Рішення № 82043686, 29.05.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/786/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соколенко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправними відповіді та дій і зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

12 лютого 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру в Одеській області, Головне управління), в якій позивач просила суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.01.2019 за вих. № Д-17466/0-572/0/37-19 у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 1,0 га, за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнка, Роздільнянського району Одеської області;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 1,0 га, за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнка, Роздільнянського району Одеської області у зв`язку з набуттям права на земельну ділянку за давністю користування.

Ухвалою суду від 18.02.2019 року, судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України позовну заяву залишено без руху, та позивачу наданий десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

06 березня 2019 року за вх. №8113/19 через канцелярію суду від позивача надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (т.1 а.с.34-39), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною відповідь Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.01.2019 за вих. № Д-17466/0-572/0/37-19 у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 1,0 га, за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнка, Роздільнянського району Одеської області;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 1,0 га, за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнка, Роздільнянського району Одеської області у зв`язку з набуттям права на земельну ділянку за давністю користування.

Також, разом із уточненою позовною заявою позивачем подано до суду клопотання, в якому ОСОБА_1 просить суд звільнити її від сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. по справі №420/786/19 (т.1 а.с.40-41).

Ухвалою суду від 11.03.2019 року судом продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

25 березня 2019 року за вх. №10515/19 через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 11.03.2019 року разом із:

- супровідним листом Роздільнянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 14.03.2019 року №989/02;

- довідкою про доходи №0409474063114459.

Разом з цим, 28.03.2019 року за вх. №11317/19 через канцелярію суду від позивача надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (т.1 а.с.60-65), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною відповідь Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.01.2019 за вих. № Д-17466/0-572/0/37-19 на клопотання ОСОБА_1 від 26.12.2018 року щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 1,0 га, за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнка Роздільнянського району Одеської області;

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови (від 23.01.2019 за вих. № Д-17466/0-572/0/37-19) видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки за клопотанням ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтованою площею 1,0 га, для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнка Роздільнянського району Одеської області;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 1,0 га, за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнка Роздільнянського району Одеської області у зв`язку з набуттям права на земельну ділянку за давністю користування.

Так, в обґрунтування уточнених позовних вимог позивач зазначає, що 26.12.2018 року вона звернулась до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням на підставі ст.119 Земельного кодексу України про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнка Роздільнянського району Одеської області. У поданому клопотанні позивач зазначила, що добросовісно, відкрито і безперервно користується земельною ділянкою протягом 15 років, але у неї відсутні документи, які б свідчили про наявність у неї права на цю земельну ділянку, а тому у неї є усі законні права на розроблення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки та передачу її у власність.

Однак, у відповідь на вказане клопотання, відповідач направив на адресу позивача лист №Д-17466/0-572/0/37-19 від 23.01.2018 року про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав того, що на теперішній час проходить наповнення Державного земельного кадастру, а тому Головному управлінню Держгеокадастру в Одеській області невідомо, чи перебуває зазначена земельна ділянка, на яку претендує позивач, у власності чи у користуванні, та не відомо, чи відноситься дана земельна ділянка до земель сільськогосподарського призначення.

Позивач не погоджується із даним, на її думку, рішенням Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, з наступних підстав.

Нормативно обґрунтовуючи свої доводи положеннями ст.119 Земельного кодексу України, позивач зазначає, що у відповіді Головного управління не зазначається з яких підстав позивачу відмовлено у надані дозволу на підставі вказаної норми. Також, зважаючи на положення ч.1 ст.116, ч.6, ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, позивач зазначає, що перелік підстав для відмови у наданні дозволу є вичерпний та закріплений у ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Разом з цим, посилаючись на фактичні обставини справи щодо прийняття Новоукраїнською сільською радою Роздільнянського району Одеської області рішення від 30.12.2000 року, яким, в тому числі, позивачу виділено 1 га землі сільськогосподарського призначення, та на наявність викопіювання плану земель, ОСОБА_1 зазначає, що земельна ділянка, на яку вона претендує, відповідає вимогам ст.118 та ст.119 Земельного кодексу України, а також, відповідає місцю розташування земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства.

