Ухвала суду № 81964807, 21.05.2019, Соснівський районний суд м. Черкас

Ухвала

Іменем України

Справа №712/4311/19

Провадження № 4с/712/25/19

21 травня 2019 року м.Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді – Марцішевської О.М.

за участю секретаря судового засідання – Олефіренко В.В.

заявника - ОСОБА_1

представника відділу ДВС – Коробкової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси скаргу ОСОБА_1 про визнання неправомірним та скасування повідомлення державного виконавця Центрального ВДВС м.Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Вельгана Василя Васильовича про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа суду, боржник: ОСОБА_2 ,

встановив:

ОСОБА_1 27.03.2019 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця, у якій просив: визнати неправомірним та скасувати повідомлення державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Вельгана Василя Васильовича від 14.03.2019 про повернення ОСОБА_1 без прийняття до виконання виконавчого листа Соснівського районного суду м. Черкаси у справі № 712/14272/18; стягнути з Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (ідентифікаційний код: 36157425, місцезнаходження: проспект Хіміків, 50, к. 519, м. Черкаси, 18018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн.

В обґрунтування скарги вказував, що ним, ОСОБА_1 , до Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області був поданий для виконання виконавчий лист Соснівського районного суду м. Черкаси у справі № 712/14272/18. 22.03.2019 р. скаржник отримав повідомлення від 14.03.2019 р. про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, яке було підписане державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Вельганом Василем Васильовичем. У повідомленні було вказано, що виконавчий лист повертається без прийняття до виконання у зв`язку з тим, що у виконавчому документі відсутня дата народження боржника. Вважає дії державного виконавця незаконними, оскільки останній згідно ч.5 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Таким чином, державний виконавець перешкоджає своїми діями виконанню судового рішення. З метою відновлення законності та скасування незаконних дій державного виконавця змушений був звернутися за допомогою до адвоката.

У відзиві на скаргу начальнику відділу ДВС просить відмовити у скарзі, вказуючи на зазначив, що те, що державний виконавець діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

В судовому засіданні скаржник скаргу підтримав та просив задовольнити з викладених у скарзі підстав.

Представник Центрального відділу ДВС м.Черкаси Коробкова Г.О. в судовому засіданні просила відмовити у скарзі з підстав, викладених у відзиві. Також просила врахувати, що на даний час відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим листом.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За ч.1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з положеннями Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, а також приватного виконавця.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження", підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Встановлено, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24.01.2019 (справа № 712/14272/18) стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 11000 грн. та видано виконавчий лист.

Згідно поштового повідомлення Укрпошти, 22.03.2019 ОСОБА_1 отримав повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 14.03.2019, у якому зазначено, що виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження», а сааме відсутня дата народження боржника.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а їх невиконання є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

Однак, Постановою Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 471/283/17-ц та постановою Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 27.12.2018 р. у справі № 469/1357/16ц зазначено наступну правову позицію: «Повернення стягувачу виконавчих документів через відсутність в них деякої інформації про боржника не є законним і обґрунтованим. Виконавець має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від усіх державних органів, підприємств і установ, незалежно від форми власності, всі необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Стягувач позбавлений можливості самостійно отримати інформацію щодо дати народження та/або індивідуального податкового номеру боржника, натомість державний виконавець має право на безпосередній доступ до такої інформації. Таким чином, відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, реєстраційного номера облікової картки платника податків та його паспортних даних не є підставою для повернення виконавчих документів без прийняття до виконання».

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Конституції України та ч. 1 ст. 302 ЦК України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012, відповідно до п. 1 якого збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя, таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Виходячи з приписів вказаних вище норм права, вбачається, що державний виконавець зобов`язаний сумлінно виконувати службові обов`язки, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню.

Системний аналіз вищевказаних норм законодавства дає підстави для висновку, що відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання, так як що відсутність у виконавчому документі будь якої інформації щодо боржника не позбавляє виконавця скористатися своїм правом та отримати таку інформацію у відповідних установах.

Таким чином, виходячи зі змісту скарги, аналізу положень чинного законодавства України та враховуючи, що права скаржника були порушені, суд вважає, що скарга є обґрунтованою, що є підставою для її задоволення.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Згідно зі ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або)значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих доказів (договори, рахунки, акти виконаних робіт тощо), на підставі яких суд має об`єктивно оцінити вартість та обсяги роботи адвоката. Адвокат повинен також надати детальний опис виконаних робіт. Будь-які юридичні результати роботи, які були зроблені у ході підготовки до справи - довідки, переписка, протоколи зустрічей тощо – все це також може бути надано для підтвердження виконаної роботи.

До матеріалів скарги долучений витяг із договору про надання правової допомоги від 25.03.2019р. з адвокатом Гончаром С.М.,а також розрахунок вартості правової допомоги за договором про надання правової допомоги від 25.03.2019, згідно якого скаржник сплатив: 1000 грн. – надання консультації із вивченням документів, надання довідки щодо законодавства, що регулює спірні правовідносини, 1000 грн. - підготування скарги на дії державного виконавця, всього 2000 грн. Згідно наданої суду квитанцій до прибуткового касового ордеру № 4 від 26.03.2019 ОСОБА_1 сплачено адвокату 2000,00 грн.

Суд вважає доведеним факт надання заявнику правничої допомоги на підготування скарги на дії державного виконавця, оскільки дана скарга є предметом судового розгляду, тому вимоги про стягнення витрат в сумі 1000 грн. на користь заявника з органу державної виконавчої служби підлягають до задоволення на підставі ст.452 ЦПК України.

В іншій частині отримання заявником правничої допомоги у вигляді консультації та довідки щодо законодавства, що регулює спірні правовідносини не доведено в ході судового розгляду, оскільки документально факт виконання вказаної роботи не підтверджений будь-яким чином, зокрема наданням акту приймання-передачі виконаної роботи або зазначеної довідки щодо законодавства на підтвердження того, які саме норми законодавства були проаналізовані адвокатом.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне частково задовольнити вимогу скаржника про відшкодування витрат на правничу допомогу, адже суд не може й не повинен ставати на бік однієї зі сторін провадження, порушуючи принципи диспозитивності та безсторонності.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 447-451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд,-

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 задоволити.

Визнати неправомірним та скасувати повідомлення державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Вельгана Василя Васильовича від 14.03.2019р. про повернення ОСОБА_1 без прийняття до виконання виконавчого листа Соснівського районного суду м. Черкаси у справі № 712/14272/18.

Стягнути з Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (ідентифікаційний код: 36157425, місцезнаходження: проспект Хіміків, 50, к. 519, м. Черкаси, 18018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Черкаської області через Соснівський районний суд м.Черкаси у п`ятнадцятиденний строк з дня складення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Інформацію стосовно справи можна отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua.

Суддя О.М. Марцішевська

Дата виготовлення повного тексту ухвали 24.05.2019р.