Рішення № 81949033, 24.05.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2019 року справа № 580/1002/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Гайдаш В.А.,

за участю:

секретаря судового засідання – Баклаженко Н.В.,

позивача – Денисенка ОСОБА_1 (особисто),

представника відповідача – Таванця В.П. (за довіреністю),

представників третьої особи – Топора А.І., Колбасової І.Ю. (за довіреностями),

розглянувши по суті у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Кам`янської районної державної адміністрації Черкаської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Черкаська обласна державна адміністрація, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі – позивач) з позовом до Кам`янської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у перерахунку заробітної плати позивача з 02.01.1996 по 23.10.2008 відповідно до посадового окладу керівника управління, згідно схем посадових окладів керівних працівників і спеціалістів та інших структурних підрозділів районних держадміністрацій, які затверджувались відповідними постановами Кабінету Міністрів України;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок позивачу заробітної плати з 02.01.1996 по 23.10.2008 відповідно до посадового окладу керівника управління, згідно схем посадових окладів керівних працівників і спеціалістів та інших структурних підрозділів районних держадміністрацій, які затверджувались відповідними постановами Кабінету Міністрів України.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 залучено до участі у справі третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Черкаську обласну державну адміністрацію.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що посадовий оклад позивача в період з 02.01.1996 по 23.10.2008 як спеціаліста І категорії та головного спеціаліста з питань охорони праці Кам`янської районної державної адміністрації повинен був прирівнюватись до посадового окладу до керівника управління, відділу іншого структурного підрозділу держадміністрації, відділення згідно схем посадових окладів керівних працівників і спеціалістів та інших структурних підрозділів районних держадміністрацій, які затверджувались відповідними постановами Кабінету Міністрів України. Однак, на думку позивача, відповідачем в порушення вищевказаного було встановлено йому посадовий оклад не на рівні керівника управління, відділу іншого структурного підрозділу держадміністрації, тому звернувся до суду із вказаним позовом.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити з підстав, зазначених вище.

Представник відповідача позов не визнав, проти задоволення позову заперечив, надав до суду письмовий відзив, в якому зазначив, що позивачу правомірно відмовлено у здійсненні такого перерахунку заробітної плати позивача з 02.01.1996 по 23.10.2008, оскільки штатні розписи Кам`янської районної державної адміністрації Черкаської області у період з 02.01.1996 по 23.10.2008 затверджувались Черкаською обласною державною адміністрацією, тому заробітна плата позивачу за вказаний період виплачувалась у повному обсязі та у відповідності до штатних розписів Кам`янської районної державної адміністрації Черкаської області, тому на думку відповідача позов не підлягає до задоволення.

Представники третьої особи в судовому засіданні просили суд відмовити в задоволенні позову, оскільки посадовий оклад позивача в період з 02.01.1996 по 23.10.2008 як спеціаліста І категорії та головного спеціаліста з питань охорони праці Кам`янської районної державної адміністрації повністю відповідав вимогам Типового положення про службу охорони праці.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача та представників третьої особи, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Позивач проходив державну службу в Кам`янській районній державній адміністрації Черкаської області на посадах, зокрема: спеціаліста І категорії з питань охорони праці; головного спеціаліста з питань охорони праці та Державного архітектурно-будівельного контролю; спеціаліста І категорії по охороні праці Управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації; спеціаліста І категорії з питань праці відділу з питань та соціально-трудових відносин Управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації.

Позивач у 2018 році письмово звертався до Кам`янської районної державної адміністрації Черкаської області щодо перерахунку його заробітної плати з 02.01.1996 по 23.10.2008 відповідно до посадового окладу керівника управління, згідно схем посадових окладів керівних працівників і спеціалістів та інших структурних підрозділів районних держадміністрацій, які затверджувались відповідними постановами Кабінету Міністрів України.

Листами від 09.08.2018 №10-04/д-65 та від 26.11.2018 №10-04/д-109 відповідачем відмовлено у здійсненні такого перерахунку заробітної плати позивача з 02.01.1996 по 23.10.2008, оскільки штатні розписи Кам`янської районної державної адміністрації Черкаської області у період з 02.01.1996 по 23.10.2008 затверджувались Черкаською обласною державною адміністрацією та з цього часу не скасовувались.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, за своїм внутрішнім переконанням, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» і постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 року №64 (64-93-п) «Про заходи щодо виконання Закону України «Про охорону праці» наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 03.08.1993 №73 затверджено Типове положення про службу охорони праці.

Згідно п. п. 1.4, 1.5 Типового положення №73 служба охорони праці в залежності від чисельності працюючих може функціонувати як самостійний структурний підрозділ або у вигляді групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі за сумісництвом. Служба охорони праці комплектується спеціалістами, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем виробництва не менше 3 років. Спеціалісти з середньою спеціальною освітою приймаються в службу праці у виняткових випадках. Обмеження не стосуються: щодо виробничого стажу - осіб, які мають спеціальну освіту з охорони праці, за рівнем освіти - осіб, які прийняті на посаду до затвердження цього Типового положення.