Ухвалою суду від 02.04.2019 року судом:

- задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви в адміністративній справі №420/786/19;

- прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 (в редакції уточненої позовної заяви від 28.03.2019 року за вх. №11317/19) та відкрито провадження у справі за даною позовною заявою;

- вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України;

- встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

02 травня 2019 року за вх. №15705/19 (у встановлений судом строк) через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками до нього, згідно переліку, наведеному у відзиві, в тому числі, із доказами направлення їх копій на адресу позивача (т.1 а.с.70-82).

У відзиві на позо відповідач зазначає, що Головне управління вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З посиланням на приписи ст.116, 118, 121 Земельного кодексу України та зважаючи на фактичні обставини справи щодо надходження на адресу відповідача клопотання ОСОБА_1 від 26.12.2018 року та надання за результатами його розгляду відповіді у листі за №Д-17466/0-572/0/37-19 від 23.01.2019 року, у відзиві зазначається, що враховуючи, що на теперішній час проходять процеси наповнення Державного земельного кадастру відомостями про земельні ділянки, виправлення помилок у Державному земельному кадастрі, - це призводить до ситуації, коли на публічній кадастровій карті відсутні відомості про земельні ділянки, і громадяни сприймають таку інформацію, що відповідні земельні ділянки перебувають у запасі. Однак, при перевірці архівних матеріалів встановлюється, що земельні ділянки перебувають у власності або користуванні, а відомості про них не внесені до державного земельного кадастру (не присвоєно кадастровий номер).

Також, як вказує відповідач, виникає ситуація, коли земельні ділянки, на які претендують громадяни і звертаються до Головного управління про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, не відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення державної власності, а належать до інших категорій земель, зокрема водного фонду (прибережні захисні смуги), лісогосподарського призначення (вкриті чагарниками), природоохоронного чи іншого призначення.

У відзиві зазначено, що дані про земельну ділянку, яку, як вказує відповідач, бажає отримати у власність ОСОБА_2 , не внесенні до Державного земельного кадастру, а відтак не можливо встановити належність цієї земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка не надана у власність або користування, відсутність встановлених щодо неї обмежень та інших факторів, які можуть призвести до порушення вимог земельного законодавства. Після проведення планових робіт по наповненню Державного земельного кадастру і визначення інформації щодо належності цієї земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка не надана у власність або користування, відсутності встановлених щодо неї обмежень та інших факторів, які можуть призвести до порушення вимог земельного законодавства, така земельна ділянка буде включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадян у межах норм безоплатної приватизації.

Виходячи з наведеного, відповідач вказує, що позивачу було запропоновано визначитися з іншим місцем розташування земельної ділянки, обравши відповідну земельну ділянку у переліку, висвітленому на сайті Головного управління, та подати клопотання відповідно до вимог частини 6 статті 118 Земельного кодексу України.

З урахуванням вищевикладеного, та посилаючись на положення ст.79-1, ст.122, ст.193, ст.195 Земельного кодексу України, ч.1 ст.15 Закону України «Про державний земельний кадастр», Головне управління зазначає, що ним надана мотивована відмова щодо надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності державної власності на території Новоукраїнської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Щодо посилань позивача на те, що вона протягом 15 років користується земельною ділянкою, Головне управління зазначає, що набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється статтею 119 ЗК України, якою не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у цій статті, що підтверджується висновком, зробленим у постанові Верховного суду від 11.04.2018 року по справі №742/2916/15-ц.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Головного управління надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, відповідач зазначає про наявність у Головного управління виключних "дискреційних повноважень" на вирішення питання щодо надання або відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що також підтверджується постановою Верховного Суду від 08 травня 2018 року по справі № 815/3799/17.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

06 травня 2019 року за вх. №16027/19 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив з доказами направлення її копії на адресу відповідача (т.1 а.с.84-88), в якій позивач вказує, що вважає, що у відзиві відповідач не спростував твердження позивача та аргументи стосовно суті позовних вимог, а тому відзив Головного управління Держгеокадастру в Одеській області підлягає відхиленню.

Щодо посилань відповідача на те, що Головне управління не може встановити належність земельної ділянки, на яку претендує ОСОБА_1 до земель сільськогосподарського призначення державної власності та щодо проведення планових робіт по наповненню Державного земельного кадастру України, позивач, з посиланням на положення з ч.7 ст.118 Земельного кодексу вказує, що аргументи відповідача щодо проведення планових робіт по наповненню Державного земельного кадастру не мають ніякого відношення до невідповідності місця розташування земельної ділянки, якою вона користується більше 18 років, але не може оформити право власності на неї.

