Вирок № 82031195, 12.04.2019, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/6237/17

Провадження №1-кп/428/441/2017

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2019 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Олійник В.М.,

за участю секретаря судового засідання Василович Г.Ю.,

прокурора Гринченка Д.В.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

захисників Стародубцевої Л.О., Оверченко О.А.,

потерпілого ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Сєвєродонецького міського суду Луганської області кримінальне провадження, внесене 09.05.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017130370001385, у відношенні:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сєвєродонецьк, Луганської області, українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, працюючого на посаді сторожа будівельної дільниці ТОВ МЖК «Мрія», одруженого, який є інвалідом ІІІ групи, перебуває на обліку у лікаря - нарколога з діагнозом – психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання конабіноїдів, синдром залежності, на обліку у лікаря - психіатра не перебуває, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей та інших осіб не має, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше засудженого: - 28.05.2013 Сєвєродонецьким міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 307, 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з конфіскацією майна, початок строку відбуття покарання 12.06.2013, 19.06.2014р. звільнився з Брянківської ВК – 11 Луганської області на підставі ст.2 ЗУ «Про амністію в 2014 році»,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Новоахтирка, Новоайдарського району, Луганської області, українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, працюючого на посаді підсобного робітника ТОВ МЖК «Мрія», не одруженого, який на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей та інших осіб не має, на обліку у лікарів – нарколога та психіатра не перебуває, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,

ВСТАНОВИВ:

08.05.2017, приблизно о 23 годині 00 хвилин, ОСОБА_2 разом зі своїм знайомим ОСОБА_1 , знаходились поблизу ринку ПП «Успіх», який розташований по вул. Курчатова у м. Сєвєродонецьк. Перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 побачили раніше незнайомого їм чоловіка - ОСОБА_3 , який прямував у своїх справах та переходив проїжджу частину у районі перехрестя АДРЕСА_3 . Курчатова та просп. Гвардійський у м. Сєвєродонецьк.

Використовуючи малозначний привід, ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 зупинили ОСОБА_3 та почали виражатися по відношенню останнього нецензурною лайкою. В цей час у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 раптово виник злочинний намір, спрямований на відкрите заволодіння чужим майном (грабіж), вчинений за попередньою змовою групою осіб. Реалізуючи який, впевнившись, що за їх діями у темну пору доби ніхто не спостерігає, діючи спільно, розуміючи, що у ОСОБА_3 при собі може знаходитись цінне майно, вирішили відкрито ним заволодіти. Усвідомлюючи протиправність своїх дій та діючи з корисливих мотивів, переслідуючи єдину мету незаконної наживи, ОСОБА_1 почав примусово оглядати кишені ОСОБА_3 з метою виявлення цінного майна, а ОСОБА_2 перебував поряд з ними та спостерігав за діями потерпілого та його співучасника ОСОБА_1 .

В подальшому, ОСОБА_2 керуючись єдиним з ОСОБА_1 злочинним наміром на відкрите викрадення чужого майна, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, звернувся до ОСОБА_1 , щоб той ретельніше оглянув кишені потерпілого з метою відшукання цінного майна, а сам в цей час спостерігав за оточуючою обстановкою, щоб уникнути можливого викриття їх протиправних дій сторонніми особами.

Реалізуючи свій злочинний намір ОСОБА_1 в одному із карманів штанів, одягнених на ОСОБА_3 , виявив мобільний телефон марки «Samsung», моделі J1, вартістю 585 гривень, після чого відкрито для ОСОБА_3 викрав його, поклавши за ремінь своїх брюк.

З метою доведення своїх злочинних дій до кінця, а саме можливості розпорядитися викраденим мобільним телефоном, ОСОБА_1 спільно із ОСОБА_2 усвідомлюючи, що вони відкрито заволоділи майном ОСОБА_3 , вирішили покинути місце скоєння злочину, однак мобільний телефон впав на землю.

В подальшому, ОСОБА_2 підняв з землі мобільний телефон потерпілого ОСОБА_3 та сховав його під своїм одягом, а на прохання потерпілого повернути викрадене майно, відповів відмовою.

Після цього ОСОБА_2 разом із ОСОБА_1 з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим завдали потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду на вказану суму.

Вказаними діями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили злочин, передбачений ч. 2 ст. 186 КК України, які виразилися у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), за попередньою змовою групою осіб.

