Рішення № 82044124, 28.05.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2019 р. справа № 520/3564/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача - Харківське приміське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області, яка полягає у невиплаті пенсійних виплат за вересень, жовтень 2018 року на адресу позивача - ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача - Харківське приміське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області, виплатити пенсійні виплати за вересень, жовтень 2018 року для пенсіонера ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем її проживання вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Харківської області, де стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач за період вересень - жовтень 2018 року призупинив виплату пенсії позивачу, з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". На думку позивача, така бездіяльність пенсійного органу є протиправною та такою, що порушує її конституційне право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що управлінням було правомірно припинено виплату пенсії позивачу, оскільки в результаті проведення інвентаризації пенсійних справ осіб, які отримували пенсії на непідконтрольній території та переїхали на підконтрольну територію, було виявлено, що пенсійні виплати позивачу проводяться на підставі макету пенсійної справи, в якій відсутні довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або відмови у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, тобто встановлено відсутність підстав для виплати пенсії. Протоколом № 24 від 26.09.2018 року поновлено позивачу виплату пенсії, а сума доплати за минулий період буде виплачена відповідно до постанови КМУ від 25.04.2018 року № 335.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , є громадянкою України, пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням Серії НОМЕР_1 , копія якого наявна в матеріалах справи.

Позивач у зв`язку зі зміною місця проживання внаслідок проведення антитерористичної операції на сході України, з серпня 2018 року перебуває на обліку в Харківському приміському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою про взятті на облік внутрішньо переміщеної особи від 14.08.2018 року № 6344008710.

З вересня 2018 року по жовтень 2018 року виплату пенсії позивачу призупинено.

На звернення позивача, листом від 31.10.2018 року № 2073-02-04/44 Харківське приміське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області повідомило, що виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено, оскільки в макеті пенсійної справи відсутні довідка ВПО, або рішення про відмову у видачі довідки ВПО. При цьому, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою про взятті на облік внутрішньо переміщеної особи від 14.08.2018 року № 6344008710.

Протоколом № 24 від 26.09.2018 року Комісією підтверджено місце проживання позивача на підконтрольній території. Розпорядженням начальника управління від 12.10.2018 року виплату пенсії позивача поновлено на листопад 2018 року. Сума доплати за минулий період буде виплачена відповідно до постанови КМУ від 25.04.2018 року № 335.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. Так, згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Передбачене Конституцією право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон України №1058) та Законі України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон України №1788), якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Так, статтею 1 Закону України №1788 визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

При цьому, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України №1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Як було встановлено судом, позивач є громадянкою України і у відповідності до частини 1 статті 26 Закону України №1058 за наявності відповідного страхового стажу набула право на отримання пенсії за віком, яка була їй призначена, що підтверджується копією пенсійного посвідчення.

Статтею 49 Закону України №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Разом з тим, відповідач не надав суду рішення про припинення виплати пенсії і не вказав, яка з обставин, визначених наведеною вище нормою Закону, стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії.

Крім того, відповідачем не вказано й будь-якої іншої норми Закону, яка б визначала таку підставу припинення виплати пенсії як відсутність довідки внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову в наданні статусу внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до частини 2 статті 49 зазначеного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Однак, як свідчить аналіз положень Закону України №1058, припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Відповідно до пункту 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Як вбачається з відзиву відповідача на позов, позивача прийнято на облік до вказаного управління Пенсійного фонду за даними електронної пенсійної справи та макету паперової пенсійної справи, тобто в розпорядженні відповідача є документи, необхідні для поновлення виплати пенсії.

Пунктом 2.9 вказаного вище Порядку передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно до ст. 18 Закону України від 16.12.1993 №3721-XII "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом №1058. Пенсії за віком виплачуються в повному розмірі без врахування одержуваного заробітку.

Законом №1058 не передбачено такої підстави припинення виплати раніше призначеної пенсії, як відсутність довідки внутрішньо переміщеної особи.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що у відповідача були відсутні законні підстави для припинення виплат призначеної позивачу пенсії . Отже, своїми діями відповідач фактично змінює умови реалізації права на отримання пенсії та тим самим виходить за межі своїх повноважень з порушенням норм діючого законодавства України.

Тому, припиняючи (призупиняючи) виплату пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення з 01.09.2018 виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 по справі № 185/9755/16-а, висновки якого, відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судами.

За таких обставин, враховуючи відсутність факту прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії, тому суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо припинення з 01.09.2018 виплати пенсії та зобов`язання виплатити пенсію за вересень - жовтень 2018 року.

Стосовно посилань відповідача на те, що пенсія за вказаний період нарахована у повному обсязі, однак не виплачена з посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №335 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365", то суд вважає позицію відповідача необґрунтованою, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд звертає увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій.

За наведених обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на те, що ухвалою суду від 12.04.2019 року позивачку звільнено від сплати судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (вул. Дніпровська, буд. 206,м. Мерефа,Харківський район, Харківська область,62472, код 40386382) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768, 40 грн.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (вул. Дніпровська, буд. 206,м. Мерефа,Харківський район, Харківська область,62472) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Харківське приміське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області, яка полягає у невиплаті пенсійних виплат за вересень, жовтень 2018 року на адресу ОСОБА_1 .

Зобов`язати відповідача Харківське приміське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області, виплатити пенсійні виплати за вересень, жовтень 2018 року для пенсіонера ОСОБА_1 .

Стягнути з Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (вул. Дніпровська, буд. 206,м. Мерефа,Харківський район, Харківська область,62472, код 40386382) до Державного бюджету України (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок отримувача - 31211256026001, код класифікації доходів бюджету - 22030106) за рахунок бюджетних асигнувань суму судового збору, що підлягав сплаті при поданні позову в загальному розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Горшкова О.О.