Рішення № 82015224, 28.05.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2019 р. м. Чернівці справа № 824/403/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив :

- визнати дії Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області (далі-відповідач) щодо взяття ОСОБА_1 на облік у якості особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність протиправною та зобов`язати зняти з такого обліку починаючи з 27.01.2018 року;

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення №0039825607 від 21.12.2018 року Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що здійснюючи господарську діяльність як приватний підприємець із основним видом економічної діяльності «Діяльність у сфері права» за кодом 69.10, після набуття статусу адвоката він повторно не ставав на окремий облік у відповідача, оскільки вказаний клас економічної діяльності включає «юридичне представництво інтересів однієї сторони, що виступає проти іншої сторони в судах або інших судових органах, як особисто членами колегії адвокатів, так і під їхнім керівництвом». Отже, будучи зареєстрованим підприємцем, повторна постановка на облік у якості особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, суперечить законодавству України.

02.05.2019 р. відповідач не погоджуючись із поданим позовом подав до суду відзив, в якому вказував, що заперечує проти наведених позивачем обставин у позовній заяві, оскільки законодавством передбачено, що якщо контролюючим органом при здійсненні своїх функцій за результатами перевірок та звірок, або на підставі інформації від третіх осіб, або на підставі даних інших державних органів чи відповідних державних реєстрів встановлено, що фізична особа зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку чи знята з обліку в контролюючому органі, то таким органом вживаються заходи для подання такою фізичною особою заяв та документів для взяття на облік як платника єдиного внеску. Така фізична особа обліковується в реєстрі страхувальників як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність з ознакою «платник не подав заяви для взяття на облік». Таким чином, оскільки позивач перебуває на податковому обліку з 27.01.2018 р., як особа яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокатську) та не сплачує єдиного соціального внеску, до ОСОБА_1 контролюючим органом правомірно застосовано штрафні санкції та нараховано пеню.

10.04.2019 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №824/403/19-а відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження на 12:00 год. 06.05.2019 р.

06.05.2019 р. позивачем подано до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, за його відсутності. Вказував, що позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача також подав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, за його відсутності. Вказував, що проти позовних вимог заперечує повністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи приписи ст. 194 КАС України та подання учасниками справи заяв про розгляд справи у порядку письмового провадження без їх участі, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі встановив наступне.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РН НОМЕР_1 ). Види діяльності згідно кодів КВЕД: 46.19 діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, 81.10 комплексне обслуговування об`єктів, 55.10 діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщення, 61.10 діяльність у сфері проводового електрозв`язку. 61.90 інша діяльність у сфері електрозв`язку, 62.02 консультування з питань інформатизації, 62.09 інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем, 63.11 оброблення даних, розміщення інформації на веб-узлах і пов`язана з ними діяльність, 63.99 надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у., 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 69.10 діяльність у сфері права, 69.20 діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування. Зареєстрований як фізична особа-підприємець 25.10.2005 р. та взятий на податковий облік 31.10.2005 р. (а.с. 11 - 14, 48 - 50).

Також як вбачається із матеріалів справи, 27.12.2005 р. ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3295, у зв`язку з чим в реєстраційних даних інформаційної системи "Податковий блок" йому 27.01.2018 р. встановлено ознаку незалежної професійної діяльності (адвокат) (а.с. 15, 48 - 50).

Листом Чернівецької ОДПІ від 14.08.2017 р. №8494/24-12-08-01-13 контролюючий орган звернувся до позивача із повідомленням про необхідність подання заяв для взяття на облік як платника податків або надання підтвердження здійснення діяльності, як найманої особи (в складі адвокатського об`єднання, спілки, тощо) (а.с. 47).

18.12.2018 р. позивач звернувся до Чернівецького управління ГУ ДФС у Чернівецькій області із проханням надати розрахунок заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску починаючи із дати виникнення такої заборгованості.

На підставі ч.10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідач вирішив застосувати до ОСОБА_1 штраф у розмірі 1457,18 грн та в період з 20.04.2018 р. по 05.10.2018 р. пеню у розмірі 679,55 грн, про що 21.12.2018 р. винесено рішення №0039825607 (а.с. 8).

Головне управління ДФС у Чернівецькій області листом від 22.12.2018 р. №3262/ФОП/24-13-54-05 повідомив позивача, щодо наявної недоїмки по єдиному соціальному внеску та одночасно надіслало позивачу рішення №0039825607. Також відповідач повідомив про те, що позивач перебуває на податковому обліку з 27.12.2018 р. як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокатську) (а.с. 9-10).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку (а.с. 19 - 20).

