Рішення № 82038225, 29.05.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/6113/19

Провадження 2/127/855/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2019 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Гребенюка Олександра Сергійовича, який діє в інтересах Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_2 , який діє в інтересах Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 12.03.2010 відповідач отримала кредит у розмірі 14 800, 00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 31.01.2019 становить 402 577, 18 гривень, з яких: 14 745, 55 гривень – заборгованість по тілу кредиту; 384 042, 99 гривень – заборгованість по відсотках за користування кредитом; 3 788, 64 гривень – заборгованість за пенею та комісією. Однак, законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину заборгованості за кредитом.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором б/н від 12.03.2010 у розмірі 120 622, 30 гривень, з яких: 14 745, 55 гривень – заборгованість за кредитом; 105 876, 75 гривень – заборгованість по процентах за користування кредитом за період з 12.03.2010 по 31.07.2017. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати у розмірі 1 921, 00 гривень.

Ухвалою суду від 26.03.2019 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

З матеріалів справи вбачається, що поштові відправлення із ухвалою суду від 26.03.2019 та копією позовної заяви із додатками, направлені відповідачу за останньою відомою адресою її місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернулися до суду із відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». Після повторного направлення матеріали повторно повернулися до суду із відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». Крім того, судом було опубліковано оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд даної справи в суді.

Тому, враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач була повідомлена про розгляд справи.

У строк, визначений судом ухвалою суду від 26.03.2019, від відповідача відзив на позов не надійшов. Будь-які докази по справі чи клопотання від відповідача, також, на адресу суду не надійшли.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від учасників справи до суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Таким чином, за правилами ч. 1 ст. 634 ЦК України, судом встановлено, що відповідач уклала із позивачем договір про надання банківських послуг, підписавши 12.03.2010 анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, в якій зазначено, що дана заява разом з Умовами та Правила надання банківських послуг, а також Тарифами, становлять між нею та банком договір про надання банківських послуг. (а.с. 51)

Відповідно до нової редакції статуту Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» останнє є правонаступником за всіма правами і обов`язками Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк». (а.с. 82-83)

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом прийнято до уваги, що положення ст. 204 ЦК України встановлюють презумпцію правомірності правочину.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3. ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до пунктів 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання цього договору є прямою і безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

З анкети-заяви від 12.03.2010 та із довідки про умови кредитування від 12.03.2010 вбачається, що відповідач отримала кредитну картку «Універсальна» з тарифним планом «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». (а.с. 51-52)

Із довідки про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 12.03.2010 вбачається, що процентна ставка на місяць за користування кредитними коштами становить 2,5 %, яка нараховується на залишок заборгованості. (а.с. 52)

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором б/н від 12.03.2010 станом на 31.01.2019 становить 402 577, 18 гривень, з яких: 14 745, 55 гривень – заборгованість по тілу кредиту; 384 042, 99 гривень – заборгованість по відсотках за користування кредитом; 3 788, 64 гривень – заборгованість за пенею та комісією. Заборгованість, яка заявлена до стягнення, станом на 31.01.2019 становить 120 622, 30 гривень, з яких: 14 745, 55 гривень – заборгованість за кредитом; 105 876, 75 гривень – заборгованість по процентах за користування кредитом за період з 12.03.2010 по 31.07.2017. (а.с. 5-6)

Судом перевірено розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем, заявленої до стягнення, і встановлено його часткову невідповідність вимогам чинного законодавства України та умовам кредитного договору, а саме в частині нарахування процентів за користування кредитом.

З вищевказаного розрахунку заборгованості вбачається зміна процентної ставки за користування кредитом. Так, початкова процентна ставка становила 30, 00 % річних. З 01.09.2014 позивачем до поточної та простроченої заборгованості застосовано процентну ставку в розмірі 34, 80 % річних, а з 01.04.2015 – 43, 20 % річних, тобто збільшену.

В той же час, з Тарифів за кредитною карткою «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» вбачається, що початкова процентна ставка за договором була визначена в розмірі 2, 5 % на місяць, тобто 30, 00 % річних.

Відповідно до ч. 1 – ч. 4 та ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України, в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Таким чином, у разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Відповідно до пункту 2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270, рекомендоване поштове відправлення – це поштове відправлення (реєстрований лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок «M»), яке приймається для пересилання з приписуванням до супровідних документів без оцінки відправником вартості його вкладення з видачею розрахункового документа та вручається одержувачу під розписку.

Згідно з п. 99 вищевказаних Правил рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім`ї за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв`язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками.

З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Однак, в матеріалах справи відсутні належні докази повідомлення відповідача про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом.

