івченко Г.Г. у відповідності до вимог ст.28 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, з наведеного вбачається, що з травня 2017 року позивач мала реальну можливість звернутись до суду з відповідною позовною завою, якщо вважала що відповідачем було неправомірно прийнято рішення (постанову) про стягнення з неї виконавчого збору у ВП № 49574528.

Між тим, лише у лютому 2018 року позивач звернулась до Макарівського районного суду Київської області зі скаргою на дії та постанову державного виконавця, у якій просила скасувати постанову державного виконавця від 26.04.2017 про стягнення виконавчого збору.

Більше того, навіть після прийняття 26.07.2018 Апеляційний судом Київської області постанови, якою ухвалу суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито, позивач не звернулась до адміністративного суду з позовною заявою. Зокрема, в мотивувальній частині даної постанови судом апеляційної інстанції звернуто увагу, що оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 6 та 13 червня 2018 року у справах № 127/9870/16-ц та № 307/1451/15-ц відповідно.

При цьому, суд враховує, що про причини неможливості звернення до суду із відповідним позовом до 22.04.2019 позивач не вказує та жодних доказів на підтвердження відповідних обставин суду не надав.

Також суд вважає за необхідне вказати, що до ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» не вносилося жодних змін, а тому твердження представника позивача про неоднозначне трактування ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» щодо підсудності оскарження постанов про стягнення виконавчого збору, суд відхиляє, як суб`єктивне тлумачення позивачем норм закону, хоча дана норма на переконання суду є чіткою, однозначною та зрозумілою, отже, посилання позивача в цій частині є необгрунтовими.

Дана норма містить визначення, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, а наведені ним обґрунтування підстав пропуску цього строку не можуть бути визнані судом як поважні.

Посилання позивача на очікування рішення Верховного Суду, яке відповідно до ч.5 стаття 355 Кодексу адміністративного судочинства України є остаточним і оскарженню не підлягає, судом відхиляються, з урахуванням наступного.

Як вже зазначалось, початок строку звернення до суду визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

При цьому, ч.1 ст.370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Оскільки судове рішення у справі № 70/1034/15-ц набрало законної сили 26.07.2018 і одночасно даним рішенням до відома позивача було доведено необхідність оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору саме в порядку адміністративного судочинства України, є можливим дійти висновку, що позивач, у випадку існування переконання про порушення власних прав таким актом індивідуальної дії, була зобов`язана звернутись до адміністративного безпосередньо у визначений кодифікованим законом строк - 10 днів, чого останньою на власний розсуд зроблено не було.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вказує на те, що позивач не була позбавлена можливості звернутись до адміністративного суду протягом 10 днів з дня ухвалення (отримання) рішення суду апеляційної інстанції та одночасно звернутись до Верховного Суду з відповідною касаційною скаргою; імперативно встановлена законом обов`язковість судового рішення нерозривно пов`язана саме з моментом набрання рішенням законної сили, а не з моментом отримання таким рішенням суду статусу остаточного.

Визначення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених процесуальним законом певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

У підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.

Відповідно до ч.2 ст.183 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про:

1) залишення позовної заяви без розгляду;

2) закриття провадження у справі;

3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи вищевказане, суд не вбачає обґрунтованих підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, та підстав для поновлення строку звернення до суду, а отже, враховуючи пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду.

Керуючись ст.ст. 122, 123, п.1 ч.2 ст.183, ст. 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд :

УХВАЛИВ :

1. Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Клопотання представника відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про залишення позовної заяви без розгляду - задовольнити.

2. Позовну заяву ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови від 26.04.2017 в рамках виконавчого провадження № 49574528 - залишити без розгляду.

3. Копії ухвали невідкладно надіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною першою статей 287, 295 та частиною першою статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.О. Арсірій