До даних висновків суд приходить з наступних підстав.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою провину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України визнав повністю, у вчиненому щиро покаявся, підтвердивши обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності і він їх у повному обсязі підтверджує, усвідомив свою провину та зробив належні висновки, та пояснив, що він разом з ОСОБА_2 08.05.2017, у вечірній час, перебували в стані алкогольного сп`яніння. Знаходячись поблизу ринку ПП «Успіх», який розташований по вул. Курчатова у м. Сєвєродонецьк. Перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння вони побачили раніше незнайомого ОСОБА_3 , який переходив проїжджу частину у районі перехрестя вул. Курчатова та пр-та Гвардійського у м. Сєвєродонецьк. Зупинивши ОСОБА_3 , висловили погрози та намір заволодіти майном останнього. Після чого він почав оглядати кишені ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 спостерігав за його діями, та щоб їх дії не помітили інші громадяни. В процесі обшуку карманів ОСОБА_3 , він знайшов мобільний телефон «Samsung». Забравши мобільний телефон з місця зникли. Також ОСОБА_1 пояснив, що засуджує свою поведінку, завдану шкоду потерпілому відшкодували.

Обвинувачений ОСОБА_2 у судовому засіданні також визнав свою провину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, у вчиненому щиро покаявся, підтвердивши обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності і він їх у повному обсязі підтверджує, усвідомив свою провину та зробив належні висновки, та пояснив, що він разом з ОСОБА_1 08.05.2017, у вечірні час, гуляли містом Сєвєродонецьк. Знаходячись поблизу ринку ПП «Успіх», по вул. Курчатова у м. Сєвєродонецьк побачили раніше незнайомого ОСОБА_3 , який переходив проїжджу частину у районі перехрестя вул. Курчатова. Оскільки вони перебували у стані алкогольного сп`яніння, зупинили ОСОБА_3 , висловили погрози та намір заволодіти майном останнього. Після чого ОСОБА_1 почав оглядати кишені ОСОБА_3 , в процесі чого ОСОБА_1 знайшов в карманах ОСОБА_3 мобільний телефон «Samsung». Після того, як вони забрали мобільний телефон ОСОБА_3 , з місця події зникли. Також ОСОБА_2 пояснив, що засуджує свою поведінку, завдану шкоду потерпілому відшкодували.

Потерпілий ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що 08.05.2017 він, у вечірній час доби, переходив проїжджу частину в районі перехрестя вул. Курчатова та Гвардійського у м. Сєвєродонецьк. До нього підішли два чоловіки, яких він пізніше було встановлено як ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Чоловіки виражалися в його адресу нецензурною лайкою, погрожували, після чого ОСОБА_4 почав оглядати належні йому речі, в процесі чого ОСОБА_4 знайшов мобільний телефон «Samsung», який забрав. ОСОБА_4 обранив телефон, але знов підняв, після чого ОСОБА_4 та ОСОБА_2 втекли. Претензій матеріального та морального характеру до обвинувачених не має, просив обрати запобіжних захід не пов?язаний з позбавленням волі. Так як обвинуваченими завдану йому шкоду було відшкодовано в повному обсязі.

Враховуючи те, що обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в повному обсязі визнали свою вину у вчинені інкримінованого їм органом досудового слідства кримінальному правопорушенні при обставинах, викладених у обвинувальному акті та беручи до уваги, що прокурор, потерпілий та захисники також не оспорювали фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачені правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позицій, роз`яснивши їм положення ч.3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Це узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , потерпілого, суд вважає, що винуватість обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, а саме у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), за попередньою змовою групою осіб, доведена поза розумним сумнівом

Пункт 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 р. зі змінами від 06.11.2009 звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує обставини, характер вчиненого кримінального правопорушення та його наслідки, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів, а також те що завдана внаслідок вчинення шкода було добровільно відшкодована потерпілому. Також суд враховує дані про особу ОСОБА_1 , який щиро розкаявся у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочину, на даний час засуджує свою поведінку, намагаючись здійснити виправлення своєї особистості, хоча раніше судимий, з 01.10.2018 працює на посаді сторожа будівельної дільниці ТОВ МЖК «Мрія». При цьому данні про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні. ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи, перебуває на обліку у лікаря нарколога з діагнозом – психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання конабіоїдів, синдром залежності. Має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується задовільно. Також суд враховує думку потерпілого, який претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого ОСОБА_1 не має, просив призначити покарання не пов`язане з позбавленням волі. Крім того, суд враховує, що за час судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_5 Я.Ю. одружився, і дружиною було внесено за ОСОБА_1 заставу. Ці обставини свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_1 став на шлях виправлення, намагаючись здійснити виправлення своєї особистості.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, наявність тяжкого захворювання.

