Рішення № 81987313, 28.03.2019, Оболонський районний суд міста Києва

28.03.2019 Справа № 756/9227/16-ц

Пр. №2/756/181/19

Ун. № 756/9227/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2019 року Оболонський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді - Шевчука А.В.,

при секретарях: Бабчук А.І., Мушкетик І.В.

за участю: позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Тананакіна О.В

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська комунальна компанія», третя особа - приватне акціонерне товариство «Енергополь-Україна» про визнання недійсним договору про надання житлово-комунальних послуг та відшкодування суми,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ТОВ «Київська комунальна компанія», третя особа - ПрАТ «Енергополь-Україна» про визнання недійсним договору №12/01/3/429 від 20.03.2013 року про надання послуг з управління, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, комунальних послуг та стягнення на користь позивачів по 4 58 грн.

В обґрунтування позову вказували, що 30.03.2012 року між позивачами та ПрАТ «Енергополь-Україна» було укладено договір №291/429 про купівлю майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .

За твердженням позивачів однією з умов отримання ключів і документів про підтвердження ними права власності після завершення будівництва було укладення оскаржуваного договору. При цьому, з метою якомога швидкого отримання правовстановлюючих документів та заселення до квартири, позивачі всупереч власній волі були змушені укласти договори з відповідачем на невигідних для себе умовах, які обмежують права та свободи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , нав`язують ряд послуг, котрих позивачі не потребують, проте змушені за них сплачувати.

На думку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зміст оскаржуваних договорів не відповідає Типовому договору, затвердженому Постановою КМУ №529, оскільки:

не містять повного переліку прав позивачів, як споживачів послуг;

не визначено повного переліку обов`язків виконавця послуг;

включено положення, які не передбачено типовим договором.

З огляду на зазначене та вказуючи про недодержання відповідачем в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, просили про задоволення позовних вимог.

ОСОБА_2 , який діяв в своїх інтересах та як представник ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав позов з підстав зазначених у позовній заяві та просив про задоволення позовних вимог.

Представник ТОВ «Київська комунальна компанія» в судовому засіданні проти позову заперечив вказуючи про необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності, акцентуючи увагу на тому, що вимоги про визнання недійсним договорів від 20.03.2013 року про надання житлово-комунальних послуг недійсними подано позивачами лише 18.07.2016 року із пропуском строків позовної давності.

Представник ПрАТ «Енергополь-Україна» в судове засідання не з`явився, будь-яких заяв на адресу суду не подавали. Про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

З огляду на зазначене, позицію позивача та представника відповідача, наявні в матеріалах справи докази, суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника ПрАТ «Енергополь-Україна».

Суд заслухавши пояснення ОСОБА_2 та заперечення представника ПрАТ «Енергополь-Україна», вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, встановив наступне.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , кожному з яких належить по Ѕ її частки, що підтверджується копіями свідоцтв про право власності від 11.04.2013 року.

Судом встановлено, що між ПрАТ «Енергополь-Україна», як балансоутримувачем будинку по АДРЕСА_1 (житловий комплекс «Міністерський») та ТОВ «Київська комунальна компанія» укладено договір від 01.10.2012 року №12/003 про надання послуг з управління за яким останнє взяло на себе зобов`язання по утриманню указаного будинку, а також набуло право отримувати від мешканців зазначеного будинку оплату за житлово-комунальні послуги.

В свою чергу між ТОВ «Київська комунальна компанія» і ОСОБА_2 , а також ОСОБА_3 укладено договори №12/01/3/429 від 20.03.2013 року про надання послуг з управління, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, комунальних послуг.