Крім того, суд звертає увагу, що поняттю «базова процентна ставка» не надано визначення в Умовах та Правилах надання банківських послуг у ПриватБанку і таке поняття не може розумітись як початкова процентна ставка, яка може змінюватись банком в односторонньому порядку.

Таким чином, в даному випадку, підвищення позивачем процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку є неправомірним.

Тому, враховуючи вищевикладене, судом встановлено правомірність нарахування позивачем процентів за користування кредитом лише за період з 12.03.2010 по 31.08.2014 (включно) в сумі 2 680, 14 гривень.

За період з 01.09.2014 (дата збільшення процентної ставки) до 31.07.2017 (дата, на яку визначено позивачем заборгованість), суд виходить з наступного розрахунку заборгованості по процентах.

Узгоджена сторонами договору б/н від 12.03.2010 процентна ставка становить 2,5 % на місяць, тобто 30, 00 % на рік. З розрахунку 360 днів у році, що передбачено у кредитному договорі, денна процентна ставка становить 0,08 %.

Таким чином, заборгованість по процентах становить:

-за період з 01.09.2014 до 31.07.2017: 14 745, 55 гривень (заборгованість за тілом кредиту, розмір якої в продовж вказаного періоду не змінювався) х 1 065 днів х 0,08 % = 12 563, 21 гривень.

Також, з розрахунку заборгованості за вищевказаний період вбачається сплата відповідачем процентів за користування кредитом в сумі 15 914, 36 гривень.

Отже, заборгованість по процентах за період користування кредитом з 12.03.2010 до 31.07.2017 складає 0 гривень (2 680, 14 гривень (з 12.03.2010 по 31.08.2014 (включно)) + 12 563, 21 гривень (з 01.09.2014 по 31.07.2017 (включно)) - 15 914, 36 гривень (сплачені проценти) = - 671, 01 гривень (переплата)), а не 105 876, 75 гривень.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з п. 2.1.1.12.10. Умов та Правил надання банківських послуг, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому або в певній банком частки у разі невиконання клієнтом та/або довіреною особою клієнта своїх боргових та інших зобов`язань за цим договором.

Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та Правил надання банківських послуг, позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 2.1.1.5.6 Умов та Правил надання банківських послуг, у разі невиконання зобов`язань за договором, клієнт зобов`язаний на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплатити винагороди банку.

Судом встановлено, що відповідачем перед позивачем заборгованість по кредитному договору б/н від 12.03.2010 не погашена. Протягом тривалого часу належних розрахунків відповідач не веде, відповідно, ухиляється від виконання зобов`язань, взятих на себе згідно з даним кредитним договором.

Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 – ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі суду від 26.03.2019 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 – п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку – пояснення, викладені в позовній заяві і докази, надані разом із позовом.

Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Договір б/н від 12.03.2010 є домовленістю сторін цього договору, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України. Предметом виконання як невід`ємним елементом виконання договору є ті конкретні суб`єктивні права і конкретні юридичні обов`язки для набуття, здійснення і виконання яких конкретні суб`єкти права вступають в конкретні правовідносини і, відповідно, до вимог норми права, що реалізується, вчиняються належні правомірні дії.

Суд вважає, що ОСОБА_1 порушено вимоги ст. 526 ЦК України, згідно з якими зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також вимоги ст. 1049 ЦК України, яка вказує, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Добровільно відповідач не провів розрахунок за кредитним договором в строки, визначені його умовами, тому сума боргу підлягає примусовому стягненню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача згідно з договором б/н від 12.03.2010 заборгованості в сумі 14 745, 55 гривень, що становить заборгованість по тілу кредиту.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентах за користування кредитом за період з 12.03.2010 до 31.07.2017 в сумі 105 876, 75 гривень слід відмовити, оскільки такі вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними і допустимими доказами, враховуючи вищевикладене.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом встановлено наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 1 921, 00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням від 17.10.2018. (а.с. 1)

Доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 234, 75 гривень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (12, 22 %). Решту судового збору в сумі 1 686, 25 гривень слід залишити за позивачем.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, п. 3 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 204, 207, 526, 527, 530, 536, 610, 611, ч. 1 ст. 626, ст. 627, ч. 1 ст. 628, ч. 1 ст. 634, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ст.ст. 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 275, 279, 354 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору б/н від 12.03.2010 в сумі 14 745 (чотирнадцять тисяч сімсот сорок п`ять) гривень 55 копійок.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованості по процентах за користування кредитом за період з 12.03.2010 до 31.07.2017 в сумі 105 876, 75 гривень – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір в сумі 234, 75 гривень.

Судовий збір в сумі 1 686, 25 гривень залишити за Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк».

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області або до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання, зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д.

Рішення суду складено 29.05.2019.

Суддя: