Рішення № 82010950, 27.05.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2019 року м. Житомир

справа № 240/6488/19

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:

- стягнути з державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 17830,28 грн з відрахуванням податків та обов"язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що працювала в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, відповідно до наказу начальника державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" №195 від 29.12.2018 її НОМЕР_1 грудня 2018 року звільнено зі служби. На момент звільнення зі служби відповідачем не було проведено з нею остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні. Зазначає, що одноразова грошова допомога була виплачена їй лише 22 лютого 2019 року.

Посилаючись на приписи ст.ст. 117 та 118 Кодексу законів про працю України, позивач вважає, що затримка розрахунку при звільненні на її користь підлягає стягненню з Державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)".

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачем 07.05.2019, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача у поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження надіслав до суду відзив на позовну заяву за вх.№12216/19, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що позивач має право на одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби та не заперечує, що зазначена одноразова грошова допомога була нарахована та виплачена позивачу 22.02.2019.

Однак зазначає, що відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 одноразова грошова допомога при звільненні не входить до переліку складових грошового забезпечення, проте виплата такої допомоги передбачена ст.9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ.

Окрім того, її виплата здійснюється за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для цих цілей. Натомість, нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ не передбачено жодних строків для виплати такої одноразової допомоги. Крім того, на думку відповідача, проходження служби в установах виконання покарань врегульовано спеціальним законодавством, яким не передбачена виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили службу в установах виконання покарань, а тому дія норм Кодексу законів про працю України на таких осіб не поширюється, що повністю узгоджується із роз`ясненнями Верховного Суду України, викладеними у постанові Пленуму від 24.12.1999 №13. У зв`язку із зазначеним, відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до наказу начальника Державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" від 29.12.2018 №195 "Про особовий склад" старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора 1 категорії відділу режиму і охорони, з 31.12.2018 звільнено відповідно до Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та Закону України "Про Національну поліцію" за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням). Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні становить – 19 років 01 місяців 28 днів (а.с.15).

Сторонами не заперечується, що на підставі ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) і п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" від 17.07.1992 № 393, Коханюк Віті Ігорівні нарахована одноразова грошова допомога при звільненні.

Одноразова грошова допомога виплачена ОСОБА_1 22 лютого 2019 року, що сторонами не заперечується (а.с.14).

Позивач вважає, що на момент звільнення зі служби з нею не було проведено остаточного розрахунку, а тому звернулася до суду з позовом про стягнення з Державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України") на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Частиною 8 ст. 14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

Статтею 102 Закону України “Про Національну поліцію” від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон України «Про Національну поліцію») передбачено, що пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Пунктом 1.4 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 7 жовтня 2009 року №222, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 05 листопада 2009 року за №1040/17056 (далі - Інструкція №222) передбачено, що грошове забезпечення складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення

Відповідно до п.18.1 розділу 18 Інструкції №222 особам рядового і начальницького складу, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" при звільненні зі служби за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків, а при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з п.18.3 розділу 18 Інструкції №222 обчислення календарного строку служби для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні здійснюється в порядку, встановленому пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей"

Відповідно до абз.4 п.10 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" від 17 липня 1992 року №393 (далі - Постанова №393) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Абзацом 1 п.14 Постанови №393 передбачено, що одноразова та щорічна грошова допомога, передбачена пунктами 10 і 11 цієї постанови, виплачується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Міністерством транспорту та зв`язку, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації, Державною кримінально-виконавчою службою, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Державною службою з надзвичайних ситуацій та Управлінням державної охорони за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для їх утримання (за винятком випадків, передбачених абзацом другим цього пункту).

Разом з тим, ні Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", ні Законом України «Про Національну поліцію», ні Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника органів державної установи виконання покарань.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15.

У зв"язку з чим, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що норми Кодексу законів про працю України не можуть бути застосовані.

