Рішення № 82045011, 28.05.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2019 року Чернігів Справа № 620/1051/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській областіпровизнання протиправною та скасування вимоги, У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (надалі також – ГУ ДФС у Чернігівській області, відповідач) про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 15819, 54 грн від 08.11.2018.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вона з 2012 року підприємницьку діяльність не здійснювала та доходи від цієї діяльності не отримувала, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування єдиного соціального внеску за 2017 рік та три квартали 2018 року. Всупереч цього відповідач в листопаді 2018 року сформував на направив оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки). Окрім того, позивач зазначає, що в зазначений період вона була найманим працівником та страхові внески було сплачено в повному обсязі. Також позивач звертає увагу на те, що відповідач, всупереч норм податкового законодавства, вимогу про сплату боргу не надіслав їй рекомендованою кореспонденцією, про наявність цієї вимоги позивач дізналась лише отримавши постанову державної виконавчої служби. Враховуючи вказане, ОСОБА_1 вважає, що вимога податкового органу є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідач у встановлений судом строк направив на адресу суду відзив на позов, в якому зазначив, що з позовними вимогами не погоджується, в їх задоволенні просить відмовити в повному обсязі та зазначає, що позивач з 2010 року є фізичною особою – підприємцем, заяви на припинення підприємницької діяльності не подавала, у державного реєстратора підприємницької діяльності не припинила. Враховуючи вказане, позивач не припинивши діяльність повинен сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від фінансового стану платника.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративний справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 31.03.2010 зареєстрована виконавчим комітетом Чернігівської міської ради в якості фізичної особи підприємця, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця (а.с. 21).

В період з 20.05.2012 по 15.10.2016 позивач працювала продавцем продовольчих товарів Маркету № 4 в ПП «Седам-Маркет», а з 21.02.2018 і по даний час кухарем в ТОВ «ІЛ МОЛІНО» в м. Києві, що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с. 14-19).

08.11.2018 Головним управлінням державної фіскальної служби у Чернігівській області ОСОБА_1 направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12317-17 від 08.11.2018 з єдиного соціального внеску в сумі 15819,54 грн.

Вважаючи зазначену вимогу протиправною позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Між сторонами виникли правовідносини щодо забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які підпадають під правове регулювання Закону України №2464-VI від 08.07.2010 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464-VІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, абзацом 3 частини 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ у разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону №2464-VI).

У свою чергу, відповідно до частини 8 статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон №755-IV) фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до частини 4 статті 18 Закону №755-IV, для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв`язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.

Зважаючи на те, що діяльність позивача як фізичної особи – підприємця не припинена, остання зобов`язана була сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальних підставах.

Згідно частини 4 статті 5 Закону України №2464-VI обов`язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Разом з цим, суд зазначає, що обов`язок сплати фізичною особою-підприємцем, яка тимчасово не отримує прибуток, єдиного внеску може бути припиненим у зв`язку із припиненням статусу фізичної особи-підприємця або ж поданням до контролюючого органу заяви про перехід на загальну систему оподаткування, що призведе до сплати єдиного внеску у залежність від отриманих доходів.

Однак, як встановлено судом, позивач вказаних дій, які б могли призвести до звільнення його від обов`язку сплачувати єдиний внесок, не вчинив.

Відповідно до положень частин 1 - 4 статті 25 Закону №2464, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Згідно із частиною 4 статті 8 Закону №2464, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 за №449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953.

Відповідно до пунктів 1 - 3 Розділу VI Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. В разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 (справа №826/11623/16).

Як встановлено судом та вказано безпосередньо у вимозі про сплату боргу (недоїмки), вона винесена відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Згідно з пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

За наведених обставин, враховуючи несплату позивачем єдиного внеску за 2017-2018 роки, суд доходить висновку, що спірна вимога прийнята контролюючим органом у межах компетенції. Відтак, в контексті наведених вище норм, відсутні правові підстави вважати, що спірна вимога є протиправною, відповідно, відсутні підстави для її скасування.

При цьому, посилання позивача на те, що вона протягом 2017-2018 років не займалась підприємницькою діяльністю та не отримувала прибуток є безпідставними, оскільки в силу вимог частини 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника.

Суд також звертає увагу позивача, що відповідно до вимог пункту 13 розділу VІІ Інструкції № 449, cтрок давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Щодо посилання ОСОБА_1 на ненаправлення податковим органом оскаржуваної вимоги з повідомленням про вручення, суд зазначає, що відповідно наданої відповідачем копії конверта та рекомендованого повідомлення, поштова кореспонденція направлена ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , проте повернута без вручення з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання». Таким чином, в розумінні Податкового кодексу України, вимога вважається належним чином врученою, оскільки надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Стосовно тверджень позивача, що в спірний період вона працювала найманим працівником, а тому не повинна сплачувати єдиний внесок суд зазначає, що фізичні особи — підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичні особи — підприємці. Сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець (утримань ЄСВ із заробітної плати немає).

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваної вимоги діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Судові витрати відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Головне управління ДФС у Чернігівській області, вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39392183.

Дата складення повного рішення суду - 28.05.2019.

Суддя Ю. О. Скалозуб