Рішення № 82011804, 27.05.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 травня 2019 року Справа № 280/1447/19 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Господарського суду Запорізької області (69001, м. Запоріжжя, вул. Гетьманська, буд. 4, ЄДРПОУ 03500105), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

02 квітня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Господарського суду Запорізької області (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державної судової адміністрації України (далі - третя особа), відповідно до якого позивач просить:

визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача, що полягали у не проведенні нарахування та виплати позивачу надбавки за вислугу років до заробітної плати за період з 22.11.2004р. по 31.12.2005р. (включно) у відповідності до ч. 4 ст. 44 Закону України від 15.12.1992р. № 2862-ХІІ "Про статус суддів";

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену заробітну плату у вигляді надбавки за вислугу років за період з 22.11.2004р. по 31.12.2005р. (включно) в розмірі визначеному частиною 4 статті 44 Закону України від 15.12.1992р. № 2862-ХІІ "Про статус суддів", а саме:

- з 22.11.2004р. по 14.04.2005р. (включно) - у розмірі 20 % від загальної суми щомісячного заробітку (включаючи посадовий оклад, премії всіх видів, індексації доходу, різницю окладу, надбавку за виконання особливо важливої роботи, надбавку за високі досягнення у праці, додатковий посадовий оклад до щорічної відпустки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, інші нарахування);

- з 15.04.2005р. по 31.12.2005р. (включно) - у розмірі 20 % від загальної суми щомісячного заробітку (включаючи посадовий оклад, премії всіх видів, індексації доходу, різницю окладу, надбавку за виконання особливо важливої роботи, надбавку за високі досягнення у праці, додатковий посадовий оклад до щорічної відпустки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, інші нарахування), з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас в розмірі 300,00 грн.;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період з 22.11.2004р. по 31.12.2005р. (включно) заробітну плату за час відпустки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказаний період;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу на суму незаконно недоплаченої надбавки за вислугу років та незаконно недоплачених сум заробітної плати за час відпустки та матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за період роботи з 22.11.2004р. по 31.12.2005р. (включно) індексацію відповідно до Закону України від 03.07.1991р. № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення";

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу на суму незаконно недоплаченої надбавки за вислугу років та незаконно недоплачених сум заробітної плати за час відпустки та матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за період роботи з 22.11.2004р. по 31.12.2005р. (включно) компенсацію відповідно до Закону України від 19.10.2000р. N2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати";

судові витрати стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача;

зобов`язати відповідача надати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з моменту набрання законної сили.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 06 травня 2019 року.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду на 27 травня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на день звільнення позивача з посади судді йому не виплачена заробітна плата в повному обсязі відповідно до вимог Закону України "Про статус суддів". Вважає, дії відповідача щодо нарахування надбавки за вислугу років не від розміру загальної суми щомісячної заробітної плати, а від розміру посадового окладу та відповідно виплати заробітної плати у період з 22.11.2004 до 31.12.2005 протиправними та такими, що порушують його права.

Представник відповідача заперечував проти позову з підстав зазначених у наданому суду письмовому відзиві на позов (вх. № 17610 від 03.05.2019).

В обґрунтування відзиву вказують серед іншого, що надбавка за вислугу років за періоди з 22.11.2004 по 31.12.2005 нараховувалась та виплачувалась позивачу відповідно до норм чинного на той момент законодавства, та в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом на відповідний рік.

Представником третьої особи подано пояснення (вх. № 18206 від 07.05.2019), в яких позов вважає безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Зокрема посилається на те, що розміри посадових окладів, премій встановлювалися Кабінетом Міністрів України, а розміри надбавок за кваліфікаційні класи суддів та інших надбавок у різні періоди визначалися указами Президента України та (або) постановами Кабінету Міністрів України. Стверджує, що у спірний період часу діяли норми, що передбачали нарахування та виплату надбавки з посадового окладу.

27 травня 2019 року представником відповідача подано доповнення до відзиву на позовну заяву (вх. № 21367 від 27.05.2019), в якому він звертає увагу суду на те, що колегією суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного суду України ухвалою від 08.04.2019 відкрито касаційне провадження за скаргою Господарського суду Запорізької області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.11.2018 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 у справі № 0840/3371/18 за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Представник відповідача стверджує, що у даній справі та справі, що знаходиться на розгляді колегією суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного суду України № 0840/3371/18, позовні вимоги по суті є аналогічними у зв`язку з чим просить вирішити питання про зупинення провадження по даній справі.

Ухвалою суду від 27.05.2019 відмовлено у задоволенні клопотанні представника відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі № 0840/3371/18.

