Рішення № 81986950, 10.05.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/19282/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретаря - Міроненко С.П.,

перекладача - Поппель А.Ю.,

позивача - ОСОБА_2. ,

представника відповідача - Карманського І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу за адміністративним позовом Громадянина Турецької республіки ОСОБА_2 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про оскарження рішень про примусове повернення в країну походження або третю країну іноземця або особи без громадянства, -

у с т а н о в и в:

17.12.2018 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача у якому просить суд: скасувати рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну іноземця або особи без громадянства громадянина Турецької республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 07.12.2018 року та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення №ПН МКМ 005958 від 07.12.2018 року.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 07.12.2018 року головним спеціалістом відділу протидії нелегальній міграції управління організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення ОСОБА_3 було прийняте рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну іноземця або особи без громадянства громадянина Турецької республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 виданий 13.01.2011 року, згідно якого було вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни позивача та зобов`язати його покинути територію України у термін до 11.12.2018 року з подальшою забороною в`їзду в Україну строком на три роки до 07.12.2021 року. Також 07.12.2018 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП на підставі протоколу про адміністративне правопорушення ПР МКМ 005958 від 07.12.2018 року за порушення ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» про що складено постанову про накладення адміністративного стягнення №ПН МКМ 005958 від 07.12.2018 року заступником начальника ГУ ДМС України в м. Києві Пономаренко В.В. Адміністративне стягнення було сплачене позивачем 07.12.2018 рок, що підтверджується квитанцією №30112116. Позивач вважає прийняте відносно нього рішення про видворення та постанову про накладення на нього адміністративного стягнення такими, що порушують чинне законодавство України, а також міжнародні угоди. Позивач вказує, що ним станом на 07.12.2018 року не було порушене законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Позивач протягом 2018 року перебував на території України відповідно до посвідки на тимчасове проживання №ТР177418 від 27.12.2017 року, що діяла до 09.11.2018 рок. 05.11.2018 року позивач останній раз в`їхав на митну територію України і до цього часу знаходиться на території України. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на положення ст. 1 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки «Про умови взаємних поїздок громадян». За твердженням позивача, висновок державної міграційної служби щодо відсутності місця проживання та постійного законного джерела існування не відповідає дійсності, оскільки позивач за договором оренди квартири №26-10/2018 від 26.10.2018 року проживає в квартирі АДРЕСА_1 , а також являється засновником декількох юридичних осіб: ТОВ «Мобіл Павер Україна», ТОВ «7Х24», ТОВ «Роял Преміум Тревел», ТОВ «Сет Укр Інвест», ТОВ «Прометеус», ТОВ «Моноліт Прайм», ТОВ «Вірамар». Крім того, позивач є заступником голови Асоціації турецьких і українських бізнесменів в Україні. На початку грудня 2018 року ТОВ «Норс Трейд» було подано заяву на продовження дозволу на працевлаштування на посаді директора з маркетингу, який в свою чергу надасть позивачу змогу звернутись до Державної міграційної служби із заявою про видачу посвідки на тимчасове проживання. Позивач вказує, що загалом він веде бізнес та трудову діяльність на території України з 2011 року і рішення про видворення та заборону в`їзду в Україну протягом трьох років ускладнить роботу восьми підприємств України з іноземними інвестиціями, що погіршить інвестиційний клімат України.

Ухвалою суду від 20.12.2018 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін, роз`яснено сторонам порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

15.01.2019 року до суду надійшла заява представника відповідача про заміну відповідача його правонаступником.

18.01.2019 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає позовні вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що відповідно до вимог українського законодавства, іноземці та особи без громадянства перебувають на території України виключно на підставах, визначених законом. Іноземці, які перебувають в Україні, на рівних правах з громадянами України зобов`язані поважати та дотримуватись українського законодавства. Після того, як закінчились підстави для перебування на території України, іноземець зобов`язаний самостійно залишити територію України відповідно до вимог закону. 07.12.2018 року було виявлено позивача, який порушив законодавство України про правовий статус іноземців, оскільки проживав без документів на право проживання в Україні. В ході опитування позивач пояснив, що в Україну прилетів 05.11.2018 року, кордон України перетнув через КПП «Бориспіль», в Україну прибув з метою працевлаштування. Після закінчення дозволеного терміну перебування в Україні своєчасно не виїхав, мав посвідку на тимчасове проживання терміном до 09.11.2018 року, близьких родичів громадян України та власного житла не має. Документи на отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні або дозволу на імміграцію в Україну не оформляв. Для продовження терміну перебування в Україні в органи міграційної служби не звертався, до органів міграційної служби з заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту та продовження строку перебування не звертався. За порушення правил перебування іноземних громадян на території України на позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу. З метою забезпечення вимог законодавства України про правовий статус іноземців та на підставі ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» 07.12.2018 року було прийняте рішення про примусове повернення позивача за межі України із терміном добровільного виконання рішення до 11.12.2018 року та подальшою забороною в`їзду терміном на три роки. Посвідка на тимчасове проживання в Україні позивача від 27.12.2017 року мала термін своєї дії до 09.11.2018 року. Отже, станом на час винесення постанови про накладення адміністративного стягнення від 07.12.2018 року термін дії посвідки був закінчений. За таких умов відповідач вважає, що прийняті відповідачем оскаржувані рішення є правомірними та такими, що прийняті в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений законом, а відтак не підлягають скасуванню.

