Рішення № 82014641, 23.05.2019, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/1870/19

Провадження № 2-о/552/77/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.05.2019 року Київський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді Кузіної Ж.В.

секретаря Павленко Л.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення посилаючись на те, що її батько ОСОБА_2 був прийнятий на військову службу з 10.10.2014 року, звання – старшина міліції, посада – міліціонер взводу № 2 роти №3 батальйону патрульної служби міліції особового призначення « Дніпро - 1» ГУМВС. В період з 11.10.2014 року по 16.10.2014 року брав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України на території Донецької та Луганської областей. 16.10.2014 року під час забезпечення громадського порядку в селищі Нетайлове Донецької області ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої травми правого плеча та його евакуйовано до лікарні міста Селідове Донецької області, але по приїзду до лікарні з`ясувалося, що ОСОБА_2 помер. Просила суд встановити факт загибелі ОСОБА_2 при виконанні обов`язку військової служби 16.10.2014 року в районі села Нетайлове Ясинуватського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Заявник та її представник в судове засідання не з`явились, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, від представника заявника надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, заяву підтримує, просить задовольнити.

Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справу у його відсутність.

Представник заінтересованої особи Російської Федерації в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, причини неявки суду невідомі.

Суд вважаючи, що Посольство Російської Федерації в Україні є офіційним дипломатичним представництво Російської Федерації в Україні - у відповідності до статті 1 розділу І Положення про Посольство Російської ОСОБА_3 , затвердженого Указом Президента Російської Федерації 28.10.1996 року №1497, Посольство Російської Федерації є державним органом зовнішніх відносин, що здійснюють представництво Російської Федерації в країні перебування, вважає, сповіщення саме Посольства Російської Федерації належним сповіщенням заінтересованої сторони про дату, час і місце судового розгляду згідно вимог ч. 10 ст. 128 ЦПК України.

Враховуючи, що у справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутність сторін, які у судове засідання не з`явився.

Суд, дослідивши докази по справі, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Полтава, її батьками є ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ( а.с. 21).

Відповідно до витягу з наказу начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області генерал-майора міліції ОСОБА_5 від 10.10.2014 року № 397 о/с ОСОБА_2 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України на посаду міліціонера взводу № 2 роти № 3 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення « Дніпро - 1» ГУМВС в Дніпропетровській області. ( а.с. 23).

Згідно довідки ГУМВС України в Дніпропетровській області від 18.12.2014 року наказом ГУМВС України в Дніпропетровській області від 11.10.2014 року № 402 о/с ОСОБА_2 був відряджений з 11.10.2014 року до міста Маріуполя Донецької області для виконання завдань, визначених Законом України « Про боротьбу з тероризмом» та несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення АТО. ( а.с. 85).

Наказом ГУМВС України в Дніпропетровській області від 29.10.2014 року № 433 о/с старшина міліції ОСОБА_2 виключений зі списків особового складу за смертю з 16 жовтня 2014 року. ( а.с. 104).

Відповідно до висновку службового розслідування від 31.10.2014 року за фактом надзвичайної події за участю міліціонера БПСМОП « Дніпро - 1» старшини міліції ОСОБА_2 , тілесні ушкодження у вигляді загального гострого недокрів`я, сполученої вибухової травми тіла, від яких настала смерть старшини міліції ОСОБА_2 визнано такими, що отримані у період проходження служби в органах внутрішніх справ України, при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю. ( а.с. 89-91)