Крім цього, як стверджує позивач, у викопіюванні плану земель Новоукраїнської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, умовно позначена земельна ділянка, на яку претендує позивач, та в плані відображено, що зазначена ділянка не знаходиться в прибережних захисних смугах водного фонду (прибережні захисні смуги), лісогосподарського призначення (вкриті чагарниками), природоохоронного чи іншого призначення, а вказано: «пл. 1,0 га ріллі для ведення особистого селянського господарства із земель резерву сільської ради за межами с.Новоукраїнка».

Також, позивач звертає увагу суду на те, що відповідач у відзиві зазначив, що земельну ділянку бажає отримати у власність ОСОБА_2 , що свідчить про те, що відповідач розглядає документи громадян згідно шаблону, змінюючи тільки їх прізвища.

Зважаючи на вищевикладене, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

27.05.2019 року з боку представника позивача надійшла до суду заява разом із копією листа Новоукраїнської сільської ради від 03.12.2018 року, що подався відповідачу разом із клопотанням позивача від 26.12.2018 року, у якій також зазначається, що правильною датою рішення цієї ради, на яке посилалась позивач у позовній заяві, є « 20.12.2000 року».

Станом на 29.05.2019 року інших заяв по суті справи, додаткових доказів та клопотань з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 статті 120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, дана адміністративна справа розглядається судом 29.05.2019 року у межах строку, визначеного ст.258 КАС України (57-й день з дня відкриття провадження у справі).

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись із заявами сторін по суті справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються ці заяви та перевіривши їх доказами, наданими сторонами, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Новоукраїнської сільської ради «Про надання земельних ділянок у постійне користування з земель резервного фонду» від 20.12.2000 року №51-ХХІІІ, враховуючи наявність земель резерву та земель запасу, які не надані у власність і постійне користування, згідно кількості громадян соціальної сфери, в тому числі, ОСОБА_1 передано земельну ділянку у постійне користування із земель резервного фонду площею 1,00 га (пп.53 п.1 Рішення) та зобов`язано її замовити проект відведення земельної ділянки (т.1 а.с.20, 49-50).

Вказану копію рішення було надано позивачу за її заявою згідно листа Новоукраїнської сільської ради від 03.12.2018 року №Д-65/02-17, який міститься у справі.

У своєму позові позивач вказує, що вона добросовісно користувалась наданою їй земельною ділянкою протягом 15 років, однак не має документів, які б свідчили про наявність у неї прав на цю ділянку.

Судом встановлено, що 26.12.2018 року позивач звернулась до начальника Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із клопотанням від 26.12.2018 року, в якому просила на підставі ст.119 Земельного кодексу України (набуття права на земельну ділянку за давністю користувача (набувальна давність) надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,00 га за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнська Роздільнянського району Одеської області (т.1 а.с.13,42,79). У вказаному клопотанні позивач повідомила, що відповідно до рішення Новоукраїнської сільської ради від 30 грудня 2000 року їй передана в постійне користування земельна ділянка площею 1,0 га, якою вона постійно користуюся по теперішній час та отримує врожай, що свідчить про те, що зазначена ділянка належить саме до земель сільськогосподарського призначення, а не до земель природоохоронного фонду, лісогосподарського призначення (вкриті чагарниками), природоохоронного чи іншого призначення.

Таким чином, як зазначено у клопотанні, ОСОБА_1 добросовісно, відкрито і безперервно користується земельною ділянкою протягом 15 років, але не має документів, які б свідчили про наявність у неї прав на цю земельну ділянку, а тому вона звертається з клопотанням про передачу її у власність та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки. Окрім того, у клопотанні позивач зазначила, що нею не використано право на безоплатну передачу у власність земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням.

У переліку додатків до вказаного клопотання позивачем зазначені: копія графічного матеріалу, на якому зазначене місце розташування земельної ділянки (викопіювання з плану земель Новоукраїнської сільської ради Роздільнянського району Одеської області); копія паспорту громадянина України - ОСОБА_1 ; копія ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ; копія листа Новоукраїнської сільської ради від 03.12.2018 року; копія рішення Новоукраїнської сільської ради від 30.12.2018 року; копія довіреності на ОСОБА_3 .