За умовами вказаних договорів ТОВ «Київська комунальна компанія» взяло на себе зобов`язання по здійсненню якісного та своєчасного обслуговування та ремонту житлового фонду, його технічного обладнання, надання житлово-комунальних послуг, дотримання санітарного стану, а відповідачі - зобов`язання щодо участі у витратах на виконання зазначених послуг та своєчасну їх оплату згідно діючих тарифів. Вартість послуг складається з компенсації витрат ТОВ «Київська комунальна компанія» на утримання будинку та прибудинкової території в розмірі визначеному Законом порядку за 1 кв.м. займаної площі, а також для розрахунків за зовнішню охорону території, розрахунків за послуги консьєржів для здійснення охорони під`їздів в розмірах, які визначені Додатковою угодою до цього Договору. При цьому, відшкодування витрат за спожиті тепло, гаряче та холодне водопостачання, водовідведення сплачується за показниками приладів обліку.

За правилами ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, що до якої встановлено ці обставини.

Обставини надання комунальних послуг та їх отримання співвласниками квартири АДРЕСА_1 , здійснення оплати за ці послуги вибірково та не у повному обсязі підтверджується рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24.01.2017 року, яке набрало законної сили у справі за позовом ТОВ «Київська комунальна компанія» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення з останніх заборгованості.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що оскаржувані договори про надання послуг з управління, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, комунальних послуг, які позивачі отримують з моменту заселення, укладались під тиском або примусом всупереч волі та під впливом психічного насильства, про що зазначається позивачами у позовній заяві.

Твердження позивачів про те, що з метою якомога швидкого отримання правовстановлюючих документів та заселення до квартири, позивачі всупереч власній волі були змушені укласти договори з відповідачем на невигідних для себе умовах, які обмежують права та свободи, нав`язують ряд послуг, котрих позивачі не потребують, проте змушені за них сплачувати, також спростовуються змістом Актів приймання-передачі документів від 13.04.2013 року, за якими ПрАТ «Енергополь-Україна» передала, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли документи. При цьому, зазначено, що власники не мають будь-яких майнових або інших претензій або зауважень до Компанії в зв`язку з оформленням вищевказаного свідоцтва про право власності та витягу з державного реєстру права на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Не лише відсутність будь-яких доказів в матеріалах справи, але й відсутність будь-якого обґрунтування в позові щодо вимог про стягнення коштів у розмірі 4 058 грн. на користь кожного з позивачів виключає можливість вирішення даного питання по суті.

Невідповідність договорів №12/01/3/429 від 20.03.2013 року про надання послуг з управління, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, комунальних послуг вимогам законодавства та нормативним актам КМУ не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні з огляду на те, що в рішенні Господарського суду м. Києва від 13.07.2015 року у справі №910/12786/15, на яке посилаються позивачі, досліджувались інші правовідносини, які полягали в оскарженні акту індивідуальної дії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України відносно ТОВ «Київська комунальна компанія», а рішення яке постановив суд не стосується відповідності оскарженого договору вимогам правових актів органів державної влади.

Відповідно до ч.1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Ст.ст.256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Ч.1, ч.5 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На думку позивачів, договори №12/01/3/429 від 20.03.2013 року про надання послуг з управління, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, комунальних послуг оформлені з істотними порушеннями законодавства, при цьому як стверджують ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладали їх свідомо з метою швидкого отримання правовстановлюючих документів на квартиру. Таким чином, станом на час укладення вказаних договорів останні достовірно знали (вважали) своє право порушеним та вже 21.03.2013 року могли звернутися із вимогами про його захист.

Таким чином, саме з 21.03.2013 року почав перебіг строк позовної давності.

З штампу вхідної кореспонденції та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Оболонського районного суду м. Києва вбачається, що позовна заява ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про надання житлово-комунальних послуг та відшкодування суми подано до суду лише 19.07.2016 року, тобто поза межами строку, встановленого ст.257 ЦК України.

Згідно з положеннями ч. 3, ч.4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до роз`яснень, викладених у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення.

Позивачами не надано жодного доказу на підтвердження того, що ними пропущено строк для звернення до суду з позовом з поважних причин.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмовити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 203, 251, 252, 256, 257, 261, 257, 267 ЦК України, ст. ст. 12, 19, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська комунальна компанія», третя особа - приватне акціонерне товариство «Енергополь-Україна» про визнання недійсним договору про надання житлово-комунальних послуг та відшкодування суми, - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідком апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.В. Шевчук