Рішення № 81978952, 27.05.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2019 р. № 520/2847/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чудних С.О., розглянувши в письмову провадженні в приміщенні суду у м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, треті особи - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Управління Державної міграційної служби України в Київській області, про скасування індивідуального акта, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 16 Наказу Державної міграційної служби України наказу № 240 від 28.12.2018 про скасування дозволу на імміграцію в України громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Державної міграційної служби України наказу № 240 від 28.12.2018 громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну. Позивач вважає вказане рішення відповідача протиправним, незаконним та необґрунтованим та таким, що порушує права, свободи і законні інтереси іноземця та його право на постійне проживання в Україні на законних підставах, у зв`язку з чим просить його скасувати.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представник відповідача надав відзив на позов, згідно з яким зазначив, що при прийнятті спірного наказу відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства та в межах наданих законом повноважень. Зазначив, що на момент звернення позивача 26.06.2003 положенням законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання в Україні на підставі дозволу на імміграцію, а позивач не мав правових підстав для отримання посвідки на постійне проживання.

Ухвалою суду залучено до участі у розгляді справи як третю особу - Управління Державної міграційної служби України в Київській області, письмових пояснень та витребуваних судом документів від третьої особи не надходило.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 прибув до України з метою працевлаштування відповідно до Міжурядової Угоди "Про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР". Працював на ВАТ "Ленінська кузня" в період с 15.01.1993 по 15.07.1993 (а.с. 27).

25.06.2004 ОСОБА_1 документовано посвідкою на постійне проживання відповідно до абз.4 п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію".

Висновком головного спеціаліста сектору централізованого оформлення документів для іноземців та осіб без громадянства ВСІОБГ УДМС України в Київській області від 11.12.2018 про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 зазначено, що рішення про видачу посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 прийнято з порушенням вимог Закону України "Про імміграцію" та підлягає скасуванню.

На підставі вказаного висновку, Державною міграційною службою України винесено наказ №240 від 28.12.2018 про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання, в пункті 16 якого зазначено, що на підставі висновку УДМС у Київській області від 11.12.2018 стосовно громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , яким визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , видану ВГІРФО ГУМВС України в Київській області 25.06.2004.

Не погоджуючись із пунктом 16 оскаржуваного наказу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Судом встановлено, що первинно, видача посвідки на постійне проживання позивачу здійснювалась відповідно до абз.4 п.4 розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію", згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані міграційним органом та зазначені у висновку.

З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію. Відповідачем у справі зазначені обставини не наводяться і документально не підтверджуються.

Згідно абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції, чинній на момент видачі посвідки), посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Так, згідно абз. 6 п.4 Розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію" особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію, а відтак, позивач отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства.

Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1990 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07.06.2001, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб`єкта владних повноважень. Позивачу, в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію, надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

При наданні у 2004 році позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні, ВГІРФО ГУМВС України в Київській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалось положеннями абз.4 п.4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявлено та надано посвідку на постійне місце проживання в Україні. За результатами аналізу цієї ж норми Закону відповідач прийняв протилежне рішення, що міститься у висновку УДМС України в Київській області від 11.12.2018.

Доказів того, що посвідка на постійне проживання ОСОБА_1 є підробленою або отримана позивачем у не передбаченому законом порядку, відповідачем не надано.

Між тим, доказів притягнення до відповідальності посадової особи, яка складала, затверджувала та видала посвідку на постійне проживання за прийняття безпідставного рішення не надано.

Згідно положень статті 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому, відповідачем не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений статті 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавство не було передбачено.

Крім того, з приводу доводів відповідача про пропущення ОСОБА_1 шестимісячного строку звернення за отриманням посвідки, слід зазначити, що пунктом 2 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" зобов`язано Кабінет Міністрів України у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону.

Пунктом 3 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" рекомендовано Президенту України визначити центральний орган виконавчої влади, на який буде покладено виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції, та привести свої акти у відповідність з цим Законом.

З метою забезпечення виконання Закону України "Про імміграцію" Президентом України видано Указ № 596 від 07.08.2001, яким покладено на Міністерство внутрішніх справ України виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та зобов`язано Кабінет Міністрів України затвердити у двомісячний строк зразок посвідки на постійне проживання в Україні, правила та порядок її оформлення і видачі, а також порядок видачі посвідки на постійне проживання в Україні особам, зазначеним у пункті 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".

Таким підзаконним актом стала постанова КМУ "Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання" № 1983 від 26.12.2002. Відповідно до вступної частини постанова видана на виконання статті 5 Закону України "Про імміграцію", тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абзацом четвертим пункту 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" (з простроченням на 1 рік 2 місяці).

Таким чином, документування посвідками на постійне місце проживання в`єтнамських громадян на підставі Закону України "Про імміграцію" відповідними міграційними органами фактично було розпочато після 26.12.2002 у порядку, передбаченому постановою КМУ №1983 від 26.12.2002 вже після спливу шестимісячного терміну, передбаченого "Прикінцевими положеннями" Закону України "Про імміграцію".

Відповідно до вищенаведеного, жоден громадянин Соціалістичної республіки В`єтнам не міг звернутися і бути документованим посвідкою на постійне проживання у визначений законом термін до 07.02.2002, оскільки порядок видачі таких посвідок було затверджено Кабінетом Міністрів України, всупереч п.2 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" та Указу Президента України № 596 від 07.08.2001.

Суд зазначає, що на момент звернення позивача з клопотанням про надання посвідки було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до п. 4 розділу V Закону України "Про імміграцію", разом з тим, недотримання позивачем передбаченого вказаною нормою шестимісячного терміну не є підставою для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.08.2018 по справі № 820/1608/17, відповідно до якої посвідка на постійне проживання може бути скасована суб`єктом владних повноважень лише у випадку скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію". Інших підстав для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання діюче законодавство не передбачає.

При цьому, суд вважає безпідставними посилання відповідача у висновку від 11.12.2018 на той факт, що після спливу законодавчо встановленого шестимісячного терміну для звернення з заявами про видачу посвідок на постійне проживання, норма абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" втратила чинність, оскільки жодним законом ця норма скасована не була, що свідчить про відсутність підстав вважати протилежне.

Крім того, при розгляді зазначеної справи судом враховано, що на підставі посвідки на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України.

При розгляді питання щодо підстав прийняття рішення про скасування посвідки на постійне проживання в Україні, суд також вважає за необхідне зазначити, що перебування іноземця чи особи без громадянства на території України на законних підставах є визначальним для встановлення його правового статусу.

Так, відповідно статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що пункт пункт 16 наказу Державної міграційної служби України наказу № 240 від 28.12.2018 про скасування дозволу на імміграцію в України громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято всупереч приписів чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень не виконав покладений на нього частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірного рішення.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код 37508470), треті особи - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057), Управління Державної міграційної служби України в Київській області (вул. Березняківська, 4-А, м. Київ, 02152), про скасування індивідуального акта - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 16 Наказу Державної міграційної служби України наказу № 240 від 28.12.2018 про скасування дозволу на імміграцію в України громадянину Соціалістичної Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код 37508470) суму сплаченого судового збору у розмірі 768 (сімсот сістдесят вісім) грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.О.Чудних