При цьому, представником позивача у заяві від 27.05.2019 року зазначено, що правильною датою рішення цієї ради, на яке посилалась позивач, є « ІНФОРМАЦІЯ_1 року».

Вказане клопотання надійшло до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 26.12.2018 року та зареєстровано за вх. №Д-17466/0/36-18 (т.1 а.с.79).

Відповідач у своєму відзиві не заперечував, що позивачем разом із вищевказаним клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було надано усі документи, перелік яких наведено у ньому.

Судом встановлено, що за результатами розгляду даного клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Новоукраїнської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населених пунктів), Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області листом від 23.01.2019 року № Д-17466/0-572/0/37-19 "Про надання відповіді" (т.1 а.с.14,43,80) повідомлено позивача про те, що враховуючи, що на сьогодні проходять процеси наповнення Державного земельного кадастру відомостями про земельні ділянки, виправлення помилок у Державному земельному кадастрі, це призводить до ситуації, коли на публічній кадастровій карті, відомості про земельні ділянки відсутні, і громадяни сприймають таку інформацію, що відповідні земельні ділянки перебувають у запасі, а при перевірці архівних матеріалів встановлюється, що земельні ділянки перебувають у власності або користуванні, а відомості про них не внесені до державного земельного кадастру (не присвоєно кадастровий номер).

Також, у листі вказано, що виникає ситуація, коли земельні ділянки, на які претендують громадяни і звертаються до Головного управління про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, не відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення державної власності, а належать до інших категорій земель, зокрема водного фонду (прибережні захисні смуги), лісогосподарського призначення (вкриті чагарниками), природоохоронного чи іншого призначення.

Водночас, у листі від 23.01.2019 року № Д-17466/0-572/0/37-1 вказано, що дані про земельну ділянку, яку бажає отримати позивач у власність не внесенні до Державного земельного кадастру, а відтак не можливо встановити належність цієї земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка не надана у власність або користування, відсутність встановлених щодо неї обмежень та інших факторів, які можуть призвести до порушення вимог земельного законодавства. Після проведення планових робіт по наповненню Державного земельного кадастру і визначення інформації щодо належності цієї земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка не надана у власність або користування, відсутності встановлених щодо неї обмежень та інших факторів, які можуть призвести до порушення вимог земельного законодавства, така земельна ділянка буде включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадян у межах норм безоплатної приватизації.

Виходячи з наведеного, у листі від 23.01.2019 року № Д-17466/0-572/0/37-1 відповідач вказує, що позивачу пропонується визначитися з іншим місцем розташування земельної ділянки, обравши відповідну земельну ділянку у переліку, висвітленому на сайті Головного управління, та подати клопотання відповідно до вимог частини 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Вважаючи протиправними відповідь Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, надану у листі від 23.01.2019 за вих. № Д-17466/0-572/0/37-19 на клопотання ОСОБА_1 від 26.12.2018 року щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови від 23.01.2019 року за вих. № Д-17466/0-572/0/37-19 у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки, позивач звернулась до суду із даною позовною заявою, враховуючи надані до неї уточнення.

Вирішуючи вказану адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані, зокрема, але не виключно, Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 р. за № 1391/29521 та іншими нормативно-правовими актами.

Так, статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з ч.1 ст. 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Відповідно до п "б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно п. "б" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 вказаної статті передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Як встановлено судом позивач звернулась до відповідача із клопотанням на підставі ст.119 Земельного кодексу України.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 та ч.2 ст.119 Земельного кодексу України, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Як вбачається із положень вищенаведеної норми, право на земельну ділянку за давністю користування не виникає автоматично. При цьому, вказаною нормою ЗК України також встановлено низку необхідних критеріїв (умов), які є невід`ємними ознаками давності користування: добросовісне, відкрите та безперервне користування відповідною земельною ділянкою протягом 15 років. Відсутність будь-якого одного з названих елементів свідчить про відсутність достатніх підстав для реалізації норм інституту набувальної давності. Наявність же у сукупності всіх зазначених умов породжує у громадянина право на звернення до уповноваженого органу з клопотанням про передачу відповідної земельної ділянки у власність або надання у користування.

Тобто, аналіз статті 119 ЗК України дає підстави для висновку, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК України).

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 742/2916/15-ц.