Суд вбачає, що при формулюванні обвинувачення ОСОБА_1 державним обвинуваченням зазначено, що останній вчинив злочини у стані алкогольного сп`яніння, при цьому зазначено, що ОСОБА_1 раніше судимий за вчинення корисного злочину – ст.307 КК України. Однак при цьому, при пред`явленні обвинувачення органом досудового розслідування в якості обставини, що обтяжує покарання вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння та рецидив злочинів не інкриміновано, а тому оскільки відповідно до ст. 337 КПК суд розглядає справу лише в межах висунутого обвинувачення обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено. Дана позиція суду відповідає правовій позиції Верховного суду, яку викладено в постанові від 26.02.2019, у справі № 214/4920/16-к, яка є обов`язковою до застосування судом відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

З урахуванням викладених вище обставин у кримінальному провадженні, характеру вчиненого кримінального правопорушення, їх наслідків, особистості обвинуваченого ОСОБА_1 , враховуючи ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого та відсутність обставин, що обтяжують покарання, позицію потерпілого, суд вважає, що відповідно до вимог ст. 50 КК України, виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_1 можливо з призначенням покарання у виді позбавлення волі, однак зі звільненням від його відбуття з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України, а також покладенням обов`язків згідно зі ст. 76 КК України. Саме таке покарання, на думку суду, буде достатній за для досягнення мети покарання, зокрема попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. При цьому, обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину та були передумовою для застосування ст. 69 КК України чи призначення покарання з випробуванням, судом не встановлено.

Оцінюючи те, що у суду відсутні відомості про відбуття покарання ОСОБА_1 за попереднім вироком, а тобто відомостей звільнення з місць позбавлення волі, суд виходить з наступного.

В якості доказу відбуття покарання за вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 28.05.2013, ОСОБА_1 надано суду довідку про звільнення серії ЛУГ № 023839 від 27.06.2014.

Установа відбуття покарання ОСОБА_1 , згідно з наданою довідкою, є Брянківська ВК-11, яка розташовано на території м. Брянка у Луганській області. Загальновідомим фактом, тобто який не потребує доказування є те, що частина Луганської області, зокрема і м. Брянка у 2014 році було окуповано Російською Федерацією. Підтвердженням цьому є Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», а також Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а також Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» від 7.11.2014 № 1085-р. Відповідно до наведених нормативних актів, тимчасова окупація території України почалась 20.02.2014, та триває на даний час.

При цьому, Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що на тимчасово окупованої частини України діє окупаційна адміністрація Російської Федерації.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституціє та Законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом із тим, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У зв`язку з чим суд враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема «Loizidou vs Turkey», «Cyprus vs Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема «Mozer vs the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others vs Moldova and Russia»), що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Таким чином, враховуючи наведені вище положення Закону, практики Європейського суду з прав людини та міжнародних договорів, суд вважає встановленою обставину, що ОСОБА_1 був засуджений судом встановленим законом, почав відбувати покарання в державному закладі, який опинився на тимчасово окупованій території України, який на момент звільнення ОСОБА_1 відносився до окупаційної адміністрації Російської Федерації, і з якого ОСОБА_1 був звільнений за відбуттям визначеного вироком суду покарання.

Не врахування цих обставин судом може неминуче призведе до погіршення становища ОСОБА_1 , зокрема шляхом призначення покарання за сукупністю вироків як за не відбуте покарання за попереднім вироком, що буде порушенням прав, та призведе до протиправного втручання у права та свободи ОСОБА_1 , а також, фактично, до відбуття покарання двічі за один й той саме злочин.

Обраний обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 35000 грн., підлягає залишенню без змін до набуття вироком законної сили. При цьому, у зв`язку з ненастанням обставин, зазначених ч. 8 ст. 182 КПК України, внесена застава, після набуття вироком законної сили, підлягає поверненню заставодавцю – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка мешкає за адресою АДРЕСА_4 , яка на момент внесення застави за ОСОБА_1 мала прізвище ОСОБА_7 .