Від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Представник відповідача проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував, представника третьої особи залишив дане питання на розсуд суду, що підтверджується відповідною позначкою на клопотанні.

З урахуванням зазначених обставин, згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши пояснення позивача, відзив на адміністративний позов відповідача, пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково, виходячи із наступного.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи судом встановлено, що Указом Президента України від 16.11.2004 №1419/2004 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Господарського суду Запорізької області.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.09.2010 №2512-VI позивача обрано на посаду судді Господарського суду Запорізької області безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.2016 №997-VІІІ відповідно до п.9 ч. 5 ст. 126 Конституції позивача було звільнено з посади судді Господарського суду Запорізької області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови Господарського суду Запорізької області від 17.02.2016 №4к відповідно до ст.38 Кодексу законів про працю України, ст. 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" позивача було відраховано зі складу суду у зв`язку з виходом у відставку.

На письмовий запит позивача до Господарського суду Соловйовим В.М. отримано відповідь голови Господарського суду Запорізької області від 11.03.2019 №003707, з якої позивачу стало відомо, що судді Соловйову В.М щомісячна доплата за вислугу років нараховувалася та виплачувалася в період з 22.11.2004 по 14.04.2005 у розмірі 20% від посадового окладу з урахуванням доплати за надбавку за інтенсивність праці суддям і надбавку за високі показники суддям, а з 15.04.2004р. по 31.12.2005р. - з урахуванням доплати за кваліфікаційний 4 клас (300,00 грн.) та надбавки за інтенсивність праці суддям і надбавки за високі показники суддям. З 22.11.2004 по 31.12.2004 рр. розмір посадового окладу судді складав: 490.00 грн., з 01.01.2005 по 31.12.2005рр. - 541.00 грн.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, а саме з нарахуванням та виплатою надбавки за вислугу років до заробітної плати за період з 22.11.2004 по 31.12.2005 (включно), у відповідності до прямих приписів закону, а саме ч.4 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" позивач звернувся до суду із цим позовом.

Закон України "Про статус суддів" № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року (далі Закон № 2862-ХІІ) визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність і недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції України). А згідно з частиною першою статті 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Так, частиною 4 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" було передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 №3235-IV змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак, не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Неконституційним Закон № 3235-IV в частині виплати суддям щомісячної надбавки за вислугу років не визнавався, а тому у 2006 році щомісячна надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

З 1 січня 2007 року вищезгадана надбавка мала нараховуватися відповідно до частини четвертої статті 44 Закону № 2862-ХІІ.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007 змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак, не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 справа № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України також і положення пункту 61 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесено зміни до ст. 44 Закону України "Про статус суддів".

Таким чином, зміни до абзацу другого частини четвертої статті 44 Закону України "Про статус суддів", внесені Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", втратили чинність 22 травня 2008 року.

Тобто, з 1 січня до 22 травня 2008 року (дати винесення Рішення КСУ № 10-рп/2008) надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Водночас Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 року № 19 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865", (яка набрала чинності з 01 березня 2008 року) останню доповнено пунктом 2-2, яким передбачено, що суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки -10 відсотків, понад п`ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Таким чином, після 22 травня 2008 року - дати винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - Закон № 2862-ХІІ і Постанова № 865 по-різному врегульовували питання виплати суддям надбавки за вислугу років.

Тобто, матеріали справи свідчать, що позивачу в період роботи з 22.11.2004 по 31.12.2005 надбавка за вислугу років нараховувалася у відсотках лише від розміру посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас без урахування премій.

Виходячи із визначених у частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами слід зазначити, що при визначенні бази обчислення суддям набавки за вислугу років після 22 травня 2008 року - дати винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - слід застосовувати положення Закону № 2862-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не підзаконний нормативний акт - постанову № 865.

Правильність зазначеної позиції була також підтверджена і правовим висновком Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 (справа № 816/301/16), Верховним Судом України у постановах від 13.01.2015 (№ 21-582а14) та від 20.09.2017 (№ 2а-19282/10/0570).

Відповідно до цієї правової позиції, посилання відповідача на відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття "загальна сума щомісячного заробітку" не може бути підставою для не врахування при визначенні суми надбавки за вислугу років інших виплат та надбавок, зокрема, щомісячних премій, премій до свят та інших надбавок, оскільки стаття 44 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-XII, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, визначала, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити за період з 22.11.2004 по 31.12.2005 заробітну плату за час відпустки, допомогу по тимчасовій непрацездатності, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказані періоди включно, враховуючи компенсації відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" суд зазначає наступне.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.