Як зазначено в акті про нещасний випадок ( у тому числі поранення ) № 125/14 від 11.11.2014 року старшина міліції ОСОБА_2 наказом ГУМВС України в Дніпропетровській області від 11.10.2014 року № 402 о/с був відряджений з 11.10.2014 року до міста Маріуполя Донецької області для виконання завдань, визначених Законом України « Про боротьбу з тероризмом» та несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення АТО. Відповідно до рапорту полковника міліції Печененка ОСОБА_6 та пояснення міліціонера батальйону патрульної служби міліції особливого призначення « Дніпро – 1 » ГУМВС рядового міліції Ільчука В.О., 16.10.2014 року приблизно о 15 годині 30 хвилин під час забезпечення громадського порядку в селищі Нетайлове Донецької області старшина міліції ОСОБА_2 разом з групою працівників батальйону здійснював обхід будинків селища. Біля одного з будинків, за який зайшов ОСОБА_2 , почувся вибух та поклик на допомогу. Прибувши на місце вибуху, полковник міліції ОСОБА_7 та рядовий міліції ОСОБА_8 побачили ОСОБА_2 , який лежав на землі з тілесними ушкодження у вигляді відкритої травми правого плеча. Старшину міліції було евакуйовано до лікарні міста Селідове Донецької області, але по приїзду до лікарні з`ясувалося, що ОСОБА_2 помер. Також зазначеним актом встановлено, що нещасний випадок стався в період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю (а.с. 86-88).

Відповідно до свідоцтва про смерть від 18.11.2014 року серії НОМЕР_1 місце смерті ОСОБА_2 є Україна Донецька область АДРЕСА_1 ОСОБА_9 село Нетайлове. (а.с. 102).

Згідно постанови ВЛК ГУМВС України в Дніпропетровській області щодо міліціонера БПСМОП « Дніпро – 1 » старшини міліції ОСОБА_2 , 1970 року народження ( служба в ОВС з 10.10.2014 року по 16.10.2014 року), діагноз: вибухова сполучна травма тіла, гостра кровотеча від 16.10.2014 року, яка призвела до смерті. Поранення пов`язане з виконанням службових обов`язків (а.с. 103).

На підставі Указу Президента України №838/2014 від 31.10.2014 року ОСОБА_2 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (а.с. 105).

13.12.2017 року Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради видало заявниці Боняківській ОСОБА_10 ., посвідчення «члена сім`ї загиблого» військовослужбовця серії НОМЕР_2 , що дає право користуватися відповідними пільгами, встановленими законодавством України, як для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (а.с. 106).

Положенням ст. 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно із ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Отже, Конституцією України зобов`язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов`язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.

Крім того, Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).

До повноважень Верховної ради України, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Відповідно до статті 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної Ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року

були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року №685-VІІІАвтономнаРеспубліка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.

Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»», від 21.04.2015 №337-VIIIзазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.

Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, Верховною Радою України, яка діє як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, 27 січня 2015 року було прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території "( далі - Закон № 1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (ст. 1 названого Закону зі змінами та доповненнями).

Також, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого

Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібервійни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права».

Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.

Зважаючи на викладене, суд вважає вірним констатувати, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (обставини, що є загальновідомими, не потребують доказування за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України, а саме в тому числі частини Донецької області, ОСОБА_11 загинув батько заявниці.

Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

А саме, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та ОСОБА_12 і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

З пункту 2 Будапештського меморандуму вбачається, що Російська Федерація, ОСОБА_13 Королівство ОСОБА_14 Британії та ОСОБА_12 і Сполучені ОСОБА_15 Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як вказувала заявник, встановлення зазначеного юридичного факту їй необхідно з метою визначення статусу загиблого ОСОБА_2 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 3 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, та іншими нормативними актами міжнародного права.

Оскільки встановлення юридичного факту загибелі особи при виконанні обов`язку військової служби внаслідок збройної агресії Федерації проти України можливе лише у судовому порядку, а викладені у заяві обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що подана заява є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 13, 263 -265, 293, 294, 315-319 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити повністю.

Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , при виконанні обов`язку військової служби 16 жовтня 2014 року в районі села Нетайлове, Ясинуватського району, Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

заявник: ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

заінтересовані особи:

Міністерство соціальної політики України, місце знаходження м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 37567866.

Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації, місце знаходження м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 27.

Головуючий Ж.В. Кузіна

Повний текст судового рішення виготовлений 28 травня 2019 року.