Рішення № 82002243, 27.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/234

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 травня 2019 року № 640/4287/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Київський обласний військовий комісаріат,

Закарпатський обласний військовий комісаріат

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Міністерства оборони України (надалі - відповідач), адреса: 03168 , м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Київський обласний військовий комісаріат (надалі - третя особа 1), адреса: 03113, м. Київ, провулок Артилерійський, буд. 5в, Закарпатський обласний військовий комісаріат (надалі - третя особа 2), адреса: 88009, м. Ужгород, вулиця Бородіна, буд. 22, у якій просить суд:

- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку з настанням інвалідності, внаслідок травми отриманої під час проходження військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку у ДРА;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити в місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 , у зв`язку з настанням інвалідності, внаслідок травми отриманої під час проходження військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку у ДРА у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму;

- у разі необхідності вийти за межі позовних вимог з метою захисту порушених прав позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він до червня 1987 року проходив військову службу в Збройних Силах, під час проходження якої отримав травму.

28 листопада 2011 року позивачу встановлена ІІІ група інвалідності довічно, внаслідок травми отриманої під час проходження військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку у ДРА.

У зв`язку з чим позивач звернувся до Міністерства оборони України через Закарпатський обласний військовий комісаріат з заявою та необхідним переліком документів про виплату одноразової грошової допомоги, проте, листом Міністерства оборони України у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги відмовлено.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивачем до заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги не додано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або не навмисного спричинення собі тілесного ушкодження та постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання.

При цьому, представник відповідача зазначив, що надане позивачем заключення, зареєстроване у Мукачівському об`єднаному міському військовому комісаріаті за №540 від 06 квітня 2012 року та акт судово-медичного дослідження 02 лютого 2012 року №88/2012 не можуть вважатися документами, що встановлюють причинний зв`язок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, оскільки містять висновки про те, що тілесні ушкодження можуть являтися наслідками перенесення поранення і контузії під час проходження військової служби, а отже є припущеннями. Більш того, представник відповідача послався на те, що зазначені припущення зроблені спеціалістами зі слів позивача, тобто, зі слів заінтересованої особи, і не підтверджені будь-якими доказами.

Більш того, представник відповідача зауважив, що заключення, надане позивачем в якості доказу, має погану якість та з цього документу неможливо зрозуміти, кому він виданий, коли та ким підписаний та до яких висновків прийшли лікарі під час огляду.

У відзиві на позовну заяву також зазначено, що позивач 26 вересня 2018 року звернувся до Закарпатського обласного військового комісаріату, результат розгляду цієї заяви Міністерству оборони України не відомий, оскільки висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги разом з пакетом документів до Міністерства оборони України не надходив.

Разом з тим, як зазначає представник відповідач, в порушення вимог Порядку №975 позивач звернувся з листом про виплату одноразової грошової допомоги безпосередньо до Міністерства оборони України.

Департамент фінансів Міністерства оборони України своїм листом повідомив позивача про те, що останньому необхідно звернутися у встановленому порядку до Закарпатського обласного військового комісаріату, оскільки відомостей, наведених у листі, для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги недостатньо.

Крім того, представник відповідача зазначив, що рішення про виплату або відмову у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу відповідно до Порядку №975 відповідачем не приймалось, оскільки порушено порядок подання відповідної заяви про виплату одноразової грошової допомоги та відсутні документи, на підставі яких приймається рішення.

При цьому, представник відповідача наголосив, що лист позивача був розглянутий в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян».

В той же час, у відзиві на позовну заяву вказано, що, окрім викладеного, позивачем не зазначено? який вид військової служби він проходив під час служби в Югославії, що є важливим для тлумачення норм статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.

Через що, як зазначає представник відповідача, позивач не має права на виплату одноразової грошової допомоги, оскільки він проходив строкову військову службу, а інвалідність йому встановлено більше ніж через три місяці після звільнення.

Також, представник відповідача послався й на те, що відповідно до вимог законодавства України одноразова грошова допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на момент виникнення права на отримання такої допомоги. Позивачу встановлено групу інвалідності 28 листопада 2011 року, тобто застосуванню під час вирішення питання щодо виплати одноразової грошової допомоги підлягають положення Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, а не Порядком №975.

Більш того, представник відповідача зазначив, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач проходив військову служби у ДР Афганістан та відповідь Закарпатського обласного військового комісаріату на заяву позивача від 26 серпня 2018 року та інші документи, які мають значення для вирішення даної справи, тому відповідач звернувся до Закарпатського обласного військового комісаріату з запитом від 05 квітня 2019 року №298/ПУ/989 та Обласного центру медико-соціальної експертизи від 05 квітня 201 року №298/ПУ/990 про надання засвідчених копій документів.

Враховуючи викладені вище обставини, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Треті особи письмових пояснень на позовну заяву суду не надали з невідомих причин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Суд зазначає, що у відзиві на позовну заяву представником відповідача також було заявлено клопотання про розгляд справи за участю представника Міністерства оборони України.

Розглянувши зазначене клопотання, суд зазначає наступне.

У відповідності до пункту 20 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

При цьому, згідно з положеннями частини 6 цієї ж статті, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, зокрема, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеn v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino con trele Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

За таких підстав та з урахуванням того, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін, а також враховуючи, що бажання сторони у справі викласти під час проведення судового засідання свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників, будь - яких інших достатніх причин, з яких вбачається необхідність розгляду справи в судовому засіданні представником відповідача не наведено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника відповідача щодо розгляду даної адміністративної справи в судовому засіданні за його участю.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

08 жовтня 2018 року Закарпатським обласним військовим комісаріатом за вх. № 7531 зареєстрована заява ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю від 26 вересня 2018 року, до якої було додано: копія паспорта, копія картки фізичної особи-платника податків, копія висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 18 листопада 2005 року №952/2005, довідка МСЕК від 28 листопада 2011 року серії 10ААА №536531, копії посвідчень, копія військового квитка (Т.1, арк. 15).

Відповідно до наданої суду копії довідки до Акта огляду МСЕК серії 10ААА №536531 позивачу при повторному огляді 28 листопада 2011 року встановлена ІІІ група інвалідності безтерміново, причина інвалідності зазначена, як «травма отримана під час проходження військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку у ДРА» (Т.1, арк. 14).

Також, з матеріалів справи вбачається, що заключення ВЛК, яке було додано позивачем до заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, адресоване головному лікарю обласного центру медико-соціальної експертизи, проте, встановити дату видачі цього заключення або діагноз не є можливим, у зв`язку з тим, що надана суду копія низької якості, не дозволяє встановити її зміст (Т.1, арк. 13).

У відповідності до акта судово-медичного дослідження (обстеження) №952/2005 від 16 листопада 2005 року, судово-медичний експерт Мукачівської міжрайсудмедекспертизи на підставі наданих йому даних судово-медичного освідчення ОСОБА_1 зробив висновок, що в нього виявлені тілесні ушкодження у виді западання м`яких тканин потиличної області по центру. Вказані тілесні ушкодження виникли від дії твердих тупих предметів по ударному механізму спричинення, можливо при падінні з висоти і можуть являтися наслідками перенесеної травми під час проходження служби в ДРА (Т.1, арк. 18).

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався й до Міністерства оборони України зі зверненням, на яке Департаментом фінансів Міністерства оборони України було надано відповідь від 16 листопада 2018 року №0290/Ш-1680/898, в якій рекомендовано позивачу звернутися до військового комісаріату за місцем проживання для отримання більш детальних роз`яснень з питання наявності права щодо призначення одноразової грошової допомоги, а військовому комісару Київського обласного військового комісаріату доручено запросити заявника на прийом та надати такі роз`яснення (Т.1, арк. 16).

Вважаючи протиправною відмову відповідача у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, останній звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (надалі - Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ).

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 №2011-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

У частині 2 статті 16 цього Закону визначенні у яких випадках та якій категорії військовослужбовців призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Відповідно до частини 2 статті 16-2 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб.

У відповідності до частин 8, 9 статті 16-3 вказаного Закону особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з нормами Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (надалі - Порядок №975 - в редакції, що діяла на момент звернення позивача з приводу виплати допомоги), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Так, у підпункті 1 пункту 6 Порядку №975 зазначено розміри одноразової грошової допомоги, яка призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.

Пунктом 11 Порядку №975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

При цьому, у відповідності до пункту 13 Порядку №975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Наведене свідчить, що звертаючись до Закарпатського обласного військового комісаріату Шапетко С.І. діяв у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Між тим, судом встановлено, що Закарпатський обласний військовий комісаріат в порушення вимог пункту 13 Порядку № 975 не подав розпорядникові бюджетних коштів у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів ОСОБА_1 . висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги разом з необхідним пакетом документів, що свідчить про протиправність дій третьої особи 2 в цій частині.

В той же час, суд зазначає, що ОСОБА_1 звертався до Міністерства оборони України саме зі зверненням в порядку Закону України «Про звернення громадян» щодо надання роз`яснень про порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, а не з заявою про призначення та виплату такої допомоги. Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені судом обставини в цій частині, позивачем суду не надано, а тому суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що відповідачем було відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, оскільки такі твердження не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної адміністративної справи по суті.

Тобто, судом встановлено та підтверджується поясненнями представника відповідача у відзиві на позовну заяву, що питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України не вирішувалось у порядок та спосіб, визначені законодавством України, у зв`язку з ненаправленням Закарпатським обласним військовим комісаріатом відповідного висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги разом із заявою та необхідним пакетом документів позивача, а тому позовні вимоги до Міністерства оборони України є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а також враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова