Рішення № 82001845, 10.05.2019, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 10.05.2019 Справа № 554/3321/18

Провадження № 2/554/376/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2019 року Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого судді - Троцької А.І.,

при секретарі - Зайцевій Я.А.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_14,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Полтавська міська рада, Житлово-експлуатаційна організація №2 Полтавської міської ради, Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради, Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Шевченківської районної у м.Полтаві ради про позбавлення особи права користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася в суд з даним позовом, в якому, з урахуванням уточнення, просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування даного позову зазначала, що вона разом із своїм неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована і проживає в однокімнатній квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Також там зареєстрований її колишній чоловік ОСОБА_2 . До вказаної квартири відповідач вселився, на підставі ордеру виданого у 1991 році Полтавською міською радою, яка по сьогоднішній день перебуває у комунальній власності міста, оскільки право власності на неї не оформлено. Починаючи із 1 жовтня 2012 року відповідач за місцем реєстрації не проживає, саме з цієї дати фактичні шлюбні відносини між ними припинились, він зібрав свої речі та пішов із родини, а 7 листопада 2014 року рішенням Октябрського районного суду м. Полтава шлюб між сторонами було розірвано. Починаючи з 2006 року позивач самостійно утримує житло, сплачує всі житлово-комунальні послуги, в тому числі сплатила заборгованість за комунальні послуги, яка утворились ще за спільне проживання із відповідачем. Факт не проживання відповідача за місцем реєстрації підтверджується актом за № 121 від 16.01.2017 року оформленого соціальним інспектором Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради в присутності свідка ОСОБА_4 ; актом державного виконавця Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції від 01.07.2014 року, які виїжджали за місцем реєстрації відповідача на опис його майна; свідченнями сусідів.

Ухвалою від 21 травня 2018 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

13.06.2018 року ОСОБА_2 направлено відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач позов не визнав. Зазначав, що він є основним квартиронаймачем службової квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Вказану квартиру отримав у користування як службову, працюючи в службі механізації та Аварійно-диспетчерській службі Міськжитлокомунуправління. За вказаною адресою він зареєстрований та постійно проживає з 22.01.1993 року. Його проживання підтверджується навіть тим, що він отримав копію даної позовної заяви з додатками 29.05.2018 року, про що в матеріалах справи міститься певна відмітка. Право позивачки щодо користування спірною квартирою є похідним від права відповідача на зазначене житло і виникло набагато пізніше, тому спірним є взагалі питання щодо правомірності звернення позивачки до суду із зазначеним позовом.

22.06.2019 року позивачем направлено відповідь на відзив, де зазначала, що відповідно о наданих суду документів, ордер на спірну квартиру відсутній, квартира не є службовою. Відповідач вводить суд в оману стверджуючи, що проживає у спірній квартирі. При зверненні до суду з позовом про розірвання шлюбу ним було зазначено, що з жовтня 2012 року сторони припили шлюбні стосунки, почали проживати окремо один від одного, ведення спільного господарства та сумісне проживання припинено.

10.07.2018 року у запереченні на відповідь на відзив ОСОБА_2 зазначає, що у зазначено ній позивачем позовній заяві про розірвання шлюбу адреса сторін зазначена: АДРЕСА_1 . Комунальні послуги сплачуються ще з часу перебування у шлюбі від імені позивача, оскільки така була встановлена домовленість, що вона буде займатись заповнювати книжки, дізнаватись тарифи, проводити розрахунки, однак кошти надались ним.

03.10.2018 року справу прийнято до провадження судді Троцької А.І.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні з підстав зазначених у відзиві та запереченнях.

Суд, вислухавши позивача, представника позивача, відповідача, допитавши свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , дослідивши докази в їх сукупності, прийшов до наступного висновку.

За статтями 3 та 4 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи та закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Так, відповідно до ч.3, ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частина 1 ст.13 ЦПК України вказує, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 1 ст.81 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що згідно довідки КП «ЖЕО №2» №3453 від 03.07.2017 року, у квартирі АДРЕСА_1 , комунальної власності, зареєстровані: ОСОБА_1 з 06.05.2003 року та ОСОБА_3 з 12.01.2004 року ( т.1. а.с.13-а).

Згідно довідки КП «ЖЕО №2» №2286 від 08.06.2018 року, у квартирі АДРЕСА_1 , комунальної власності, зареєстрований квартиронаймач ОСОБА_2 з 22.01.1993 року ( т.1. а.с.89).

Відповідно до ст. 65 ЖК України, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, згідно із ст. 72 ЖК України, провадиться в судовому порядку.

Згідно із п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ст. 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК України, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Судом встановлено, що ордер вселення у вказану квартиру на даній час не зберігся, квартиру отримував відповідач як службове житло. Іншого житлового приміщення, окрім того, цього де відповідач на цей час проживає , не має.

Згідно акту, підписаного ОСОБА_8 .. ОСОБА_11 .. ОСОБА_7 , ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі станом на 05 грудня 2017 року та на 01.12.2018 року. В квартирі наявні його речі і засоби особистої гігієни (т.1 а.с. 91, 92).

Факт проживання відповідача у спірний квартирі також підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами. А саме: сертифікатом про проходження профілактичного наркологічного огляду виданий ОСОБА_2 ,який мешкає за адресою АДРЕСА_1 від 08.09.2017 року, медичною довідкою щодо придатності до керування транспортними засобами від 12.09.2018 року, посвідченням НОМЕР_1 водія про проходження медичної підготовки від 08.09.2017 року, рішенням Октябрського районного суду м. Полтава від 25.02.2019 року яким стягнуто аліменти з ОСОБА_2 , в яких зазначено адресу його місця проживання АДРЕСА_1 .

З копії позову про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 від 12 вересня 2014 року вбачається, що місцем проживання відповідача ОСОБА_2 зазначено АДРЕСА_1 . З ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 04.01.2016 року слідує, що розшук боржника ОСОБА_2 припинено у зв`язку з тим, що він мешкає за адресою АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 38). Окрім того 10.10.2018 року відповідач ОСОБА_2 зареєстрував місце проживання дитини ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_1 .

Як встановлено в судовому засіданні, що відповідно до заяви ОСОБА_1 від 22.10.2018 року, остання звернулась до Служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної в м.Полтаві ради із заявою з якої слідує, що 15 серпня 2018 року ОСОБА_2 зламав замки до квартири АДРЕСА_1 і замінив їх на нові ( т.2 а.с.30).

На підтвердження цих обставин нею було надано до суду відеозапис знятий з камер поліцейських, від 15.08.2019 року . Під час перегляду в судовому засіданні , встановлено, що станом на 15.08.2018 року ОСОБА_2 перебуває в приміщенні квартири АДРЕСА_1 в домашньому одязі і зайшов до квартири де зареєстрований і проживає. ( т.1 а.с. 225, 226).

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , як під час складання акту, так і в зсуді зазначили, що ОСОБА_2 на даний час проживає в квартирі АДРЕСА_1.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи все вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки під час розгляду справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 проживав і на даний час проживає у спірній квартирі, а тому підстав для визнання його втративши право користування житловим приміщенням відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 259, 263-265, 273, 268, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Полтавська міська рада, Житлово-експлуатаційна організація №2 Полтавської міської ради, Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради, Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Шевченківської районної у м.Полтаві ради про позбавлення особи права користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Октябрський районний суд м. Полтави шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через відповідний суд, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: ОСОБА_14 , адреса: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Треті особи:

Полтавська міська рада, адреса: вул.Соборності, 36, м.Полтава.

Житлово-експлуатаційна організація №2 Полтавської міської ради, адреса: вул.І.Мазепи, 30, м.Полтава.

Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради, адреса: вул .Соборності, 36, м. Полтава.

Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Шевченківської районної у м.Полтаві ради, адреса: вул.І.Мазепи, 30, м.Полтава.

Повний текст виготовлено 20.05.2019 року.

Суддя Октябрського

районного суду м.Полтави Троцька А.І.