Рішення № 82012100, 27.05.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2019 року № 320/5603/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Міністерства оборони України , третя особа: Київський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати п. 33 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.04.2018 № 37 в частині відмови йому у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 05.02.2018 внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.04.2018 № 37;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити йому одноразову грошову допомоги як інваліду ІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, у розмірі 300 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності - 05.02.2018 року, з урахуванням проведених виплат.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що після встановлення йому другої групи інвалідності з 05.02.2018 він звернувся із заявою про призначення та отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 300 кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб, на дату інвалідності - 05.02.2018.

Відповідачем йому відмовлено у нарахування та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки ІІ групу інвалідності йому встановлено у понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності.

Вважає дану відмову, оформлену протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 06.04.2018 № 37, протиправною та просить її скасувати.

Надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що зміна групи інвалідності позивача відбулася у понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, а тому виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Третя особа відзиву на позовну заяву суду не надала.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що позивачу у 2015 році встановлено 15 відсотків втрати працездатності з 09.07.2015 без встановлення інвалідності, що підтверджується довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати працездатності у відсотках серії АГ № 0005730 від 28.09.2015.

Відповідно до виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 06.02.2018 серія АВ № 0764983 позивачу встановлено другу групу інвалідності з 05.02.2018 (огляд первинний). Причина інвалідності: поранення, пов`язане із захистом Батьківщини. Інвалідність встановлено до 01.03.2020.

Після встановлення другої групи інвалідності позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому одноразової грошової допомоги як інваліду другої групи.

Відповідачем 06.04.2018 року відмовлено позивачу у призначення одноразової грошової допомоги, посилаючись на п. 4 ст. 16-3 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 № 975, оскільки ОСОБА_1 групу інвалідності встановлено у понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності, що підтверджується витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум, від 06.04.2018 № 37.

Позивач, не погоджуючись з даним рішенням відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ( в редакції на момент спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

2. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;

3) загибелі (смерті) військовослужбовця строкової військової служби, військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві;

4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;

5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;

6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;

7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;

8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;

9) отримання військовозобов`язаним або резервістом, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

3. Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військовозобов`язані та резервісти вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, служби у військовому резерві, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", указами Президента України.

Згідно п. 4 ст. 16-3 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ( в редакції на момент спірних правовідносин) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Відповідно до п.п. 1 п. 6 Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок) одноразова грошова допомога призначається і виплачується:

1) військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:

400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності I групи;

300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи;

250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи;

Згідно п. 8 Порядку якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Як слідує з матеріалів справи, встановлення позивачу 15 відсотків втрати працездатності пов`язано з отриманням вогнепального перелому правої великогомілкової кістки в нижній третині, лікованого інтрамедулярним остеосинтезом. З наявністю металоконструкцій у вигляді стійкої згинально-розгинальної контрактури правого гомілковостопного суглоба з больовим синдромом при незначному порушенні функцій.

При цьому інвалідність другої групи позивачу встановлено внаслідок вогнепального перелому правої в/гом. кістки в н/з 05.08.2014 у вигляді змішаної контрактури прав. г/ст. суглобу ІІ ст., а також внаслідок перенесеної гострої реакції на стрес у вигляді антено-депресивного синдрому в стадії нестійкої компенсації.

Суд звертає увагу, що інвалідність ІІ групи встановлена позивачу вперше (огляд первинний) з 05.02.2018.

Із заявою про призначення одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи позивач звернувся до відповідача у 2018 році.

На думку суду, посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на п. 4 ст. 16-3 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 № 975, є протиправними, оскільки позивачу не було встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності при повторному огляді, а навпаки, інвалідність була встановлена вперше при первинному огляді, отже, і дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності не було порушено.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що п. 33 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.04.2018 № 37 в частині відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 05.02.2018, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.04.2018 № 37, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомоги як інваліду 2 групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини у розмірі 300 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності - 05.02.2018 року, з урахуванням проведених виплат, суд зазначає наступне.

Враховуючи, що судом на підставі наданих документів встановлено факт отримання позивачем другої групи інвалідності вперше 05.02.2018 (причина інвалідності - поранення, так, пов`язане із захистом Батьківщини), а також наданими позивачем до відповідача та до суду документами в їх сукупності підтверджено, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, відповідно до ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п.п. 1 п. 6 Порядку, та свідчить про безпідставність відмови відповідача у її призначенні.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії" ("Scordino v. Italy"№ 36813/97).

Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v. Romania" № 28342/95). Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку ("Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova" № 45701/99).

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства"(Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомоги як інваліду ІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, у розмірі 300 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності - 05.02.2018 року.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів щодо правомірності своїх дій, а тому заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 205, 241, 245, 246, 257, 259-262, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати п. 33 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.04.2018 № 37 в частині відмови гр. ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 05.02.2018, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.04.2018 № 37.

Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити гр. ОСОБА_1 одноразову грошову допомоги як інваліду ІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, у розмірі 300 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності - 05.02.2018 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.