Отже, можливість звернення до уповноваженого органу не кореспондується з обов`язком вказаного органу передати земельну ділянку у власність. Вирішення вказаного питання здійснюється на загальних підставах в порядку, передбаченому ст. 118, ст.123 ЗК України з урахуванням норм, визначених 121 вказаного Кодексу.

Так, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України.

Положеннями ч.6 ст.118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно з ч.ч.8-11 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Вказані положення ст.118 ЗК України кореспондується із положеннями ст.123 ЗК України.

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих положень у системному їх зв`язку, вбачається, що для отримання земельної ділянки безоплатно у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого компетентним органом приймається одне з відповідних рішень, а саме, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про надання вмотивованої відмови у його наданні (про відмову у наданні дозволу).

При цьому, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, визначений ч.7 ст.118 ЗК України, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Водночас, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.

Суд зазначає, що відмова може бути визнана обґрунтованою (вмотивованою) лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, на законодавчому рівні зобов`язано орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Аналогічна правова позиція по застосуванню даних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 545/808/17.

Суд зазначає, що у клопотанні позивача про надання дозволу зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовний розмір. До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, тобто вимоги ч.6 ст. 118 ЗК України щодо такого клопотання позивачем дотримано.

Отже, позивач при зверненні до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства подала необхідні документи, визначені ч.6 ст.118 ЗК України.

Разом з тим, суд акцентує увагу на тому, що згідно з ч.7 ст.118, абз.1 ч.3 ст.123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

При цьому, як вбачається зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.01.2019 року №Д-17466/0-572/0/37-19 «Про надання відповіді», за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,00 га за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнська Роздільнянського району Одеської області, відповідачем у ньому не зазначається та не міститься жодних посилань на відмову позивачу у наданні дозволу, а лише зазначено обставини, за яких Головне управління Держгеокадастру в Одеській області пропонує ОСОБА_1 визначитись із іншим місцем розташування земельної ділянки, шляхом обрання нею відповідної земельної ділянки у переліку, висвітленому на сайті Головного управління, та подати клопотання відповідно до вимог частини 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Вирішуючи питання щодо дотримання відповідачем вимог законодавства при розгляді клопотання позивача від 26.12.2018 року та надання за його розглядом відповіді вищенаведеного змісту, суд зазначає наступне.

Правовий статус, повноваження Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 33 від 29.09.2016 року (далі - Положення № 333), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521.

Пунктом 8 Положення №333 визначено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру №600 від 15.10.2015 року, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому, п.123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому, листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Аналогічна правова позиція щодо вказаного питання викладена Верховним Судом в постановах: від 10.01.2019 року у справі №820/4555/17, від 06.03.2019 року у справі №1640/2594/18, від 23.04.2019 року у справі №818/965/16.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернулась до відповідача не із зверненням, а із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якого відповідач як суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, натомість, останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа, окрім цього, в якій також не зазначив жодного рішення по суті розгляду клопотання позивача.

Отже, наданий відповідачем лист від 23.01.2019 року №Д-17466/0-572/0/37-19, в якому Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області лише надано позивачу інформацію стосовно процесів наповнення Державного земельного кадастру відомостями про земельну ділянку та зазначено обставини, за яких Головне управління Держгеокадастру в Одеській області пропонує ОСОБА_1 визначитись із іншим місцем розташування земельної ділянки, та не зазначається і не міститься жодних посилань на відмову позивачу у наданні дозволу за її клопотанням, ані за своїм змістом, ані за своєю формою не може сприйматися судом як прийняття відповідачем належного рішення за результатами розгляду клопотання позивача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки згідно положень ст.118, ст.123 Земельного кодексу України, в тому числі, і як, відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.

Вказані висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.02.2019 року у справі №815/905/17.

Таким чином, вказаний лист Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.01.2019 за вих. № Д-17466/0-572/0/37-19 фактично не містить у собі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки за клопотанням ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтованою площею 1,0 га, для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнка Роздільнянського району Одеської області.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання протиправними дій Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови (від 23.01.2019 за вих. № Д-17466/0-572/0/37-19) у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки за клопотанням ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтованою площею 1,0 га, для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнка Роздільнянського району Одеської області не підлягає задоволенню.

