Рішення № 82006345, 27.05.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.05.2019Справа № 910/2867/19Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна"

до акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 72 791,16 грн.

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 72 791,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору поставки №ПВРЗ(ВМТП-18.13)ю від 04.01.2018 року позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 3 649 397,52 грн.

Відповідач розрахувався з позивачем за поставлений товар, проте з порушенням строків.

У зв`язку з чим, позивач звернувся в суд з вимогами про стягнення з відповідача пені у розмірі 35 167,73 грн., інфляційних втрат в розмірі 31 368,54 грн. та 3% річних в розмірі 6 264,89 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.03.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

09.04.2019 року до канцелярії суду відповідачем подано відзив на позовну заяву та заяву щодо застосування строків позовної давності, в яких просив суд застосувати строк позовної давності до вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних витрат по договору поставки №ПВРЗ(ВМТП-18.13)ю від 04.01.2018 року та в задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.

26.04.2019 року до канцелярії суду позивачем подано відповідь на відзив та заяву про застосування строків позовної давності та додаткові документи.

23.05.2019 року до канцелярії суду позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій зазначено, що позивачем надано новий розрахунок пені та 3%, а розрахунок інфляційних втрат залишається без змін.

Відповідно до п.2 ч.2 статті 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч.2 статті 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Оскільки, ухвала про відкриття провадження у справі постановлена 12.03.2019 року, тому останнім днем строку подачі заяви про зменшення позовних вимог є 11.04.2019 року.

Судом встановлено, що заява про зменшення позовних вимог подана поза межами встановленого судом строку та вимог Господарського процесуального кодексу України.

Тому, вищезазначена заява не приймається судом до розгляду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

04.01.2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Сота Україна» (постачальник) та публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (покупець) укладено договір поставки № ПВРЗ(ВМТП-18.13)ю.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію, надалі товар, відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1), яка є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов договору.

Згідно з п. 10.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до повного виконання.

Відповідно до 1.2 договору найменування товару: прокат товстолистовий г/к 10мм ст..09Г2С.

Згідно з п. 1.3 договору кількість і асортимент товару передбачається у специфікації № 1, яка додається до договору (додаток № 1).

Відповідно до п. 3.1 договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації № 1 (додаток № 1).

Ціна цього договору становить 3 655 680,00 грн., з урахуванням ПДВ 20% (п. 3.4 договору).

Відповідно до додаткової угоди №1/15 від 08.02.2018 року до договору № ПВРЗ(ВМТП-18.13)ю від 04.01.2018 року, ціна даного договору становить 3 644 864,80 грн., з урахуванням ПДВ 20% (п. 3.4 договору).

Згідно з п. 5.1.1 договору постачальник здійснює поставку товару на умовах СРТ Україна, вул. Заводська, 5, смт Панютине, м. Лозова, Харківська область, (відповідно до Інкотермс 2010).

Датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником видаткової накладної, яка готується постачальником та надається разом з товаром покупцю (п. 5.1.4 договору).

Згідно з п. 5.2.5 договору підтвердженням одержання товару покупцем є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 3 649 397,52 грн., що підтверджується наступним видатковими накладеними:

№ 22 від 12.01.2018 на суму 64 888,32 грн. (фактично отримано товар 13.01.2018, про що свідчить відмітка),

№ 113 від 12.01.2018 на суму 301 787,28 грн.,

№ 114 від 12.02.2018 на суму 570 908,16 грн.,

№ 128 від 13.02.2018 на суму 107 045,28 грн. (фактично отримано товар 14.02.2018, про що свідчить відмітка),

№ 130 від 14.02.2018 на суму 553 067,28 грн. (фактично отримано товар 15.02.2018, про що свідчить відмітка),

№ 133 від 14.02.2018 на суму 606 589,92 грн. (фактично отримано товар 15.02.2018, про що свідчить відмітка),

№ 134 від 15.02.2018 на суму 570 908,16 грн. (фактично отримано товар 16.02.2018, про що свідчить відмітка),

№ 136 від 15.02.2018 на суму 570 908,16 грн. (фактично отримано товар 16.02.2018, про що свідчить відмітка),

№ 143 від 19.02.2018 на суму 303 294,96 грн. (фактично отримано товар 20.02.2018, про що свідчить відмітка).

Також, в матеріалах справи наявні рахунки на оплату та товарно-транспортні накладні.