Дана норма ставить у залежність суму заробітної плати за період відпустки від виплат, які нараховуються особі за 12 календарних місяців роботи.

Судом встановлено, що додатковий посадовий оклад та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань були виплачені позивачу при наданні щорічної основної відпустки відповідно до пп. 2 п. 2-1 Постанови про оплату праці суддів № 865 від 03.09.2005.

Відповідно до пп. 2 п. 2-1 цієї Постанови у разі надання відпустки виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до частини п`ятої статті 44 Закону України "Про статус суддів", а також надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх середньомісячної заробітної плати.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що вказані вище виплати заробітної плати за час відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань взаємозалежні від заробітної плати судді.

Крім того, суд звертає увагу, що у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, зазначено, що під заробітною платою, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Бейелер проти Італії" від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином враховуючи наведене та з огляду на те, що в даному випадку, повинен бути обраний такий спосіб захисту порушеного права позивача, який призведе до правильних результатів, наслідків, що дасть найбільший ефект, який буде адекватним наявним обставинам справи та не порушить інтереси другої сторони, оскільки для вирішення судом питання про стягнення коштів на користь позивача відсутні відповідні елементи для визначення їх розміру з урахування положень законодавства. Такі елементи можуть бути визначені органом, що безпосередньо мав нараховувати та виплачувати грошове утримання судді. Суд не погоджується з позицією відповідача щодо аналогічних вимог позивача у адміністративних справах № 0840/3371/18 та 280/1447/19 з огляду на наступне: спори в обох випадках виникли між тими ж самими сторонами та з тих самих підстав, але мають різний предмет позову. Згідно із правовою позицією Верховного суду від 18 січня 2018 у справі № 462/4152/16-ц, де зазначив, що відсутність хоча б однієї з наведених складових не дає підстав відмовляти у відкритті провадження по справі (а отже і закрити відкрите провадження у частині).

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 Суд дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Також, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

При цьому, зі змісту статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згадані вище статті 2 та 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Суд звертає увагу, що використане у статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1282-ХІІ).

Відповідно до ст. 2 Закону № 1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

В силу статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 1078 (далі Порядок № 1078).

Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 2 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру.

За змістом п. 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Відповідно до п. 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Отже, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Згідно п. 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Таким чином, індексація заробітної плати та її складових є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.

При цьому, нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Однак, пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, нараховані позивачу кошти, що становлять невиплачену заробітну плату та її складові підлягають індексації у встановленому нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078, якщо вони не мали разового характеру.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати суми недоплаченої надбавки за вислугу років, виходячи із щомісячної заробітної плати з врахуванням всіх виплат та надбавок у період з 22.11.2004 по 31.12.2015, та індексацію виплат, що не мали одноразового характеру, а також компенсацію відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та відмови у задоволенні інших вимог позивача.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання рішенням законної сили, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Конструкція вказаної правової норми свідчить про те, що це є правом суду, а не імперативним обов`язком.

З огляду на обставини справи, суд не вбачає підстав в даному випадку для застосування ст. 382 КАС України.

Крім того, гарантія виконання судового рішення забезпечується також положеннями ст. 14 КАС України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Таким чином, у задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.

Оскільки позивач відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору та не сплачував його, тому розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Господарського суду Запорізької області (69001, м. Запоріжжя, вул. Гетьманська, буд. 4, ЄДРПОУ 03500105), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Зобов`язати Господарський суд Запорізької області перерахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період 22.11.2004 по 31.12.2005 (включно) року в розмірі визначеному ч. 4 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: з урахуванням окладу, премії всіх видів, індексації доходу, різницю окладу, надбавку за виконання особливо важливої роботи, надбавку за високі досягнення у праці, додатковий посадовий оклад до щорічної відпустки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас в розмірі 300,00 грн., інші нарахування.

Зобов`язати Господарського суду Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 22.11.2004р. по 31.12.2005р. (включно) заробітну плату за час відпустки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказаний період.

Зобов`язати Господарського суду Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на суму незаконно недоплаченої надбавки за вислугу років та незаконно недоплачених сум заробітної плати за час відпустки та матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за період роботи з 22.11.2004р. по 31.12.2005р. (включно) індексацію відповідно до Закону України від 03.07.1991р. № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення".

Зобов`язати Господарського суду Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на суму незаконно недоплаченої надбавки за вислугу років та незаконно недоплачених сум заробітної плати за час відпустки та матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за період роботи з 22.11.2004р. по 31.12.2005р. (включно) компенсацію відповідно до Закону України від 19.10.2000р. N2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 28.05.2019.

Суддя А.В. Сіпака