Також суд враховує, що в рамках даного кримінального провадження ОСОБА_1 обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на підставі ухвали слідчого судді від 16.06.2017, який застосовувався у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 до 04.12.2017, а отже цей строк попереднього ув`язнення повинен бути зарахованим у строк призначеного покарання відповідно до вимог ст. 72 КК України, виходячи з того, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає два дні позбавлення волі.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує обставини, характер вчиненого кримінального правопорушення та його наслідків, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів, а також те що завдана внаслідок вчинення шкода було добровільно відшкодована потерпілому. Також суд враховує дані про особу ОСОБА_2 , який щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, на даний час засуджує свою поведінку, раніше не судимий, а відомості про притягнення до адміністративної відповідальності в матеріалах справи відсутні, з 01.10.2018 працює на посаді підсобного робітника ТОВ МЖК «Мрія». На обліку у лікарів - психіатра та нарколога ОСОБА_2 не перебуває, групи інвалідності не має, позитивно характеризується за місцем проживання. Також суд враховує думку потерпілого, який претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого ОСОБА_1 не має, просив обрати запобіжних захід не пов`язаний з позбавленням волі.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 , згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування шкоди.

Суд вбачає, що при формулюванні обвинувачення ОСОБА_2 державним обвинуваченням зазначено, що останній вчинив злочини у стані алкогольного сп`яніння. Однак при цьому, при пред`явленні обвинувачення ОСОБА_2 органом досудового розслідування в якості обставини, що обтяжує покарання вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння не інкриміновано, а тому оскільки відповідно до ст. 337 КПК суд розглядає справу лише в межах висунутого обвинувачення обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено. Дана позиція суду відповідає правовій позиції Верховного суду, яку викладено в постанові від 26.02.2019, у справі № 214/4920/16-к, яка є обов`язковою до застосування судом відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

З урахуванням викладених вище обставин у кримінальному провадженні, характеру вчиненого кримінального правопорушення, їх наслідків, особистості обвинуваченого ОСОБА_2 , враховуючи ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого та відсутність обставин, що обтяжують покарання, позицію потерпілого, суд вважає, що відповідно до вимог ст. 50 КК України, виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_2 можливо з призначенням покарання у виді позбавлення волі, однак зі звільненням від його відбуття з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України, а також покладенням обов`язків згідно зі ст. 76 КК України. Саме таке покарання, на думку суду, буде достатній за для досягнення мети покарання, зокрема попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. При цьому, обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину та були передумовою для застосування ст. 69 КК України чи призначення покарання з випробуванням, судом не встановлено.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_2 не обрано, а підстав відповідно до ст. 177, 178 КПК України, за для його обрання до набуття вироком законної сили відсутні.

Таке покарання, на переконання суду, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України та буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових злочинів, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Цивільний позов по кримінальному провадженню не заявлений. Питання речових доказів слід вирішити в порядку ст.100 КПК України, а процесуальні витрати підлягають стягненню з обвинувачених на користь держави.

Керуючись ст. 7, ч. 3 ст. 349, 368-370, 373, 374 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбуття призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишити без змін – застава.

Зарахувати в якості відбутого ОСОБА_1 покарання за даним вироком, строк попереднього ув`язнення з 16.06.2017 до 04.12.2017, відповідно до вимог ст. 72 КК України, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає два дні позбавлення волі.

Внесену 01.12.2017 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка мешкає за адресою АДРЕСА_4 , заставу у розмірі 35000 (тридцять п`ять тисяч) гривень на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 , який належить ТУ ДСА України у Луганські області, код отримувача 26297948, після набуття вироком законної сили повернути ОСОБА_6 .

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбуття призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_2 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили - не обирати.

Процесуальні витрати: за проведення експертизи № 19/113/9-3/481е від 31.05.2017 у сумі 593,22 грн., підлягають стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних долях на користь держави.

Речові докази у кримінальному провадженні: документи та цифрові носії інформації, які містяться в матеріалах провадження т. 2 а.п. 19, 20, 31,32, 37, т. 3 а.п. 33, залишити в матеріалах провадження протягом всього строку його зберігання.

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Згідно ст. 376 ч. 6 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя В. М. Олійник