Рішення № 82015396, 27.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 травня 2019 року № 640/6054/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"до про Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України визнання протиправною та скасування постанови,

за участю:

від позивача - Мірчук В.В.;

від відповідача - не з`явився

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, винесену 23.11.2018 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Валявським О.А., у виконавчому провадженні № 17274610.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що приймаючи спірну постанову, державний виконавець керувався пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", яким передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Поряд з цим, державним виконавцем було описано, арештовано та передано на відповідальне зберігання майно боржника, що свідчить про наявність у останнього майна, на яке можна звернути стягнення. Таким чином вважає, що оскаржувана постанова є передчасною, протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 26.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/6054/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання та викликом сторін на 10.05.2019.

Ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати у судовому засіданні 10.05.2019, допущено заміну первинного відповідача - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на належного - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

У зв`язку з неявкою у судове засідання 10.05.2019 представника відповідача, розгляд справи відкладено на 16.05.2019.

Призначене на 16.05.2019 судове засідання відкладено у зв`язку з відсутністю у суду доказів про повідомлення відповідача про призначене судове засідання.

Представник позивача у судовому засіданні 27.05.2019 позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 27.05.2019 не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

24.05.2019 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову без зазначення будь-яких мотивів та до якого додано засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження № 17274610.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Так, постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23.11.2018 ВП № 17274610 повернуто стягувачеві виконавчий напис № 909, виданий 14.08.2009 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Котенко Л.О. на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з тим, що майно, на яке необхідно звернути стягнення в рахунок погашення боргу, у боржника не виявлено.

Позивач стверджує, що відповідачем в межах виконавчого провадження ВП № 17274610 було проведено опис та арешт заставного майна боржника, яке у подальшому було передано на відповідальне зберігання, що, на думку останнього, свідчить про відсутність підстав для прийняття спірної постанови.

Вважаючи протиправною вказану постанову, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За визначенням статті 1 Закону України від 02.06.2016 N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII, у редакції, чинній на момент прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 3 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Статтею 10 Закону N 1404-VIII встановлено, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону N 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що чинним законодавством на державного виконавця покладено обов`язок щодо вжиття передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону N 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

З аналізу наведеної норми вбачається, що повернення виконавчого документа стягувачу з наведених підстав пов`язано зі встановленням обставин, визначених положеннями пункту 2 частини першої статті 37 Закону N 1404-VIII.

Приймаючи спірну постанову, державний виконавець констатував, що майно, на яке необхідно звернути стягнення у боржника не виявлено.

Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що в межах виконавчого провадження ВП № 17274610 з примусового виконання виконавчого напису від 14.08.2009 № 909 державним виконавцем описано, арештовано та передано на відповідальне зберігання майно боржника, про що складено акти опису й арешту майна від 14.03.2012 та 01.06.2012.

Постановою від 20.09.2012 у ВП № 17274610 державним виконавцем було призначено суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні.

Встановлені обставини свідчать про те, що майно, на яке було звернуто стягнення виконавчим написом від 14.08.2009 № 909, було описано, арештовано та передано на відповідальне зберігання.

Враховуючи наведене, суд вважає протиправним висновок відповідача про відсутність майна у боржника, позаяк все майно, на яке було звернено стягнення згідно з виконавчим документом, було описано та арештовано державним виконавцем.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що у відповідача не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, визначених пунктом 2 частини першої статті 37 Закону N 1404-VIII, а тому спірна постанова не відповідає критеріям правомірності, визначених частиною другою статті 2 Закону N 1404-VIII.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш ИВ:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (01001, м. Київ, вул. Антоновича, 127, ідентифікаційний код 00032112) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Валявського О.А. (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) про повернення виконавчого документа стягувачу від 23.11.2018 № 17274610.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (01001, м. Київ, вул. Антоновича, 127, ідентифікаційний код 00032112) сплачений судовий збір у сумі 1921,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII.

Суддя В.П. Катющенко