Рішення № 82040572, 17.05.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2019 року Справа № 160/2361/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області Першотравенського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

13 березня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області Першотравенського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Першотравенського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати заборгованості з пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Першотравенський відділ обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1 у розмірі 117767,30 грн. на рахунок ОСОБА_1 , відкритий в уповноваженому банку Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку у відповідача і на цей час має статус внутрішньо переміщеної особи. Виплата пенсії з березня 2017 року була припинена. Рішення про припинення виплати пенсії не отримував. Виплату пенсії відновлено. Проте, заборгованість по пенсії, яка утворилась за вказаний період, не виплачена. На звернення позивача про виплату заборгованості відповідач посилався на постанову КМУ від 25.04.2018 р. №335. Позивач вважає такі дії Пенсійного фонду протиправними, оскільки порушують її законне право на отримання пенсії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 р. відкрито провадження у адміністративній справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

08 квітня 2019 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими. В обґрунтування своєї позиції відповідачем зазначено таке. ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою. На обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перебуває з 01.03.2017 року згідно з заявою від 11.12.2017 р. про взяття на облік та витребування пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України в Бершадському районі Вінницької області. Отримавши пенсійну справу, було встановлено, що у пенсійній справі міститься інша довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та протокол Комісії з питань призначення соціальних виплат, за якою позивачу було припинено виплату соціальних виплати. Втім, відповідно до протоколу за період з 01.03.2017 р. по 31.07.2018 р. ОСОБА_1 були нараховані пенсійні виплати на загальну суму 117 767,30грн. Щодо виплати утвореної заборгованості по пенсії, відповідач зазначив, що припинення або відновлення соціальних виплати внутрішньо переміщених осіб регулюється постановою КМУ від 08.06.2016 р. №365, якою визначено, що продовження виплати пенсії можливе за умови отримання довідки внутрішньо переміщеної особи та за результатами розгляду Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Постановою КМУ від 25.04.2018 р. №335 викладено у новій редакції п.15 постанови КМУ від 08.06.2018 р. №365, згідно з якою суми соціальних виплат, які не виплачені за минулі періоди, обліковується в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. У зв`язку з чим, відповідач вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 20 червня 2002 року отримує пенсію за віком.

Згідно з довідкою від 11 грудня 2017 р. №0000433887 ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи.

На період з 01 березня 2017 р. по 31 липня 2018 виплату пенсії позивачу було припинено.

З 01 серпня 2018 року виплату пенсії позивачу було відновлено.

05 лютого 2019 року позивач звернувся до Першотравенського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо виплати заборгованості по пенсії, що утворилась за період припинення її виплати.

Листом від 18 лютого 2019 року з вих. №150/02.30/29 Першотравенський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомив позивача, що нарахована сума виплат за минулий період, від часу припинення виплати пенсії за період з 01.03.2017 року по 31.07.2018 року в сумі 117767,30грн., обліковується та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Не погодившись з вищевикладеним, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Конституцією України закріплено основи соціальної спрямованості держави.

Так, згідно зі ст.3, ст. 19, ст. 46 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною 3статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

У частині 1статті 49 Закону №1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

У ході судового розгляду справи судом встановлено й доказами, що наявні у матеріалах справи підтверджено, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком.

У період з 01.03.2017 року по 31.07.2018 р. виплату пенсії позивачу було припинено, і її виплату було відновлено лише з 01.08.2018 року.

Правомірність припинення виплати пенсії позивачем не оспорюється.

Предметом спору є наявність або відсутність обґрунтованих підстав для невиплати позивачу заборгованості по виплаті пенсії, яка утворилась у період, коли виплата її була припинена, а саме за період з 01.03.2017 року по 31.07.2018 р.

При цьому, судом враховано, що наявність заборгованості Пенсійного фонду по виплаті пенсії у сумі 117767,30грн. перед ОСОБА_1 відповідач не заперечує, про що свідчать його доводи, викладені у відзиві на позов і у листі від 18.02.2019 р. №150/02.30/29.

В обґрунтування підстав невиплати позивачу заборгованості по пенсії у розмірі 117767,30грн., що утворилась за минулий період з 01.03.2017 року по 31.07.2018 р., відповідач зазначив, що виплату їх буде проведено на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Наразі, ці кошти нараховані та обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати.

Втім, відповідачем не зазначено відповідного Порядку, а також не зазначено і строки, коли відповідні виплати будуть проведені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Судом не враховуються в якості обґрунтування правомірності невиплати утвореної заборгованості по пенсії за минулий період посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. №335.

Пенсія, як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення, є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

За таких обставин, відсутність відповідного Порядку щодо виплати соціальних виплат, що не виплачені за минулий період, як і нерозроблення Кабінетом Міністрів України відповідних механізмів проведення таких виплат, не є поважною причиною для невиплати пенсії.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону (преамбула до Закону № 1058-IV).

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.

Нормативно-правові акти ж Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами, в даному випадку, на отримання позивачем пенсії за минулий період.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

З урахуванням викладеного, бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості по пенсії за період з 01.03.2017 р. по 31.07.2018 р. у сумі 117767,30грн. є протиправною, суперечить Конституції України та Закону № 1058-IV, відтак, вчинена без законних на те підстав.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, отже, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положення ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Враховуючи, що судовий збір на момент винесення рішення позивачем не сплачено, а позовні вимоги задоволено в повному обсязі, судові витрати в розмірі 768,40 грн. підлягають стягненню до Державного бюджету України (Державна судова адміністрація) з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Відповідно до вимог пункту першого частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими рішення суду, зокрема, про присудження виплати пенсій у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання це рішення у вказаній частині.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії, нарахованої за період з 01.03.2017 р. по 31.07.2018р. у сумі 117767 (сто сімнадцять тисяч сімсот шістдесят сім) 30 коп.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за період з 01.03.2017 р. по 31.07.2018 р. у сумі 117767 (сто сімнадцять тисяч сімсот шістдесят сім)грн.30 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судові витрати у розмірі 768,40грн. стягнути до Державного бюджету України (Державна судова адміністрація) з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський