Ухвала суду № 82043532, 23.05.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1640/19

У Х В А Л А

23 травня 2019 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Цховребової М.Г.

за участю:

секретаря судового засідання - Поварчук В.В.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Мандрика В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про залишення без розгляду частини позовних вимог в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 22.04.2019 року) просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 19 лютого 2019 року б/н щодо відмови у перерахунку розміру пенсії позивача відповідно до вимог ч. 3 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок розміру пенсії позивача із грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, зазначеного в грошовому атестаті Головного управління МНС України в Одеській області (для встановлення пенсії), а саме: окладу за військовим званням - 135 грн., посадового окладу - 1450 грн., процентної надбавки за вислугу років - (35%) 554,75 грн., надбавки за виконання особливо важливих завдань (50%) - 1069,88 грн., надбавки за роботу в умовах режимних обмежень (15%) - 217,50 грн., премії за підсумками роботи (1679, 3%) - 24350,0 грн., відповідно до вимог ч. 3 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, та здійснити виплату недотриманої пенсії, з моменту виходу на пенсію, 1 грудня 2010 року, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, в тому числі з 1 січня 2018 року.

В підготовчому засіданні 23.05.2019 року судом встановлено, що 12.04.2019 року представником відповідача до суду подано клопотання, вхід. № 13439/19, в якому останній, керуючись ст.ст. 44, 47, 122, 123, 167, 242 КАС України, просить залишити позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату недоотриманої пенсії без розгляду за період з 01.12.2010 року по 19.09.2018 року, з тих підстав, по суті, що:

- позивач отримує пенсію ще з 01.12.2010 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ. Положення ч. 4 ст. 63, ч.ч. 2, 3 ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки позивач просить провести перерахунок не у зв`язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення, а через невірний, на його думку, спосіб обчислення додаткових видів грошового забезпечення при призначенні його пенсії. Тому положення щодо виплати пенсії за 12 місяців чи ж виплати без обмеження строком апріорі не є релевантними до позивача;

- фактичною підставою для перерахунку пенсії є лише ті документи, які дають право на подальше її підвищення. Однак, подана позивачем заява про перерахунок пенсії, за результатами розгляду якої головним управління було прийнято рішення, не містила в якості додатків жодних документів, які б свідчили про наявність у позивача права на підвищення його пенсії. Відтак, положень ч.ч. 1, 2 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» також не можуть бути застосовані до спірних правовідносин;

- постановою Київського районного суду м. Одеси від 04.09.2017 по справі № 520/5668/17, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про зобов`язання головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області здійснити перерахунок розміру основної пенсії з 5 жовтня 2016 року в розмірі 80% грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром, враховуючи розміри установлених відповідно до грошового атестата, оформленого Головним управлінням МНС України в Одеській області за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням: посадового окладу - 1450 гри., окладу за військове звання - 135 грн., процентної - надбавки за вислугу років - 554,75 грн. та суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, визначених на день звільнення зі служби з розрахунку цих виплат за повний місяць а) надбавки за виконання особливо важливих завдань (50%) - 1069,88 грн. б) надбавки за роботу в умовах режимних обмежень (15%) - 217, 50 грн. в) премії по підсумкам роботи (1679,3%) - 24350,0 грн., та виплачувати її в такому розмірі, починаючи з 5 жовтня 2016 року з урахуванням виплачених сум. Таким чином, про порушення своїх, на думку позивача прав, він, як мінімум, знав ще в 2017 ропі, звернувшись до суду з адміністративним позовом. Однак, лише в 2019 році позивач повторно звернувся до суду для перерахунку своєї пенсії, виходячи з розмірів додаткових видів грошового забезпечення за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням.

В підготовчому засіданні 23.05.2019 року представник відповідача підтримав подане клопотання та просив його задовольнити.

В підготовчому засіданні позивач заперечував проти задоволення зазначеного клопотання, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним, з підстав, викладених у заяві про відмову у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10.04.2019 року про залишення частини позовних вимог без розгляду, вхід. № 16493/19 від 08.05.2019 року, а саме:

- строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті та не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду, протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню (незадоволенню);

- з огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за Конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, Конституційний Суд України виходить з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень (пункт 2.2 мотивувальної частини рішення № 9-рп/2013). Та дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Враховуючи ці висновки Конституційного Суду України щодо виплати без обмеження будь-яким строком заробітної плати, незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем та яка є джерелом існування працівника, тому логічним є висновок щодо виплати пенсії без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи були такі суми пенсії нараховані органом пенсійного фонду, яка за своєю правовою природою є також єдиним джерелом існування пенсіонера;

- зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), тому при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду слід керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- за таких обставин у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення, наслідком застосування шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України, буде неможливість реалізувати передбачене Законом У країни «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі;

- правовий висновок про те, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом, міститься у постановах, розглянутих Верховним Судом, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17, від 19 березня 2019 року у справі № 806/1952/18.

Дослідивши позицію представника відповідача, заслухавши думку позивача, дослідивши матеріали справи в межах розгляду поданого клопотання, суд дійшов висновку, що дане клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежно також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім якщо інше прямо не передбачено законом.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в пергу чергу, з боку держави.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист, підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов`язок держави перед громадянином - 6 місяцями.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом.

Згідно з частиною третьою статті 51 Закону України № 2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає.

За таких обставин суд не погоджується із тим, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення, слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17 та від 19 березня 2019 року у справі № 806/1952/18.

Враховуючи та на підставі наведеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про залишення без розгляду частини позовних вимог в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 122, 240, 243, 248, 256, 294 КАС України, суд -

ухвалив:

У задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про залишення без розгляду частини позовних вимог в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Ухвала окремо не оскаржується та набирає законної сили в порядку ст. 256 КАС України.

В повному обсязі ухвалу складено 28 травня 2019 року.

Суддя М.Г. Цховребова