Частинами 1-3 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 4.2 договору покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, податкової накладної, документів якості на поставлений товар.

Пунктом 5.2.1 договору передбачено, що прийом товару здійснюється покупцем у відповідності з Інструкцією № П-6 від 15.06.1965 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості" та Інструкцію № П-7 від 25.04.1966 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості" при наявності товаро-супровідних документів: товарно-транспортної накладної, податкової накладної, видаткової накладної на кожну партію товару та документів якості на поставлений товар.

Таким чином, під час приймання товару (проставляння підпису на вказаних вище видаткових накладних) відповідач (уповноважена особа відповідача) засвідчили факт отримання товаро-супровідних документів (передбачених пунктами 4.2 та 5.2.1 договору).

З наявних матеріалів справи (податкових накладних, квитанцій про реєстрацію податкових накладених) вбачається, що

- податкова накладна № 61 від 12.02.2018 на суму 570 908,16 грн. за видатковою накладною № 114 від 12.02.2018 зареєстрована 15.02.2018;

- податкова накладна № 33 від 12.01.2018 на суму 64 888,32 грн. за видатковою накладною № 22 від 12.01.2018 зареєстрована 29.01.2018;

- податкова накладна № 75 від 13.02.2018 на суму 107 045,28 грн. за видатковою накладною № 128 від 13.02.2018 зареєстрована 25.02.2018;

- податкова накладна № 77 від 14.02.2018 на суму 553 067,28 грн. за видатковою накладною № 130 від 14.02.2018 зареєстрована 15.02.2018;

- податкова накладна № 80 від 14.02.2018 на суму 606 589,92 грн. за видатковою накладною № 133 від 14.02.2018 зареєстрована 15.02.2018;

- податкова накладна № 87 від 15.02.2018 на суму 570 908,16 грн. за видатковою накладною № 134 від 15.02.2018 зареєстрована 27.02.2018;

- податкова накладна № 89 від 15.02.2018 на суму 570 908,16 грн. за видатковою накладною № 136 від 15.02.2018 зареєстрована 27.02.2018;

- податкова накладна № 60 від 12.02.2018 на суму 301 787,28 грн. за видатковою накладною № 143 від 19.02.2018 зареєстрована 15.02.2018;

- податкова накладна № 97 від 19.02.2018 на суму 303 294,96 грн. за видатковою накладною № 113 від 19.02.2018 зареєстрована 14.03.2018.

Враховуючи вищезазначене, першим днем прострочення є:

- за видатковою накладною № 122 від 12.01.2018 на суму 64 888,32 грн. - 27.01.2018;

- за видатковою накладною № 114 від 12.02.2018 на суму 570 908,16 грн. - 27.02.2018;

- за видатковою накладною № 128 від 13.02.2018 на суму 107 045,28 грн. - 01.03.2018;

- за видатковою накладною № 130 від 14.02.2018 на суму 553 067,28 грн. - 02.03.2018;

- за видатковою накладною № 133 від 14.02.2018 на суму 606 589,92 грн. - 02.03.2018;

- за видатковою накладною № 134 від 15.02.2018 на суму 570 908,16 грн. - 03.03.2018;

- за видатковою накладною № 136 від 15.02.2018 на суму 570 908,16 грн. - 03.03.2018;

- за видатковою накладною № 143 від 19.02.2018 на суму 303 294,96 грн. - 07.03.2018;

- за видатковою накладною № 113 від 12.02.2018 на суму 301 787,28 грн. - 27.02.2018.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем було здійснено оплату отриманого за договором товару на загальну суму в розмірі 3 649 397,52 грн. наступним чином:

- за видатковою накладною № 122 від 12.01.2018 оплата здійснена 23.01.2018 в сумі 64 888,32 грн.;

- за видатковою накладною № 114 від 12.02.2018 оплата здійснена 12.03.2018 в сумі 570 908,16 грн.;

- за видатковою накладною № 128 від 13.02.2018 оплата здійснена 26.02.2018 в сумі 107 045,28 грн.;

- за видатковою накладною № 130 від 14.02.2018 оплата здійснена 22.03.2018 в сумі 553 067,28 грн.;

- за видатковою накладною № 133 від 14.02.2018 оплата здійснена 22.03.2018 в сумі 606 589,92 грн.;

- за видатковою накладною № 134 від 15.02.2018 оплата здійснена 22.03.2018 в сумі 570 908,16 грн.;

- за видатковою накладною № 136 від 15.02.2018 оплата здійснена 22.03.2018 в сумі 570 908,16 грн.;

- за видатковою накладною № 143 від 19.02.2018 оплата здійснена 22.03.2018 в сумі 303 294,96 грн.;

- за видатковою накладною № 113 від 12.02.2018 оплата здійснена 12.03.2018 в сумі 301 787,28 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 6.1.1 договору покупець взяв на себе зобов`язання своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату товару не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У зв`язку з простроченням оплати позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 35 157,73 грн., інфляційні втрати у розмірі 31 368,54 грн. та 3% річних у розмірі 6 264,89 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.3. договору, покупець за даним договором несе наступну відповідальність: за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.