Суд погоджується з доводами відповідача, що при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу державних органів виконання покарань та у випадку виникнення спорів з цього приводу пріоритетними є норми спеціального законодавства, проте у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, то застосуванню підлягають саме загальні норми законодавства про працю.

Таким чином, хоч позивач і проходила службу в установах виконання покарань, однак на неї поширюються загальні норми законодавства про працю в разі відсутності їх у спеціальному законодавстві, що регулювали проходження ним служби.

З огляду на викладене, оскільки положеннями Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", Закону України "Про Національну поліцію", Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 та від 30.08.2017 №704 не врегульовано порядок проведення розрахунку при звільненні зі служби в органах виконання покарань та питання щодо пропуску строку здійснення виплат при звільненні з кримінально-виконавчої служби, то суд, згідно зі положеннями ч.6 ст. 7 КАС України, вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Так, абзацом 1 частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час звільнення позивача, далі - КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов до висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що в день звільнення позивача - 31.12.2018, належна їй сума одноразової грошової допомоги при звільненні виплачена не була. Остаточний розрахунок з позивачем Державною установою "Житомирська установа виконання покарань (№8)" проведено 22 лютого 2019 року, про що свідчить виписка по картковому рахунку позивача (а.с.14).

Отже, відповідачем допущено порушення строку розрахунку з позивачем при звільненні, що є підставою для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Такий висновок відповідає змісту постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", зокрема п. 20 цієї постанови, яким визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Обчислення середнього заробітку у даному випадку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (зі змінами та доповненнями) (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка згідно із пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

При цьому, слід врахувати, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються положення про соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань.

Пунктом 9 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 визначено порядок обрахунку розміру виплати за кожний календарний день шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата, що за своєю суттю аналогічне поняттю середньоденної заробітної плати.

Таким чином, для визначення середньоденної заробітної плати за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 при обрахунку мають бути використанні саме календарні дні.

Судом установлено, що одноразова грошова допомога перерахована позивачу 22 лютого 2019 року, відтак період затримки з 01 січня 2019 року до 21 лютого 2019 року складає 52 календарних дні.

Відповідно до довідки виданої Державною установою "Житомирська установа виконання покарань (№8)" про додаткові види грошового забезпечення та грошового атестату №000008 грошове забезпечення за 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата становило:

- в листопаді 2018 року - 10458грн, з яких: 3080 грн - посадовий оклад; 1020 грн - оклад за спеціальним званням; 1640 грн - надбавка за вислугу років; 2870 грн - надбавка за особливості проходження служби, 1848грн - премія;

- за грудень 2018 року - 10458 грн, з яких: 3080 грн - посадовий оклад, 1020 грн - оклад за спеціальним званням, 1640 грн - надбавка за вислугу років, 2870 грн - надбавка за особливості проходження служби, 1848 грн - премія (а.с.17, 18).

Отже, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2 календарні місяці служби, що передували звільненню (листопад-грудень 2018 року) становить 20916 грн, розмір середньоденного грошового забезпечення складає 342,89 грн = (20916 грн/61календарних дні).

Тому, середній заробіток за весь час затримки виплати позивачу одноразової грошової допомоги, який підлягає стягненню з відповідача, становить 17830,28 грн (52 календарних дні х 342,89 грн).

Щодо твердження відповідача про неможливість вчасної виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у зв"язку з відсутністю в кошторисі державної установи на грудень 2018 року видатків на виплату зазначеної допомоги, суд зазначає наступне.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

З огляду на викладене, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, затримка виплати якої є предметом спору у даній справі.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_2 ) до Державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" (прос.Незалежності, буд.172, м.Житомир, 10001, код ЄДРПОУ 08563369) про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги, - задовольнити.

Стягнути з Державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку з 01.01.2019 до 21.02.2019 розрахунку при звільненні в розмірі 17830 (сімнадцять тисяч вісімсот тридцять) грн 28 (двадцять вісім) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення

Рішення суду складено в повному обсязі 27 травня 2019 року.

Суддя А.В. Горовенко