В той же час, вирішуючи позовну вимогу про визнання протиправною відповіді Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.01.2019 за вих. № Д-17466/0-572/0/37-19 на клопотання ОСОБА_1 від 26.12.2018 року щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 1,0 га, за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнка Роздільнянського району Одеської області, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

При тлумаченні вищезгаданих норм права, Верховний Суд України в постанові від 15 грудня 2015 року (справа № 800/206/15) вказав на те, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

При вирішенні вказаної позовної вимоги судом враховуються вищенаведені судом висновки по вказаній справі, що:

- наданий відповідачем лист (відповідь) від 23.01.2019 року №Д-17466/0-572/0/37-19, в якому Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області лише надано позивачу інформацію стосовно процесів наповнення Державного земельного кадастру відомостями про земельну ділянку та зазначено обставини, за яких Головне управління Держгеокадастру в Одеській області пропонує ОСОБА_1 визначитись із іншим місцем розташування земельної ділянки, та не зазначається і не міститься жодних посилань на відмову позивачу у наданні дозволу за її клопотанням, ані за своїм змістом, ані за своєю формою не може сприйматися судом як прийняття відповідачем належного рішення за результатами розгляду клопотання позивача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки згідно положень ст.118, ст.123 Земельного кодексу України, в тому числі, і як, відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки;

- що лист (відповідь) Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.01.2019 за вих. № Д-17466/0-572/0/37-19, яку позивач просить суд визнати протиправною, фактично не містить у собі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки за клопотанням ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтованою площею 1,0 га, для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнка Роздільнянського району Одеської області.

Тобто, оскаржуваний лист (відповідь) відповідача від 23.01.2019 року №Д-17466/0-572/0/37-19, складений Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області фактично щодо надання позивачу певної інформації, без вирішення по суті поданого нею клопотання.

Суд зазначає, що суб`єкти владних повноважень можуть приймати управлінські рішення двох видів: нормативно-правові та акти індивідуальної дії. При цьому, лише обов`язкові до виконання рішення компетентного органу можуть породжувати правові наслідки для відповідних осіб.

В розумінні частини першої статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, правові акти індивідуальної дії - рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Суд зазначає, що обов`язковою ознакою дій, рішень суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер, тобто вказані дії встановлюють, змінюють або припиняють права та обов`язки певної особи (певного кола осіб).

Оскаржувана позивачем відповідь (лист) Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.01.2019 року №Д-17466/0-572/0/37-19 за своєю природою прямо не створює правових наслідків для позивача у сфері публічно-правових відносин, оскільки фактично є листом інформаційного характеру, в якому відсутнє рішення по суті за результатом розгляду клопотання позивача.

Отже, в даному випадку, аналізуючи зміст вищенаведених норм законодавства у взаємозв`язку із обставинами справи, суд зазначає, що лист відповідача від 23.01.2019 року №Д-17466/0-572/0/37-19 не має обов`язкового характеру для позивача, а тому не є ні нормативно-правовим актом, ні актом індивідуальної дії, тобто не є рішенням суб`єкта владних повноважень, що породжує для позивача певні правові наслідки, регулює ті чи інші відносини і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин в розумінні ст.4 КАС України.

При цьому, суд відзначає, що породжує певні правові наслідки для позивача та порушує його права саме відсутність прийнятого рішення по суті за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, в даному випадку, вказана відповідь Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.01.2019 за вих. № Д-17466/0-572/0/37-19, що є предметом оскарження за позовом ОСОБА_1 , не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні положень ст.ст.4, 5, 245 КАС України.

У зв`язку із викладеним, вказана вимога позивача про визнання протиправною відповіді Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.01.2019 за вих. № Д-17466/0-572/0/37-19 не підлягає задоволенню, оскільки саме відповідь (лист Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.01.2019 за вих. № Д-17466/0-572/0/37-19), яка є предметом розгляду у даній справі, не породжує для позивача настання будь-яких юридично-значимих наслідків та не впливає на її права й обов`язки.

В той же час, вирішуючи вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, які дають суб`єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

Як вбачається зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи адміністративного органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень. Завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень.

Зі змісту вищенаведених судом норм Земельного кодексу України вбачається, що відповідач, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень.

Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийняття відповідних рішень.