З огляду на доведеність факту порушенням відповідачем умов договору № ПВРЗ(ВМТП-18.13)ю від 04.01.2018 в частині своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування відповідальності, передбаченої пунктом 7.3 договору.

Проте, під час розгляду справи, відповідачем було подано заяву про застосування до нарахованої пені спеціального строку позовної давності та у зв`язку з цим відмовити у цій частині позову.

Згідно з п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 статті 267 ЦК України слив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Відповідно до п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява №б/н від 04.03.2019 року надійшла до суду 06.03.2019 року (04.03.2019 року - накладна Укрпошти №0103268057360, що підтверджує направлення позовної заяви з додатками на адресу суду).

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв`язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач звернувся до суду 04.03.2019 року, тому вимоги щодо нарахування пені по видатковим накладним № 114 від 12.02.2018 року, №130 від 14.02.2018 року, №133 від 14.02.2018 року, №134 від 15.02.2018 року, №136 від 15.02.2018 року, №113 від 12.02.2018 року не підлягають задоволенню, у зв`язку із спливом позовної давності.

Також, судом враховано, що відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань 3% річних та пені (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 по справі № 922/1008/16).

Розрахунок пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення303294.9607.03.2018 - 21.03.20181517.0000 %2 118,91За перерахунком суду розмір пені становить 2 118,91 грн.

Враховуючи викладене, здійснивши самостійний розрахунок пені за період прострочення оплати товару відповідачем (з застосуванням при цьому спеціального строку позовної давності), суд дійшов висновку, що вимога про стягнення пені, нарахованої на підставі п. 7.3 договору, підлягає частковому задоволенню в розмірі 2 118,91 грн.

Вимога позивача щодо стягнення пені в розмірі 33 038,82 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок трьох процентів річних:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів570908.1627.02.2018 - 12.03.2018133 %610.01553067.2802.03.2018 - 21.03.2018203 %909.15606589.9202.03.2018 - 21.03.2018203 %997.13570908.1603.03.2018 - 21.03.2018193 %891.56570908.1603.03.2018 - 21.03.2018193 %891.56303294.9607.03.2018 - 21.03.2018153 %373.93301787.2827.02.2018 - 11.03.2018133 %322.46За перерахунком суду загальний розмірі трьох процентів річних становить 4 995,80 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення трьох процентів річних в розмірі 1 269,09 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розрахунок індексу інфляції:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції02.03.2018 - 21.03.2018553067.281.0116083.74559151.0202.03.2018 - 21.03.2018606589.921.0116672.49613262.4103.03.2018 - 21.03.2018570908.161.0116279.99577188.1503.03.2018 - 21.03.2018570908.161.0116279.99577188.1507.03.2018 - 21.03.2018303294.961.0113336.24306631.2027.02.2018 - 11.03.2018301787.281.0000.00301787.28За перерахунком суду загальний розмірі індексу інфляції становить 28 652,45 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення індексу інфляції в розмірі 2 716,09 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, суд звертає увагу, що до вимог про стягнення трьох процентів річних та індексу інфляції, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність, а тому твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат визнаються судом не обґрунтованими.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.. 129, ст.ст. 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" (03105, м. Київ, вул. Єжи Гедройця (колишня Тверська), будинок 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" (04111, м. Київ, вулиця Черняховського, будинок 29, код ЄДРПОУ 41323412) пеню в розмірі 2 118 (дві тисячі сто вісімнадцять) грн. 91 коп., 3% річних в сумі 4 995 (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто п`ять ) грн. 80 коп., індекс інфляції в розмірі 28 652 (двадцять вісім тисяч шістсот п`ятдесят дві) грн. 45 коп. та судовий збір в розмірі

943 (дев`ятсот сорок три) грн. 98 коп.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий