Рішення № 81993492, 22.05.2019, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/842/14-ц

Провадження № 2-др/520/11/19

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2019 року

Київський райсуд м. Одеси

У складі судді Калашнікової О.І.

При секретарі Шеховцевій О.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні питання про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до Іллічівського морського торгівельного порту про розірвання трудового договору, стягнення середнього заробітку, внесення змін у записи в трудовій книжці, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київського райсуду м. Одеси, ухваленим 17.03.2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Іллічівського морського торгівельного порту про розірвання трудового договору, стягнення середнього заробітку, внесення змін у записи в трудовій книжці, відшкодування моральної шкоди позивачу відмовлено у задоволенні вимог у повному обсязі.

04 квітня 2016 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення районного суду.

20 жовтня 2017 року по даній справі Київським райсудом м. Одеси ухвалене додаткове рішення і винесена ухвала про закриття провадження в частині позовних вимог. Додаткове рішення і ухвала суду були ОСОБА_1 також оскаржені в апеляційному порядку.

06.02.2019 року апеляційний суд Одеської області виніс ухвалу про повернення справи до Київського райсуду м. Одеси для усунення недоліків шляхом ухвалення додаткового рішення за вимогами ОСОБА_1 про зобов`язання ДП ІМТП скасувати: підроблений параграф 2, внесений в серпні 1988 року в наказ №257\л від 30.12.1986 року, дисциплінарний наказ №160\л від 16.08.1988 року та наказ №37\л від 21.02.1989 року про зміну формулювання дисциплінарного наказу №160\л від 16.08.1988 року. Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції за цими вимоги не виніс відповідного процесуального документу.

ОСОБА_1 після відмови судом у задоволенні його заяви про відвід судді Калашніковій О.І. залишив зал судового засідання.

Представник відповідача до суду не з`явився, про час слухання справи сповіщений.

Відповідно до ч.3 і ч.4 ст.270 ЦПК України « суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі . Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви».

Суд ще раз вивчив матеріали справи і дійшов висновку, що по даній справі належить ухвалити додаткове рішення в частині вимог позивача про зобов`язання ДП ІМТП скасувати: підроблений параграф 2, внесений в серпні 1988 року в наказ №257\л від 30.12.1986 року, дисциплінарний наказ №160\л від 16.08.1988 року та наказ №37\л від 21.02.1989 року про зміну формулювання дисциплінарного наказу №160\л від 16.08.1988 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в ІМТП з 02 березня 1984 року спочатку на посаді інженера-технолога 1-го району, наказом начальника ІМТП № 65\о від 02 квітня 1986 року позивач був переведений на посаду старшого стивідора 4-го району порту. Наказом начальника порту № 742 від 30 жовтня 1986 року посада старшого стивідора, яку займав ОСОБА_1 було скорочено. Наказом № 257\о від 30 грудня 1986 року ОСОБА_1 був переведений на посаду старшого стивідора - заступника начальника складу 4 району з 26 грудня 1986 року. Пропуск до роботи був оформлений 03 березня 1987 року, а виданий 11 травня 1987 року. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 1987 року з ІМТП на користь ОСОБА_1 стягнуто оплату за вимушений прогул з 17 березня 1987 року по 20 квітня 1987 року в сумі 240, 68 крб.

21 травня 1988 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІТМП, редакції газети "Іллічівець" про визнання його перебуваючим у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу з 17 серпня 1987 року до 26 січня 1988 року та про захист честі та гідності.

02 вересня 1988 року порт повідомив ОСОБА_1 про те, що наказом начальника порту № 169 \о від 16 серпня 1988 року він був звільнений з посади старшого стивідора -заступника начальника складу 4 району за прогули 13, 27, 30, 31 травня, червень, липень 1988 року за п. 16 Статуту про дисципліну працівників морського транспорту, з 28 липня

1988 року.

Після домовленості з ІМТП про вирішення спору в несудовому порядку вказаний наказ був змінений і наказом № 37\о від 21 лютого 1989 року було змінено формулювання звільнення: ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку з переводом у фірму "Маяк" Одеського побутового обслуговування населення, за п. 5 ст. 36 КЗпП України.

В цей ж день, 21 лютого 1989 року ОСОБА_1 отримав трудову книжку і відмовився одержати розрахунок при звільненні, проведений адміністрацією порту, оскільки не погодився з розміром цієї суми.

Ухвалою суду Київського районного суду м. Одеси від 23 червня 1988 року, залишеним без зміни ухвалою судової колегією в цивільних справах Одеського обласного суду від 23 серпня 1988 року, у прийняті позовної заяви від 21.05.1988 року ОСОБА_1 до ІТМП, редакції газети "Іллічівець" про визнання його перебуваючим у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу з 17 серпня 1987 року до 26 січня 1988 року та про захист честі та гідності було відмовлено.

Постановою президії Одеського обласного суду від 26 квітня 1989 року вказані ухвали судів були скасовані і матеріали направлені на новий розгляд до суду першої інстанції.

У подальшому у 1989 році незакінчене провадження по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІТМП, редакції газети "Іллічівець" про визнання його перебуваючим у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу та про захист честі і гідності від 21 травня 1988 року було втрачено.

У відповідності з діючим на той час цивільним процесуальним законодавством (ст. 136 ЦПК УРСР ) ця обставина не перешкоджала позивачу ОСОБА_1 у той час звернутися до суду з повторним позовом.

В період з 1989 року по 1998 рік позивач ОСОБА_1 не звертався до суду з заявами до ІМТП щодо порушення трудових прав, що встановлено рішенням апеляційного суду Одеської області, ухваленим 05.07.2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІМТП, яке набрало законної сили і є дійсним. Надалі ОСОБА_1 звертався до суду з вимогами про поновлення втраченого судового провадження, про поновлення його цивільних прав, визначених ст.ст. 43,55 Конституції України, ст.ст.8, 23 Загальної декларації прав людини (ООН, 1948р.), про поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу, переоформлення трудової книжки, відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги під час судового розгляду справ позивач неодноразово змінював і уточнював.

Вимоги про зобов`язання ДП ІМТП скасувати: підроблений параграф 2, внесений в серпні 1988 року в наказ №257\л від 30.12.1986 року, дисциплінарний наказ №160\л від 16.08.1988 року та наказ №37\л від 21.02.1989 року про зміну формулювання дисциплінарного наказу №160\л від 16.08.1988 року ОСОБА_1 виклав в позові, який наданий був до Київського райсуду м. Одеси від 27.01.2014 року (т.1 а.с.6 оборот, т.1 а.с. 26 оборот, т.1 а.с.227 оборот).

Суд вважає, що спірні трудові правовідносини щодо скасування наказів адміністрації порту про переведення працівника на іншу посаду, про звільнення і про внесення змін до наказу про звільнення в частини формулювання підстав звільнення виникли між ОСОБА_1 і ІМТП в 1986-1988 роках і до цих правовідносин повинно застосуватися трудове законодавство, яке діяло на той час. Про наявність оспорюваних наказів адміністрації порту ОСОБА_1 було відомо в 1988 році, про що він і зазначає в своєму позові від 27.01.2014 року.

Відповідно до ст. 221 КЗпП Української РСР, 1971 р., в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, трудові спори розглядаються:

1) комісіями по трудових спорах;

2) профспілковими комітетами підприємств, установ та організацій;

3) районними (міськими) народними судами.

Трудові спори деяких категорій працівників розглядаються вищими в порядку підлеглості органами (статті 240 і 241).

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 231 КЗпП УРСР (в редакції Указу ПВС Української РСР від 05 червня 1975 року) безпосередньо в районних (міських) народних судах, без звернення до комісії по трудових спорах і профспілкового комітету підприємства, установи, організації,розглядаються трудові спори за заявами:

1) робітників і службовців, звільнених з ініціативи адміністрації підприємства,

установи, організації, про поновлення на роботі, а також зміну формулювання причини їх

звільнення, за винятком випадків, коли згідно з чинним законодавством такі спори

розглядаються вищими в порядку підлеглості органами (стаття 240);

2 робітників і службовців підприємств, установ, організацій, де немає профспілкових комітетів підприємств, установ, організацій і профспілкових організаторів, а також за заявами осіб, які працюють за трудовими договорами в колгоспах і міжколгоспних організаціях;

3) адміністрації про покриття робітниками і службовцями шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.

Безпосередньо в районному (міському) народному суді розглядається також трудовий спір між працівником і адміністрацією в такому питанні застосування трудового законодавства, яке щодо цього працівника відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено адміністрацією за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації в межах наданих їм прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 КЗпП УРСР (в редакції Указу ПВС УРСР від 21 грудня 1983 року) робітники і службовці можуть звертатися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про порушення свого права, в справах про звільнення - до районного (міського) народного суду в місячний строк з врученням наказу про звільнення.

Відповідно до ст.233 КЗпП УРСР (в редакції Указу ПВС УРСР від 27 травня 1988 року) в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтями 227 , 229 , 230 , 232 цього Кодексу , комісія по трудових спорах, профспілковий комітет підприємства, установи, організації чи районний (міський) народний суд за належністю можуть поновити ці строки.

Скарги, подані після закінчення одного року з моменту набрання законної сили рішенням суду або рішенням вищестоящого у порядку підлеглості органу про відмову у поновленні на роботі, розглядові не підлягають.

Суд вважає, що ОСОБА_1 пропустив без поважних причин строк для вирішення трудового спору щодо скасування наказів адміністрації порту за 1986,1988 роки про його переведення на іншу посаду, про звільнення і про внесення змін в наказ про звільнення в частині формулювання підстав звільнення.

Так, рішенням апеляційного суду від 05.07.2007 року, що набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 з 1989 року по 1998 рік не звертався за вирішенням цих питань в передбачені ст. 231 КЗпП УРСР органи, які на той час розглядали трудові спори: або в комісії по трудових спорах, які на той час були обов`язковим первинним органом для трудових спорів, або в профспілкові організації, або в суд.

У відповідності до роз`яснень Пленуму Верховного Суду Української РСР "Про деякі питання застосування судами Кодексу законів про працю Української РСР" від 30 березня 1984 року (з відповідними змінами), викладеними у п.3 постанови, встановлені статтями 227 (ч.2), 229, 232 Кодексу законів про працю УРСР строки застосовуються судом незалежно від заяви сторін. При неповажності причин пропуску місячного і тримісячного строків, передбачених ст. 232 цього Кодексу у позові може бути відмовлено з цих підстав. Таке ж положення викладено і у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про розгляд судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року, яке діє у теперішній час.

З огляду на викладене, правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про скасування наказів, виданих адміністрацією ІМТП у період 1986-1988 роки відносно ОСОБА_1 відсутні.

Керуючись ст.270 ЦПК України, суд

Вирішив:

По справі №520\842\14-ц за позовом ОСОБА_1 до Іллічівського морського торгівельного порту про розірвання трудового договору, стягнення середнього заробітку, внесення змін у записи в трудовій книжці, відшкодування моральної шкоди ухвалити додаткове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Іллічівського морського торгівельного порту скасувати : 1) підроблений параграф 2, внесений в серпні 1988 року в наказ №257\л від 30 грудня 1986 року;

2) дисциплінарний наказ №160\л від 16 серпня 1988 року; 3) наказ №37\л від 21 лютого 1989 року про зміну формулювання дисциплінарного наказу №160\л від 16 серпня 1988 року.

Додаткове рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду через Київський райсуд м. Одеси протягом 30 днів з дня його проголошення.

Дата виготовлення повного тексту додаткового судового рішення 24.05.2019 року.

Суддя Калашнікова О. І.