Отже, в даному випадку, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції відповідача, до повноважень якого, зокрема, віднесено функції щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні у разі наявності визначених законодавством підстав, та зобов`язувати відповідача прийняти те чи інше конкретне рішення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що відповідачем не розглянуто клопотання позивача від 26.12.2018 року за вх.№Д-17466/0/36-18 по суті із прийняттям відповідного рішення, суд вважає, що похідна вимога позивача про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 1,0 га, за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнка, Роздільнянського району Одеської області у зв`язку з набуттям права на земельну ділянку за давністю користування є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15), суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як вже зазначено судом, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Натомість, за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідного рішення (розпорядчого індивідуального правового акту формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні відповідачем не прийнято.

Також, відповідачем не було зазначено щодо наявності чи відсутності підстав, передбачених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, як того вимагають наведені вище норми чинного законодавства.

Відповідно до пункту 1 Положення № 333 Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

З наведеного вбачається, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

При вирішенні даної адміністративної справи, суд враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного суду. Так, зокрема у постанові Верховного суду від 21.08.2018 року по справі № 810/3393/17 зазначено, що:

"…На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не мають втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

У зв`язку із цим, Суд вважає, що найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права є визнання відмови відповідача протиправною, скасування його рішення та зобов`язання розглянути клопотання позивача повторно".

Якщо на момент прийняття суб`єктом владних повноважень рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №826/11251/18.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.08.2018 року у справі №820/2605/17, "безпідставним є посилання в обґрунтування касаційної скарги на те, що зобов`язавши відповідача повторно розглянути клопотання позивача суд вийшов за межі позовних вимог та втрутився у його дискреційні повноваження, а також те, що вказане клопотання відповідачем розглянуто та надано письмову відповідь, у зв`язку з чим підстави повторного розгляду клопотання відсутні, оскільки відповідачем передбаченого законодавством рішення за результатами клопотання позивача прийнято не було".

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи те, що в досліджуваних правовідносинах встановлено, що відповідачем не здійснювався по суті розгляд клопотання ОСОБА_1 від 26.12.2018 року та за розглядом даного клопотання позивача відповідачем не приймалось встановленого чинним законодавством рішення, та приймаючи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, що ґрунтується на чинному законодавстві України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача на підставі ч.2 ст.9 КАС України та встановити позивачу належний спосіб захисту порушених прав та інтересів шляхом:

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо неприйняття відповідного рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 26.12.2018 року за вх. №Д-17466/0/36-18 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 1,0 га, за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнка Роздільнянського району Одеської області у зв`язку з набуттям права на земельну ділянку за давністю користування;

- зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 26.12.2018 року за вх. №Д-17466/0/36-18 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 1,0 га, за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнка Роздільнянського району Одеської області у зв`язку з набуттям права на земельну ділянку за давністю користування із прийняттям відповідного рішення, з урахуванням висновків та правової оцінки, наданої у рішенні суду.

Решта доводів позивача та відповідача у заявах по суті справи висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано вимог чинного законодавства при розгляді клопотання позивача від 26.12.2018 року за вх. №Д-17466/0/36-18 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв`язку із чим, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Ухвалою суду від 02.04.2019 року судом задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви в адміністративній справі №420/786/19 на підставі п.1 ч.1, ч.2 ст.8 Закону України «Про судовий збір».

Зважаючи на відсутність доказів понесення інших судових витрат позивачем, відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.2,9,72,77,90,120,139,193,241-246,255,258,262,295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (вул.Канатна, 83, м.Одеса, 65107, ідентифікаційний код юридичної особи: 39765871) про визнання протиправною відповіді Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.01.2019 за вих. № Д-17466/0-572/0/37-19; визнання протиправними дій Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови (від 23.01.2019 за вих. № Д-17466/0-572/0/37-19) видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки та зобов`язання надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо неприйняття відповідного рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 26.12.2018 року за вх. №Д-17466/0/36-18 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 1,0 га, за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнка Роздільнянського району Одеської області у зв`язку з набуттям права на земельну ділянку за давністю користування.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (вул.Канатна, 83, м.Одеса, 65107, ідентифікаційний код юридичної особи: 39765871) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) від 26.12.2018 року про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 1,0 га, за рахунок земель резерву Новоукраїнської сільської ради за межами с.Новоукраїнка Роздільнянського району Одеської області у зв`язку з набуттям права на земельну ділянку за давністю користування, яке зареєстроване в Головному управлінні Держгеокадастру в Одеській області 26.12.2018 року за вх. №Д-17466/0/36-18, із прийняттям відповідного рішення, з урахуванням висновків та правової оцінки, наданої у рішенні суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М. Соколенко

.