22.01.2019 року до суду надійшла повторна заява відповідача про заміну відповідача його правонаступником та повторно надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 15.03.2019 року задоволено заяви відповідача про заміну відповідача його правонаступником, замінено Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві на його правонаступника Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

В судовому засіданні позивач підтримав вимоги своєї позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити та додатково пояснив суду, що причини для його примусове повернення відсутні. Позивач має постійне місце проживання на території України, має власний автомобіль, веде бізнес в Україні. Після закінчення терміну посвідки на проживання позивач мав право ще протягом 30 днів знаходитись на території України і в цей термін щодо нього було винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності та прийнято рішення про примусове повернення. Позивач зазначає, що протягом 15 років працює в Україні та інвестує кошти у економіку держави, ніяких проблем із законом ніколи не мав і нічого не порушував. Також позивач вказує, що сам з`явився до відповідача з приводу необхідності продовження строку посвідки на проживання і думав, що проходить стандартну процедуру продовження терміну, на вимогу представника відповідача позивач сплатив кошти у розмірі 1700,00 грн., однак, на думку позивача, представники відповідача його обманули та було винесено рішення про його примусове повернення. На час винесення оскаржуваних рішень відповідача позивач перебував в процесі отримання дозволу на працевлаштування, однак відповідач нічого не перевірив, нічого не спитав та не надав часу надати будь-які підтвердження. 27.11.2018 року позивач подав документи на отримання дозволу на працевлаштування, який готується 20 днів, необхідні документи вже знаходились в ДМС і позивач зовсім не очікував, що станеться така ситуація. При винесенні оскаржуваних рішень позивач був без представника та перекладача, змісту документів, які підписував, позивач не розумів, думав що в нього все добре і відбувається стандартна процедура отримання посвідки на проживання. Позивач вважає прийняті відносно нього рішення несправедливими, адже на час їх постановлення документи на отримання дозволу вже були передані, і взагалі такі рішення заблокують роботу його підприємств.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що позивач був виявлений 07.12.2018 року, який без законних підстав проживав на території України, тому відповідно до вимог чинного законодавства України відносно позивача було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення та рішення про примусове повернення. На час винесення оскаржуваних рішень термін дії посвідки на проживання закінчився, тож дії відповідача були законними. Позивачу було відомо як оформлюється посвідка на проживання однак вчасно це не зробив, а подав відповідні документи після винесення щодо нього оскаржуваних рішень. За твердженням відповідача, позивач порушив вимоги чинного законодавства України, а відповідач належно встановив всі обставини, установив, що підстав знаходження на території України позивач не має, до ДМС попередньо не звертався, тому відповідач прийняв відповідні рішення.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі зібрані по справі докази кожен окремо та в їх сукупності, повне, всебічно та об`єктивно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач мав посвідку на тимчасове проживання на території України терміном з 27.12.017 року до 09.11.018 року та згідно змісту цієї посвідки місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 5-9).

Приналежність позивача до громадянства Турецької Республіки підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорту громадянина Турецької Республіки (а.с. 20-50).

07.12.2018 року відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення за проживання без документів на право проживання в Україні за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 203 КУпАП. Відповідний протокол складено без участі перекладача та захисника (а.с. 10-11).

07.12.2018 року відносно позивача прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за порушення ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (а.с. 12-13).

Наявна в матеріалах справи копія квитанції свідчить про те, що відповідач сплатив штраф у розмірі 1700,00 грн. 07.12.2018 року (а.с. 14).

07.12.018 року відносно позивача було прийняте рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, зобов`язано його покинути територію України у термін до 11.12.2018 року з подальшою забороною в`їзду в Україну строком на три роки. У рішенні зазначено, що позивачем грубо порушено вимоги ст.ст. 4, 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», тому на виконання вимог ст. 26 «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вирішено примусово повернути позивача за межі України з наданням терміну на добровільне виконання рішення та подальшою забороною в`їзду (а.с. 15-16).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є орендарем житлового приміщення, а саме: АДРЕСА_1 , термін оренди складає 12 місяців, що підтверджується копією договору оренди квартири від 26.10.2018 року та копією свідоцтва про право власності орендодавця на передане в оренду житло (а.с. 17-19).

Витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що позивач є співзасновником ТОВ «Мобіл Павер Україна», ТОВ «Сет Укр Інвест» (а.с. 51-54).

Копія опису документів для видачі дозволу на застосування праці іноземця (позивача) від ТОВ «Норс Трейд» датований 10.12.2018 року (а.с. 55).

Дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства стосовно позивача був отриманий 13.12.2018 року з терміном дії до 13.12.2019 року (а.с. 78).