20.09.2019 р. Державна фіскальна служба України розглянувши вказану скаргу позивача вирішила рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 21.12.2018 р. №0039825607 Головного управління ДФС у Чернівецькій області без змін, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення (а.с. 22- 23).

Вважаючи дії та рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755- IV (далі - ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежною професійною діяльністю визнається участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється ст. 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Згідно з п. 65.2 ст. 65 ПК України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Відповідно до положень ч. 4 п. 6.7 Розділу VI Порядку обліків платників податків та зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1588 09.12.2011, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є самозайнятою особою та здійснює, як підприємницьку діяльність, так і незалежну професійну діяльність в якості адвоката.

Податковий кодекс України передбачає обов`язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. Такий обов`язок передбачено і у разі коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також тоді, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність.

Однак, контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Це передбачено п. п. 65.4.4 п.65.4 ст. 65 ПК України.

Тобто, суд звертає увагу, що в разі якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не зобов`язана повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

З системного аналізу положень ПК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» суд приходить до висновку, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткуванню згідно ст. 178 ПК України у тому випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

До того ж, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. №2464-VI (далі - Закон № 2464) не передбачений порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Разом з тим, питання сплати єдиного соціального внеску регулюється не тільки цим Законом, але і нормами ПК України, які є взаємопов`язані та повинні досліджуватися в сукупності.

Суд не бере до уваги доводи відповідача, стосовно того, що особа, яка проводить незалежну професійну діяльність та одночасно здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язана перебувати на обліку як платник податків та окремо як платник єдиного внеску, з огляду на наступне.

Оскільки необхідність подачі окремих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виникає лише у разі, якщо особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем, здійснює відмінні види діяльності.

У той же час позивач, здійснюючи підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права та адвокатську діяльність, займається одним і тим же видом діяльності в сфері надання юридичних послуг і у нього не виникає обов`язку подання звітності як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку матиме місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а отже і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.

Відтак, позивач повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець спрощеної системи оподаткування за видом діяльності у сфері права КВЕД 69.10.

Таким чином і Закон №2464 і ПК України не містять норм, які б чітко регулювали умови та порядок сплати ЄСВ у випадку, якщо фізична особа є підприємцем і одночасно займається незалежною професійною діяльністю.

Зважаючи на це, у фіскального органу відсутні підстави "втручатись" у право власності платника єдиного внеску, оскільки таке втручання не засноване на законі, про що свідчить і практика Європейського суду з прав людини, зокрема висновки суду у рішеннях по справах "Щокін проти України", "Христов проти України", "Новоселецький проти України", "Рисовський проти України".

Практика Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, зазначає, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків, слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Враховуючи це, суд вважає, що оскаржуване рішення про сплату боргу винесена контролюючим органом протиправно, а тому підлягає скасуванню.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного рішення.

Стосовно позовної вимоги про визнати дії Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області щодо взяття ОСОБА_1 на облік у якості особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність протиправною та зобов`язати зняти з такого обліку починаючи з 27.01.2018 р., суд зазначає наступне.

Абзацом 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. №3-рп/2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З наведеного, суд приходить до висновку, що метою адміністративного судочинства є захист прав, свобод та охоронюваних законом інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а тому вирішуючи спір по суті необхідно встановити наявність порушених прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів позивача, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені приписами чинного законодавства, чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

При цьому, невідповідність обраного позивачем способу захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів, способам, котрі визначено приписами чинного законодавства, може бути підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позовна вимога про визнання дії Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області щодо взяття ОСОБА_1 на облік у якості особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність протиправною та зобов`язати зняти з такого обліку починаючи з 27.01.2018 р., є неналежним способом захисту порушених прав позивача, оскільки не несе за собою настання певних результатів, не передбачений приписами чинного законодавства та не забезпечить належний спосіб захисту відновлення порушеного права позивача, тому відсутні законодавчо передбачені підстави для задоволення цієї частини позовних вимог. Належним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку, на думку суду, є оскарження рішення №0039825607 від 21.12.2018 р.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір за дві вимоги у розмірі 2689,00 грн що підтверджується квитанцією від 08.04.2019 р. №148 (а.с. 3).

Оскільки, позов задоволено частково (задоволено одну позовну вимогу), суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 1344,50 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 139, 241, 250, 287, 263, 287 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0039825607 від 21.12.2018 року Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1344,50 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 200-А, м. Чернівці, 58013, Код ЄДРПОУ 39392513)

Суддя Маренич І.В.