Ухвала суду № 81980076, 02.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення адміністративного позову в частині позовних вимог без розгляду

02 травня 2019 року справа №826/9871/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні клопотання Міністерства закордонних справ України про залишення адміністративного позову без розгляду в частині позовних вимог в адміністративній справі

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доМіністерства закордонних справ України (далі по тексту - відповідач, МЗС України)про1) визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу належного йому грошового забезпечення та відшкодування витрат на переїзд, пов`язаний з переведенням на роботу до іншої місцевості в рамках довгострокового службового відрядження; 2) стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченого за період з 08 березня 2016 року по 12 лютого 2018 року включно грошового забезпечення в сумі 154 878,99 грн. та 80 857,41 дол. США, а також 1 042,7 дол. США, витрачених на переїзд позивача та членів його родини, у зв`язку із переведенням на інше місце роботи в рамках довгострокового службового відрядження; 3) стягнення з відповідача на користь відповідних органів соціального забезпечення України суми виплат, що повинні були бути сплачені у зв`язку з виплатою заробітної плати другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в США позивачу за період з 08 березня 2016 року по 12 лютого 2018 рокуВ С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства закордонних справ України в особі Міністра закордонних справ Клімкіна Павла Анатолійовича, в якому просила: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу належного їй грошового забезпечення та відшкодування витрат на переїзд, пов`язаний з переведенням на роботу до іншої місцевості в рамках довгострокового службового відрядження; 2) стягнути з відповідача на користь позивача невиплачене за період з 08 березня 2016 року по 12 лютого 2018 року включно грошове забезпечення в сумі 154 878,99 грн. та 80 857,41 дол. США, а також 1 042,7 дол. США, витрачених на переїзд позивача та членів її родини, у зв`язку із переведенням на інше місце роботи в рамках довгострокового службового відрядження; 3) стягнути з відповідача на користь відповідних органів соціального забезпечення України суми виплат, що повинні були бути сплачені у зв`язку з виплатою заробітної плати другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в США позивачу за період з 08 березня 2016 року по 12 лютого 2018 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/9871/17; закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Виходячи зі змісту позовних вимог, судом встановлено, що фактично відповідачем за даним адміністративним позовом є МЗС України.

18 квітня 2018 року представником відповідача подано клопотання про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог про відшкодування витрат на авіаквитки в сумі 1 042,7 дол. США та стягнення грошового забезпечення, яке є компенсаційними витратами за період з 08 березня 2016 року в сумі 80 857,41 дол. США.

Вказане клопотання обґрунтовано наступним: в частині позовних вимог про стягнення коштів, витрачених на переїзд позивача та членів його родини, у зв`язку із переведенням на інше місце роботи в рамках довгострокового службового відрядження, позивачем пропущено місячний строк звернення до адміністративного суду, оскільки позиція МЗС України щодо відмови у відшкодуванні витрат на авіапереліт відома позивачу з часу повернення в Україну, тобто з березня 2016 року; враховуючи, що компенсаційні виплати не є заробітною платою, строк звернення до суду становить один місяць; обізнаність позивача з позицією МЗС України щодо відсутності підстав для виплати компенсаційних виплат підтверджується зокрема тим, що такі обставини були відомі під час розгляду адміністративної справи №826/5863/16, рішення у якій набрало законної сили 18 січня 2017 року.

У свою чергу позивачем подано заперечення на вказане клопотання відповідача, у якому зазначено про відсутність підстав для залишення позову без розгляду в частині позовних вимог, посилаючись на вірогідність досудового вирішення спору, оскільки відмова у відшкодуванні коштів, витрачених на переїзд позивача та членів його родини, міститься у листі від 19 липня 2017 року №201/1-091-2373, а тому адміністративний позов подано в межах місячного строку звернення до суду; в частині відшкодування компенсаційних витрат за період з 08 березня 2016 року по 12 лютого 2018 року, позивач зазначає, що на ці виплати розповсюджується правовий режим, аналогічний до заробітної плати, включаючи і відсутність обмежень строком щодо звернення до суду, оскільки компенсаційні виплати є частиною заробітної плати.

15 листопада 2018 року відповідачем повторно подано клопотання про залишення позову без розгляду в частині вимог про відшкодування витрат на авіаквитки в сумі 1 042,7 дол. США, у якому зазначає, що позивач відмовився від запропонованих електронних квитків, які йому пропонувались Посольством України в Сполучених Штатах Америки та за власні кошти здійснив переліт на територію України, без погодження з МЗС України, у зв`язку із чим, позивач усвідомлював факт відмови у відшкодуванні таких коштів, а лист від 19 липня 2017 року №201/1-091-2373 не єдине підтвердження позиції МЗС України з приводу відшкодування вартості самовільно куплених квитків.

В судове засідання призначене на 26 квітня 2019 року, представники сторін до суду не прибули, у зв`язку із чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось; на підставі частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши у судовому засіданні заявлені клопотання, дослідивши матеріали справи та норми чинного законодавства, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Як визначено в частині третій статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За загальним правилом строк звернення до суду, у тому числі у справах щодо проходження публічної служби, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, положення "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Як встановлює частина перша статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - в новій редакції), суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Тобто, процесуальний закон обмежує право звернення до адміністративного суду певними часовими рамками, що сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Зазначена позиція також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який вказав, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, "Стаббігс на інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії").

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються в цьому питанні певною свободою розсуду (справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини").

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Що стосується позовних вимог про стягнення 1 042,7 дол. США, витрачених на переїзд позивача та членів його родини, у зв`язку із переведенням на інше місце роботи в рамках довгострокового службового відрядження, суд звертає увагу на наступне.

Статтею 121 Кодексу законів про працю України зокрема передбачено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з службовими відрядженнями.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Так, матеріали справи підтверджують, що наказом МЗС України від 25 лютого 2016 року №377-ос "Про відкликання ОСОБА_1 ." другого секретаря на посаді першого секретаря Посольства України в Сполучених Штатах Америки ОСОБА_1 відкликано в Україну 07 березня 2016 року, у зв`язку із закінченням довготермінового відрядження.

Судом встановлено, що квитки на авіапереліт за маршрутом Вашингтон-Київ, копії яких містяться в матеріалах справи, датовані 21 березня 2016 року (прибуття в Київ - 22 березня 2016 року).

У своєму листі від 25 березня 2016 року, адресованому відповідачу, позивач зазначає про те, що йому не відшкодовано вартість самостійно придбаних квитків на авіапереліт у сумі 1 042,7 дол. США.

Листом від 01 вересня 2016 року позивач зокрема повідомив відповідача про готовність у заздалегідь узгоджений час отримати в касі МЗС України відшкодування заборгованості, у тому числі у сумі 1 042,7 дол. США, а також зазначено, що документальне підтвердження реалізації авіаперельоту Вашингтон-Київ передано до бухгалтерії МЗС України 30 березня 2016 року.

Інформація аналогічного змісту міститься також у заяві ОСОБА_1 від 16 червня 2017 року.

Крім того, у позовній заяві від 01 квітня 2016 року в адміністративній справі №826/5863/16, копія якої міститься в матеріалах справи, позивач зазначає про порушення процедури організації його від`їзду із Вашингтона та про відмову в оплаті квитків.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивачу було достеменно відомо про не здійснення відшкодування вартості квитків на авіапереліт ще у березні 2016 року.

Разом з цим, з даним адміністративним позовом ОСОБА_1 звернулась 07 серпня 2017 року, тобто майже через півтора року після того, як дізналась про порушення своїх прав.

Позивач зазначає, що ним вживались заходи з метою досудового вирішення спору, та, посилаючись на лист відповідача від 19 липня 2017 року №201/1-091-2373, вважає, що строк звернення до суду дотримано.

Так, листом від 19 липня 2017 року №201/1-091-2373 МЗС України надано відповідь на заяву позивача, у якій зазначено про неможливість здійснення відшкодування коштів, витрачених на авіаквитки, що були придбані позивачем на власний розсуд, без погодження з керівництвом МЗС України.

Разом з тим, невжиття відповідачем заходів щодо розгляду звернень позивача, не може вважатися істотною перешкодою для звернення позивача до суду, а також враховуючи обізнаність ОСОБА_1 про бездіяльність з боку МЗС України стосовно відшкодування їй вартості придбаних квитків, суд приходить до висновку, що докази поважності причин пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом позивачем не надано та в матеріалах справи відсутні.

Наведене підтверджує, що адміністративний позов в частині стягнення коштів, витрачених на переїзд, подано поза межами місячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.

В даному випадку з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не вбачається таких обставин, які б непереборно перешкоджали позивачу вчасно звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів, якщо позивач вважав їх порушеними, а також, враховуючи, що позивач не заявляв про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд приходить до висновку про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 у цій частині без розгляду.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченого за період з 08 березня 2016 року по 12 лютого 2018 року включно грошового забезпечення в сумі 80 857,41 дол. США, суд звертає увагу на наступне.

Додатком 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2006 року №8 "Деякі питання компенсаційних виплат в іноземній валюті працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження" затверджено розмір компенсаційних виплат в іноземній валюті на місяць працівникам дипломатичної служби.

Матеріали справи підтверджують, що наказом МЗС України від 24 січня 2014 року №151-ос "Про переведення О.Я. Будько" зокрема, встановлено ОСОБА_1 норму відшкодування витрат в іноземній валюті у розмірі 3 485 дол. США на місяць.