Наявна в матеріалах справи копія посвідчення вказує на те, що позивач є членом правління Міжнародної спілки бізнесменів України та Туреччини (а.с. 56).

Згідно ч. 1 ст. 203 КУпАП, адміністративна відповідальність за вказаною нормою закону настає за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

За змістом ст.ст. 9, 33 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Відповідно до положень ст.ст. 245, 248 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.

За змістом ст.ст. 251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно ст. 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

За змістом ст. 274 КУпАП, перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення. Перекладач зобов`язаний з`явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад.

Відповідно до ст.ст. 278-280 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката. Розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В процесі розгляду справи судом достеменно встановлено, що позивач не розуміє української мови, тому до розгляду справи був залучений перекладач, що здійснювала переклад з англійської на українську мову.

Також судом встановлено на підставі змісту наявних у справі документів, визнано та не оспорювалось сторонами, що під час винесення постанови про накладення адміністративного стягнення та прийняття рішення про примусове повернення позивача до країни походження, перекладач не залучався.

За таких умов, суд приходить до висновку, що повноважна особа не дотрималась вимог закону про накладення адміністративного стягнення на підставах і в порядку, встановлених законом на основі суворого додержання законності у точній відповідності з законом. Порушено наведені вище положення про всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом, керуючись законом і правосвідомістю. Урахованих ст. 33 КУпАП обставин зі змісту постанови про накладення адміністративного стягнення не вбачається.

У даному випадку, за відсутності залученого до розгляду справи про адміністративне правопорушення перекладача, у суду відсутні підстави вважати, що позивач розумів та міг скористатись своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП. Наведене свідчить про неправозгідність постанови про накладення адміністративного стягнення, оскільки не були дотримані процедурні питання, що позбавило позивача можливості скористатись правовою допомогою, подати свої докази, заявляти клопотання тощо. Вказане призводить не необхідності задоволення вимог позивача та скасування відповідної постанови.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Поскільки суд прийшов до висновку про те, що постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 203 КУпАП була прийнята з порушенням норм чинного законодавства України, що тягне її скасування, відповідно відсутня підстава прийнятого рішення про примусове повернення позивача до крани походження, що в свою чергу призводить також до необхідності задоволення позовних вимог про скасування зазначеного рішення.

Крім того, приймаючи рішення про скасування рішення відповідача про примусове повернення позивача за межі України суд звертає увагу, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Отже, зазначення у рішенні заборони в`їзду не є обов`язковим елементом такого рішення і вирішуючи таке питання повноважна особа відповідача мала достеменно встановити наявність обставин, що вказують на необхідність заборони подальшого в`їзду ураховуючи, зокрема, що позивач є співзасновником декількох підприємств України, має орендоване місце проживання, однак в оспорюваному рішенні жодним чином не вказано з яких міркувань виходила повноважна особа відповідача приймаючи рішення про заборону в`їзду на три роки.

За змістом положень Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, рішення органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Після оголошення іноземцю рішення про примусове повернення посадові особи з`ясовують у іноземця намір оскаржити згадане рішення. У разі висловлення іноземцем наміру оскаржити це рішення негайно повідомляється центр надання правової допомоги, якщо іноземець самостійно не уклав угоду з адвокатом. Рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства (додаток 3).

Натомість з оскаржуваного рішення та інших матеріалів не вбачається даних про те чи висловлював позивач намір оскаржити відповідне рішення чи ні, але з огляду на те, що після прийняття рішення позивач в межах строку звернення до адміністративного суду скористався правом оскарження, відповідне бажання було наявне і відповідач мав повідомити центр надання правової допомоги.

В порушення вимог Інструкції перекладач не брав участі під час оголошення рішення про примусове повернення позивача і на думку суду, така ситуація склалась у зв`язку із тим, що позивач фактично не розумів своїх прав і у зв`язку з незнанням української мови, не розумів які рішення приймаються та які фактичні наслідки прийняття таких рішень.

З урахуванням усього наведеного в сукупності суд приходить до висновку, що вимоги позивача є такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 242-246, 250, 286, 288, 295, 297 КАС України, ст.ст. 7, 9, 33, 203, 245, 248, 251, 252, 268, 274, 278-280 КУпАП, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, суд, -

у х в а л и в:

Адміністративний позов Громадянина Турецької республіки ОСОБА_2 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про оскарження рішень про примусове повернення в країну походження або третю країну іноземця або особи без громадянства - задовольнити.

Постанову ГУ ДМС України в м. Києві серії ПНМКМ №005958 від 07.12.2018 року про накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 203 КУпАП, на громадянина Турецької Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн. - скасувати.

Рішення від 07.12.2018 року, затверджене начальником ГУ ДМС України в м. Києві Пономаренко В.В., про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Турецької Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язання його покинути територію України у термін до 11.12.2018 року з подальшою забороною в`їзду в Україну строком на три роки до 07.12.2021 року - скасувати.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд міста Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 10.05.019 року.

Учасники справи:

Позивач - громадянин Турецької Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_2) , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 );

Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02125, м. Київ, вул. Березняківська, 4а, код ЄДРПОУ 42552598).

Суддя -