Пунктом 2.3 Типового положення №73 визначено, що за своїм посадовим становищем та умовами оплати праці керівник служби охорони праці прирівнюється до керівників основних виробничо-технічних служб підприємства. Такий принцип зберігається при визначні посадового становища та окладів і для інших працівників служби охорони праці.

Крім того, відповідно до п. п. 1.4 та 1.5 Типового положення про службу охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 15.11.2004 №255 (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), служба охорони праці створюється на підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше осіб. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва (суміщення) особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають виробничий стаж роботи не менше трьох років і пройшли навчання з охорони праці.

Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своїми посадами та заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Професії працівників, які є загальними для всіх видів економічної діяльності, повинні відповідати кваліфікаційним вимогам, зазначеним у Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників (Випуск 1), затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики від 16 лютого 1998 року №24.

Як встановлено судом із матеріалів справи, ОСОБА_2 проходив державну службу в Кам`янській районній державній адміністрації Черкаської області на посадах: спеціаліста І категорії з питань охорони праці (у період з 30.07.1996 по 31.11.1996); головного спеціаліста з питань охорони праці та Державного архітектурно-будівельного контролю (у період з 01.12.1996 по 09.07.2001); спеціаліста І категорії по охороні праці Управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації (у період з 09.10.2002 по 21.09.2005); спеціаліста І категорії з питань праці відділу з питань та соціально-трудових відносин Управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації (у період з 22.09.2005 по 22.10.2008).

Слід зазначити, що нормами п. п. 1-3 Положення про порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи та організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.1998 №164, встановлено, що єдиний кошторис доходів і видатків бюджетної установи та організації (далі - установа) є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільове надходження, використання і поквартальний розподіл коштів установи. Формування єдиного кошторису здійснюється на підставі лімітної довідки про асигнування з бюджету, яку вищестояща організація надсилає всім підпорядкованим установам у двотижневий термін після затвердження бюджету, з якого провадиться фінансування установи (форми кошторису і лімітної довідки розробляються та затверджуються Мінфіном). Під час формування лімітів витрат у підпорядкованих установах вищестоящі організації повинні враховувати об`єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з основних її виробничих показників, обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності та намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді. За таких умов мають виконуватися вимоги до забезпечення фінансовими ресурсами насамперед щодо витрат на заробітну плату з нарахуваннями на соціальне страхування, а також на господарське утримання установи. Асигнування на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не мають першочергового характеру, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат.

Єдиний кошторис доходів і видатків складається усіма установами на календарний рік і затверджується керівником відповідної вищестоящої організації, за винятком кошторисів, зазначених у пункті 4 цього Положення (якщо законодавством не встановлено інший порядок затвердження), не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого провадиться фінансування установи. Одночасно з кошторисом на затвердження вищестоящої організації подається штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, які утримуються за рахунок спеціальних чи інших позабюджетних коштів (форма штатного розпису затверджується Мінфіном). Кошторис і штатний розпис затверджуються у двох примірниках, один з яких повертається установі, а другий залишається у вищестоящій організації. Кошториси доходів і видатків та штатні розписи установ, які не мають вищестоящої галузевої організації (центральні районні, центральні міські лікарні тощо), затверджуються районними державними адміністраціями або виконавчими органами відповідних місцевих рад. Кошториси доходів і видатків на проведення централізованих заходів затверджуються керівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних адміністрацій та виконавчих органів місцевих рад, за планами яких виконуватимуться зазначені заходи.

Також, п. 33 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2000 №17, кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної вищестоящої установи, за винятком кошторисів, зазначених у пункті 33 цього Порядку (якщо законодавством не встановлено інший порядок затвердження).

Вищевказане також кореспондується із Порядком складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228.

Із матеріалів справи судом встановлено, що заробітна плата ОСОБА_2 за вказаний період виплачувалась у повному обсязі та у відповідності до штатних розписів Кам`янської районної державної адміністрації Черкаської області, які затверджувались вищестоящою установою – Черкаською обласною державною адміністрацією.

Оскільки, штатні розписи Кам`янської районної державної адміністрації Черкаської області у період з 02.01.1996 по 23.10.2008 у відповідності до вимог підзаконних нормативно-правових актів затверджувались Черкаською обласною державною адміністрацією, тому права позивача з боку субєкта владних повноважень - Кам`янською районною державною адміністрацією Черкаської області не порушені у вказаному спорі.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - субєкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 року №18-рп/2004 зазначив: поняття охоронюваний законом інтерес, який вживається в ряді законів, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права має один і той же зміст.

Також, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд зазначає, що в разі якщо фактично спору між сторонами не існує, то спірні правовідносини не виникають, а відтак, і право на звернення до суду не може бути реалізоване.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення Аксу проти Туреччини [Aksu v. Turkey] пункт 50; Берден [Burden v. the United Kingdom] пункт 33; Тенасе проти Молдови [Tгnase v. Moldova]).

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковим під час судового розгляду.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.А. Гайдаш

Рішення складено у повному обсязі 24.05.2019.