Спеціальним законом, який визначає правові засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України як складової частини державної служби, а також особливості правового статусу працівників дипломатичної служби України є Закон України "Про дипломатичну службу".

Статтею 35 Закону України "Про дипломатичну службу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зокрема передбачено, що заробітна плата працівників дипломатичної служби складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, за науковий ступінь, надбавки за вислугу років, за знання іноземних мов та інших надбавок, передбачених законодавством.

Працівники дипломатичної служби, направлені у довготермінове відрядження, крім заробітної плати, визначеної цією статтею, отримують компенсаційні виплати в іноземній валюті.

Пунктом 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, зокрема передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що компенсаційні виплати в іноземній валюті працівникам дипломатичної служби не є складовою їх заробітної плати, оскільки не є посадовим окладом, премією, доплатою за ранги, за науковий ступінь, надбавкою за вислугу років, за знання іноземних мов чи будь-якою іншою надбавкою.

Оскільки компенсаційні виплати не є заробітною платою, то для звернення до адміністративного суду підлягають застосуванню строки визначені статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду).

Як встановлено судом вище, наказом МЗС України від 25 лютого 2016 року №377-ос "Про відкликання ОСОБА_1 ." другого секретаря на посаді першого секретаря Посольства України в Сполучених Штатах Америки ОСОБА_1 відкликано в Україну 07 березня 2016 року, у зв`язку із закінченням довготермінового відрядження.

Таким чином, компенсаційні виплати в іноземній валюті позивачу припинено з 08 березня 2016 року, що визнається сторонами.

Судом встановлено, що 01 квітня 2016 року позивачем подано позов про визнання протиправними дій відповідача щодо передчасного відкликання позивача з посади другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України США, скасування наказу від 25 лютого 2016 року №377-ос "Про відкликання ОСОБА_1 ", зобов`язання відповідача забезпечити безперешкодний доступ до робочого місця у будівлі Посольства України в США, зобов`язання виплатити добові відшкодування в іноземній валюті та належну частину посадового окладу в національній валюті з надбавками за час вимушеного прогулу з 08 березня 2016 року по дату фактичного завершення періоду вимушеного прогулу.

За результатами розгляду вказаної справи, рішенням в адміністративній справі №826/5863/16, яке набрало законної сили 18 січня 2017 року, визнано протиправними дії МЗС України щодо передчасного відкликання позивача з посади другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України США та скасовано оскаржуваний наказ; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

З наведеного вбачається, що про існування обставин, які на думку позивача порушують його права, в контексті заявлених у цій частині позовних вимог, позивачу відомо з квітня 2016 року, однак, згідно відмітки служби діловодства суду, позивач звернувся із даним позовом лише 07 серпня 2017 року.

При цьому прийняття судом рішення про скасування наказу, який був підставою для припинення компенсаційних виплат, про яке позивачу було достовірно відомо, дає підстави стверджувати про обізнаність ОСОБА_1 щодо наявності порушеного права у січні 2017 року.

Крім того, позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами, у яких інформував про готовність проведення зустрічі з державним секретарем МЗС України Заяцем А.І. , у тому числі з приводу виплати належного їй грошового забезпечення за оскаржуваний період, зокрема листом від 07 лютого 2017 року.

Докази, які спростовують вищезазначене позивачем до суду не надано та в матеріалах справи відсутні.

Наведене підтверджує, що адміністративний позов ОСОБА_1 у цій частині подано поза межами місячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд звертає увагу, що позивач не надав доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду із позовом про стягнення витрат в іноземній валюті у розмірі 80 857,41 дол. США та не просив поновити строк звернення до адміністративного суду.

В даному випадку, з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не вбачається таких обставин, які б непереборно перешкоджали позивачу вчасно звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів, якщо позивач вважав їх порушеними, а також враховуючи, що позивач не заявляв про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд приходить до висновку про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу відшкодування витрат в іноземній валюті у розмірі 80 857,41 дол. США та відшкодування витрат на переїзд, пов`язаний з переведенням на роботу до іншої місцевості в рамках довгострокового службового відрядження та про стягнення цих коштів.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 122, 123, 240, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

1. Клопотання Міністерства закордонних справ України про залишення адміністративного позову без розгляду в частині позовних вимог задовольнити.

2. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Міністерства закордонних справ України щодо невиплати ОСОБА_1 відшкодування витрат в іноземній валюті у розмірі 80 857,41 дол. США та відшкодування витрат на переїзд, пов`язаний з переведенням на роботу до іншої місцевості в рамках довгострокового службового відрядження та про стягнення цих коштів залишити без розгляду.

Згідно з частиною другою статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.А. Кузьменко